Оцінка вразливості фінансового сектору до впливу факторів ризику

В умовах, коли структура фінансового сектору України є незбалансованою і перебуває в процесі свого подальшого формування, особливої уваги потребує вирішення питання підвищення стійкості як окремих фінансових установ, так і фінансового сектору в цілому. В дисертаційній роботі дослідження поняття ефективної структури фінансового сектору здійснюється в контексті забезпечення його стійкості. ефективною є така структура фінансового сектору, яка сприяє забезпеченню його стійкості та підвищує стабільність функціонування всієї фінансової системи, що визначає ефективність фінансового сектору в контексті функціонування економічної системи держави в цілому. Отже, підвищення частки фінансово стійких установ позитивно впливатиме на ефективність виконання фінансовим сектором покладених на нього функцій.

Вдосконалення механізму управління ризиками є однією із ключових проблем в діяльності фінансово- кредитних установ. Особливе місце в цьому процесі належить стрес-тестуванню, яке є важливим аналітичним інструментом. Завдяки своїй надійності та комплексності підходу до ідентифікації ризиків і визначення їх кількісного впливу, стрес-тестування набуло визнання і поширення, а одержувані результати досить чітко інтерпретуються і дають змогу завчасно підготуватися до потенційно кризових ситуацій у діяльності фінансово-кредитних установ.

Відповідно до загальновизнаного підходу, науковці та практики визначають стрес-тестування як процес оцінки сучасного стану фінансової системи чи окремої фінансової установи, а також можливість його зміни внаслідок виникнення певних непередбачуваних, але достатньо ймовірних ситуацій чи загроз. Наприклад, Ж. Лопез розглядає стрес-тести як “моделювання, засноване на унікальному наборі відповідних факторів ризику: зміна відсоткових ставок на певну кількість базисних пунктів, девальвація долара на певну величину тощо. На відміну від цього механізм VaR не надає таку унікальну конфігурацію базових факторів ризику, яка ідентифікується з розміром падіння портфеля нижче даного рівня ”

Фахівці МВФ визначають стрес-тестування як “метод оцінки чутливості портфеля до суттєвих змін макроекономічних показників або до виняткових, але можливих подій” Автори Настанов МВФ “Показники фінансової стабільності” трактують це поняття значно ширше, тісно пов’язуючи його з індикаторами фінансової стабільності в цілому по фінансовому сектору, і характеризують як ”інструмент аналізу фінансової системи, який має перспективний характер у тому розумінні, що його завдання – оцінити наслідки можливих макроекономічних подій, ймовірність яких точно не відома”

У Настановах Банку міжнародних розрахунків стрес-тестування характеризується як “термін, що описує різні методи, які використовуються фінансовими інститутами для оцінки своєї вразливості по відношенню до виняткових, але ймовірних подій”

В рекомендаціях Банку Росії стрес-тестування визначається більш чітко, як “оцінка потенційного впливу на фінансовий стан кредитної організації низки заданих змін у факторах ризику, які відповідають винятковим, але ймовірним подіям”, щоправда, цей процес розглядається лише на мікрорівні. Однак, як засвідчила практика, важливим є використання стрес-тестування і на системному рівні. Це дозволяє оцінити чутливість усієї системи до дії кількох факторів (або їх певної комбінації) у сукупності, що має важливе значення для регуляторних органів з точки зору оцінки загальної вразливості фінансового сектору до системного ризику.

Тому, розглядаючи стрес-тестування на макроекономічному рівні, фахівці Баку Росії вважають його методом оцінки стійкості фінансового сектору та визначають як “оцінку вразливості економіки в цілому та її окремих секторів або окремих учасників ринку в стресових ситуаціях, обумовлених суттєвим погіршенням умов діяльності. Стрес-тестування макрорівня передбачає ідентифікацію окремих економічних суб’єктів, найбільш вразливих до досліджуваних ризиків. Останнім часом стрес-тестування як метод аналізу ризиків кредитних організацій і банківського сектору в цілому спрямовано на оцінку можливих втрат у разі реалізації шокових, але малоймовірних подій”

Інколи стрес-тестування називають моделями фінансової симуляції і розглядають значно звужено – лише як доповнення до стандартних моделей фінансових ризиків, що застосовуються для аналізу VaR. На нашу думку, такий підхід не відповідає суті стрес-тестування і не дозволяє повною мірою використати його переваги як методу оцінки та запобігання ризикам і кризовим ситуаціям.

Найбільш поширеними об’єктами стрес-тестування є:

· різка зміна відсоткових ставок, зокрема, за внутрішніми чи зовнішніми запозиченнями, кредитами, цінними паперами тощо;

· суттєві коливання валютних курсів;

· кредитний ризик у кредитних портфелях;

· різкі зміни в обсягах і структурі капіталу фінансової установи;

· зниження ліквідності та можливість дефолту фінансово-кредитної установи;

· ймовірність виникнення системного ризику на основі різкого зниження ліквідності чи втрати капіталу;

· різкі зміни вартості застави при іпотеці тощо.

Разом з тим слід зазначити, що не дивлячись на щільну увагу з боку Міжнародного валютного фонду та Банку міжнародних розрахунків, на сьогоднішній день не існує єдиного уніфікованого підходу чи загальноприйнятих стандартів тестування фінансових установ.

Перші розробки зі стрес-тестування, в яких закладено принципи та обґрунтовано основні методологічні підходи, було здійснено ще на початку 1990-х років. Існуючі на сьогодні методи стрес-тестування, які широко використовуються на практиці, поділяють на три основні групи:

1. Тести чутливості, які застосовуються переважно для оцінки значних зрушень у фінансових змінних та їх впливу на вартість портфелів, ліквідність, відсоткові ставки тощо без конкретизації причин таких зрушень. Як правило, визначається чутливість фінансової установи до дії одного конкретного фактора без взаємозв’язку з іншими.

За допомогою аналізу чутливості можна визначити зміни вартості кредитного портфеля в разі виникнення кризових явищ різної складності чи масштабу за окремими незалежними факторами ризику. Вплив такої змінної визначається тільки на динаміку одного показника, наприклад, на обсяг капіталу банку чи на рівень адекватності капіталу, тоді як вплив на кредити, ліквідність тощо до уваги взагалі не береться.

У зв’язку з простотою, швидкістю та доступністю для регулярного моніторингу, історично першими почали використовуватися саме однофакторні моделі, розроблені на початку 1990-х років американськими фахівцями. Вони запропонували, як сценарії, використовувати: зсув кривої дохідності на 100 базисних пунктів, збільшення ступеню нахилу або згладжування кривої дохідності на 25 базисних пунктів, зміну індексу акцій на 10% та обмінного курсу основних валют на 6%. Разом з тим слід зазначити, що результативність однофакторних стрес-тестів порівняно зі сценарним тестуванням залишається значно нижчою, оскільки одержані таким чином результати не спираються на ґрунтовний аналіз економічної та історичної суті процесів, а тому їх краще використовувати для короткострокових прогнозів, а не для обґрунтування довгострокових рішень, особливо в галузі управління ризиками.

2. Тести сценаріїв, які аналітики використовують переважно для стратегічної оцінки комплексних явищ та показників, наприклад, для кредитного портфеля. З цією метою визначають головні чинники, що впливають на якість і динаміку портфеля, а потім розробляють сценарії, в яких зазначені фактори в різних комбінаціях піддають стресовим оцінкам. Важливим аспектом використання тестових сценаріїв є те, що варіанти гіпотетичних очікуваних екстремальних подій обов’язково повинні бути ймовірними, правдоподібними та спиратися на реальні чи подібні події, які відбувалися в минулому, тобто враховувати аналіз історичних сценаріїв.

На відміну від гіпотетичних, історичні сценарії можуть бути більш ґрунтовними, оскільки базуються на певному фактичному матеріалі. Наприклад, для вітчизняного фінансового сектору, як історичні сценарії, можна використовувати ревальвацію долара у квітні 2005 р. та травні 2008 р., банківську кризу кінця 2004 р. – початку 2005 р., російський дефолт 1998 р., кредитну кризу 2007 р. тощо.

Однак, враховуючи те, що навіть повторення кризи не можливе за тих же обставин і з тими ж результатами, їх наслідки неможливо повністю екстраполювати на майбутнє. Тому часто аналітики розробляють так звані гібридні сценарії, які дозволяють врахувати як історичний досвід, так і можливість варіації фінансових змінних до кожного об’єкту стрес-тестування з урахуванням впливу інших факторів. Щоправда, в таких складних ситуаціях практики можуть одержати такі результати гіпотетичних подій, які інколи складно інтерпретувати, що пов’язано із комплексністю та складністю проблеми. Окрім того, до недоліків багатофакторних моделей слід віднести те, що вони не повною мірою враховують зміни структури ринків та інститутів фінансового сектору

3. Тести екстремальних величин, які ще називають сценаріями максимальних втрат або максимального шоку і які базуються на оцінці реалізації найгіршого варіанту розгортання подій чи комбінації факторів ризику, внаслідок чого їх потенційна негативна динаміка може призвести до максимальних збитків – вимивання капіталу чи навіть до банкрутства фінансової установи.

Організаційна схема проведення стрес-тестування охоплює широке коло питань послідовного збору інформації, перевірки її достовірності, вивчення досвіду, ідентифікації ризиків, вибору моделей тестування, моделювання кількісного та якісного аналізу ризиків, визначення конкретних параметрів тестування, а тому такий метод управління може бути реалізований лише в крупних фінансових установах, де добре налагоджена аналітична робота. Структурно-логічна схема організації та проведення стрес-тестування повинна включати наступні елементи:

· чітку організаційну структуру фінансової установи, яка б визначала відповідальні за проведення тестування підрозділи та встановлювала їх відповідну взаємодію з керівництвом;

· обсяги тестування, масиви необхідної інформації та кількість об’єктів, які підлягають стрес-тестуванню;

· наявність доступних сценаріїв та методів тестування;

· внутрішні нормативні та інструктивні матеріали, що регламентують процес тестування;

· методики оцінки ймовірності дефолту, кількісного виміру ризиків;

· механізми проведення постійного аналізу результатів стрес-тестування та вдосконалення сценаріїв, моделей і методів розрахунків;

· ефективну систему управлінської інформації, яка забезпечує вище керівництво необхідними даними для прийняття рішень (рис.3.4).

Одним із найвідповідальніших етапів організації та проведення стрес-тестування є вибір об’єкта та визначення рівнів градації для показника-фактора. Зазвичай, при організації тестування визначають три рівні градації певної події:незначний, помірний та небезпечний.Однак на практиці таких рівнів може бути й більше, і менше. Визначення кількісних параметрів такої шкали покладається на розробників стрес-тесту і може варіюватися в досить значних діапазонах. Наприклад, при здійсненні Національним банком Казахстану стрес-тестування погіршення якості активів для портфеля кредитів було прийнято чотири рівні градації: 10, 20, 50 і 100 %, а при оцінці можливих наслідків девальвації теньге – п’ять: 20, 30, 40, 50 і 100 %.

Разом із тим Австралійська адміністрація пруденційного регулювання при проведенні стрес-тестування ризику іпотечного кредитування прийняла до розрахунків лише один варіант – ймовірність зниження цін на житло протягом одного року на 30 % і відповідне збільшення дефолтів за іпотечними кредитами. Це було пов’язано з використанням конкретного історичного сценарію, коли в кінці 1980-х – на початку 1990-х років ціла низка країн (Великобританія, Норвегія, Фінляндія, Швеція) пережили різке зниження цін на нерухомість приблизно на 25–30 %. Центральний банк Росії розглядає два варіанти подій: консервативний і песимістичний.

Специфіка організації та проведення стрес-тестування полягає в тому, що не дивлячись на високий рівень стандартизації методів і підходів, воно залишається достатньо творчим процесом. Це повною мірою стосується тестування як окремих напрямів діяльності фінансової установи, так і фінансового сектору в цілому.

Деякі центральні банки, наприклад, Банк Росії, підтримують практику кредитних установ щодо проведення стрес-тестування операційних ризиків. На нашу думку, стрес-тестування дуже складно використовувати для оцінки цього виду ризиків і навряд чи це доцільно, враховуючи наявність відповідних методик, розроблених згідно з вимогами Базеля II до управління операційними ризиками.

В результаті опитування банківських установ Росії встановлено, що на перше місце банкіри ставлять кредитний ризик, на друге – ризик ліквідності, а на третє – ринковий ризик, який включає в себе валютний, відсотковий і фондовий ризики.

Таблиця 3.10

Дата добавления: 2015-05-26