Приклад 1. Два підприємства А і В за І квартал поточного року мають однаковий обсяг реалізації продукції і рівень сукупних витрат

Два підприємства А і В за І квартал поточного року мають однаковий обсяг реалізації продукції і рівень сукупних витрат. Розмір прибутку до сплати відсотків за кредит і податків у них також однаковий.

При цьому відомо, шо підприємства А і В мають різну фінансову структуру: підприємство А активно використовує позикові джерела, підприємство В, навпаки, віддає перевагу власним джерелам фінансо­вих ресурсів. Структуру пасиву балансу цих підприємств наведено в табл. 9.2.

Середня ставка по обслуговуванню позикового капіталу у цих під­приємств однакова і становить 8 % за квартал. Фінансові витрати підприємств за цей період (витрати по обслуговуванню боргу) відрізняються, обсяг оподатковування і чистого прибутку підприємств А і В за 1 квартал поточного року наведено в табл. 9.3.

Отже, незважаючи на однакові обсяг реалізації та величину сукуп­них витрат у підприємства А з більш високим рівнем фінансового левериджу величина чистого прибутку менша, ніж у підприємства В.

Очевидно, що якщо ринкова ситуація буде несприятливою і призведе до суттєвого зниження виручки, то підприємства з більш високим рівнем фінансового левериджу значно раніше втратять фінансову стійкість і стануть збитковими, ніж підприєм­ства, які фінансують свою діяльність за рахунок власних джерел. Отже, високий рівень фінансового левериджу є відображенням високого ризику, властивого даному підприємству, і тому так ре­тельно досліджується в процесі визначення доцільності надання кредиту. Однак остаточний висновок про кредитоспроможність підприємства формулюється лише з урахуванням динаміки кое­фіцієнтів прибутковості.

Коефіцієнти прибутковості (рентабельності). Ці коефіцієн­ти застосовуються для загальної характеристики використання всього капіталу і розглядаються як додаткові до названих вище груп показників. Для оцінки кредитоспроможності використову­ють такі показники рентабельності:

а) коефіцієнти норми прибутковості:

Усі показники рентабельності характеризують кращу віддачу функціонуючого капіталу, якщо вони в динаміці зростають. Тому в банківській практиці необхідно використовувати такі показни­ки (як і коефіцієнти інших груп) за кілька звітних періодів або на дві звітні дати.

Якщо частка прибутку у виручці від реалізації продукції зрос­тає, підвищується прибутковість активів і капіталу, то можна не знижувати рейтинг клієнта навіть при погіршенні коефіцієнтів фінансового левериджу.

Коефіцієнти обслуговування фінансового боргу (ринкові коефіцієнти) відображують, яка частка прибутку погашається відсотковими та фіксованими платежами. Загальна формула їх розрахунку полягає в наступному:

Конкретна методика визначення чисельника названих коефі­цієнтів залежить від того, чи належать відсоткові або фіксовані платежі до собівартості або сплачуються з прибутку.

Коефіцієнти обслуговування боргу відображують, яка частина прибутку використовується для відшкодування відсоткових або всіх фіксованих платежів. Особливе значення ці коефіцієнти ма­ють при високих темпах інфляції, коли величина сплачених від­сотків може наближуватися до основного боргу клієнта або на­віть його перевиигувати. Чим більша частка прибутку спрямовуєть­ся на покриття відсотків та інших фіксованих платежів, тим мен­ше її залишається для погашення боргових зобов'язань і покриття ризиків, тобто тим гірша кредитоспроможність клієнта.

Слід зауважити, що оцінка кредитоспроможності підприємст­ва на основі фінансових коефіцієнтів потребує індивідуального підходу до кожного клієнта. Необхідна систематична аналітична робота по оцінці фінансового стану позичальника. Але вона має ряд недоліків:

-будується на даних про залишки;

-відображує стан у минулому;

-показує в основному рух оборотних активів тощо.

Ці недоліки, на наш погляд, у певний період нейтралізуються при оцінці кредитоспроможності позичальника на основі аналізу грошових потоків.

Дата добавления: 2015-05-26