Значення принципу політичного плюралізму для забезпечення прав і свобод особи, його конституційне закріплення 7 страница

— ступеня суспільної злагоди;

— рівня загального і правового виховання І культури населення;

— правотворчої атмосфери в суспільстві;

— наявності реальної, писаної, жорсткої Конституції;

— надійного законодавчого забезпечення користування правами й свободами;

— закріплення в Конституції основних прав і свобод людини, що відповідають міжнародним стандартам;

— наявності незалежної судової влади у вигляді судів загальної й спеціальної юрисдикції та інші.

§2. Юридичні гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина

Під правовими (юридичними) гарантіями розуміють сукупність правових норм і інститутів, які, завдяки своїй загальнообов'язковості, дають можливість кожній людині скористатись своїми правами й свободами. Вони встановлюються державою в Конституції, а також у нормах поточного галузевого законодавства, їхньою метою є реалізація забезпечення правовими засобами основних прав і свобод громадян. Усю сукупність юридичних гарантій, які містяться в Конституції України, умовно можна поділити на дві великі групи: універсальні та специфічні.

До універсальних гарантій слід віднести ті з них, які закріплені в ст.ст. 55—64 Конституції. Це:

— право на звернення до суду (ч. 1 ст. 55);

— право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55);

— право на звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ч. З ст. 55);

— правова звернення до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій (ч. 4і ст. 55); і

— право будь-якими незабороненими засобами захищати! свої права і свободи (ч. 5 ст. 55); •

— право на відшкодування за рахунок держави чи органіВ| місцевого самоврядування матеріальної й моральної шкоди, щоі

завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених органів і осіб (ст. 56);

— право знати свої права і обов'язки (ч. 1 ст. 57);

— закони та інші нормативні акти, що визначають права і обов'язки громадян, які не доведені до відома населення у встановленому законом порядку, є недійсними (ч. 2 ст. 57);

— гарантується недопустимість зворотної дії закону в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або відміняють відповідальність особи (ч. 1 ст. 58);

— право на правову допомогу, яке означає, зокрема, що кожний вільний у виборі захисника своїх прав і що у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безкоштовно (ст. 59);

— принцип необов'язковості (заборона) виконання явно злочинного розпорядження чи наказу (ст. 60);

— неможливість бути двічі притягнутим до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ч. 1 ст. 61);

— індивідуальний характер юридичної відповідальності особи (ч. 2ст. 61);

— принцип презумпції невинуватості людини, який полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у злочині; обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведення вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62);

— неприпустимість відповідальності особи за відмову давати свідчення або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ч. 1 ст. 63);

— право підозрюваного, обвинуваченого або підсудного на захист (ч. 2 ст. 63);

— право засудженого користуватися всіма правами людини та громадянина (за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду) (ч. З ст. 63);

—• гарантія недопустимості обмеження конституційних прав і свобод, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 64), наприклад в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

До специфічних гарантій слід віднести ті, які знайшли своє закріплення у відповідних статтях розділу II Конституції, присвячених основним правам і свободам. Наприклад, гарантіями невід'ємного права кожної людини на життя (ст. 27) виступають: вказівка на те, що ніхто не можу бути свідомо позбавлений життя; що обов'язок держави — захищати життя людини; що кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя й здоров'я інших людей від протиправних посягань. Реалізація права людини на повагу до її гідності (стаття 28) гарантується тим, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню; що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Відповідні гарантії містяться і в інших статтях, присвячених правам і свободам людини та громадянина.

Призначення вказаних та інших правових гарантій полягає в тому, щоб забезпечити найсприятливіші умови, при наявності яких кожна людина мала б можливість реально здійснити свої права й свободи.

Слід пам'ятати, що для реалізації прав і свобод людини потрібно, щоб особа сама бажала цього, а також мала певний рівень правового виховання і правової культури.

Найважливішими передумовами і водночас елементами захисту прав людини та громадянина в системі гарантій в Україні повинні виступати норми й принципи матеріального та процесуального права, які закріплені в Конституції і які повинні бути реалізовані у поточному законодавстві й судовій практиці. До таких норм, наприклад, належать приписи, що конституційні права й свободи не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22) тощо.

§3. Політичні, економічні, організаційні гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина

Вищезгадані гарантії належать до числа загальних гарантій. Паралельно з юридичними гарантіями вони мають досить важливе значення. Саме вони охоплюють всю сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, які спрямовані на реальне здійснення прав і свобод громадян та усунення можливих причин й

перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав від порушень.

До цих гарантій слід віднести:

1. Політичні. Найважливішою серед них є влада народу, яку він здійснює безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Права й свободи людини можуть бути гарантовані насамперед в обстановці, коли в повному обсязі діє Конституція України, яка повинна бути реальним Основним Законом держави.

Уведення воєнного або надзвичайного стану дає всі підстави стверджувати, що політичні гарантії здійснення громадянами своїх основних прав і свобод майже відсутні.

До політичних гарантій слід віднести також: право громадян на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод; держава — основний організатор здійснення та захисту прав людини; право громадян на участь в управлінні державними справами, у референдумах, право вільно обирати й бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування та інші.

2. Економічні. Це економічний лад суспільства, який має забезпечувати неухильне зростання і розвиток різних форм власності на засоби виробництва; спосіб виробництва; економічна свобода громадян та їх об'єднань у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності; соціальне орієнтована ринкова економіка та інші.

3. Організаційні гарантії. Це систематична організаторська діяльність держави та всіх її органів, посадових осіб, громадських організацій по створенню сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами й свободами.

§4. Судові гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина

Судовий захист виступає основною юридичною гарантією захисту прав і свобод людини. У випадку порушення прав і свобод людини держава зобов'язана забезпечити будь-якій особі ефективний засіб правового захисту. Такий обов'язок для держави випливає із ст. 2.3 Міжнародного пакту про громадянські 1 політичні права. В залежності від характеру порушеного пра-

ва захист може здійснюватись у порядку конституційного, кримінального, цивільного й адміністративного судочинства.

Демократичні принципи судочинства стають захистом від можливої упередженості або можливої некомпетентності відповідних осіб. Вони створюють більш сприятливі умови для вияву дійсних обставин справи і постанови законного, обгрунтованого й справедливого рішення.

Українське законодавство передбачає й гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і службових осіб. Кількість цивільних позовів, наприклад, зростає з кожним роком. І це не випадково, тому що судовий порядок оскарження, на відміну від адміністративного, має більшу ефективність. Суд незалежний і підкоряється тільки закону. Він не зв'язаний ніякими вузьковідомчими інтересами. Судді — висококваліфіковані фахівці з питань законодавства. Сама діяльність суду забезпечує гласність, публічний характер розгляду справи, особисту участь зацікавлених осіб.

В судовому порядку свої права і свободи можуть захищати не тільки громадяни України, а й іноземні громадяни та особи без громадянства. Діюче в Україні галузеве законодавство дає їм можливість звертатись до суду у випадках, коли порушуються права людини й громадянина, передбачені цивільним, сімейним, фінансовим, трудовим та іншими галузями законодавства. Наприклад, по спорах щодо невиплати заробітної платні, стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, поновлення робітника на посаді та багато інших.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, яка заподіяна незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В Цивільному кодексі України є глава 40, яка налічує 28 статей і яка присвячена зобов'язанням, що виникають внаслідок заподіяння шкоди. Чинний Цивільний кодекс передбачає компенсацію як матеріальної, так і моральної шкоди. Наприклад, У зв'язку із захистом честі, гідності та ділової репутації (ст. 7),

Присуджуючи відшкодування шкоди, суд, виходячи з обставин справи, зобов'язує відповідача відшкодувати її у натурі або повністю відшкодувати заподіяні збитки. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі незалежно від відшкодування майнової шкоди.

§5. Несудові (адміністративні) гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина

В багатьох країнах світу існує досить ефективна система адміністративної юрисдикції, яка відіграє значну роль у механізмі захисту прав людини. В Україні, на жаль, такої системи, в її цілісному виді, не існує. Це, звичайно, зовсім не означає, що свої права й свободи громадяни не можуть захищати.

Більше того, в часи СРСР саме захисту прав і свобод в адміністративному порядку надавалася перевага, хоча, звичайно, законодавство давало можливість громадянам звертатись і до суду

На сьогодні громадяни мають право звертатись в не судові органи за захистом своїх прав і свобод з найрізноманітніших питань. Наприклад, у разі відмови в реєстрації об'єднання порушуються права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, і громадяни мають право звертатися з відповідною скаргою до Міністерства юстиції України. Порушення права громадян на соціальний захист дає їм можливість направляти скарги у відповідні державні органи й організації. Відмова в постановці на квартирний облік може бути оскаржена у виконком (райдержадміністрацію) тощо.

Аналіз відповідних норм чинного законодавства України дає підстави стверджувати, що законодавство надає можливість громадянам у необхідних випадках звертатись за захистом своїх прав і свобод насамперед у органи державної влади й управління, органи місцевого самоврядування, до голів населених пунктів, прокуратури. Можливе звернення до Уповноваженого Верховної Ради України по правам людини, а також Президента України як гаранта забезпечення прав і свобод людини й громадянина. Наприклад, з питань помилування осіб, які були за скоєння злочинів засуджені судами України.

Слід визнати, що несудовий порядок оскарження й захисту своїх прав і свобод не такий ефективний, як судовий контроль.

Але він існує в усіх країнах світу, а тому потрібні значні зусилля з боку держави, щоб наше законодавство в цій частині відповідало нормам міжнародного права.

Слід також відзначити, що до цього часу в Україні не має розвинутого законодавства з цього питання. За роки незалежності України прийнято лише декілька таких законів і серед них — Закон «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року. Згідно із законом скарга повинна подаватись у вищестоящий у порядку підпорядкування орган державної влади і на ім'я тих посадових осіб, в безпосередньому підпорядкуванню яких перебувають відповідні органи і посадові особи, рішення яких, а також неправомірні дії (бездіяльність) оскаржуються.

Встановлені конкретні терміни подання скарг і можливість їхнього продовження. Законом передбачено, що громадянин має право особисто довести до відома особи, яка розглядає скаргу, факт порушення його законних інтересів, бути присутнім при розгляді скарги і знайомитися з матеріалами її перевірки; подавати додаткові дані або клопотання, отримувати у встановлені терміни офіційну письмову відповідь про результати розгляду скарги, користуватися послугами адвоката, довіреної особи, оскаржити прийняте за скаргою рішення у вищестоящий в порядку підпорядкованості орган або суд; вимагати відшкодування моральної й матеріальної шкоди. В Законі також указані обов'язки посадових осіб, в компетенцію яких входить розгляд скарг, порядок прийняття рішення за скаргою.

Якщо скарга громадянина задоволена, то орган (посадова особа), прийнявши рішення по скарзі, зобов'язаний вжити необхідні заходи для поновлення порушеного права громадянина, принести йому вибачення в письмовій формі, а також на прохання громадянина проінформувати про це зацікавлених у розгляді скарги осіб.

Слід відзначити, що адміністративний порядок розгляду скарг та інших звернень громадян, як правозахисний механізм, об'єктивно необхідний, причому він ні в якому разі не може принизити значення судового захисту прав і свобод, тим більше, що людина сама може вибрати собі судовий чи несудовий спосіб розгляду її адміністративно-правового спору з державним органом. Крім того, оскарження тих чи інших рішень або дій в ад-

міністративному порядку не закриває шлях до судового оскарження протиправних рішень органів держави та посадових осіб.

§6. Роль Верховної Ради України в державному механізмі захисту конституційних прав і свобод громадян

Верховна Рада України є, насамперед, органом законодавчої влади. Водночас в її діяльності мають місце й інші функції, зокрема, установча, представницька, парламентського контролю, міжнародних зв'язків та інші.

Зі змісту Конституції України випливає, що Верховна Рада може приймати закони з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Проте Конституцією передбачається коло питань, які вирішуються виключно законами України. Відповідно до статті 92 Конституції виключно законами визначаються, зокрема: права і свободи людини й громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадян; громадянство; правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов; засади регулювання праці й зайнятості; шлюбу; сім'ї; охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання; культури; освіти; охорони здоров'я.

Виключно законами визначаються засади утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян; інформації; основи забезпечення громадського порядку; правовий режим воєнного й надзвичайного стану, зон надзвичайних екологічних ситуацій.

Традиційним є законодавче визначення засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Багатогранною за змістом і формами є бюджетно-фінансова Діяльність Верховної Ради. Відповідно до ст. 95 Конституції бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Важливе місце в діяльності Верховної Ради України посідає парламентський контроль за діяльністю численних державних

органів, а також контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина, та їх захистом.

Контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини й громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Його роль і авторитет в державі постійно зростають, про що свідчать численні звернення громадян із скаргами на порушення їхніх конституційних прав.

§7. Президент України як гарант забезпечення в Україні конституційних прав і свобод людини та громадянина

У державно-правовому механізмі забезпечення в Україні конституційних прав і свобод людини та громадянина істотна роль належить Президенту України, який відповідно до ст. 102 Конституції України виступає гарантом прав і свобод людини й громадянина. Саме від його діяльності багато в чому залежить реалізація громадянами своїх конституційних прав і свобод. Оскільки Президент України обирається на свій пост усім народом України, то ця обставина зобов'язує його діяти в інтересах усього народу, а не в цілях якихось політичних сил чи соціальних прошарків.

Приймаючи присягу, Президент України бере на себе зобов'язання «дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права й свободи громадян» (ст. 104 Конституції).

У справі забезпечення прав і свобод людини та громадянина Президент України має досить значні повноваження:

1) нагороджує державними нагородами; установлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

2) вирішує питання громадянства України (прийняття, припинення громадянства);

3) здійснює помилування;

4) приймає рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації (згідно з Законом «Про правовий режим надзвичайного стану»)-Правовий режим надзвичайного стану направлений насамперед на забезпечення безпеки громадян в разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій та епізоотій, а також на захист прав і сво-

бод громадян, конституційного ладу від масових порушень правопорядку, які створюють загрозу життю й здоров'ю громадян);

5) надає притулок іноземним громадянам та особам без громадянства, які переслідуються в інших країнах;

6) підписує Закони України, саме в яких повинні міститися норми, які розвивають положення про конституційні права і свободи (якщо Президент України вважає, що такий закон порушує ці права й свободи, він може застосувати своє право вето).

Вказані та інші повноваження Президента України по забезпеченню прав і свобод людини та громадянина базуються, насамперед, на конституційне важливому положенні про те, що права й свободи людини та громадянина і їхні гарантії визначають зміст і направленість діяльності держави (ст. З Конституції). Президент України в державному механізмі, безумовно, займає відповідне місце і саме йому належить особлива роль у захисті прав і свобод особи.

§8. Роль Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в забезпеченні прав і свобод громадян України

Більш ніж у 80 країнах світу існує інститут народного правозахисника (омбудсмана), який покликаний відповідати за своєчасне й адекватне реагування влади на звернення та скарги громадян. В Україні з прийняттям Конституції також запроваджено інститут омбудсмана (ст. 55 ч. 3). Називається він — Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. У своїй діяльності він керується Конституцією України, законами України та іншими міжнародними договорами, ратифікованими парламентом України. Конституцією на Уповноваженого з прав людини покладена функція здійснення парламентського контролю за дотриманням конституційних прав і свобод людини й громадянина (див. ст. 101 Конституції).

Акти й рішення, які приймає Уповноважений, не мають юридичної сили. Але він щорічно представляє доповіді парламенту, а остійній приймає відповідні заходи до порушників закону.

Метою парламентського контролю за дотриманням конституційних прав і свобод людини та громадянина, який здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є:

— запобігання порушенням прав і свобод людини та громадянина або сприяння поновленню порушених прав;

— захист прав і свобод людини та громадянина, проголошених Конституцією, законами та міжнародними договорами України;

— запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

— дотримання та повага до прав людини й громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, організацій та їхніх посадових і службових осіб;

— сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу;

— сприяння приведенню закодавства України про права і свободи людини та громадянина у відповідність із Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

— поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва у галузі захисту прав і свобод людини та громадянина.

Свою діяльність Уповноважений здійснює на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини та громадянина. Такі відомості він може отримувати від громадян України, осіб без громадянства чи їхніх представників, народних депутатів України, а також за власною ініціативою.

Приймає та розглядає звернення фізичних осіб відповідно до Закону «Про звернення громадян». Такі звернення подаються Уповноваженому протягом року після вчинення порушення. За виняткових обставин цей термін може бути Уповноваженим продовжений до двох років. Ті звернення, які розглядаються судами, Уповноважений не розглядає.

Якщо Уповноважений установлює факти порушення Конституції, законів України та міжнародних договорів України стосовно порушення прав і свобод людини та громадянина, він повинен, відповідно до Закону, відреагувати. Актом такого реагування є звернення Уповноваженого — це конституційне подання, що вноситься до Конституційного суду України з приводу вирішення питання про відповідність Конституції України закону України, чинного правового акта Верховної Ради України, акта Президента України та Кабінету Міністрів України, правового акта Верховної Ради Автономної Республіки Крим, офіційного тлумачення Конституції України та законів України.

Може також вносити подання — це акт, який вноситься ним до органів державної влади, органів місцевого самоврядування,

об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їхнім посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний термін щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини та громадянина.

§9. Роль Конституційного суду України та судів загальної юрисдикції у державному механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян

Інститут конституційного правосуддя існує в переважній більшості сучасних країн. Це пов'язано, зокрема, з тим, що загальновизнаною стала ідея правової держави, однією з визначальних рис якої є верховенство права і його головного джерела — Конституції. Світовий досвід підтверджує, що найбільш ефективною правовою гарантією верховенства Конституції є судовий і конституційний контроль.

Традиційно виділяють дві системи конституційного правосуддя: американську і європейську. Головна відмінність європейської системи від американської полягає в тому, що конституційне правосуддя в цих країнах виділено з загального правосуддя.

Що стосується України, то в нашій державі Конституційний суд поруч з судами загальної юрисдикції складає самостійний вид державної влади — незалежну судову владу, яка незалежно від організаційних форм здійснює правосуддя, вирішує завдання захисту Конституції: забезпечення її верховенства, принципу розподілу влади, захист прав і свобод людини й громадянина.

Основними функціями Конституційного суду України є вирішення питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України й офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Правом конституційного звернення до Конституційного суду про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини й громадянина, а також прав юридичної особи користуються громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та юридичні особи в Україні.

Конституційний суд нашої держави відіграє важливу роль У захисті прав і свобод громадян. Він має право відкривати провадження у справах щодо відповідності законів та інших право-

реалізації таких прав і свобод, а й установити юридичну відпо-; відальність за їх порушення. І така відповідальність передбаче-1 на галузевим законодавством: конституційним, цивільним, ад-1 міністративним, кримінальним та іншими. Наприклад, заі порушення виборчих прав громадян винні особи можуть бути! притягнуті до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Порушення права людини на відпочинок, передбаченого! ст. 45 Конституції, тягне за собою притягнення винних до дис-' циплінарної відповідальності.

За посягання та позбавлення життя людини винні особи можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Відповідні статті Карного кодексу України передбачають тривалі терміни позбавлення волі.

Цивільна відповідальність може наступити, наприклад, в разі поширення інформації, яка посягає на честь і гідність особи. Згідно зі ст. 7 Цивільного кодексу України громадяни та юридичні особи мають право звертатися до суду з вимогою спростувати такі відомості, ставити питання про відшкодування матеріальної й моральної шкоди.

Аналіз конституційних прав і свобод громадян, а також відповідних'законодавчих актів дає можливість зробити висновок про те, що юридична відповідальність передбачена за порушення всіх без виключення основних прав і свобод людини й громадянина, закріплених у розділі II Конституції України.

Глава 5. Основні обов'язки громадян

§1. Поняття основних обов'язків громадян

Так же як основні права та свободи, основні обов'язки складають основи правового положення громадянина. Громадяни мають велику кількість обов'язків, але більшість із них закріплені на рівні поточного галузевого законодавства. В конституційному порядку звичайно знаходять своє закріплення тільки ті із них, які суспільство і держава вважають за необхідне піднести до рангу виключно важливих як для людини, так і для суспільства й держави.

Під основними обов'язками слід розуміти вид і міру конституційне необхідної, обов'язкової поведінки людини. На

відміну від основних прав і свобод ігнорування основних обов'язків повинно тягти за собою юридичну відповідність: кримінальну, дисциплінарну, адміністративну чи цивільно-правову. Наприклад, батьки, згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції, зобов'язані утримувати дітей до повноліття. В разі ухилення їх від виконання цих обов'язків вони можуть бути притягнуті до цивільно-правової відповідальності: стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав. В разі ухилення від сплати аліментів може наступити кримінальна відповідальність.

Обов'язки, на відміну від основних прав і свобод, досить важко піддаються науковій класифікації, не зважаючи на те, що спроб зробити це було зроблено багато. На сьогодні основні обов'язки офіційно не класифіковані, але неофіційно їх можна поділити на три групи:

• універсальні конституційні обов'язки, які повинні виконуватися в усіх сферах життя суспільства. Наприклад, обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України й законів України;

• обов'язки, які реалізуються у двох сферах життя суспільства. Наприклад, не посягають на права й свободи, честь і гідність інших людей;

• обов'язки, які мають відношення тільки до однієї сторони соціальної дійсності. Наприклад, обов'язок батьків утримувати дітей до повноліття.

• §2. Взаємозв'язок між основними правами і свободами громадян України та їх обов'язками

У діючій Конституції України із 48 статей II розділу, що присвячені правам людини і громадянина, 37 стосуються прав і свобод і лише 4 статті закріплюють обов'язки громадян.

При цьому конституційна комісія з розробки Конституції виходила з того, що особа не може існувати як повноправний член суспільства без належних їй прав і свобод. Людину не можна позбавити її природних прав, так як це принижує її при-Роду.

Аналіз відповідних статей II розділу Конституції дає можливість стверджувати, що закріплені в ньому права і свободи людини і громадянина перебувають під міжнародно-правовим

О.Г. Кушнірснко

захистом, так як передбачені у відповідних міжнародно-правових документах, які підписала й ратифікувала Україна.

Всі люди визнаються вільними і володіють правами й свободами від народження. Саме здійснення прав і свобод людини та громадянина не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Права і свободи людини та громадянина визнаються за всіма людьми однаково, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання тощо.

Дата добавления: 2015-05-31