Теоретичні основи соціальної роботи191

Соціальна робота

ічіюї, екологічної спрямованості: гігієна, здоровий спосіб життя, проф­ілактика, превентивний характер соціальної роботи, відносини з приро­дою, забруднення навколишнього середовища, урбанізація, генетичні зміни, інвалідизація, соціум, діагностика та іп.

Таким чином, в категорії галузі соціальної активності ми закладаємо ідею про те, що хвору дитину не можна розглядадати поза сім'єю і середонищем. Це ще раз дозволяє підкреслити, що збереження і розви­ток інтелектуального, творчого потенціалу, формування у дитипи-іпвалі-да здатності і готовності до самопомоги у власному життєзабезпеченні є важливим аспектом процесу соціальної реабілітації, що відображається в категорії поняття соціальної активності.

Цілі соціальної реабілітації

Метою ранньої соціально-реабілітацій-пої роботи є: забезпечення соціального, емо­ційного, інтелектуального і фізичного роз­витку дитини, яка має відхилення, і спро­ба максимального розкриття ЇЇ потенціалу для навчання. Це є першою метою.

Другою важливою метою є попередження вторинних дефектів у дітей з відхиленнями у розвитку. Це може проявитися в результаті двох осіювиих причин: або ж після невдалої спроби призупинити (купі-рувати) прогресування первинних дефектів за допомогою медичного, терапевтичного чи навчального впливу, або ж у результаті порушення взаємовідносин між дитиною і сім'єю, викликаного, в основному, тим, що сподівання батьків стосовно дитини не виправдались.

Третьою метою ранньої соціально-реабілітаційпої, роботи є абіл-ітація (пристосування) сім'ї, яка має дітей відхиленнями у розвитку, щоб максимально ефективно задовольнити потреби дитини. Для такої сім'ї має бути розроблена фахівцями ішідвідуальпа програма, що відпов­ідає потребам і стилям життєдіяльності сім'ї.

Програма реабілітації дітей з обмеженими можливостями

Як допомогти сім'? Як розмов­ляти з дитиною і її батьками у цій ситуації? Що означає програма реа­білітації?

Це система заходів, які сприя­ють розвитку можливсотей дитини і всієї сім'ї. Вона розробляється ко­мандою фахівців (лікалі, соціальні працівники, педагоги, психологи) ра­зом з батьками. У багатьох країнах такими програмами керує один снец-

іаліст. Це може бути один із названих вище. Він має відстежувати і координувати реабілітаційну програму (спеціаліст-куратор).

Програма може розроблятися на півроку, па рік, все залежить від віку та умов розвитку дитини.

Спеціаліст-куратор обговорює періодично з батьками досягнуті ре­зультати, успіхи і невдачі, разом аналізують всі иезаплановапі події, які відбулися за період реалізації програми. Лише після цього команда спец­іалістів розробляє програму реабілітації па наступний перід.

Програма реабілітації передбачає не лише сприяння розвитку дитини, але й набуття батьками спеціальних знань, психологічну підтримук сім'ї, допомогу сім'ї щодо можливості відпочити, відновлення сил тощо.

Кожен період програми має мету, окремі цілі, оскільки робота прово­диться за різними напрямами і з залученням різних фахівців.

У ході реалізації програми періодично нродиться моніторинг, регу­лярне відстеженпя ходу подій, у разі потреби куратор сприяє батькам у подоланні труднощів, ведучи переговори з потрібними спеціалістами, представпимками установ, роз'яснюючи права дитини і сім'ї. При цьому куратор має відвідувати сім'ю, щоб краще розібратися з труднощами, які з'являються у ході виконання програми. Таким чином, програма реабілі­тації має циклічний характер.

Однією із важливих особливостей реабілітаційної програми має бути: 1) наявність міждисциплінарної команди спеціалістів, а не ходіння батьків по різних установах; 2) участь батьків у процесі реабілітації, що є найбільш складною проблемою; 3) увага спеціалістів сиряомовується як па дітей, так і па батьків; 4) налагодження партнерства у реабілітації дітей з об­меженими функціональними можливостями.

Тактика соціально-реабілітаційної роботи

Залежно від того, як взаємодіє спеціаліст з батьками, можна окрес­лити п'ять основних тактик соціаль­но-реабілітаційпої роботи.

У практиці використовуються

довготермінові і короткотермінові моделі роботи. Серед короткотермі­нових варто назвати кризовоіптервептну і проблемно-орієптовну моделі взаємодії.

Кризовоінтервентна модель роботи з клієнтом передбачає падання допомоги безнсередпьо в кризовій ситуації. Самі кризові ситуації мо­жуть бути обумовлені змінами в природному циклі чи випадковими трав­муючими подіями. Проте, не зважаючи на індивідуальні відмінності і

192 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 193

багатоаспектиість причин, які призводять індивіда до кризового стану, його триваліть обмежена, як свідчить практика, приблизно 6 — 7 тижня­ми. І втручання спеціалістів у такий період є досить ефективним, оскіль­ки в період кризової ситуації людина особливо сприйнятлива і швидко відгукується па прояв допомоги. В такий період використовуются як внутрішні, так і зовнішні ресурси. Незалежно від того, що призвело клієнта до кризового стану, завданням соціального працівника чи педа­гога є надання емоційної підтримки і спробувати пом'якшити вплив стре­сової ситуації.

Допомогу можна вважати успішною, якщо вдасться зняти гостру тривожність, напругу, агресивність, коли з'явиться нове розуміння даної проблеми і починає розвиватися адаптивна реакція.

Поява в сім'ї дитини з певними фізичними чи психічними видами є також причиною таких стресів. З метою попередження негативних наслідків цієї проблеми, сім'ї надається допомога соціального педагога, який оперативно має входити в життєву ситуацію і допомогти мобілізу­вати всі сили па підтримку батьків і дитини.

Звичайно, в цій ситуації психологічна допомога є домінуючою. Про­те і втручання соціального педагога є виправданим, оскільки допомога має бути не скільки глибоко психологічною, скільки комплексною і ши­рокою за обсягом проблем та учасників подій, чию увагу потрібно при­вернути до проблеми сім'ї.

Щоб попередити відмову від дитини і включити сім"ю в процес реабілітації, необхідно, щоб вона мала реальну уяву про перспективи дитини і про ту роль, яку сім'я може відіграти в ЇЇ житті. Головним у цій ситуації є допомога сім'ї подолати пригнічепічсть, розгубленість, відчай, допомогти батькам зайняти активну позицію щодо реабілітації дитини.

З цією метою спеціаліст Центру падає освітню інформаційну допомо­гу, яка дозволяє сім'ї "побачити" етапи відповлювальпого лікування і перспективу дитини, повідомляє про можливості визнання тимчасової інвалідності і пов'язаних з нею пільг. Крім того, і соціальний педагог, і соціальний працівник виступають посередниками між іншими спеціаліста­ми, установами і сім'єю.

Таким чином, соціальний педагог шляхом застосування просвітницької і посередницької допомоги досягає ефекту психологічної підтримки, впли­ває па почуття сумнівів і страху, які заважають контролю над ситуацією. Крім того, сім'я може бути залучена до програми сімейної терапії і на­вчальних трепіигів, метою яких є налагодження контактів між сім'ями та вирішення скритих проблем, які з'являються в кризових ситуаціях.

Звичайно, що у кризовій ситуації кожна сім'я потребує особливої уваги і різного рівня активності в допомозі.

Втручання в кризову ситуацію, зазвичай, є першою сходинкою у взаємодії соціального педагога з сім'єю, яка виховує дитину з особливи­ми потребами. Наступною сходинкою є проблемно-орієнтовна модель взаємодії, яка також відноситься до короткотермінової стратегії роботи, протяжність якої не перевищує 4 місяців і передбачає приблизна 10 — 12 контактів з клієнтом.

Проблемно-орієнтовна модель має на меті вирішення чисто практич­них питань, тобто зосередження лише на тій проблемі, яку усвідомить клієнт, над якою він готовий працювати. Саме в цей період клієнт пере­ходить до вирішення ряду проблем самостійно, що свідчить про резуль­тативність роботи спеціаліста.

Дана технологічна модель застосовується як в індивідуальній, так і в груповій терапії, в тому числі і в роботі з сім'ями. Основний принцип роботи з сім'єю полягає в концентрації уваги па пом'яшешіі основних проблем шляхом визначення досить простих завдань. А поступовий пе­рехід до вирішення складних завдань переконує уже клієнта у його спро­можності справлятися з проблемою.

Соціальний педагог в межах даної технологічної моделі поєднує в єдину систему методи роботи з окремим індивідом (одним із батьків чи дитиною), сім'єю в цілому, а також із сім'єю і її найближчим оточенням. Звичайно, робота з усією сім'єю потрібна, якщо назріла кризова ситуа­ція у стосунках членів сім'ї, порушився стиль виховання, поганий психо­логічний клімат тощо.

Важливим методом проблемно — орієнтовної моделі є укладання угоди між спеціалістом, який надає допомогу і клієнтом — в даному випадку сім'єю чи її окремим представником. Угода має включати:

^ опис ключової проблеми (чи проблем), яка має вирішуватись;

■^ мету і завдання спроектованої роботи;

^ процедури і методики, які будуть застосовані;

^ вимоги до клієнта і спеціаліста, визначення ролей кожного з них у процесі вирішення проблеми (для соціального педагога — це в основному зустрічі, бесіди, листи, оформлешія документів, телефонні контакти тощо);

■ґ обумовлюються також терміни спільної діяльності і дії на випадок, якщо угода буде порушена однією із сторін.

Цей метод дозволяє надати відносинам більш організованого і чітко­го характеру. Крім того, угода — це один із способів реалізації етичних принципів у відносинах спеціаліста і клієнта.

194 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 195

В роботі з підлітками і молоддю укладання угоди надає відносинам відтінку "доброго", ділового характеру.

Звичайно ж, угода визначає відносини, а не їх зміст. Хоча, на жаль, часто цей метод в роботі соціального педагога ігнорується.

Довготривалі форми роботи потребують пролонгованого спілкування з клієнтом (від 4-х місяців і більше) і в основному базуються па исихолого-соціальпому підході. Психо-соціальну модель взаємодії з клієнтом предбачає більш повне розуміння людей у контексті існуючої дійсності і використання цих знань у допомозі клієнту. Таким чином, основна ідея цієї моделі полягає в тому, щоб зрозуміти людину в ситуації, пов'язати її почуття, переживання, вчинки з впливом довкілля і, виявивши причино­во — паслідові зв'язки, знайти вихід із несприятливого становища.

В межах цієї моделі аналізується не лише сучасне, але й минуле клієнта, для чого можна використати метод гепограм сімейного дерева. Водночас використовується метод індивідуальної роботи, оскільки клієнт в психо — соціальній моделі часто займає пасивну позицію.

Основне завдання даної моделі — зміна клієнта, у конкретному ви­падку сімейної системи, адаптуючи її до виконання своєї специфічної функції — реабілітації дитини — інваліда.

Використання у роботі соціального педагога різних моделей методів і форми роботи свідчить, що його участь у комплексній реабілітації сімей, які виховують дітей з особливими потребами, з метою підвищення їх соціальної адаптації може давати помітні соціально значущі і педа­гогічні результати.

Перша тактика — безпосередня робота з конкретною сім'єю:

■^ відвідування соціальним працівником (чи педагогом) сім'ї, зустріч з усіма членами родини, спостереження за тим, як спілкуються з дити-пою, демонструє стратегію поведінки, навчання, вирішення проблем;

^ батьки відвідують спеціаліста і спостерігають, як він спілкується з дітьми, веде прийом, веде консультування;

^ спільна участь у засіданнях комісії, коли обговорюються проблеми їхньої дитини, обговорюються

Друга тактика — опосередкована робота з конкретною сім'єю пе­редбачає:

■^ ведення детальних записів про дитину батьками і спеціалістом-куратором, надання і інформації батькам про хід реабілітації;

^ забезпечення батьків методичною літературою, створення карт роз­витку дитини, передача у тимчасове користування ігор, приладів для розвитку дитини тощо.

Третя тактика — безпосередня робота з групою батьків передбачає:

^ зустрічі спеціалістів з батьками дітей в офісі з метою обговорення спільних планів, методик, поведінки батьків;

■^ організацію семінарів для батьків, рольових ігор, бесід, перегляд відеопрограм для занять з батьками;

■^ залучення батьків до проведення спільних закладів, відпочинку, свят, акцій тощо.

Четверта тактика — опосередкована робота з групою батьків. Вона передбачає такі види роботи:

^ інформування батьків про новітні технології роботи з дітьми, підго­товка письмових пропозицій і домашніх завдань, копіювання потрібних для батьків матеріалів;

■^ проведення опитування шляхом письмового анкетування, підго­товка стендів, виставок для батьків;

^ підготовка павчально-методичних посібників чи рекомендацій для батьків.

П'ята тактика — розвиток контактів між сім'ями з метою:

■^ сприяти створенню мережі нянь серед батьків, обмін досвідом, проведення зустрічей батьків вдома, залучення батьків (чоловіків) до ремонту вдома, залучення батьків (чоловіків) до ремонту обладнання для дітей;

■^ допомогти створити асоціацію, групи самодопомоги батьків;

•/ активізувати батьків до захисту своїх прав, до роботи в громадсь­ких організаціях, до участі у прийнятті рішення психолого-медико-педа-гогічиої комісії;

■^ створення різного типу клубів для батьків і дітей.

Патронаж

В умовах низької мотивації звернення сімей за соціальио-недагогічною, психолог­ічною допомогою доцільно застосувати таку модель роботи з сім'єю, як патронаж (або послуга клієнту вдома). Така модель діяльності практикується педіат­ричними службами, центрами соціального обслуговування пенсіонеирів та інвалідів. В межах патронажу можуть надаватися різні види освітньої, псхологічпої, посередницької допомоги. Саме патронаж дає змогу мобілі­зувати сім'ю на подолання проблем у природних умовах і може продовжу­ватися досить тривалий час.

Здійснення патронажу потребує дотримання низки етичних принципів: самовизначення клієнта, добровільність прийняття допомоги, копфі-

198 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 199

ГЛАВА3.

Дата добавления: 2015-06-25