Технології соціальної роботи з дезадаптивними дітьми та молоддю

Питання для самоперевірки

1. Чим зумовлена соціальна робота з військовослужбовцями.

2. Назвати найбільш вживані форми соціальної роботи.

3. Вмотивувати етапи соціальної роботи з військовозабо'язаиими.

4. Охарактеризувати умови організації соціальної роботи з військо­
вослужбовцями.

ГЛАВА 4.

/. Соціальна реабілітація дітей з девіантною поведінкою

Вести мову про соціальну реабілітацію дітей і молоді з девіаитпою поведінкою можна лише тоді, коли фахівець досить добре уявляє, з яким контингентом йому необхідно працювати. Адже відомо, що внаслі­док несприятливих обставин з'являються різноманітні відхилення у соціалі­зації, що відображаються у прояві неадекватної поведінки і ставлення дітей та молоді до норм і вимог всієї системи суспільних відносин, в які включається людина па кожному етапі її розвитку і становлення. При цьому необхідно розмежовувати відхилення у соціалізації, за наявності яких соціальна дезадаптація, неадекватність поведінки індивіда не в собі соціальної чи протиправної ознаки, та відхилення у соціалізації, за яких дезадаптація носить аптисуспільний характер, що суперечить нормам мо­ралі і права. За таких умов можна говорити про явище десоціалізації.

Основною ознакою десоціалізації є відчуження індивіда від соціаль­них інститутів, які виступають основними носіями установлених норм, моралі і прав. У такій ситуації відбувається вплив різних асоціальних і злочинних асоціальних субкультур з власними, корпоративними нормами і цінностями, які носять антигромадський характер.

А відтак простежується явище, коли соціальні відхилення і соціальна дезадаптація підлітків і молоді супроводжується деформацією їх соц­іальних зв'язків, а також категоричним відчуженням від сім'ї і школи. З метою подолання такого відчуження та включення об'єктів соціалізації і у суб'єкт-суб'єктпі відносини і систему соціально значущих відносин необхідно реалізувати комплекс соціально-педагогічшіх заходів, спрямо­ваних як па оздоровлення ситуації та умов у школі, сім'ї, так і на індивідуальну психолого-педагогічпу корекцію особистості з девіаптпою поведінкою.

Необхідності усвідомлення і вирішення проблеми сприяє твердження В.П.Кащеика, який ще у 20-ті роки XX ст. вивчав дану проблему і

216 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 217

зазначав, що корекція недоліків особливості в процесі її становлення — це проблема великої значущості і вирішувати її продуктивно потрібно у контексті державної політики.

Причому він привертав увагу до проблеми поєднання методико-терапев-тичиих, навчальпо-педагогічішх і виховних прийомів, спрямованих па ко­рекцію характеру і відновлення особистості в цілому. До того ж наголошу­валась на незаперечній залежності успіху реабілітаційного, процесу від тер­міну його початку: чим раніше почати, тим більше надії па успіх [ 1 ].

Важливими принципами у соціально-педагогічній реабілітації є:

1) заміна домінуючого у виховній роботі педагога па самого вихован­
ця, який визначає зміст і методи роботи педагога;

2) орієнтація па потенційну соціальну психологічну повноцінність осо­
бистості, котра реабілітується, і повернення її у звичне соціальне середо­
вище;

3) постійне вивчення так званої "винятковості" індивіда у процесі
корекційпо-реабілітаційної роботи має здійснюватися у тісній взаємодії
педагога і психолога.

Не можна обминути при розгляді даного питання соціальну, корекц-ійну і реабілітаційну діяльність А.С.Макарепка та С.Т.Шацького, які у 30-ті роки XX ст. заклали основні принципи, зміст і методи соціальної роботи з важковиховувапими дітьми і підлітками. В основу своєї педаго­гічної теорії вони заклали ідею створення педагогом виховного соціаль­ного середовища.

Так, С.Т.Шацький вважав, що одним із таких виховних середовищ можуть стати клуби за інтересами, які дозволяють дітям і підліткам розкрити "свої інстинкти" [2, 123], особливо соціальні інстинкти, суть яких полягає у прагненні вчитися життю, пристосовуватись до життя, оволодівати соціальним досвідом, включатися в соціалізацію.

А ось у 60-ті роки минулого сторіччя простежується тенденція до більш глибокого вивчення даної проблеми, зокрема, у психологічному, соціальпо-правовому і медичному аспектах. Причому причини девіаптпої поведінки вбачалися в особливостях вікового розвитку особистості, у відчуженні від "нормальних" дітей, своєрідності прояву протесту проти "пригнічення" їхніх інтересів тощо.

У цей період В.О.Сухомлинський запропонував різноманітні засоби стимулювання самовиховання особистості. Домінантною в його рекомен­даціях була орієнтація на індивідуальний стиль побудови педагогічного процесу, па гуманізацію засобів виховання девіантиих підлітків [4].

Безперечно, процес перевиховання є довготривалим і складним, який передбачає: вивчення середовища, в якому ріс вихованець, аналіз пози­тивних і негативних рис характеру індивіда, формування позитивної ус­тановки і усунення недоліків у його загальному розвитку, прискорення позитивних начал, наявних в особистості.

Поступово термін "перевиховання" почав змінюватись па термін "реа­білітація", що означає "відновлення" (Франція); паралельно висувається термін "нормалізація" (Данія, Швеція). Проте термін "реабілітація" на­був міжнародного визнання, що привело до появи поняття: медична реаб­ілітація, психологічна реабілітація, педагогічна реабілітація, соціаль­на реабілітація. Причому соціальна реабілітація передбачає відновлення соціальних відхилень, порушених зв'язків і відносин із середовищем.

Реабілітація — медична, психологічна, педагогічна і соціальна — має багатий і різноманітний зміст і є своєрідним відображенням соціаль-но-педагогічного оптимізму і гуманізму.

Суть реабілітаційного підходу у соціальному середовищі визначаєть­ся як комбіноване і координоване застосування медичних, соціальних, педагогічних, професійних заходів, спрямованих па компенсацію дефек-та, соціального відхилення [5, 4-6].

Все вище сказане дозволяє дати розгорнуте визначення поняття "соц­іальна реабілітація" стосовно до дітей і молоді, схильними до девіантиої поведінки. Соціальна реабілітація дітей девіантної поведінки — це по­вна система, яка забезпечує відновлення у них порушених соціальних зв'язків і відносин, ідентифікацію індивіда як суб'єкта власної життєді­яльності.

Вітчизняна превентивна практика, на відміну від Заходу, де панує корекційпо-реабілітаційна робота, побудована па індивідуальних діагпос-тично-корекційішх психологічних програмах, досить тривалий час мала чітку спрямованість па створення педагогічно організованого середови­ща. Зокрема, за методикою А.С.Макарепка ресоціалізуючим фактором виступає колектив завдяки включенню підлітка в систему гуманізованих міжособистіспих відносин. Соціальна реабілітація в такій ситуації відбу­валася за рахунок "паралельно" впливу колективу, який викопував ресо-ціалізаційну функцію.

Як показує практика, означена методика досить успішною спрацьо­вує і в тимчасових колективах, і в різних дозвіллєвих соціально-недаго-гічних центрах і клубах.

Аналіз наукових шкіл і сьогоднішньої практики дозволив виявити деякі принципи соціально-педагогічпої реабілітації:

218 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 219

— опора на позитивні якості особистості;

— реабілітація потреби дитини чи підлітка у самоствердженні;

— формування в них життєвих прагнень;

— розвиток корисних інтересів і вищих духовних цінностей вихованця;

— глибока повага і довіра у взаємовідносинах з дітьми і молоддю.
Виходячи із основних принципів і змісту соціальної реабілітації, можна

окреслити соціальію-педагогічпі завдання і функції, які вона спроможна вирішувати:

/. Відновлювану, яка передбачає відновлення тих позитивних якос­тей, які переважають у суб'єкта до появи девіаптної поведінки, звернен­ня до пам'яті індивіда і його добрих справ.

2. Компенсаторну, суть якої полягає у формуванні в підлітка чи
молодої людини прагнення компенсувати той чи інший недолік завдяки
прояву зусилля в діяльності в тій галузі, яку він любить і в якій може
швидко домагатися успіху (наприклад, у спорті, художній творчості,
праці тощо).

3. Ситимулюючу функцію, яка спрямована на активізацію позитивної
сусиільїю-корисиої діяльності підлітка. Вона реалізується завдяки викори­
станню методів схвалення, засудження, тобто обов'язково з проявом оці­
ночного емоційного становлення до поведінки чи вчинків суб'єктів дії.

4. Виправну, ця функція пов'язана з виправленням негативних якос­
тей підлітків і передбачає застосування різноманітних методів заохочен­
ня, переконання, навіювання, прикладу тощо, які сприяють успішній
корекції поведінки.

З цього можна зробити висновок, що процес соціальної реабілітації буде здійснюватись успішно в тому випадку, якщо у підлітка чи молодої людини вдастя розбудити потребу в самовдосконаленні, самовихованні і якщо об'єкт даного процесу стає активним суб'єктом корекційної робо­ти. До тенденцій, які сприяють успішній соціальній корекції особистості, на думку С.А.Бєлічевої можна віднести:

— гуманізацію превентивної практики, переважання охорошю-захис-
пих мір над мірами покарання і примусу:

— професіоналізацію виховної профілактики й охоропно-захисної
діяльності, введення і підготовку спеціальних соціальних працівників чи
соціальних педагогів, соціальних реабілітологів, практичних психологів,
які мають спеціалізуватися з проблем практичної роботи по корекції
поведінки іпдивидів з відхиленням та оздоровленню умов їх сімейного і
суспільного виховання;

— створення мережі спеціальних структур, здатних здійснювати соц­
іальну і соціальпо-психологічну допомогу сім'ї, дітям, молоді: консуль­
таційні центри (пункти), центри довіри, дозвіллєві і реабілітаційні цент­
ри, соціальцо-педагогічпі притулки для дітей, котрі попали в кризову
ситуацію;

— психологізацію виховної профілактики і охороино-захисної діяль­
ності, визначення провідної ролі медико-психологічиої допомоги і підтрим­
ки у корекцій відхилень у поведінці особистості, реабілітації неповнолітніх
з різними формами соціальної і психологічної дезадаптації;

— визнання сім'ї як неповного інституту соціалізації дітей і підлітків,
падання сім'ям соціальио-правової, соціально-педагогічиої і медико-пси­
хологічиої допомоги, в першу чергу, сім'ям групи соціального ризику,
не спроможних самостійно викрити проблеми виховання [6,37].

Соціальна корекція девіаптпої поведінки передбачає, перш за все, виявлення пеблагополуччя в системі відносин дитини як з ровесниками, так і з дорослими, а також оздоровлення соціальної ситуації.

Спираючись па теоретичні дослідження і досвід практиків, можна стверджувати, що сутність характеристики соціальної реабілітації дітей, підлітків і молоді включають:

— створення виховного розвиваючого середовища для об'єкта реаб­
ілітації;

— відновлення і підтримка соціально значущих умінь, установок,
павичок і звичок;

— регулювання соціально несприйнятливих форм поведінки, інтегра­
ція особистості в суспільство.

Що стосується організаційного аспекту соціальної реабілітації непов­нолітніх і молоді, схильних до девіаптної поведінки, то він передбачає:

— проведення соціальпо-медико-психолого-педагогічної діагностики
клієнта;

— складання індивідуальної комплексної програми реабілітації;

— реалізацію індивідуальної комплексної програми реабілітації;

— збереження і зміцнення отриманих соціально значущих резуль­
татів корекції особистості.

Ефективність соціальної реабілітації у повнолітніх і молоді зале­жить, перш за все, від того, наскільки є адекватним створене соціально-ііедагогічпе середовище і чи спроможне воно надати їм соціальну допо­могу і підтримку та сприяти реабілітаційному процесу.

Виходячи із поставленого завдання і перед представленням окремих технологій, необхідно визначити суть поняття "девіаптна поведінка".

220 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 221

У суспільстві давно сформовані уявлення про норми життя, правила і форми взаємовідносин, про поведінку, яка схвалюється і яка засуд­жується суспільством чи спільнотою.

Сьогодні наука розглядає соціальну норму і соціальне відхилення у поведінці як два протилежні полюси. Проте нормативна поведінка домі­нує в сучасному суспільстві як за поширенням, так і за соціальною значущістю. Серед чималої кількості визначень ми зупинимось па гаком із них: "це правило, вимога суспільства до людини, в яких визначені більше чи менш точно обсяг, характер, а також межі можливого і допу­стимого у її поведінці" [8,47].

Звичайно будь-яка норма є корисною, якщо вона є значущою. Коли ж вона втрачає цю якість, то результат ЇЇ соціальної дії буде негативним. Це приводить до її витиснення і заміною іншим правилом. І їх невико­нання уже не буде свідчити про девіаптпу поведінку, не бажані прояви в суспільній практиці.

Соціальне відхилення від норм складається із девіацій у трьох ос­новних сферах: особистість, середовище, організм. Індивідуальна спе­цифіка реалізації відхилення в поведінці і переживаннях людини полягає в переважанні: а) особистісіюго ядра з його сукупністю соціальио-исихо-логічиих елементів; б) виливу соціального середовища з його багатог­ранними ознаками; в) індивідуальних властивостей людини, які надають поведінці певної своєрідності.

Асоціальною поведінкою, поведінкою з відхиленням у сучасній науці називається поведінка, в якій досить стійко проявляються відхилення від соціальних норм, як відхилення корисливої, агресивної орієнтації, так і соціально-пасивного типу [8,112].

Можна сказати, що поведінка з відхиленням чи девіаитиа поведінка відрізняються як за змістом і цільовою спрямованістю, так і за мірою суспільної небезпеки. Отже, девіантна поведінка як явище протилежне нормативній поведінці є системою вчинків, які виходять за межі загаль­ноприйнятих моральних і правових норм, за винятком норм психічного здоров'я. У сфері соціальної роботи більш адекватне таке визначення: девіантна поведінка відображає зв'язок поведінки особистості, соціаль­них груп і спільної з соціумом, всією системою суспільних відносин, регулювання яких здійснюється за допомогою системи соціальних норм, враховуючи при цьому взаємодію внутрішніх і зовнішніх факторів, які визначають появу мотивів, цілей і рішучості здійснити аитипормативпий вчинок. Це дозволяє стверджувати, що діють кілька типів девіаптпої поведінки в життєдіяльності дітей, підлітків, молоді:

—антидисципліпарпе;

—антисоціальне;

—деліиквентие;

—аутоагресивие.

У випадку девіаптпої поведінки взаємодіють макро- і мікросоціальпі, іпдивідуально-особистіспі, соціальпо-исихологічпі, психолого-недагогічпі, соціально-медичиі, соціальио-иравові фактори. У кожному конкретному випадку проявляється певне поєднання цих факторів, що відбивається у відповідній формі прояву девіаптпості.

У ході з'ясування причини і умов, прояву підлітками відхилення від норм і правил соціальні педагоги все частіше звертаються до аналізу пси­хологічного клімату сім'ї, емоційно-нсихологічиих відносин з ровесниками і дорослими. Девіантна поведінка досить часто мотивується тим, що індивід не може правомірними засобами задовольнити свої соціально-психологічні потреби у визнанні його, довірі, самоствердженні. Практичний досвід проф­ілактичної роботи підказує на необхідність враховувати індивідуально-психологічпі, статеві і вікові особливості розвитку особистості, схильної до порушення норм поведінки. Адже у нього з'являється впевненість, винахідливість, сміливість — і все це сприймається як прояв власної дорослості, особливого "Я". І поступово з кожним новим проявом пору­шення норм з'являється звички, які сприяють виробленню стереотипів протиправної поведінки, нових ціннісних орієнтацій.

Що необхідно робити фахівцям у ситуації "зустрічі" з проблемною особистістю, схильної до девіантпої поведінки?

Перше: вступити (при можливості) у взаємодію з школою, сім'єю, близькими друзями.

Друге: провести діагностику причин труднощів девіаптпої поведінки дітей і підлітків, розробити і здійснити корекційно-реабілітаційну про­граму.

Трете: забезпечити тимчасове проживання, виховання, навчання і розвиток індивіда, який тієї чи іншої причини опинився у складній життєвій ситуації.

Серед факторів, які впливають на посилення девіацій серед дітей і підлітків, можна назвати такі:

■^ соціально-економічні фактори (низький матеріальний рівень жит­тя сім'ї, погані житлові умови, безробіття батьків);

■/ медико-санітарі фактори (несприятливі екологічні умови, хронічні захворювання батьків і ускладапия спадковості, антисапітарія та ігнору­вання санітарио-гігієиічними нормами);

222 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 223

■^ соціально-демографічні фактори (неповна чи багатодітна сім'я, сім'я з вторинними шлюбами і зведеними батьками);

^ соціальио-психологічні фактори (сім'ї деструктивними емоційпо-копфліктпими відносинами подружжя, педагогічною нездатністю батьків та їх низький загальноосвітній рівень, деформавапість ціннісних орієн­тацій);

^кримінальні фактори (алкоголізм, аморальний і паразитичний спосіб життя батьків, сімейні суперечки, присутність членів сім'ї, що відбували покарання, схильність до субкультури злочинного світу).

Аналіз фахівцем означених факторів дозволяє йому виявити загальні закономірності соціальної реабілітації девіаптпої особистості. В основі цих закономірностей лежать такі педагогічні підходи:

1) інтегративність (він протидіє однобічності виховного профілак­
тичного виливу на індивіда; виключає погано організовану педагогічну
діяльність та безсистемну реабілітаційну роботу; посилює значущість самої
особистості і гармонізацію соціальио-педагогічпих впливів).

2) системність (вій потребує врахування особливо усіх складових і
їх конструктивної взаємодії; базується на спрямованості діяльності суб'єкта
і прогнозуванні потенційних сил, спроможних дестабілізувати процес соц­
іальної реабілітації; внесення регулярних і необхідних соціальио-педаго-
гічлих коректив, що сприяє ізоляції індивіда від впливу негативних фак­
торів).

3) педагогічне співробітництво (здійснення спільної, активної праці
суб'єктів соціальної реабілітаційного процесу).

Проектуючи процес соціальної реабілітації, доцільно передбачати у реальній програмі дій відповідні етани роботи з дітьми та молоддю, схильними до девіантпої поведінки.

Перший етап — діагностичний. Йога метою є: збір всієї необхідної інформації про підопічіюго;визпачешія його психологічного статусу; от­римання відомостей про середовище, в якому він перебував; виявлення дефектів у розвитку; складання соцііально-психолого-педагогічіюї ха­рактеристики; підготовка індивідуальної реабілітаційної програми. При цьому, слід підкреслити, що проектування програми має включати обо­в'язкові компоненти: причини, які викликали соціальну дезадаптацію, інформацію про функціональний етап підопічного, пріоритетні напрями соціальної реабілітації, засоби, форми і механізми соціально-виховного впливу, прогнозовані результати, форми контролю й оцінку ефектив­ності програми.

Другий етан — реалізація соціальпо-реабілітаційної програми. При цьому передбачається: створення сприятливого соціальио-педагогічиого середовища; перебудова особистішої системи індивіда; нейтралізація не­гативних факторів середовища; гармонізація процесів розвитку вихован­ця з врахуванням його інтересів; зняття суперечностей між конфронтую­чими мотиваційними тенденціями створення активної установки па пси-холого-педагогічпу корекційну роботу.

Загальну систему соціальної реабілітації дітей і підлітків можна пред­ставити у такому вигляді і за такою ідеєю — "від девіаптиої поведінки через соціальну реабілітацію до соціальної адаптації особистості".

/ етап "Діагностичний" - від 4 до 10 тижнів

2 етап "Реабілітаційний" — 9-10 місяців, через б місяців перевірка
досягнутих результатів, внесення коректив.

3 етап "Узагальнюючий" - через 1 рік від початку роботи здійснити
аналіз застосованої схеми, методів і механізмів соціально педагогічної
впливу.

Проектуючи і реалізуючи програму соціальної реабілітації, соціаль­ний педагог повинен заздалегідь виявити підґрунтя результативності діяль­ності, мобілізувати досягнення науки і досвіду па інтенсивній (макси­мально науковій) основі, приділяти увагу прогнозуванню і проектуван­ню ефективності діяльності, використовувати найновіші інформаційні технології.

Така багатогранна діяльність, безперечно, потребує спеціальних педа­гогічних технологій соціальної реабілітації, які є своєрідним комплек­сом, що включає:

—уявлення про заплановані результати;

—засоби діагностики стану вихованця;

—пакет методів педагогічного впливу;

—критерії відбору оптимальних методик соціального виховання для
конкретних умов.

Це дозволяє моделювати особистісно-орієнтовані соціальію-педагогічіїі технології реабілітації дітей і підлітків, схильними до девіаптиої поведі­нки. Використання цих технологій залежить від характеру девіантпого індивідума (сюди входять особливості психіки, на яку впливають і за­датки, і новоутворення у нових умовах). Визначення індивідуальності кожного вихованця, його самобутності і самоцішюсті, врахування суб­'єктивного досвіду індивіда знаходяться в центрі особистісно-орієнтова-пих технологій соціальної реабілітації.

224 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 225

Такий підхід дозволяє підводити індивіда з дезадаптивпою поведін­кою до спроможності власної самооцінки, самовиховання, самостверд­ження. У цій ситуації досить ефективним с використання різних методик і тестів, щоб допомогти підліткам і молоді усвідомити своє "Я" (вправи па спілкування, ігри-жарти, проблемні ситуації, включення в реальну діяльність тощо).

Особливим успіхом у підопічних користуються ситуації, які водно­час дозволять спеціалістам здійснювати корекцію поведінки учасників тієї чи іншої змодельоваиої ситуації (наприклад, ситуації типу "Вибери дерево", "Намалюй у кольорах день", "Зроби свято другу" та інше). Таким чином, перебудова життєвого досвіду індивіда досягається через осмислення вчинку, перевчання у діях, реконструкцію поведінки, регла­ментацію поведінки, шляхом переключення па позитивні установки, по­зитивні емоції.

Здійснення такої роботи можна розглядати як профілактичну, спря­мовану на раннє виявлення труднощів у вихованні дітей і підлітків.

У діагностичній роботі з дітьми та молоддю, схильними до девіантної поведінки, можна використовувати психодіапюстичні та исихокорекційні методики:

1. Визначення типу темпераменту (Айзепк — підлітковий варіант).

2. Визначення рівня особистісної та ситуативної тривожності (Тей-
лор, Спілбер).

3. Діагностика соціально-пспхологічпої адаптації (Роджерс К. І Рай-
мопд Р.).

4. Особистіший опитувальпик Кеттела.

5. Вивчення особистості біографічним методом (за Гриценком Н.).

6. Експрес — діагностика (ЮсуновІ., ВерпяєваТ.).

7. Оиитувальпик Рассела.

8. Визначення спрямованості особистості (анкета Басса Б.).

З метою орієнтації фахівців соціально-педагогічпої сфери при виборі оптимальних методів і методик соціальної реабілітації дітей, підлітків і молоді пропонується таблиця, у якій представлені форми прояву девіаи-тності.

Таблиця 1.

Соціально значущі форми поведінки	Прояв девіантності
1 група	2 група	3 група
і
Ставлення до до -рослого з повагою	Прояв грубощів	Прояв грубощів при зауваженні	Злегка зривається на незадоволення

Продовження таблиці

і
Уміння володіти собою	Різко проявляє нестриманість	Прояв нестриманості	Запальність
Прагнення до краси і затишку	Байдужість до того, що оточує	Байдужість до того, що оточус	Байдужість до того, що оточус
Акуратність (чистоплотність)	Неохайність, замацьорений	Неохайність, бай­дужість до зовніш­нього вигляду	Байдужість до сво­го зовнішнього ви­гляду, неохайність
Наявність хобі	Відсутність інте­ресів до будь-чого	Відсутність інте­ресів, соціальна апатія	Відсутність інте­ресів, соціальна апатія
Протистояння шкідливим звич­кам (куріння, нар­команія, алкоголь та ін.)	Вдихання парів бензину, клею, ре­гулярне куріння, вживання алкоголю	Вживання алко­голю, куріння, токсикоманія	Вживання алко­голю, куріння
Психосексуальна культура	Заняття ананізмом Використання нецензурних слів	Використання нецензурних слів	Вживання нецензурних слів
Неповага оточення, ровесників	Неповага оточен­ня, зверхність над ровесниками	Неповага ровесників	Прояв неповаги, недовіри
Вихованість(хоро ші манери, ввічливість)	Грубощі, хамство, для досягнення мети викорис­товує ввічливість	Грубощі	Прояв грубощів
Життєрадісність (почуття гумору)	У нормі	Замкнутість	У нормі
Обов'язковість (дисциплінова­ність)	Грубе порушення дисципліни	Свідоме пору­шення дисципліни	Підсвідоме пору­шення дисципліни
Незалежність (здатність діяти самостійно)	Надмірна самостійність	У нормі	Прояв слабості волі, підпорядко­ваність сильнішому
Освіченість (широта знань, рівень загальної культури)	Низька загальна культура	Низька загальна культура	Низька загальна культура

226 Соціальна робота

Продовження таблиці

!
Відповідальність (почуття обов'яз­ку, уміння три­мати слово)	Безвідповідаль­ність, невміння тримати слово	Безвідповідаль­ність	Невміння тримати слово, безвідпові­дальність
МІЦНІСТЬ ВОЛІ (уміння домага­тися свого, не відступати перед труднощами)	Паніка перед труднощами	Паніка перед труднощами	Відсутність волі, паніка перед труднощами
Чесність (правдивість, щирість)	Брехливість, нещирість	Брехливість	Використання щирості для отри­мання вигоди
Чуйність (турботливість)	Бездушність	Байдужість	У нормі
Законослухні-ність	Участь у кримі­нальних групах, розбої, грабежі	Крадійство	У нормі

Аналіз результатів практичного досвіду різних реабілітаційних центрів і окремих фахівців дозволяє стверджувати, що у соціальпо-реабілітацій-пий роботі з дітьми, підлітками і молодими людьми першої групи девіап-тності ключове значення має опору па такі якості їх особистості, як еиергетичиість, впертість у досягненні мети, прагнення до лідерства.

Для контингенту другої групи особливого значення набуває зміна обстановки і стереотипних форм реагування на неї. Довір'я у відноси­нах, включення в оргапізацішю-суспільиу роботу, обігрувашія успіхів — це ті напрями реабілітаційної роботи, які доцільно використовувати саме з цією групою.

Для третьої групи дітей і молоді з девіаптпою поведінкою важливи­ми є ритм і напруга серйозних справ, які їм доручаються, залучення їх до різних видів діяльності. Саме за цих умов у них є змога проявити себе, посісти адекватне місце в колективі. Тому слід активно сприяти пробудження в них інтересу до життя, позитивних переживань, виявлен­ня життєвих перспектив.

Соціально-реабілітаційна робота з індивідами, схильними до дезадап-тивної поведінки, має спрямовуватись, перш за все, на усунення психо-травмуючих комплексів, вироблення адекватних форм поведінки, подо-

лання труднощів у спілкуванні. У цих процесах посіли своє виправдане місце і бесіди, штеракційно-комупікативні, імітаційпо-ігрові, невербальпі методи з елементами музикотерапії, хореографії, пантоміміки, групової поведінкової психокорекції, навіювання, стимулювання та ін. При цьому одні можуть "діяти" ефективно самостійно, деякі- лише у взаємозв'язку з іншими методами соціальної реабілітації, оскільки в основному все залежить від індивідуальних особливостей підопічних і від наявності професіоналізму фахівців.

Література

1. Ппвоварова Г.П. Влияние личпостньіх особешюстей детей и под-
ростков // Медицинские проблеми формирования личности. — М.,1997.

- С.33-47.

2. Шацкий С.Т. Избрап. иедагогические сочииения: В 2-х т. — М.:

Педагогика, 1980.

3. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу // Вибр.

Пед. тв.: У 7-ми т.- Т.5.- К.: Рад. школа. - С. 9-96.

4. Сухомлииський В.О. Вправляння- один із методів виховання свідо­
мої дисципліни // Вибр. твори: В 5-ти т.- Т.5.- С. 16-28.

5. Репкер М. Основи реабилитации // Научньш обзор. — 1980. —

№ 3. - С.4-6.

6. Социальная профилактика отклоняющегося поведеиия несофер-
шеішолетних как комплекс охрашю-защитньгх мер. — М.: Социальное

здоровье России, 1993.

7. Пепьков Е.М. Социальньїе норми- регулятори поведений личиос-

ти. - М.: Наука, 1982.

8. Арзумапяп С.Д. Микросреда и отклонения социального поведения

детей и подростков.- Ереваи: Луйс, 1989.

Дата добавления: 2015-06-25