Технології соціальної роботи з людьми, що мають функціональні обмеження

Питання для самоперевірки

1. Визначити основні правові положення щодо захисту від насиль­
ства у родині.

2. Розкрити суть насильницьких та образливих моделей поведінки і

Дій.

3. Охарактеризувати форми сімейного насильства та типи насиль­
ників.

4. Визначити шляхи иревеиії насильства.

172 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 173

ГЛАВА 2.

1. Концептуальний підхід до соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими функціональними можлиовостями

Міжнародна і вітчизняна практика свідчить, що па зміну ізольовано­му інтернованому вихованню дітей-інвалідів повинно прийти інтегроване навчання та виховання. Реабілітаційні заходи стосовно дітсй-інвалідів мають розширюватись за рахунок розвитку сфери соціальної реабілі­тації, яка повніша починатися досить рано, щоб діти-інваліди в ранньому віці могли максимально розвинути свої природні здібності без відриву від сім'ї і в подальшому своєчасно та найбільш повно інтегруватися в суспільство.

Концепція передбачає:

■^ здійснення ранньої соціальної реабілітації дітей-іивалідів через ме­режу центрів реабілітації, максимально наближених до місця їх прожи­вання;

^ виявлення та відбір дітей-іивалідів, що потребують ранньої соц­іальної реабілітації, центрами в тісному контакті з органами охорони здоров'я і навчальними закладами;

V^і реалізацію для кожної дитшш-іиваліда індивідуальних реабілітац­ійних програм, розроблених з урахуванням рівня їх розвитку та можли­востей;

^ проведення ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів з безпо­середньою їх участю'та без відриву від сім'ї (залучення батьків, інших членів сім'ї дитини до участі в реабілітаційному процесі);

^ перебування дитшш-іпваліда у реабілітаційному центрі в денний час, що є соціальною підтримкою сім'ї;

•/ перебування дитшш-іпваліда у дитячому колективі, без ізоляції від суспільства (як це відбувається у закритих інтернатних установах), в умовах звичайного середовища;

■^ поступову інтеграції дітей-іпвалідів до дитячих дошкільних зак­ладів та загальноосвітніх шкіл;

^ ранню соціальну інтеграцію в суспільство.

З огляду на сьогодення до першочергових заходів реалізації Кон­цепції необхідно віднести:

а) створення регіональних міжвідомчих рад з питань ранньої соціаль­
ної реабілітації дітей-іпвалідів, які б сприяли реалізації державної пол­
ітики у сфері реабілітації дітей-іпвалідів, розробленню правових, орган­
ізаційних та інших заходів, пов'язаних з реалізацією Концепції, забезпе­
чували б координацію дій у цій роботі;

б) розроблення та затвердження органами виконавчої влади регіо­
нальних програм ранньої соціальної реабілітації дітей-іпвалідів, орієнто­
ваних па запровадження системи ранньої соціальної реабілітації дітей-
іпвалідів з використанням сучасного прогресивного вітчизняного та за­
рубіжного досвіду;

в) розроблення та затвердження типового положення про обласний,
міський та районний центр соціальної реабілітації дітей-іпвалідів з враху­
ванням регіональних особливостей ї здоров'я дітей;

г) підготовку проекту Закону України "Про реабілітацію інвалідів в
Україні", який повинен визначити правові взаємовідносини учасників
процесу реабілітації дітей-інвалідів;

д) забезпечення підготовки та перепідготовки спеціалістів для центрів
ранньої соціальної реабілітації дітей-іпвалідів.

2. Моделі соціальної реабілітації дітей з функціональними обмеженнями

Сьогодні в Україні існує чотири моделі інвалідності.

Медична модель, вона визначає інвалідність як медичну патологію. Згідно з цією моделлю людина вважається "в нормі", якщо вона не має за медичними показниками відхилень. Медична модель, яка наявна в нашій країні, привела до медикалізації соціальних програм, спрямованих па надання допомоги особам з обмеженими можливостями. її головний недолік полягає в тому, що всі розроблені програми мають спеціалізова­ний характер. Особливо це помітно в більшості шкіл-інтерпатів, коли дитина вилучається із середовища сім'ї і вже не має сімейної підтримки. А це сприяє тому, що дитина ізолюється від суспільства, що відбуваєть­ся па її соціальному статусі.

Соціальна модель передбачає, перш за все, можливість для індивіда соціально функціонувати. З цією метою різними державними структура-

174 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 175

ми створюються соціальні служби, розробляються цілеспрямовані спец­іалізовані програми, які на практиці служать швидше певними механізма­ми, ніж засобами соціальної реабілітації та інтеграції людей з обмежени­ми можливостями у суспільство.

Найбільш негативний ефект соціальної моделі інвалідності полягає в тому, що дитина, котра має інвалідність, а також члени її сім'ї стають пасивним об'єктом для патронажу і захисту. Доказом цього є діяльність організованих за останні три роки соціальних центрів, включаючи і ди­тячі реабілітаційні центри. Створені соціальні служби хоча і стали виз­начальним кроком вперед порівняно з віджилою системою соціального захисту, проте не вирішують істотного права людини, котра має обме­ження, самій вирішувати, приймати рішення, мати варіанти вирішення тієї чи іншої життєвої ситуації. Тому ця модель не може стати базовою для ефективного з'єднання процесу соціальної реабілітації, оскільки вона розрахована на тимчасовий усніх.

Політична модель орієнтована на те, що діти котрі мають функціо­нальні обмеження, розглядаються як меншість, права і свободи яких незаслужено обмежуються у цьому плані дана модель послужила по­штовхом до поширення руху за права людини з обмеженими можливос­тями, оскільки кожна людина має право на соціальну роль.

Основне положення програм, розроблених на базі політичної моделі, є твердження: людина, котра має обмежені можливості, її сім'я і родичі повинні бути головними експертами з проблем інвалідності і мати пріо­ритетне право визначати соціальну політику, яка повинна відбиватися на їхніх інтересах.

Модель "культурний плюралізм" характеризує інвалідність не як медичну проблему, а як проблему нерівних можливостей.

Дана модель розглядає дитину з обмеженими можливостями і про­блемами, які постають, з позицій громадянських прав, а не з позицій наявності патології. Вона орієнтується на всі можливості усунення фізич­них і психологічних бар'єрів в соціальному середовищі шляхом створен­ня різноманітних соціальних служб, засобів і методів. Саме сфера соц­іальної роботи, а не медичний аспект є головною, де діти з проблемами в розвитку отримують професійну підтримку, захист, допомогу, саме тут їм створюють всі умови для соціальної адаптації, реабілітації та інтег­рації в суспільне життя.

Даний підхід цінний тим, що він пропонує альтернативу і можливість вибору, який людина може зробити самостійно при підтримці соціальних

служб. До того ж варто наголосити, що критерієм незалежності є не міра її дієздатності і самостійності в умовах відсутності допомоги, а якість життя в умовах надання спеціалізованої допомоги.

Вихідною позицією в українській моделі є гуманістичний характер ставлення до дитини з обмеженими можливостями і сім'ї, яка її виховує.

Можна говорити, що гуманістичне начало проявилося уже в тому, що в Україні поступово переходять від терміну "дитина-іпвалід" до більш гуманного: "дитина з обмеженими функціональними можливостями" або "дитина з особливими потребами".

Другій підхід — особистісно-діяльнісний підхід до дитини з обме­женими можливостями, який ставить її в обов'язкову діяльиісну пози­цію, що не дозволяє їй відчувати себе неповноцінним. Це можливо за умови прояву дитиною власної активності, що має стимулюватися близь­кими до неї людьми.

Третій — це соціальне бачення дитини і всебічне сприяння розк­риттю її соціальної сутності, відмова від традиційної медичної моделі інвалідності на користь моделі соціальпо-иедагогічиої реабілітації. Таким чином, закріплюється гуманістична ідея, що проблема дітей з обмежени­ми функціональними можливостями ні в якому разі не обмежується ме­дичним аспектом, а декларується як соціальна проблема нерівних можли­востей.

Соціальио-педагогічній реабілітації, як ми уже зазначили, сприяють різні сфери життєдіяльності: загальний потенціал соціуму (держава, бізнес, громадський сектор), сфера зовнішніх умов (виховний потенціал соціальних інститутів, сфера потенційної реабілітації (розкриття потенц­іалу реабілітаційного), а також сфера специфічної професійної діяль­ності.

Стосовно загального потенціалу соціуму можна впевнено сказати, що сьогодні держава прагне поліпшити законодавство, щоб сприяти за­доволенню потреб клієнтів через різні соціальні служби.

На сьогодні бізнесові структури досить часто виступають одним із фінансових донорів у реалізації соціальних програм.

Роль неурядових організацій особливо важлива, оскільки вони об'єд­нують людей, котрі є споживачами соціальної політики. Робота цих орган­ізацій логічно доповнює державну соціальну структуру, доводячи допо­могу і підтримку до кожного клієнта.

Сфера зовнішніх умов організації реабілітації вбирає в себе су­купність умов, які враховують можливість, соціальну пристосованість

176 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 177

дитшш до навколишнього середовища, а також відповідність наданої допомоги вимогам середовища. Соціально-недагогічпа реабілітація може проводитись вдома, за місцем проживання дитини, в агентствах соціаль­них служб, в установах денного перебування (спеціалізовані дошкільні і шкільні установи), в установах тимчасового перебування (школи-інтер-нати, дитячі будинки, будппки-іптерпати тощо).

Сфера специфічної професійної діяльності соціального педагога чи соціального працівника уже сьогодні загальновизнана. Єдине, на що вар­то звернути увагу, — це на їхню спеціалізацію при виконанні своїх функцій як професіоналів:

—освітпьо-виховна;

—діагностична;

—організаторська;

—прогностична;

—нопереджувально-профілактичпа;

—оргаііізацішю-комуиікативаііа;

—охорошю-захисиа.

У процесі роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливо­стями були визначені основні завдання першого організаційного етапу:

^ забезпечення всебічної поінформованості про загальні проблеми даної категорії дітей і їхніх сімей;

^ вивчення і диференціація проблем дітей з обмеженими можливос­тями шляхом діагностики соціуму;

^ виявлення сутності соціально-педагогічпої реабілітації і пошук дійо­вого механізму її проведення шляхом створення спеціалізованих центрів;

^ визначення альтернативних варіантів вирішення проблем соціаль­но-педагогічпої реабілітації завдяки корисній дії раніше створених соц­іальних служб.

На другому етапі (прогностичному) ставляться такі завдання:

^ прогнозування конкретних результатів при реалізації індивідуаль­ної програми реабілітації;

^ проектування і моделювання ефективної діяльності спеціалістів щодо падання допомоги дитині і сім'ї;

^ проведення організаційної діагностики діяльності окремих неуря­дових організацій, місією яких є сприяння духовно-моральпому розвитку дітей шляхом залучення іх до загальнолюдських цінностей у процесі соціально-педагогічпої роботи;

^ вивчення власного потенціалу сім'ї, в якій здійснюється реабіліта­ція дитини з обмеженими можливостями.

На третьому етапі (підтримки і стимуляції) працівники мають сприя­ти появі в дитини бажання до активної діяльності з метою вдосконален­ня власних життєвих функцій. При цьому вирішуються такі завдання:

■^ розробка і впровадження методик оцінки різних аспектів реабілі­таційного процесу із залученням найбільш зацікавлених осіб-членів сім'ї хворої дитини;

■^ падання психолого-педагогічпої допомоги сім'ї шляхом залучення їх до занять з профілактики, корекції, здоров'я, до сімейної терапії;

^ активне залучення дитини до посильної роботи у реабілітаційних і юнацьких організаціях, у спільній співпраці, взаємодії з здоровими дітьми;

^ підтримка дитячих і молодіжних громадсько-корисиих соціальних ініціатив, у процесі яких відбувається соціалізація дитини з обмеженими функціональними можливостями та всіх її членів сім'ї;

•ґ вивчення динаміки процесу, який відбувається, на індивідуальних моделях реабілітовапості;

^ удосконалення діяльності сиеціалістів-нрофесіопалів, активне за­лучення до роботи волонтерів.

На четвертому етапі — активпо-реабілітаційному розгортається інтен­сивне включення дитини у процес вирішення посильних для неї проблем, розширюються міжособові контакти, стимулюється певна самостійність у прийнятті рішень, формується позиція активного суб'єкта соціальної діяль­ності.

У реальних умовах всі означені завдання спрямовані на дитину з обмеженими функціональними можливостями, па реалізацію її внутріш­нього потенціалу. З цією метою у кожному окремому випадку розробля­ються спеціальні методики і технології, розраховані на групову та індив­ідуальну роботу з такою категорією дітей

3. Вивчення стану та діагностика дитячої інвалідності

Нині час, коли ринкова політика змусила частково демократизувати державні структури і зробити кілька кроків у бік лібералізації економі­ки, соціальні працівники і соціальні педагоги знайшли свою "нішу" в соціальній політиці стосовно дітей з обмеженими функціональними мож­ливостями. Вони повернули професійну діяльність не в бік політичних реформ, а до людини, зосередившись на створеній місцевих організацій, різних громад, які добре знають потреби жителів і тому роблять усе, щоб направити фінанси на задоволення потреб населення.

178 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 179

Не можна однозначно стверджувати, що питання соціального захис­ту сімей з дітьми-іпвалідами перебуває десь на задвірках сімейної політи­ки. Навпаки, проблемі захисту дітей з обмеженими функціональними можливостями в останні роки приділяється все більше уваги. Позитивну роль у цьому плані відіграв Закон України від 16 листопада 2000 року "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвал-ідам", де вперше поставлене питання про необхідність пошуків шляхів і механізмів поліпшення життя таких дітей та створення умов для їхньої інтеграції в суспільство.

Деталізації низки заходів по удосконаленню системи підготовки і перепідготовки спеціалістів для роботи з даною категорією дітей є відоб­раженням уваги держави до цієї проблеми у затвердженій в Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів та Положенні про міжвідомчу координаційну раду з питань ранньої соціальної реабілітації дітей-іпвалідів, Постанові Кабінету міністрів (від 12 жовтня 2000 р.) та Положенні про навчальио-реабілітіційний центр (Наказ Міністерства освіти й науки Ук­раїни від 28 серпня 1997 р.). Зокрема, став певним стимулом в активі­зації соціальпо-реабілітаційпої роботи з дітьми-інвалідами Указ Прези­дента України від 2 грудня 2002 року "Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту інвалідів та проведення в Україні у 2003 році Року людей з інвалідністю", па якай активно відгукнулися обласні і міські державні адміністрації, соціальні служби для молоді, управління у справах сім'ї.

Загалом усі ці документи є активним відгуком па Конвенцію О ОН про права дитини, в якій статтею 23 визначається право дитини-іпваліда вести повноцінне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють впевненості у собі, а також право дитини па особливе піклування, дос­туп до освіти, відновлення здоров'я, соціального, культурного і духов­ного життя.

Ці положення знайшли також відображення і в Національній про­грамі "Діти України", де рання реабілітація хворих дітей-інвалідів розг­лядається як проблема національного значення, що потребує першочер­гового розв'язання.

І якщо до 90-х років соціальна політика щодо інвалідів мала в основ­ному компенсаційний характер, коли вся увага концентрувалась на гро­шових виплатах, то сьогодні створення реабілітаційних центрів передба­чає завдання іншого характеру: адаптація дітей і молодих інвалідів до соціального, а життєвого середовища, до інтересів та потреб інвалідів.

У цьому плані помітним кроком щодо створення умов для активної життєдіяльності стала Постанова Кабінету Міністрів України "Про Ком­пенсаційну програму розв'язання проблем інвалідності" у 1992 році У цій Програмі викладено комплекс дій, спрямованих па поетапне вирішен­ня проблем інвалідів у сфері:

■^ профілактики інвалідності, медичної, соціально-трудової реабілі­тації;

■/ падання інвалідам протезио-ортопедичиої допомоги і забезпечення транспортними засобами;

■^ створення інвалідам рівних можливостей;

■^ створення інвалідам умов для одержання освіти, реабілітація інвалідів в освіптніх закладах;

^ культури, відпочинку, фізкультури та спорту;

■^ поліпшення матеріальпо-іюбутових умов інвалідів;

^ наукових досліджень з проблем інвалідності.

Для фінансування робіт і державних програм із соціального захисту інвалідів постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1991 року № 92 створено Фонд соціального захисту інвалідів з відділеннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах, Києві і Севастополі.

Враховуючи основні причини розвитку дитячої інвалідності (спадкові хвороби, вроджені вади розвитку та дитячий травматизм) з метою зни­ження негативного вплву цих факторів на стан здоров'я населення Украї­ни в навчальні плани загальноосвітніх закладів введено предмети, які засобами освіти стимулюють молодь до здорового способу життя — "Фізич­на культура і здоров'я" та "Основи безпеки життєдіяльності людини".

У вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації, незалежно від форм власності, Державними стандартами вищої освіти передбачається вивчення курсу "Безпека життєдіяльності людини" як обов'язкової за­гальноосвітньої дисципліни, що включає розділи долікарської допомоги і валеології. Передбачається вивчення майбутніми вчителями курсів "Ос­нови валеології" і "Основи медичних знань" як складових фахової підго­товки вчителів. У більшості педагогічних вищих навчальних закладів "Валеологія" як загальноосвітня навчальна дисципліна викладається по­чинаючи з 2000 року.

У 2002 році в Класифікатор професій ДК-003-95 введено професії "валеолог" і "педагог-валеолог". Міністерством освіти і науки прово­диться робота щодо введення до Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців, "біолог-валеолог" та "вчитель культури здоров'я".

180 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 181

Враховуючи реальну ситуацію в Україні розроблено цілу систему соціального захисту інвалідів. Це, зокрема:

■^ пенсійне забезпечення,

•/ державне соціальне страхування,

^ державна соціальна допомога,

^ система пільг та компенсацій як соціальна підтримка,

^ соціальний захист потерпілих від Чорнобильської катастрофи,

^ фінансове забезпечення програм соціального захисту інвалідів,

-/ медичне забезпечення інвалідів,

■^ медичне забезпечення інвалідів,

■^ освіта інвалідів,

^ соціальна і нрофесіі'ша реабілітація тощо.

Система соціальної реабілітац дитини лише тоді зможе спрацювати на повну потужність, якщо вона у своїй сукупності сприятиме відновлен­ню фізичного, психічного і соціального статусу дитини з вадами більш якісно при значно менших фінансових затратах, оскільки основні витра­ти лягають па плечі батьків, котрі виховують дитину.

Така система характеризується відкритістю та доступністю, наближе­на до місця проживання дитини, що дозволяє батькам або особам, які їх замінюють, брати участь у реабілітаційному процесі. Діти не вилучають­ся із сім'ї, не порушуються біологічні, фізіологічні та психологічні зв'язки дитини з матір'ю, рідними та близькими людьми.

Комплексно вирішуючи питання дитячої інвалідності та реабілітації, відділення Фонду соціального захисту інвалідів акцентують основну увагу па підтримці діяльності і створенні реабілітаційних центрів для дітей-іпвілідів.

Створення системи ранньої соціальної реабілітації дітей-іпвалідів при здійсненні професійної, медичної та соціальної реабілітації осіб з обмеженими фізичними і психічними можливостями дає змогу заверши­ти формування цілісної реабілітаційної системи в Україні, проводити цілеспрямовану загальнодержавну політику запроваджувати новітні ре­абілітаційні методики, спільними зусиллями спрямувати їх па допомогу дітям-інвалід ам.

Оптимальним варіантом, як стверджують дослідники, батьки і спеціа­лісти є спеціалізована служба "Центри соціальної соціально-психолого-педагогічиої реабілітації дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями" (далі служба) діяльність якої регламентує Положення, розроблене Державним центром соціальних служб для молоді".

З мстою оптимального вирішення проблеми соціального захисту і підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями УДЦССС, Державшій комітет у справах сім'ї та молоді, а також Державним інсти­тутом проблем сім'ї та молоді було проведене соціологічне дослідження "Соціальна адаптація дітей та молоді з функціональними обмеженнями". Дане дослідження дозволило виявити основні соціальні проблеми, з яки­ми стикаються діти і молодь з функціональними обмеженнями та їхні батьки, які виховують таку категорію дітей, скреслити можливі шляхи удосконалення процесу вирішення проблем даної групи дітей і молоді.

Висновки, яких дійшли автори дослідження після проведення опиту­вання методом анкетування респондентів трьох категорій, показали, що основні проблеми дітей і молоді з функціональними можливостями зосе­реджені у 7 основних сферах:

^ матеріальне забезпечення (різниця між реальним прожитковим мінімумом і встановленими виплатами по інвалідності, брак реалізації встановлених законодавством пільг і нестача деяких додаткових, недо­статність безкоштовного забезпечення технічних і медичними засобами лікування, реабілітації, компенсації вад і захворювань);

■^ медичне обслуговування (недостатня кількість і якість послуг без­коштовного лікування, а також профілактики, реабілітації і ранньої діаг­ностики, брак спеціалізованих закладів і кваліфікованих фахівців, особли­во в невеликих поселеннях, нестача заходів щодо оздоровлення і сана­торного лікування, зокрема брак путівок для дітей з батьками);

^ психологічна допомога дітям і батькам (нестача відповідних осередків і фахівців, матеріально-технічного та іпформаційію-методич-ного забезпечення інноваційних методів роботи);

^ освіта і професійне навчання (нестача спеціальних груп у дитя­чих садках і спеціальних класів у загальноосвітніх школах, спеціальних шкіл, особливо в малих поселеннях, недостатня якість надомного на-вчашія і спеціальної підготовки педагогів, що його здійснюють, недо­статність закладів професійного навчання і можливостей безкоштовного продовження освіти);

■^ працевлаштування дітей і батьків (невиконання законодавчих квот щодо працевлаштування, нестача спеціальних робочих місць, прий­нятного режиму і умов праці, брак можливостей надомної праці, спеціалі­зованих підприємств, недостатність зусиль Державної служби зайнятості); •^ спілкування, заняття улюбленими справами (нестача осередків -клубів, денних центрів соціальної адаптації, центрів соціальпо-психолог-ічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями —

182 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 183

спеціалізованих служб ЦССМ, творчих майстерень тощо, інноваційних форм роботи — груп взаємодопомоги, спеціальних змін в таборах відпо­чинку тощо, інших форм роботи державних і громадських організацій, які займаються проблемами інвалідності);

^ підготовка дітей і молоді до самостійного життя (нестача центрів соціальної адаптації, центрів соціальїю-психологічіїої реабіліта­ція дітей та молоді з функціональними обмеженнями — спеціалізованих служб ЦССМ, закладів професійної орієнтації і навчання, діяльності щодо сприяння працевлаштуванню, створення спеціалізованих служб знай­омств тощо);

•/ вільне пересування (невиконання вимог законодавства щодо при­стосування будівельних споруд і транспорту до потреб людей з функціо­нальними обмеженнями, певна нестача транспортних пільг).

Зважаючи па те, що і Державний центр ССМ, і місцеві реабілі­таційні центри ставлять собі за мету створити всі можливі умови, щоб допомогти дітям інтегруватися в повий соціум, у суспільство, важливо було звернути увагу на одну із проблем, яка стосується, перш за все, дітей — форма і місце навчання. Причому особливий інтерес викликають відповіді самих дітей з функціональними обмеженнями (паралельно про­водилося опитування їхніх батьків і експертів).

Серед функціональних характеристик сімей, які мають дітей з обме­женими можливостями, па нашу думку, найбільш значущими є такі:

1) матеріальне забезпечення сімей;

2) психологічний клімат в сім'ї;

3) загальна культура сім'ї;

4) реабілітаційна культура сім'ї;

5) реабілітаційна активність;

6) ставлення до патології дитини.

З метою виявлення особливостей сім'ї, окрім структурних і функціо­нальних характеристик, важливі також індивідуальні особливості ЇЇ членів. До них відносяться; соціальїю-демографічиі, фізіологічні, психологічні, патологічні звички окремих членів сім'ї, а також характеристика дитини, вік, рівень фізичного, психічного, мовного розвитку, інтереси, здібності, освітня установа, яку вона відвідує, рівень навчання і спілкування, на­явність поведіїїкових відхилень, патологічні звички, мовленнєві і психічні відхилення.

Поєднання індивідуальних характеристик членів сім'ї з її структур­ними і функціональними можливостями утворюють комплексну характе-

ристику — статус сім'ї. Для визначення статусу сім'ї користуються таки­ми поняттями:

—соціальїю-екопомічний статус;

—соціальпо-психологічний статус;

—соціально-культурний статус.

Індивідуальні характеристики членів сім'ї фіксуються у ході інтер­в'ю, безпосереднього спостереження і (або) за результатами обстежень, проведених іншими спеціалістами (лікарем, психологом, корекційним пе­дагогом).

Структурні компоненти сім'ї визначаються в основному під час бес­іди чи вивчення офіційних документів (медична соціальна карта, тощо).

Для визначення психологічного клімату сім'ї можна використовува­ти відкрите та опосередковане спостереження, тести (тест-оиитувальник, опитувальник для батьків, малюнок сім'ї), а також результати спостере­жень проведених психологом, психотерапевтом.

Рівень загальної культури включає показник освіти дорослих членів сім'ї, побутову та поведінкову культуру членів сім'ї. При цьому можна застосовувати інтерв'ю, що дозволяє виявити коло інтересів, розвиток духовних потреб, організацію дозвілля, спільні форми відпочинку.

У ході вивчення умов забезпечення раньої реабілітації дітей зверта­лася увага на ряд показників, які дозволили виявити певні "білі плями" у роботі з даною категорією дітей та їх батьками:

•^ матеріальне забезпечення;

■^ медичне обслуговування;

■^ психологічна допомога дітям і батькам;

■^ освіта і професійне навчання;

-Ґ працевлаштування дітей і батьків;

-Ґ спілкування, заняття улюбленими справами;

■^ підготовка дітей і молоді до самостійного життя;

■^ вільне пересування.

Зокрема, відповіді експертів стосувалися причини, що зумовлюють матеріальні, медичні, освітні проблеми сімей, які виховують дітей і мо­лодь з функціональними обмеженнями.

Відповіді показують, що найбільш гострою з числа проблем, з якими стикаються сім'ї з дітьми і молоддю з функціональними обмеженнями, є прична недостатнього матеріального забезпечення. Експерти вважа­ють, що матеріальні проблеми зумовлені такими факторами (наводяться в порядку частоти згадувань):

^ нестабільна економічна ситуація в країні;

184 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 185

-ґ недосконалість законодавчої бази стосовно матеріального забезпе­чення і соціальної захищеності родин, що виховують дітей-інвалідів;

^ значна мінусова різниця між державними виплатами на дітей-швалідів і реальним прожитковим мінімумом;

•^ ліквідація, в багатьох випадках, допомоги матерям, що не працю­ють і доглядають дітей-швалідів, з причин незначного перебільшення норми доходів на члена сім'ї, яка є жебрацькою і образливою;

•^ наява велика частина безробітних серед батьків, котрі виховують дітей-іпвалідш;

^ дорогі лікуванні й медикаменти;

■^ високі комунальні платежі;

^ відсутність будівництва державного житла унеможливлює покра­щення саиітарпо-житлових умовах, тобто поліпшення здоров'я дітей і батьків, відповідно зростають витрати па лікування;

■^ недостатнє безкоштовне забезпечення протезами, іншими технічни­ми пристроями;

^ недоступність безкоштовного санаторно-курортного лікування;

-ґ нестача центрів соціально-психологічпої реабілітації дітей та мо­лоді з функціональними обмеженнями, недостатня можливість залишити дитину у денний час і піти працювати, брак інших форм розвантаження батьків для роботи та відпочинку;

^ відсутність центрів ранньої діагностики, що збільшує кількість інвалідів та іп;

•^ дорожнеча діагностики й консультування; ^ некомпетентність фахівців-медиків;

^ недоступність спеціалізованої допомоги в невеликих населених пун­ктах;

■^ екологічна ситуація в місцях проживання;

^ відсутність профілактичних заходів;

•ґ відсутність інформації про методи ранньої діагностики і реабілі­таційні заходи та іп.

Причинами психологічних проблем дорослих членів родини є:

^ усвідомлення неможливості забезпечити гідне життя своїй дитині;

^ страх перед майбутнім дитини (труднощами працевлаштуванням, створення власної сім'ї тощо);

•^ відсторонене ставлення оточуючих до інвалідів;

■/ поширеність хибних уявлень щодо інвалідності (наприклад, дум­ка, що фізично обмежена людина неповноцінна й інтелектуально);

^ брак інформації про виховання і характер взаємостосунків з дітьми і молоддю з обмеженими можливостями і, відповідно, нерозуміння бать­ками їхніх проблем;

•^ розпад сімей з дітьми-іпвалідами;

•/ підвищене відчуття відповідальності, намагання зробити усе за дитину, часто трансформується в гіперопіку;

■^ прагнення сховати дитину від оточуючих, а також — звуження кола спілкування, ізольованість та іп.

Причини психологічних проблем самих дітей і молоді з функціо­нальними обмеженнями, па думку експертів, наявні у зв'язку з:

■^ відчуттям незатребувапості і "меншовартості" (формуванню ос­таннього сприяють демонстрації співчуття або навпаки, відсторонення оточуючих);

^ недоступністю багатьох закладів культури, нестачею спілкування взагалі, зокрема з однолітками, внаслідок обмежень у пересуванні, з інших причин;

■^ відсутність інформації, замкненість лише па власних проблемах;

^ усвідомлення своєї залежності від батьків, оточуючих та іп.

Стосовно проблем у сфері освіти дітей і молоді з функціональни­ми обмеженнями, експерти зазначають такі причини:

■^ неспроможність відвідувати загальноосвітню школу, деякі вади й недоліки інших форм освіти;

•^ труднощі у пересуванні та віддаленість спеціальних навчальних закладів, що заважає отримати спеціальність;

•^ недостатня адаптованість навчальних програм загальноосвітніх і навіть спеціальних шкіл для дітей з певними порушеннями, брак індиві­дуального підходу;

^ відсутність у сільській місцевості і малих містах спеціальних на­вчальних закладів;

•/ брак індивідуальних навчальних програм, адаптованих до особли­востей різних видів інвалідності дітей, які навчаються вдома;

•/ відсутність зацікавленості, мотивації вчителя у навчанні дитини з функціональними обмеженнями разом зі здоровими дітьми в класі за­гальноосвітньої школи.

Причини обмеження кола спілкування дорослих членів родини, де є діти чи молодь із функціональними обмеженнями:

^ неможливість залишити дитину без догляду;

186 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 187

■^ небажання батьків зайвий раз обговорювати проблему інвалідності дитини;

неготовшсть суспільства до спілкування з інвалідами;

• • ■

труднощі пересування та ш.

Причини недостатнього спілкування дітей і молоді з функціо­нальними обмеженнями:

^ труднощі пересування, відсутність спеціального обладнання в гро­мадських місцях, взагалі знижений рівень мобільності інвалідів;

^ психологічний бар'єр у спілкуванні, иеговності людей сприймати інвалідів рівними собі;

^ психологічні комплекси батьків, які соромляться дитини і не праг­нуть розширювати коло її спілкування;

^ вилученість з середовища загальноосвітніх шкіл, недостатня кількість центрів соціальної адаптації і спеціалізованих навчальних закладів;

^ відсутність клубів для спілкування або їх недоступність;

•^ небажання здорових дітей спілкуватися з інвалідами та ін.

Звичайно, це названо лише окремі причини серед десятків інших (детально ця проблема висвітлена в аналітичному звіті ДЦССМ за 2002 рік). Проте вони змушують звернути особливу увагу державних струк­тур, різних соціальних інститутів і громадських організацій на питання щодо шляхів усунення окреслених причин і механізмів впливу на досяг­нення певних змін у тій ситуації, яка склалася навколо дітей і молоді з функціональними обмеженнями, і зокрема — навколо сімей, які вихову­ють таких дітей.

4. Зміст реабілітації дітей з функціональними обмеженнями

Згідно з твердженням ВОЗ, традиційна модель захворювання є своє­рідною тріадою: етимологія —> патологія —> симптом. Відповідно запро­поновано використовувати терміни: фізична інвалідність або фізична недостатність для характеристики стійкого недоліку; нездатність до на­вчання, труднощі у навчанні, розумова відсталість, психічна інвалідність, що пов'язана з враженням головного мозку. Згідно з Декларацією про права людини (1975, ООН), інвалід — це будь-яка особа, яка не спро­можна самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нормально­го особистого і соціального життя у зв'язку з недоліками, вродженими чи набутими, її фізичних чи розумових можливостей (13).

Зміст реабілітаційної роботи

Відповідно до наведених визначень суті інвалідності проектується соціальна реабілітації дитини з функціональним обмеженням. Реабіл­ітація передбачає діагностику розвитку дитини з метою своєчасного забезпечення сім'ї спец­іальною допомогою відразу ж після появи у неї перших ознак відхилен­ня у розвитку.

1. Реабілітація у всіх її видах є результатом впливу па особистість, її
окремі психічні і фізичні функції.

2. Реабілітація наступний етап після адаптації. Якщо адаптація розг­
лядається як пристосування з використанням компенсаторних здібнос­
тей, то реабілітація — відношення, активізація особистості. Отже, по­
трібна опора на адаптивний апарат (фізіологічний, психологічний, біоло­
гічний, соціальний).

3. Реабілітацію дитини не можна розглядати при відмежуванні її від
сім'ї, яка зобов'язана сприяти розкриттю реабілітаційних можливостей.

4. Соціальна реабілітація — неперервний, але обмежений за часом
процес, протягом якого повинні з'явитися нові якісні характеристики
дитини.

5. Соціальну реабілітацію не потрібно розуміти як абстрактну кате­
горію, вона має свою спрямованість: специфіку для кожного вікового
етану.

Аналізуючи різні думки щодо ставлення до дітей з обмеженими мож­ливостями, доцільно виокремити ті аспекти життєдіяльності дитини, які є найбільш значущим для розкриття реабілітації як соціального процесу.

/. Ставлення до дефекту дитини. Воно може проявлятися в таких категоріях, як усвідомлення (повне, часткове) чи не усвідомлене, сприй­няття чи иеснрийняття (дитиною), пригніченість (стан), адаптація чи дезадаптація, депривація тощо.

Зазначені категорії не є стабільними і піддаються змінам відповідно до рівня розвитку особистості, до того ж ставлення до власного дефекту обумовлене ставленням людей, що оточують дитину як індивіда й осо­бистість

2. Становище в сім'ї. Тут найбільш поширеними можуть бути кате­горії стійкості чи нестійкості, доброзичливості чи відчуження, гіпертон­іки чи гіиоопіки (недостатня увага), афективність (надмірність батькі­вського роздратування, незадоволення тощо), авторитарність виховання, гіперсоціальиість (спроба будувати виховання за певною схемою), при­мус, репресія тощо.

188 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 189

Таким чином, за сукупністю причин і факторів, які викликають сімейне благополуччя чи пеблагополуччя, визначальним є стан міжособистісних відносин і традиції виховання в сім'ї.

З- Навички самообслуговування. У даному випадку спектр опису в категоріях є досить широким і багато в чому пов'язаний з понятійним апаратом дитячої, вікової, і педагогічної психології. Сюди входять пред­метна діяльність, маніпулювання, дії, зона найближчого розвитку, умін­ня, навчання, наслідування, звички тощо.

Прояви особистості дитини у сфері само облаштування досить різно­манітні. Одним із важливих індикаторів тут є можливість опосередку­вання, самостійного регулювання своєї поведінки.

Розвиток навичок самообслуговування займає особливе місце у ви­хованні і соціалізації. Зокрема, враховуюється той фактор, що у всіх дітей з відхиленнями у розвитку досить важко формується дрібні ручні навички — дрібна моторика, координація рухів і орієнтація у просторі.

Зона реабілітації включає в себе навчання павичкам довільно брати й опускати предмети, перекладати їх із руки в руку, затрачати зусилля відповідно до розмірів предмету, ваги і форми. Цей факт відображаєть­ся в тих категоріях, які використовуються для характеристики рівня самообслуговування дітей з обмеженими можливостями.

4. Рухова активність. Цей аспект реабілітаційної діяльності є досить важливим для всіх категорій дитячої інвалідності, але вона є удвічі значу­щою для дітей, котрі страждають дитячим церебральним паралічем (ДЦП). Тому головним категоріями для цієї групи можна назвати корекційні фізичні вправи, руховий режим, корекція помилкових установок оиорио-рухового апарату (кінцівок, частин позвоночиого ствола та інші), подолання слаб­кості (гіпотрофія, атрофія), окремих м'язових груп, поліпшення рухли­вості у суглобах (профілактика або розробка контрактур), розвиток пред-метпо-маиіиулятивної діяльності рук (пальців рук) та інші.

Звертаючи увагу на одну із досить важливих особливостей рухового розвитку дітей, можна здійснити сильний вилив на їхній загальний роз­виток, а також і на соціальну реабілітацію в цілому. Це має вплив і на формування мовлення, психіки, інтелекту, таких аналізаторних систем, як зорова, слухова, тактильна, а також, у широкому розумінні, па їхню поведінку. Все це свідчить про те, що сфера рухової активності вбирає в себе додаткові категорії, які описують:

а) розвиток мови за допомогою рухів — поєднання звуків і рухів, звуконаслідування, звукове забарвлення руху, рольовапі рухливі ігри, ритмізація рухової діяльності, дрібна моторика тощо;

б) формування в процесі фізичного виховання просторових і часо­
вих уявлень тину: далі-ближче, вище-нижче, зліва-сирава, більше-менше,
багато-мало, швидко-повільио, часто-рідко та інше;

в) вивчення у процесі реабілітаційної діяльності на заняттях з фізич­
ної культури матеріалів різних фізичними властивостями, що пов'язано з
категоріями важкий-легкий, гладкий-шорохуватий, нластичний-крихкий

тощо.

5. Пізнавальна активність. У першу чергу, вона пов'язана зі сти­муляцією сенсомоторпого розвитку дитини. Розвиток сеисомоторних функцій у поєднанні з емоційію-іюзитивпим спілкуванням дитини слу­жить основною формування всіх психічних функцій, які представлені в категоріях: мова, увага, цілеспрямована діялиість, емоційна реакція, ком­плекс оживлення, мислення, уявлення та інші.

Специфіка сенсомоторпого виховання дитини з відхиленнями у роз­витку спрямована па одночасний розвиток органів почуття і моторики дитини. У випадку розладу онорио-рухового апарату (ДЦП) реабілітац­ійне середовище павине враховувати правильність розміщення тіла, голо­ви, рук, ніг, що пов'язано з такою категорією, як поза.

Досить часто у дітей, котрі відносяться до групи ДЦП, зустрічається порушення формування однієї з важливих сеисомоторпих функцій — фіксація зору на одному й тому ж предметі. У свою чергу це пов'язано з такими психічними категоріями, як зорова зосередженість і стеження за предметом, а у випадку прояву в дитини позитивних емоцій — з перши­ми голосовими реакціям.

На наступному етапі відбувається навчання дитини групуванню і зіставленню, що також закріплюється у відповідних категоріях. Якщо всі павички формуються у здорової дитини на третьому році життя, то у хворої — значно пізніше. Особливо важко відбувається процес оволод­іння кольорами, який досить довго співвідноситься з предметом.

Не менш важливим є навчання диференціювати форму предмета — круг, квадрат, куб, кульку та їх розміри. Виконуючи різноманітні зав­дання, діти навчаються фіксувати увагу на тотожності і відмінності, оволодівають категоріями "такий", "не такий", "однаковий", "різний", "великий", "маленький" тощо.

6. Соціальна активність. Дане поняття розуміється як складна ди­намічна функціональна система, яка характеризується сімейно-иобуто-вою, комунікативно, суспільно-трудовою діяльністю, проявом духовних і фізичних здібностей людини в гармонії з соціальним середовищем, природою. Вона включає чималу кількість категорій медичної, валеолог-

Дата добавления: 2015-06-25