КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Присяжних. 3 страница. 5. У контексті цієї статті мова йде, передусім, про судові рішення, що ухвалюються (постановляються) одноособово суддею чи колегіально судом під час судового
5. У контексті цієї статті мова йде, передусім, про судові рішення, що ухвалюються (постановляються) одноособово суддею чи колегіально судом під час судового провадження в суді першої інстанції. Однак названі форми судових рішень постановляються і слідчим суддею, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні (крім вироків), і ухвалюються (постановляються) суддями під час провадження з перегляду судових рішень (розділ V КПК), і під час здійснення особливих порядків кримінального провадження (розділ VI КПК) тощо. Стаття 370. Законність, обгрунтованість і вмотивованість судового рішення 1. Судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим. 2. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. 3. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. 4. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. 1. Законне - це таке, що спирається на закон, встановлене законом, відбувається відповідно до закону; легальне; має правову підставу; справедливе. Законність - це верховенство закону; рівність всіх суб'єктів перед законом; стабільність правопорядку; нормативна обумовленість правових рішень, охорони прав громадянина, єдності розуміння і застосування права, нагляду, контролю за виконанням закону та невідворотності відповідальності.
Законністю рішення, ухваленого (постановленого) компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК, вважають його властивість, яка відображає правильне застосування судом кримінального процесуального законодавства під час всіх стадій кримінального провадження, а також правильне застосування кримінального, цивільного та інших матеріальних законодавств у розв'язанні питань, які виникають у цьому провадженні. Судове рішення може бути визнане законним, якщо воно ухвалене компетентним (повноважним, повноправним, повновладним) судом; всі слідчі (розшукові) гласні та негласні дії під час досудового розслідування, а також і всі судово-слідчі дії під час судового розгляду були проведені без порушення кримінального процесуального законодавства, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які брали в них участь; висновки суду, зазначені у рішеннях, грунтуються на їх правильному тлумаченні суддями. 2. Обгрунтоване - це таке, що достатньо, добре аргументоване, підтверджене науково, певним досвідом, переконливими доказами, доведеними фактами. Обгрунтованим є судове рішення, ухвалене (постановлене) на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під
час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для кримінального провадження, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Обґрунтованість судового рішення полягає у правильності встановлення фактичних обставин справи та правильній оцінці доказів.
Унаслідок принципу безпосередності дослідження показань, речей і документів судове рішення може бути обгрунтоване лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обгрунтованим судове рішення слід вважати, якщо: 1) суд повністю встановив обставини, що мають значення для кримінального провадження; 2) ці обставини доказані; 3) висновок суду відповідає викладеним у рішенні обставинам кримінального провадження. Обгрунтованість судового рішення - це його внутрішня якість. Виходячи з цього, в поняття обгрунтованості зазвичай включають два моменти: достовірність висновків суду про обставини, що покладені в основу рішення, і повноту дослідження судом всіх матеріалів справи. 3. Вмотивовувати - наводити аргументи, докази, які пояснюють, виправдовують певні дії, вчинки тощо або доводять їх необхідність. Вмотивованим є судове рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення (постановления). Мотиви - це спонукання, спрямовані на задоволення значимої для людини потреби. Мотиви зумовлюють формування намірів людини прийняти рішення, вчинити певні дії або утриматись від них задля досягнення поставленої мети. Вмотивованість - це така правова властивість судового рішення, яка встановлює систему правових, фактичних, етичних мотивів, які судді застосовують в обгрунтуванні цих рішень під час кримінального провадження. Вмотивованість рішення передусім свідчить про переконання суду в достовірності зібраних та досліджених у судовому розгляді доказів, на яких грунтуються висновки суду стосовно всіх питань, які необхідно вирішити під час ухвалення (постановления) цього рішення. У фактичних, правових, логічних мотивах, які судді наводять у рішеннях, відображається особисте осмислення суддями сукупності доказів, їх оцінка, достовірності та достатності для прийняття рішення, особисте розуміння суддями застосування норм процесуального та матеріального права. Визначеність та точність мотивів судового рішення надає учасникам судового провадження можливість аргументовано оскаржувати у вищих судових інстанціях судові рішення, як ті, що не набрали, так і ті, що набрали законної сили.
Переконливість мотивування спирається на його логічність та несуперечливість, тому в ході мотивування своїх висновків судді повинні дотримуватись певних логічних правил: не застосовувати судження, які суперечать одне одному; не використовувати докази, які не можуть бути підкріплені іншими доказами; не застосовувати необгрунтованих узагальнень щодо певної особи, передусім, обвинуваченого, потерпілого тощо; обов'язково дотримуватися логічного зв'язку між обставинами, які підлягають доказуванню, фактичними обставинами у справі та висновками, які сформульовані у судовому рішенні. Підстава ухвалення (прийняття) певного рішення - це те головне, на чому базується, грунтується це рішення; те, чим воно пояснюється, виправдовується тощо. Належність мотивів та підстав ухвалення (постановления) судового рішення визначається їх придатністю для цієї процедури. Мотиви та підстави вважаються достатніми, коли в своїй сукупності дають можливість відображення в процесуальному документі передбачені законом необхідні обставини кримінального провадження на тому рівні знання про них, який необхідний для ухвалення (постановления) відповідного судового рішення. 4. Окрім законності та обгрунтованості, судові рішення повинні відповідати й іншим вимогам, до яких належать незмінність, вичерпність (повнота), визначеність, точність, зрозумілість. У межах дотримання законності, обгрунтованості та вмотивованості порушення цих вимог може виправити сам суд, який ухвалив (постановив) свої рішення (ч. 5 ст. 371, ст. 379). Стаття 37L Порядок ухвалення судових рішень, їх форма 1. Суд ухвалює вирок іменем України безпосередньо після закінчення судового розгляду. 2. Вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. 3. У випадках, передбачених цим Кодексом, ухвала постановляється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. 4. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання.
5. Виправлення в судовому рішенні мають бути засвідченні підписами суддів того складу суду, який його ухвалив. 1. Вирок є процесуальним актом, у якому реалізується важлива процесуальна функція суду - вирішення кримінальної справи (правосуддя). Особливість вироку суду, яка відрізняє його від інших актів застосування права, полягає в тому, що він ухвалюється іменем України тільки судом у встановленому законом процесуальному порядку після закінчення судового розгляду та містить вирішення основних найбільш важливих питань кримінального провадження (ст. 368 КПК). Теорія кримінального процесу, чинне кримінальне процесуальне законодавство дає підстави для виокремлення зовнішніх та внутрішніх властивостей вироку, які між собою у взаємодії дають якісне вираження цього судового рішення. До зовнішніх властивостей вироку належать виключність, загальнообов'язковість, преюдиціальність. До внутрішніх властивостей вироку правомірно віднести законність, обгрунтованість, вмотивованість (ст. 370 КПК). 2. Виключність вироку - це якісне значення цього виду судового рішення, яке констатує, що кримінальне провадження не може бути розпочате проти особи, стосовно якої є вирок з того самого обвинувачення, що набрав законної сили (п. 6 ст. 284 КПК). Отже, виключність вироку - це така його властивість, яка виключає можливість повторного судового провадження стосовно однієї особи, за таким самим обвинуваченням, яке вирішено вироком суду, що набрав законної сили. Виключність вироку втілює конституційну вимогу про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України), а також міжнародний стандарт, який міститься у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 14) - ніхто не повинен бути вдруге засуджений або покараний за злочин, за який він вже був остаточно засуджений чи виправданий. Це конституційне положення та міжнародно-правовий стандарт конкретизується в ч. З ст. 2 КК України, де зазначається, що ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу. 3. Загальнообов'язковість вироку передбачає, що вирок (ухвала) суду, який набрав законної сили, обов'язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України (ч. 2 ст. 21, ст. 533 КПК). Обов'язковість вироку передусім забезпечується як особливим порядком (механізмом) приведення його до виконання, так і встановленою законом відповідальністю за невиконання вироку, що набрав законної сили, або за перешкоджання його виконанню (ст. 382 КК України). 4. У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснено, що «відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території усіма без винятку органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, установами, посадовими особами, а також окремими громадянами та їх об'єднаннями... У разі невиконання судових рішень суди мають піддавати винних у цьому осіб встановленій законом відповідальності». Тут мова йде про кримінальну процесуальну преюдицію вироку, яка визначає його обов'язковість для всіх судів, які розглядають справи у кримінальному, цивільному, адміністративному та господарському судочинстві щодо прийняття без повторної перевірки всіх фактів та обставин, які раніше були встановлені в іншій кримінальній справі відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили. Термін «преюдиція» у кримінальному процесуальному законодавстві не вживається і не врегульований ним. Преюдиції використовуються на практиці тоді, коли суд поставлений перед фактом, що певні дії особи або фактичні обставини, які мають значення для справи, що перебуває в провадженні, уже були раніше розглянуті судом і стосовно них було ухвалене рішення. 5. Вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Встановлення правила про постановления вироку в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті - має на меті виключити можливий вплив на суддів, забезпечити їх незалежність і водночас створити необхідні умови для спокійного і ділового обговорення ними всіх питань кримінального провадження для прийняття необхідного рішення за власними переконаннями на підставі його матеріалів (ст. 371 КПК). Вирок ухвалюється у спеціальному приміщенні незалежно від того, яким складом суду розглядається справа - колегіальним чи одноособово суддею. Приміщення, яке використовується для наради суддів, повинно бути обладнане так, щоб повністю виключалась можливість стороннього впливу на суддів (наприклад, через мегафон, телефон тощо). 6. У випадках, передбачених КПК, ухвала постановляється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Деякі ухвали постановляються лише під час судового розгляду, окремі - лише разом з ухваленням вироку (ч. З ст. 512 КПК). Суд постановляє ухвалу в нарадчій кімнаті з таких істотних питань провадження, які потребують більш тривалого, ретельного і спокійного обговорення (обдумування), у випадках, якщо мотивувальна чи резолютивна частини великі за обсягом чи складні за змістом, у разі, якщо виконання ухвали покладається на органи чи на службових осіб, що не є учасниками судового провадження. У нарадчій кімнаті розглядаються питання також у випадках, якщо під час наради суддів на місці між ними не було досягнуто згоди. 7. Лише в нарадчій кімнаті постановляються ухвали, якими розглядаються заяви про відвід (ч. З ст. 81 КПК); про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. З ст. 512 КПК); про порушення питання перед службою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування, органом соціального захисту населення про необхідність влаштування цих неповнолітніх, непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування (ч. 1 ст. 378 КПК) тощо. Хоча у КПК прямо не передбачено, однак на практиці переважно в нарадчій кімнаті постановляються ухвали про закриття судом кримінального провадження (ч. 6 ст. 286 КПК); розгляд питання про звільнення від кримінальної відповідальності (ч. З ст. 288 КПК); повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (ч. З ст. 314 КПК); застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проведення слідчих (розшукових) дій під час судового провадження (ст. 333 КПК); обрання, скасування або зміну запобіжного заходу в суді (ст. 331 КПК); проведення експертизи (ст. 332 КПК) тощо. 8. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання. Переважно мова йде про ухвали стосовно видалення обвинуваченого чи іншої особи із зали засідання за порушення порядку судового засідання або непідкорення розпорядженням головуючого (ст. 330 КПК); залучення захисника для здійснення захисту за призначенням (ч. 2 ст. 49 КПК); прийняття відмови захисника від виконання своїх обов'язків чи відхилення її (ч. 4 ст. 47 КПК); допуску у кримінальне провадження законного представника потерпілого і цивільного відповідача (ст.ст. 59, 64 КПК); здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні (ч. 2 ст. 27 КПК); приводу обвинуваченого та/або накладення на нього грошового стягнення (ст. 323 КПК); приводу свідка та/або накладення на нього грошового стягнення (ст. 327 КПК); розгляду клопотань учасників судового провадження (ст. 350 КПК); зупинення чи відкладення судового провадження (ч. З ст. 333, ст. 335 КПК) тощо. 9. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання (ст. 108 КПК; також див. наказ ДСА України № 84 від 21 липня 2005 р. «Про затвердження Інструкції про порядок фіксування судового процесу технічними засобами»). 10. Зміни у текст судового рішення вносяться лише у випадку виправлення описок і очевидних арифметичних помилок, тобто коли виникає потреба в технічному корегуванні тексту без зміни змісту судового рішення (див. коментар до ст. 379 КПК). Виправлення в судовому рішенні мають бути засвідченні підписами суддів того складу суду, який його ухвалив. Стаття 372. Зміст ухвали 1. Ухвала, що викладається окремим документом, складається з: 1) вступної частини із зазначенням: дати і місця її постановления; назви та складу суду, секретаря судового засідання; найменування (номера) кримінального провадження; прізвища, ім'я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, року, місяця і дня його народження, місця народження і місця проживання; закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа; сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження; 2) мотивувальної частини із зазначенням: суті питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; 3) резолютивної частини із зазначенням: висновків суду; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. 2. В ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку. 1. Структура судових рішень передбачає поділ їх на частини з тим, щоб забезпечити повний виклад необхідної в них інформації і, водночас, забезпечити ефективне її засвоєння тими, кому вона адресована. 2. Ухвала суду, що викладається окремим документом, складається з трьох частин: вступу, мотивувальної та резолютивної частин. Ухвала, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, містить дві частини: висновок і мотиви, з яких суд дійшов цього висновку. 3. У коментованій статті визначено, що має бути зазначено в кожній з частин ухвали, яку постановлено як окремий документ у нарадчій кімнаті. 4. Вступ - початкова частина судового рішення, що передує основному його викладу і містить інформацію стосовно дати і місця постановления ухвали; назви та складу суду, секретаря судового засідання; найменування (номера) кримінального провадження (справи); прізвища, ім'я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, року, місяця і дня його народження і місця проживання; закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа; сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження. 5. Мотивувальна частина ухвали - це та його частина, в якій, як видно з назви, суд наводить мотиви свого рішення. Мотивувальна частина ухвали є однією з найважливіших її частин, вона має принципове значення з точки зору завдань, що стоять перед судом. Переконливість судового рішення цілком залежить від того, як судом викладена його мотивувальна частина. Саме з цієї частини випливає, наскільки обгрунтоване відповідне рішення, якими наявними в справі доказами підтверджені висновки суду тощо. Суд (суддя) не може просто констатувати наявність чи відсутність тих чи інших обставин, він повинен зробити це з посиланням на матеріали кримінального провадження. Мотивувальна частина ухвали безпосередньо забезпечує судовому рішенню відповідність вимогам законності й обгрунтованості. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 372 КПК у мотивувальній частині ухвали повинно бути зазначено: суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви і положення закону, якими суд керувався, постановляючи ухвалу. Викладення мотивів надає ухвалі переконливості та робить відповідний судовий висновок зрозумілим для всіх. Резолютивна частина ухвали не повинна випливати з безпідставного враження суддів, а повинна спиратися на фактичне та юридичне обгрунтування. Існування або відсутність певних обставин справи обґрунтовується доказами з необхідним їх аналізом. 6. Останньою частиною ухвали є резолютивна частина, яка з відповідного питання кримінального провадження містить виклад остаточних висновків, резолюцію. У цій частині ухвали наводиться її квінтесенція, виражена у формі відповідних висновків суду із зазначенням строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. Резолютивна частина ухвали викладається як лаконічний наказ, в точній і визначеній формі, щоб згодом не виникли жодні ускладнення з її реалізацією. 7. Висновок в ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, - це формулювання судом умовиводу та усне висловлення думки стосовно вирішення того чи іншого поточного питання у конкретному кримінальному провадженні, занесене до журналу судового засідання. Стаття 373. Види вироків 1. Виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу. 2. Якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і призначає покарання, звільняє від покарання чи від його відбування у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, або застосовує інші заходи, передбачені законом України про кримінальну відповідальність. 3. Обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. 1. Вирок - найважливіше процесуальне рішення суду першої і апеляційної інстанцій, результат всієї передуючої його ухваленню процесуальної діяльності органів досудового розслідування і суду, акт правосуддя. Отже, в Україні єдиним процесуальним актом, яким громадянин може бути визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення і підданий у зв'язку з цим кримінальному покаранню, є вирок, ухвалений судом у результаті кримінального провадження в судовому засіданні (ст. 62 Конституції України) в умовах, встановлених КПК (ст. 17). 2. Вирок суду може бути виправдувальним і обвинувальним. Виправдувальний вирок - один із видів остаточного судового рішення, яким вмотиво- вано проголошується невинуватість обвинуваченого у вчиненні попередньо інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також визначаються правові наслідки визнання особи виправданою. І навпаки, обвинувальний вирок - остаточне судове рішення, яким вмотивовано проголошується винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також визначаються правові наслідки визнання особи винуватою. 3. Однією з підстав ухвалення виправдувального вироку (п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК) є недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, тобто не доказано сам факт кримінального правопорушення. Загальновідомо, що підставою кримінальної відповідальності у вузькому сенсі є склад кримінального правопорушення, тобто наявність всіх елементів, що становлять акт кримінального правопорушення (об'єкт, суб'єкт, об'єктивна й суб'єктивна сторони), котрі виступають у нерозривній єдності як єдине ціле. Однак склад кримінального правопорушення - це вирішальна, але не єдина підстава кримінальної відповідальності. Підставою кримінальної відповідальності в широкому сенсі є наявність трьох підстав: нормативної, фактичної (матеріальної), процесуальної. Тому в юридичній літературі часто ставиться питання не про «підставу» юридичної відповідальності, а про її «підстави». Нормативна підстава - це наявність норми закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає можливість покладання цього виду відповідальності. Фактична підстава - це наявність факту кримінального правопорушення (фактично вчиненого діяння), з яким пов'язується виникнення охоронюваних правовідносин, у рамках якого реалізується кримінальна відповідальність. Процесуальна підстава- це наявність правозастосовного акта (вироку суду, постанови слідчого чи прокурора (ч. З ст. 284 КПК), що конкретизує загальні приписи охоронної норми права (містить санкції), визначає вид і міру кримінальної відповідальності. Отже, у наведеному пункті коментованої статті йдеться, власне, про відсутність фактичної підстави притягнення особи до кримінальної відповідальності - факту (події) вчинення кримінального правопорушення. Недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, означає, що сторона обвинувачення не зуміла переконливо для суду всебічно, повно й неупереджено доказати або факт (подію) вчиненого кримінального правопорушення, або відсутність факту (події) кримінального правопорушення, про яке свого часу було помилково повідомлено правоохоронний орган як про діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність. Це, наприклад, може бути повідомлення про крадіжку у зв'язку зі зникненням коштовностей із помешкання громадян, які потім там були знайдені, або коли подія є наслідком нещасного випадку, самогубства тощо. Встановлення в суді відсутності факту (події) кримінального правопорушення зобов'язує суд також ухвалити виправдувальний вирок (ч. 6 ст. 284, абзац 2 ч. 1 ст. 373 КПК), але з підстави закриття кримінального провадження, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК. 4. Виправдувальний вирок у зв'язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення ухвалюється в тих випадках, коли факт кримінального правопорушення встановлено, але беззаперечно доведено, що обвинувачений його не вчинив і сторона обвинувачення вичерпала можливість надати інші докази для усунення сумнівів, які виникли. Всі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого, тому в цьому випадку він визнається невинуватим з огляду на принцип презумпції невинуватості в доказовому плані - недоведеність вини означає доведеність невинуватості. 5. Виправдувальний вирок ухвалюється також у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, тобто факт вчинення обвинуваченим певного діяння встановлено, але сторона обвинувачення не зуміла переконливо для суду всебічно, повно й неупереджено доказати, що цьому діянню притаманні всі елементи складу кримінального правопорушення, інкримінованого цій особі. 6. У разі, якщо під час судового розгляду буде встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення, суд зобов'язаний ухвалити виправдувальний вирок (ч. 6 ст. 284 КПК), але з підстави закриття кримінального провадження, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК. Виправдання обвинуваченого з цієї підстави здійснюється, коли діяння мало місце, проте згідно із законом України про кримінальну відповідальність: 1) воно не визнається кримінальним правопорушенням (а є, приміром, адміністративним проступком); 2) воно формально і містить ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі; 3) воно не є злочином (проступком) з огляду на прямі вказівки закону - добровільна відмова при неза-кінченому кримінальному правопорушенні, необхідна оборона, уявна оборона, затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення, крайня необхідність, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння, пов'язане з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації; 4) у разі прийняття закону, який скасовує кримінальну караність діяння; 5) діяння не містить всіх необхідних ознак складу кримінального правопорушення (об'єкта, суб'єкта, об'єктивної, суб'єктивної сторін) тощо. 7. У кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру до особи, яка вчинила діяння до виповнення віку, з якого може настати кримінальна відповідальність (ч. 2 ст. 97 КК), суд ухвалює не виправдувальний вирок, а постановляє ухвалу щодо застосування цих заходів (ст. 501 КПК). 8. Головна якість вироку - визначеність та категоричність. Це означає, що ніякі проміжні (етапні) висновки про винуватість обвинуваченого не допуска-
ються, суд повинен дати категоричну однозначну відповідь на всі питання обвинувачення. Якщо під час обвинувачення особи в кількох кримінальних правопорушеннях суд визнає частину обвинувачень доведеними, а іншу частину -недоведеною, а також, якщо обвинувачується кілька осіб, і суд одних визнає винними, а інших - виправданими, в цих випадках вирок у частині одних обвинувачень буде обвинувальним, а в частині інших - виправдувальним.
Дата добавления: 2015-06-25; Просмотров: 587; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |