Частин. 2 страница. 2. Положення про те, що судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду

2. Положення про те, що судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду, - троє професійних суддів або двоє професійних суддів і трьох присяжних - означає рівність, вагомість і вирішаль­ність голосу кожного з суддів і присяжних, оскільки без його голосу і підпи­су вирок чи ухвала є недійсними. Загальне правило про рівність, вагомість і вирішальність голосу кожного з суддів і присяжних у постановленні судової ухвали, закріплене у ч. 1 коментованої статті, має виняток: під час здійснення судового провадження судом присяжних розгляд питання доцільності продо­вження тримання обвинуваченого під вартою головуючий вмотивованою ухва-

лою вирішує самостійно (ч. З ст. 383 та ч. З ст. 331 КПК). Всі ж інші питання, пов'язані з судовим розглядом, судді і присяжні вирішують спільно.

3. Судове рішення вважається ухваленим (постановленим), якщо за нього проголосувала проста більшість суддів. За цих умов воно стає актом правосуд­дя. «Проста більшість голосів» означає більшість голосів, яка становить більшу половину присутніх і голосуючих за відповідне судове рішення. Проста біль­шість - це половина + 1 голос.

Під час наради суддів може утворитися ситуація, коли думки суддів з окремих питань не збігаються, і жодне з них не набирає більшості голосів. Се­ред фахівців переважає думка, що у такому випадку необхідно керуватися поло­женням найбільшої сприятливості захисту законних інтересів обвинуваченого. Наприклад, один суддя з трьох висловився за виправдання обвинуваченого, а двоє вважають, що необхідно постановити обвинувальний вирок, але пропо­нують призначити йому не однакову міру покарання. Тут має бути ухвалено об­винувальний вирок і призначено обвинуваченому більш м'яку міру покарання із запропонованих суддями, оскільки головне питання про винуватість обви­нуваченого вирішено більшістю, а думка судді про призначення більш м'якого покарання у такій ситуації є найбільш сприятливою для захисту його інтересів. Так само вирішуються розбіжності і з інших питань.

Висловлюється ще й така рекомендація. Якщо думки суддів з відповід­ного питання під час ухвалення судового рішення розійшлися, то головуючий з метою забезпечення більшості голосів повинен приєднатися до того судді (суд­дів), чию думку з цього питання він вважає більш обгрунтованою і ближчою до його думки. Головуючий повинен приєднуватися до когось із суддів не для забезпечення більшості, а лише керуючись метою ухвалення законного і об­грунтованого рішення.

4. Якщо судове рішення ухвалюється (постановляється) в нарадчій кім­наті, відповідні питання вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування. Нарада суддів - це форма реалізації правозастосовних і управлін­ських рішень, змістом якої є спільна робота певної кількості суддів. Нарадою суддів керує головуючий (щодо визначення терміна «головуючий» див. комен­тар до п. 2 ч. 1 ст. З КПК). Головуючий забезпечує дотримання встановленого законом порядку обговорення питань, які підлягають вирішенню. Всі питання ставляться головуючим на вирішення суддів у відповідній послідовності, пе­редбаченій для ухвалення вироку. Тільки вирішення попереднього питання дає право суддям переходити до обговорення наступного. Головуючий ставить на вирішення кожне питання в такій формі, щоб на нього можна було дати катего­ричну завершену (позитивну або негативну) відповідь. Якщо якесь питання не зрозуміле судді, головуючий повинен його роз'яснити. Це положення має осо­бливе значення у випадку, якщо справа розглядається за участі непрофесійних суддів.

5. Керуючи нарадою суддів, головуючий не має переваг у вирішен­ні питань, пов'язаних з ухваленням (постановлениям) судового рішення

-791

(за винятком, передбаченим ч. З ст. 383 КПК). Обов'язком головуючого є забез­печення того, щоб рішення з кожного питання кожним суддею приймалося за внутрішнім переконанням, на підставі матеріалів кримінального провадження, що були розглянуті в судовому засіданні. Саме тому, враховуючи авторитет го­ловуючого, який міг би вплинути на позицію інших суддів, ця стаття закріплює правило, згідно з яким головуючий голосує останнім. Крім цього, головуючий повинен вжити необхідних заходів для того, щоб виключити можливість при­йняття помилкового або незаконного рішення. При цьому він не вправі вчиняти будь-який тиск на суддів.

6. Голосування під час ухвалення (постановления) судового рішення є не лише правом, а й обов'язком кожного судді, атому під час наради ніхто не впра­ві ухилятися від голосування щодо відповіді на поставлені питання. Суддя по­винен висловити своє ставлення до кожного питання і дати на нього відповідь. Це пояснюється тим, що судді виконують важливу функцію державної влади -здійснення правосуддя. Так само жоден із суддів не має права утриматися від підписання судового рішення, якщо воно було ухвалено (постановлено) в нарадчій кімнаті. Судове рішення, з-поміж іншого, є законним, якщо після ухвалення в нарадчій кімнаті воно буде підписане всіма суддями, які брали участь у судовому провадженні, навіть тим суддею, який має окрему дум­ку. Якщо вирок надрукований або виготовлений на комп'ютері, тоді судді засвідчують своїми підписами кожну сторінку вироку, щоб унеможливити фальсифікації та усунути будь-які сумніви стосовно справжності всього ви­року і кожної його сторінки.

7. З формулювання ч. З коментованої статті про право кожного судді з колегії суддів на письмовий виклад окремої думки випливає, що це право має передусім той суддя, який залишився в меншості під час ухвалення (по­становления) в нарадчій кімнаті відповідного судового рішення. Право суд­ді на окрему думку - це ще один важливий аспект реалізації вимоги закону про рівність суддів, які здійснюють судове провадження. Окрема думка - це викладена в письмовій формі думка судді, який не згоден з рішенням, при­йнятим більшістю суддів за матеріалами провадження в цілому або з окре­мих питань (наприклад, коли суддя не згоден з обвинувальним чи, навпаки, виправдувальним вироком або незгода з вирішенням окремих питань, на­приклад, щодо міри покарання).

Закон не обмежує зміст окремої думки. За змістом вона довільна. Якщо судове провадження здійснюється судом у складі трьох професійних суддів, тоді окремою думкою може бути думка одного судді. Думка двох суддів завжди означає рішення суду. Під час провадження в суді присяжних (склад суду - двоє професійних суддів і троє присяжних) можлива ситуація, коли з окремою дум­кою залишилися двоє суддів, тоді вирок є законним, оскільки він ухвалений більшістю складу суду - трьома суддями.

8. Окрема думка складається письмово і лише у нарадчій кімнаті. Суд не має права вийти з нарадчої кімнати для проголошення судового рішення до-

поки суддя (судді), який залишився в меншості, не напише свою окрему дум­ку. Окрема думка не оголошується в судовому засіданні, оскільки це таємниця наради суддів (див. коментар до ст. 367 КПК), а приєднується до матеріалів провадження в конверті і є відкритою для ознайомлення. Ознайомлюються з нею лише судді суду вищого рівня під час провадження в суді апеляційної і касаційної інстанції.

9. Окрема думка не може бути оскаржена, оскільки вона не є судовим рі­шенням.

Стаття 376. Проголошення судового рішення

1. Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.

2. Якщо складання судового рішення у формі ухвали вимагає значно­го часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резо­лютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п'яти діб з дня оголошення резолютивної час­тини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютив­ній частині.

3. Після проголошення вироку головуючий роз'яснює обвинувачено­му, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представ­нику право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Об­винуваченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, роз'яснюється право заявляти клопотання про доставку в су­дове засідання суду апеляційної інстанції.

4. Якщо обвинувачений не володіє державною мовою, то після прого­лошення вироку перекладач роз'яснює йому зміст резолютивної частини судового рішення. Копія вироку рідною мовою обвинуваченого або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, шо засвідчений перекладачем, вру­чається обвинуваченому.

5. Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановления.

6. Учасники судового провадження мають право отримати в суді ко­пію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

7. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в су­довому засіданні.

1. Проголосити - означає офіційно виголосити, прилюдно (публічно) до­вести до загального відома відповідну інформацію, рішення тощо. У коменто­ваній статті йдеться про порядок офіційного виголошення суддею (судом) й

доведення до відома всіх присутніх у судовій залі ухвалених (постановлених) ним (у нарадчій кімнаті чи без виходу до нарадчої кімнати) судових рішень.

2. Проголошення судового рішення - обов'язкова дія суду. Навіть якщо судовий розгляд відбувся у закритому судовому засіданні (див. коментар до ч. 7 ст. 27 КПК), судове рішення проголошується прилюдно з пропуском ін­формації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від роз­голошення. Також в обмеженому обсязі правило обов'язковості проголошен­ня судового рішення поширюється на ухвали, що постановляються в порядку, передбаченому ч. 9 ст. 352 та ч. 2 ст. 353 КПК (забезпечення безпеки свідка, потерпілого, які підлягають допиту).

3. Судове рішення проголошується негайно після виходу суду з нарадчої кімнати, де це рішення було ухвалене (постановлене). Ухвали, постановлені в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, також оголошуються не­гайно після їх постановления.

4. Проголошенню вироку закон надає певну урочистість, адже він ухва­люється іменем України (ч. 1 ст. 371 КПК). Цей фактор, а також прямий припис ч. 1 ст. 329 КПК зумовлює, щоб усі присутні в залі засідання заслуховували ви­рок суду стоячи. Відхилення від цих правил допускається з дозволу головуючо­го в судовому засіданні (наприклад, за відповідного дозволу особи, яким через поганий стан здоров'я важко стояти, можуть заслуховувати вирок сидячи).

5. Судове рішення за загальним правилом проголошується головуючим. Під час проголошення дуже великого за обсягом судового рішення і зачитуван­ня якого потребує кількох годин у судовій практиці допускається проголошен­ня його по черзі головуючим і суддями. Це слушно, але необхідно, щоб текст судового рішення проголошувався чітко і в темпі, який можуть сприйняти як учасники судового провадження, так присутні в залі засідання суду. Крім цього, дозволяється робити невеликі перерви для відпочинку учасників провадження і суддів. У цей час судді можуть піти до нарадчої кімнати.

6. Проголошення вироку полягає у зачитуванні його повного тексту. Не можна проголосити лише окремі його частини ("наприклад, резолютивну час­тину) або не проголошувати якій обставини тощо. Це правило не поширю­ється на складання і проголошення судового рішення у формі ухвали (ч. 2 коментованої статті).

7. Присутність обвинуваченого під час проголошення вироку або судового рішення, яким закінчено провадження в суді, обов'язкова, за винятком випадків розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні (ст. 382 КПК). У разі видалення обвинуваченого на весь час судового розгляду за порушення порядку судового засідання судове рішення, яким закінчено провадження в суді, негай­но оголошується обвинуваченому після його ухвалення (див. ч. 1 ст. 330 КПК). Такого ж порядку проголошення судових рішень суд дотримується і у випадку, якщо на час проголошення рішення обвинувачений не може бути присутнім у залі засідання суду в зв'язку з хворобою. Якщо обвинувачений відмовився бути

присутнім на проголошенні судового рішення, то воно проголошується без ньо­го. Про це зазначають у журналі судового засідання.

8. Закон передбачає, якщо обвинувачений не володіє державною мовою, то після проголошення вироку перекладач роз'яснює йому зміст резолютивної частини судового рішення. Копія вироку рідною мовою обвинуваченого або ін­шою мовою, якою він володіє, у перекладі, що засвідчений перекладачем, вру­чається обвинуваченому. Отже, під час проголошення вироку в такому випадку присутність перекладача є обов'язковою. Суд не повинен проголошувати вирок за його відсутності.

9. Після проголошення судового рішення головуючий у судовому засідан­ні роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Якщо ж комусь з учасників судового провадження судове рішення є незрозумілим, він має право звернутись до суду з заявою про роз'яснення йому судового рішення. Порядок і форма цього роз'яснення закріплені в ст. 380 КПК.

Стосовно проголошеного вироку головуючий роз'яснює обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику пра­во подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом су­дового засідання і подати на нього письмові зауваження. Крім цього обвинува­ченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, роз'яснюється право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції. Якщо обвинуваченого вироком звільнено від відбування покарання з випробуванням, головуючий роз'яснює йому правові наслідки по­рушення ним випробувального строку.

Після проголошення виправдувального вироку головуючий роз'яснює виправданому порядок відновлення його порушених прав (див. коментар до ст. 130 КПК).

10. З моменту проголошення вироку починається строк, встановлений для апеляційного оскарження. Саме тому копія вироку має бути вручена негайно піс­ля його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового прова­дження також мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Учасни­ку судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні, не пізніше наступного дня після ухвалення також надсилається копія судового рішення.

Стаття 377. Звільнення обвинуваченого з-під варти

1. Якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання у разі виправдання; звільнення від відбу­вання покарання; засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання.

2. При засудженні до обмеження волі суд з урахуванням особи та об­ставин, встановлених під час кримінального провадження, мас право звільнити обвинуваченого з-під варти.

3. Якщо обвинувачений, що тримається під вартою, засуджений до арешту чи позбавлення волі, суд у виняткових випадках з урахуванням

— 795

особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, маг право змінити йому запобіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, шо не пов'язаний з триманням під вартою, та звільнити такого обвинуваченого з-під варти.

1. Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квіт­ня 2003 р. № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», який спирається на ст. 29 Конституції України, право на сво­боду й особисту недоторканність є одним із найбільш значумих прав людини (див. коментар до ст. 12 КПК). Зволікання зі звільненням обвинуваченого з-під варти у випадках, передбачених у коментованій статті, недопустимі і розглядаються як по­рушення закону. Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» суддя несе особисту відповідальність за своєчасний і якісний розгляд справ. Навмисне порушення закону чи несумлінне його виконання, якщо це при­звело до обмеження прав і законних інтересів громадян, необхідно розглядати як не­належне виконання суддею професійних обов'язків, що тягне передбачену законом відповідальність (п. 1 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

2. Незалежно від того, що відповідне кінцеве судове рішення (вирок) ще не набрало законної сили, а обвинуваченого, який тримається під вартою, суд або виправдав, або звільнив від відбування покарання; або засудив до покаран­ня, не пов'язаного з позбавленням волі; або ухвалив обвинувальний вирок без призначення покарання - цей само суд зобов'язаний звільнити його з-під варти безпосередньо в залі судового засідання (див. ч. З ст. 534 КПК). Розпорядження про це дає головуючий після проголошення відповідного вироку і воно для кон­вою обов'язкове (для необхідного оформлення в місці попереднього ув'язнення суд повинен видати конвою витяг з вироку, за яким заарештований звільнений з-під варти (ч. 2 ст. 20 Закону України «Про попереднє ув'язнення»).

3. Обвинувачений, який перебуває під вартою, підлягає звільненню і у ви­падку постановления судом ухвали про закриття справи.

Якщо обвинуваченого засуджено до обмеження волі, суд з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має пра­во звільнити обвинуваченого з-під варти.

Якщо обвинувачений, що тримається під вартою, засуджений до арешту чи позбавлення волі, суд у виняткових випадках з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має право змінити йому за­побіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою, та звільнити такого обвинуваченого з-під варти.

4. Про звільнення обвинуваченого з-під варти робиться запис у журналі судового засідання.

5. Якщо обвинувачений перебуває під вартою ще й з приводу іншого кри­мінального провадження, в якому щодо нього також було обрано такий запо-

біжний захід, то головуючий, не звільняючи його з-під варти, оголошує про скасування запобіжного заходу лише стосовно провадження, що містить під­стави, передбачені ст. 377 КПК.

Стаття 378. Заходи піклування про неповнолітніх, непрацездатних і збереження майна обвинуваченого

1. За наявності в обвинуваченого неповнолітніх дітей, які зали­шилися без нагляду, непрацездатних батьків, баби, діда, прабаби, праді­да, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду, суд зобов'язаний одночасно з ухваленням вироку порушити окремою ухвалою питання перед службою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування, органом соціального захисту населення про необхідність вла­штування цих неповнолітніх, непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування.

2. Якщо в обвинуваченого залишилися без нагляду житло чи інше майно, суд за клопотанням обвинуваченого зобов'язаний вжити через від­повідні органи заходів для їх збереження.

3. Про вжиті згідно з положеннями цієї статті заходи повідомляється обвинувачений.

1. Під час кримінального провадження повинна бути забезпечена пова­га до людської гідності, охорона прав і свобод кожної особи (ст. 11 КПК). За­безпечення поваги до людської гідності, охорони особистих і майнових прав обвинуваченого полягає в обов'язку суду вжити заходів піклування про непо­внолітніх дітей обвинуваченого, які залишилися без нагляду, непрацездатних батьків, баби, діда, прабаби, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду і утримання.

2. Для виконання вимог, закріплених у коментованій статті, головуючий під час судового засідання, незалежно від того, як може завершитись розгляд справи, з'ясовує відомості про особу обвинуваченого, зокрема, його сімейний стан, чи є у нього неповнолітні діти, хто про них піклується, чи є непрацездатні особи, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду, тощо. За наявності підстав (засудження обвинуваченого до позбавлення волі, факт залишення дітей, непрацездатних осіб без догляду в зв'язку з відсутністю інших піклувальників) суд зобов'язаний одночасно з ухваленням вироку порушити ухвалою питання перед службою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування, органом соціального захисту населення про необхідність влаштування цих не­повнолітніх, непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування.

3. Якщо в обвинуваченого залишилися без нагляду житло чи інше майно, стосовно якого не прийнято рішень про конфіскацію чи звернення на користь потерпілих, суд за клопотанням обвинуваченого вживає через відповідні органи заходів для їх збереження. Це майно передається на збереження близьким роди­чам обвинуваченого або органам виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Про передачу майна на збереження виноситься ухвала суду, копія якої вручається особі, на яку покладено обов'язок збереження майна. Цей факт засвідчується під­писами останньої, якій роз'яснюються її обов'язки і відповідальність.

4. Про вжиті згідно з положеннями цієї статті заходи повідомляється об­винувачений.

5. Вказані питання суд вирішує з урахуванням заходів, які могли бути ви­рішені слідчим суддею під час досудового розслідування в порядку вимог ч. І ст. 206 КПК щодо забезпечення прав підозрюваного, який тримається під вартою.

С т а т т я 379. Виправлення описок і очевидних арифметичних поми­лок у судовому рішенні

1. Суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кри­мінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допу­щені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помил­ки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

2. Питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засідан­ні. Учасники судового провадження повідомляються про дату, час і місце засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.

3. Ухвалу, суду про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень може бути оскаржено.

1. Однією з гарантій забезпечення правової визначеності, елементом стабільності судового рішення та його законної сили є його незмінність. Суд, який ухвалив (постановив) рішення, після його проголошення, не має права його змінити або скасувати. Цю властивість судового рішення в праві назива­ють «незмінністю судового рішення». Допущені в судовому рішенні помилки, внаслідок яких воно стає незаконним і необгрунтованим, виступають підста­вою для зміни і скасування рішення в апеляційному і касаційному порядку та у зв'язку з нововиявленими обставинами.

2. Незмінність є елементом законної сили судового рішення суду, але не правовим наслідком набрання ним цієї сили. Вона є властивістю рішення суду як процесуального документа, як акта правосуддя, що набувається ним неза­лежно від набрання законної сили. Моменти набрання судовим рішенням за­конної сили та виникнення у нього властивості незмінності різні. Незмінним судове рішення стає ще до набрання ним законної сили. Статичний елемент за­конної сили судового рішення (стабільність рішення) не вичерпується виключ­ністю та неспростовністю, а включає в себе також властивість незмінності.

3. Передбачену цією статтею, а також ч. 5 ст. 371 КПК можливість усунення судом окремих недоліків свого рішення не можна вважати його зміною. Саме тому деякі недоліки судового рішення можуть бути усунені судом, який ухвалив (поста­новив) рішення шляхом виправлення описок і очевидних арифметичних помилок.

4. Описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) гра­матична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального

викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Виправленню під­лягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить на­писання прізвищ та імен, адрес, найменувань речей, предметів, майна, зазна­чення дат та строків. Особливо це стосується резолютивної частини рішення. В резолютивній частині будь-яка описка має істотне значення, оскільки вона може ускладнити виконання в цілому судового рішення.

Не є опискою граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рі­шення та не призводять до його неправильного сприйняття: неправильне розта­шування розділових знаків, неправильні відмінки слів, застосування русизмів та діалектизмів тощо.

5. Арифметична помилка - це помилка у визначенні результату підрахун­ку: пропуск цифри, випадкова перестановка цифр, спотворення результату об­числення у зв'язку із використанням несправної техніки.

Не є арифметичними помилками, а отже, не можуть бути виправлені в порядку, передбаченому коментованою статтею, застосування неправильних методик підрахунку та неправильних вихідних даних для проведення арифме­тичних обчислень.

Суд може виправити лише ті арифметичні помилки, яких він сам при­пустився. Якщо такі помилки наявні у висновку експерта або в наданих суду документах, вони судом не виправляються. Арифметичні помилки у висновку експерта усуваються шляхом допиту експерта та уточнення ним свого висновку або враховуються судом під час оцінки цього доказу (ст. 356 КПК).

6. Ініціатива щодо виправлення в судовому рішенні описок і арифметич­них помилок може виходити від будь-кого з учасників кримінального прова­дження, інших заінтересованих осіб чи самого суду незалежно від того, набра­ло це рішення законної сили чи ні.

7. Питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засіданні. Учасники судового провадження повідомляються про дату, час і місце засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належно повідомлені, не перешко­джає розгляду питання про внесення виправлень. Строк розгляду питання про ви­правлення помилок законом не передбачено. Цей строк повинен бути розумним.

8. Виправлення в судовому рішенні мають бути засвідченні підписами суддів того складу суду, який його ухвалив (ч. 5 ст. 371 КПК).

9. Ухвалу суду про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень може бути оскаржено в строки і порядку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 395 КПК.

Стаття 380. Роз'яснення судового рішення

1. Якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за за­явою учасника судового провадження чи органу виконання судового рішен­ня ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його зміст.

2. Суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення протягом де­сяти днів з повідомленням особи, яка звернулася із заявою про роз'яснення

судового рішення, та учасників судового провадження. Неприбуття у судо­ве засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви про роз'яснення рішення.

3. Копія ухвали про роз'яснення судового рішення не пізніше наступ­ного дня після її постановления надсилається особі, що звернулася із зая­вою про роз'яснення судового рішення, учасникам судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні.

4. Ухвалу про роз'яснення судового рішення або відмову у його роз'ясненні може бути оскаржено в апеляційному порядку особою, яка звернулася із заявою про роз'яснення судового рішення, та учасниками судового провадження.

1. Роз'яснення судового рішення, яке на думку певних осіб є незрозумі­лим, виступає ще одним (крім передбаченого ст. 379 КПК) способом усунення його недоліків.

Щодо передбачених ст. 380 КПК роз'яснень змісту судового рішення та інших його аспектів, то вони не обумовлені потребою усунення його формаль­них чи змістових недоліків.

2. Судове рішення повинно бути зрозумілим. Зрозумілість рішення поля­гає в тому, що воно є доступним для сприйняття, дохідливим, таким, що не припускає варіантності свого тлумачення. Існує припущення, що судове рішен­ня, як би складно воно не було написане, є завжди зрозумілим для суду, який його ухвалив (постановив). Тому суд не може порушувати питання про його роз'яснення з власної ініціативи. Ініціатором такого роз'яснення може висту­пати будь-хто з учасників судового провадження чи орган виконання судового рішення.

3. У заяві про роз'яснення рішення зазначається, що саме в ньому є не­зрозумілим, у чому полягає ця незрозумілість, які припускаються варіанти тлумачення тих чи інших формулювань, як це впливає на реалізацію судового рішення тощо.

4. Заява про роз'яснення судового рішення розглядається протягом десяти днів з повідомленням особи, яка звернулася із заявою про роз'яснення судового рішення, та учасників судового провадження. Неявка в судове засідання осіб, які були належно повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви про роз'яснення рішення. Розгляд питання стосовно роз'яснення судового рішення є прерогати­вою лише того суду, який це рішення ухвалив (постановив).

Суд не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення так само, як і ви­рішувати питання, що не були предметом судового розгляду. Він може лише, змінивши форму викладення, більш повно, чітко і зрозуміло навести ті частини рішення, що породжують певні труднощі для однозначного сприйняття.

Дата добавления: 2015-06-25