Ухвали. 4 страница

13. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:

-849

1) залишити ухвалу без змін, а апеляцію - без задоволення;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу, а апеляцію задовольнити цілком або частково чи апеляцію залишити без задоволення, якщо апеляційний суд вийшов за межі апеляції, але залишив ухвалу без зміни в тій частині, що оспорювалась в апеляції.

14. Вирок (ухвала) змінюється у випадках, передбачених ст. 408 КІІК. Про підстави для скасування або зміни вироку чи ухвали див. коментар ст. 409 КГЖ.

Стаття 408. Зміна вироку або ухвали суду судом апеляційної інстанції

1. Суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі:

1) пом'якшення призначеного покарання, якшо визнає, що покаран­ня за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопору­шення та особі обвинуваченого;

2) зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і за­стосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відпо­відальність про менш тяжке кримінальне правопорушення;

3) зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якшо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову квалі­фікацію кримінального правопорушення;

4) в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища об­винуваченого.

2. Суд апеляційної інстанції змінює ухвалу суду про застосування при­мусових заходів медичного або виховного характеру у разі:

1) зміни правової кваліфікації діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає відпо­відальність за менш тяжке діяння;

2) пом'якшення виду примусових заходів медичного або виховного характеру.

1. Основні положення, що встановлюють параметри повноважень суду апеляційної інстанції при зміні вироків та ухвал суду першої інстанції, відтво­рюють в основному принцип заборони погіршення правового становища обви­нуваченого (див. коментар до ст. 421 КПК). Погіршенням правового становища обвинуваченого слід вважати: а) застосування норми кримінального закону, що передбачає більш суворе покарання; б) доповнення обвинувачення додаткови­ми фактами, що впливають чи навіть і не впливають на кваліфікацію кримі­нального правопорушення за більш суворим кримінальним законом.

2. Відповідно до ч. 1 коментованої статті суд апеляційної інстанції змі­нює вирок у разі: 1) пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопо­рушення та особі обвинуваченого; 2) зміни правової кваліфікації кримінально­го правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про

кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення; 3) зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення; 4) в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.

3. Враховуючи п. 4 ч. 1 коментованої статті, перелік підстав для зміни ви­року не є вичерпним. Апеляційний суд вправі застосувати кримінальний закон про менш тяжке кримінальне правопорушення; виключити окремі епізоди об­винувачення, які не підтверджені доказами або не мають складу злочину чи поставлені у вину з порушенням процесуального закону, якщо направлення провадження на новий судовий розгляд буде визнано недоцільним; пом'якшити призначене покарання, виключити цілком або частково конфіскацію майна або будь-яку іншу додаткову міру покарання; змінити рішення про долю речових доказів, а також внести інші зміни за умови, що вони не погіршують становище засудженого або особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру.

4. Якщо засуджений був визнаний винним у вчиненні кримінального пра­вопорушення, кваліфікованого за однією статтею КК України або Закону про кримінальні проступки, а апеляційний суд дійде висновку, що його дії слід кваліфікувати за двома або більше статтями, які пом'якшують відповідальність, апеляційний суд вправі внести у вирок відповідні зміни.

5. Зменшуючи обсяг обвинувачення, а також змінюючи кваліфікацію кримінального правопорушення і застосовуючи закон про менш тяжке кримі­нальне правопорушення, апеляційний суд повинен обговорити питання і про зменшення міри покарання, а при залишенні її без зміни - привести мотиви такого рішення.

6. Якщо апеляційний суд встановить неправильне застосування судом першої інстанції принципу поглинення призначених покарань замість перед­баченого законом принципу додавання, то він вправі перейти до принципу до­давання, якщо покарання, призначене ним остаточно, не буде перевищувати розміру покарання, визначеного вироком.

7. При пом'якшенні засудженому основного покарання, зокрема при переході в порядку ст. 69 КК до більш м'якого виду покарання, ніж передбачено законом, апеляційний суд може залишити без зміни вирок у частині призначення додаткового покарання.

8. Апеляційний суд вправі внести у вирок зміни, що стосуються відшко­дування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної злочином. При вирішенні Цього питання суд має право відійти від загального принципу заборони погір­шення правового становища засудженого, і не тільки зменшити, а й збільшити розмір стягнення, якщо судом першої інстанції повно і правильно встановлені обставини, які визначають розмір збитків, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права. Якщо зміна розміру збитків може вплинути на кваліфікацію правопорушення або на визначення обсягу обвинувачення у

-- 851

бік, що погіршує становище засудженого, вирок суду підлягає скасуванню з направленням провадження на новий розгляд, за умови, якщо з цих підстав подана апеляція прокурором або потерпілим чи його представником. У випадку скасування вироку суду першої інстанції і постановления апеляційним судом свого вироку, який збільшує обсяг обвинувачення (за умови, якщо це обвинувачення пред'являлося засудженому і від нього він захищався в суді першої інстанції), апеляційний суд вправі прийняти рішення, що стосується відшкодування збитків у цій частині.

9. Апеляційний суд вправі внести в постанову суду першої інстанції про за­стосування примусових заходів виховного або медичного характеру зміни, що стосуються тільки поліпшення становища особи, до якої застосовані такі заходи: І) змінити правову кваліфікацію діяння, передбаченого законом України про кри­мінальну відповідальність, і застосувати статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає відповідальність за менш тяжке ді­яння; 2) пом'якшити вид примусового заходу виховного чи медичного характеру.

10. Про підстави для скасування або зміни вироку або ухвали див. комен­тар до ст. 409-^t 14 КПК.

Стаття 409. Підстави для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції

1. Підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є:

2) невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;

3) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;

4) неправильне застосування закону України про кримінальну відпо­відальність.

2. Підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримі­нального правопорушення та особі обвинуваченого.

3. Суд апеляційної інстанції не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого. Суд апе­ляційної інстанції не вправі скасувати ухвалу про незастосування приму­сових заходів медичного або виховного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосу­вання таких заходів.

1. Підстави для скасування або зміни вироку чи ухвали - це сукупність достовірних даних, що вказують на незаконність, необґрунтованість чи невмо­тивованість судового рішення. До таких підстав відносяться істотні порушення матеріального або процесуального закону, допущені при розслідуванні або су­довому розгляді кримінального провадження і постановлені вироку чи ухвали.

2. Підстави і для скасування, і для зміни судового рішення однакові. Одні й ті ж самі порушення кримінального процесуального закону залежно від конкретних обставин у кримінальному провадженні можуть свідчити про необхідність як скасування, так і зміни судового рішення. Винятком є такі істотні порушення кримінального процесуального закону, при виявленні яких судове рішення завжди підлягає скасуванню (див. ч. 2 ст. 412 КПК).

3. Про зміст підстав для скасування або зміни вироку або ухвали див. ко­ментар до ст.ст. 410-414 КПК.

4. При встановлені кількох підстав для скасування або зміни вироку чи ухвали суд апеляційної інстанції повинен вказати у своїй ухвалі на всі такі підстави.

5. Виходячи зі змісту ст. 408 КПК, погіршення становища засудженого можливе лише при постановленні апеляційним судом свого вироку, а при винесенні ним ухвали не допускається.

6. Апеляційний суд не має права скасувати:

виправдувальний вирок тільки з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого;

ухвалу про незастосування примусових заходів виховного або медич­ного характеру тільки з мотивів істотного порушення прав особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування таких заходів.

Стаття410. Неповнота судового розгляду

1. Неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обгрунтованого та справедливого судового рі­шення, зокрема, у разі якщо:

1) судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесу­альних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обгрунтованого та справедливого судового рішення;

2) необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

1. У кримінальному провадженні маютьбути всебічно, повно і неупереджено дослідженні обставини вчиненого кримінального правопорушення, виявлені як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, має бути надана їм належна правова оцінка та забезпечено прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Залишення судом першої інстанції недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обгрунтованого та справедливого судового рішення, є порушенням засади законності (див. коментар до ст. 9 КПК).

2. Судовий розгляд має бути визнаним неповним у випадках, коли:

не досліджені всі обставини, що підлягають встановленню і доведен­ню (див. коментар до ст. 91 КПК);

не встановлені обставини, що спричинюють закриття кримінального провадження (див. коментар до ст. 284 КПК);

обставини справи не підтверджуються сукупністю доказів, отрима­них відповідно до закону;

не встановлена роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епі­зоду кримінального правопорушення;

висновки про винуватість або невинуватість особи обгрунтовані лише показаннями обвинуваченого і не вжито заходів для дослідження інших дока­зів;

не вжито заходів до перевірки показань заінтересованих учасників процесу, покладених в основу судових рішень;

не з'ясовані причини істотних суперечностей у доказах;

висновки суду побудовані на припущеннях, не проведені необхідні експертизи, не витребувані документи, не проведені необхідні слідчі (розшуко­ві) дії;

неповно досліджені версії обвинувачення або захисту;

без достатніх підстав відхилені клопотання про перевірку обставин, що мають значення для справи;

не допитані всі особи, показання яких мають істотне значення для справи;

не з'ясовані обставини, що мають значення для повідомлення про підозру іншим особам, які причетні до кримінального правопорушення і вста­новлення ролі яких може вплинути на ступінь винуватості засуджених у справі; не з'ясовані обставини, що підлягають встановленню у кримінально­му провадженні щодо неповнолітніх (див. коментар до ст.ст. 485-487 КПК);

не з'ясовані обставини, що підлягають встановленню у криміналь­ному провадженні при застосуванні примусових заходів медичного характеру (див. коментар до ст. 505 КПК).

3. Під неповнотою судового розгляду розуміється як нез'ясування всіх істотних обставин у кримінальному провадженні, так і недостатність доказів, їх поверхове дослідження.

4. Якщо неповноту дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення допущено при проведенні судового розгляду, судове рішення скасовується і провадження направляється на новий судовий розгляд. У випадках однобічності або неповноти проведення дізнання, досудового слідства, що не було усунено судовим розглядом кримінального провадження, має бути винесений виправдувальний вирок, коли ця неповнота не може бути усунена в судовому засіданні під час апеляційного розгляду. Апеляційний суд вправі сам провести судовий розгляд, який провадиться відповідно до положень ст. 405 КПК.

5. Направляючи провадження на новий судовий розгляд, апеляційний суд в ухвалі повинен вказати, які обставини досліджувати і які дії необхідно вико­нати для з'ясування цих обставин.

С т а т т я 411. Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження

1. Судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним об­ставинам кримінальною провадження, якщо:

1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду;

2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;

3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;

4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні супер­ечності.

2. Вирок та ухвала підлягають скасуванню чи зміні із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обста­винам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на ви­рішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідаль­ність, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

1. Судове рішення слід визнати таким, що відповідає фактичним об­ставинам кримінального провадження, в тому випадку, коли в його основу по­кладені висновки, що грунтуються на достовірних доказах, досліджених безпо­середньо під час судового розгляду. В будь-якому разі судове рішення не може бути визнано таким, що відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо судом не перевірені та не спростовані всі доводи на захист обвинуваченого та не усунені всі сумніви в його винуватості.

2. Коментована стаття містить перелік обставин, які свідчать про те, що судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження:

1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час су­дового розгляду;

2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;

3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для ви­сновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні до­кази і відкинув інші;

4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні супереч­ності.

3. Відсутність оцінки доказів також свідчить про невідповідність висно­вків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

4. Висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обстави­нам кримінального провадження, якщо судове рішення грунтується на матеріа­лах розслідування, не досліджених у суді або не підтверджених даними судово­го розгляду; на матеріалах, отриманих з порушенням процесуального порядку збирання доказів; на доказах суперечливих, спростованих або не підтвердже­них іншими доказами, які невмотивовано відкинув суд; на доказах, достовір­ність яких викликає сумнів; на визнанні або запереченні вини обвинуваченим у процесі розслідування, не підтверджених іншими доказами.

5. Здійснюючи перевірку законності та обгрунтованості судового рі­шення, необхідно врахувати, що при постановленні судового рішення повинні отримати оцінку всі розглянуті в судовому засіданні докази, які спростовують або доводять висновки, яких дійшов суд, постановляючи це судове рішення.

6. Висновки суду у вироку або ухвалі повинні бути належним чином вмотивовані. За наявності суперечливих доказів суд повинен у мотивувальній частині вироку, ухвали проаналізувати їх, навести мотиви, з яких взято до уваги одні докази і відкинуті інші.

7. Висновки суду, викладені в мотивувальній і резолютивній части­ні вироку, ухвали, повинні бути узгоджені між собою і не можуть містити суперечностей. Висновки і рішення, викладені в резолютивній частині, повинні логічно випливати з обгрунтування, що міститься в мотивувальній частині.

8. Обвинувальний вирок має грунтуватись на достовірних доказах, ма­ють бути досліджені всі версії як обвинувачення, так і захисту, а суперечності з'ясовані та усунені. Визнання обвинуваченим своєї вини може слугувати підґрунтям для постановлення обвинувального вироку лише у випадку, якщо воно підтверджено сукупністю інших зібраних у провадженні та досліджених в судовому розгляді доказів. В іншому випадку має бути постановлений виправдувальний вирок.

9. Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обстави­нам справи свідчить про помилки суду, пов'язані з оцінкою доказів і вмотивова­ністю судових рішень. Вони (помилки) можуть бути підставою для скасування або зміни вироку, ухвали лише за умови, що вони вплинули чи могли вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.

Стаття412. Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону

1. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального за­кону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення.

856.

2. Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:

1) за наявності підстав для закриття судом провадження в криміналь­ній справі його не було закрито;

2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду;

3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених статтею 381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою;

4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов'язковою;

5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належ­ним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;

6) порушено правила підсудності;

7) у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.

1. Неухильне дотримання передбаченої законом процесуальної форми є неодмінною умовою повного, всебічного й об'єктивного дослідження обставин справи, встановлення істини в справі й прийняття правильного рішення. При цьому конкретне порушення кримінального процесуального закону може бути визнано апеляційною інстанцією істотним чи неістотним залежно від обставин кримінального провадження.

2. Підставами для скасування чи зміни судового рішення судом апеляцій­ної інстанції є такі порушення норм кримінального процесуального закону, які шляхом позбавлення чи обмеження гарантованих КПК України прав учасників кримінального провадження, недотримання процедури судочинства чи іншим шляхом вплинули чи могли вплинути на винесення законного, обгрунтованого та вмотивованого судового рішення.

3. Треба зазначити, що на суд апеляційної інстанції не покладений обов'язок доводити, що порушення кримінального процесуального закону обумовило винесен­ня незаконного, необгрунтованого та невмотивованого судового рішення. Водночас, відповідно до положень ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого, особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийнят­тя рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апе­ляційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення. При встановленні істотних порушень кримінального процесуального закону, що викликають скасування вироку (ухвали), судове рішення скасовується стосовно всіх осіб, яких стосуються допущені порушення, незалежно від того, чи були подані ними або щодо них апеляції.

4. Істотні порушення процесуального закону можуть торкатися прав і за­конних інтересів як підозрюваного, обвинуваченого та їхніх захисників, законних представників, так і потерпілих, цивільного позивача, цивільного відповідача і їхніх

-, 857

,

представників, якщо це перешкодило суду повно і всебічно розглянути проваджен­ня і вплинуло на постановления законного й обґрунтованого вироку (ухвали).

5. Порушення кримінального процесуального закону, які не вплинули і не могли вплинути на винесення законного, обгрунтованого та вмотивованого су­дового рішення, вважаються неістотними.

6. Апеляційні суди не повинні скасовувати виправдувальні вироки і ухвали про незастосування примусових заходів виховного або медичного ха­рактеру тільки з мотивів порушення кримінального процесуального закону в тих випадках, коли такі порушення не перешкодили суду всебічно розглянути матеріали кримінального провадження і не вплинули на постановления закон­ного й обгрунтованого вироку (ухвали).

7. Порушення, що викликають обов'язкове скасування вироку (ухвали), називаються безумовними підставами, оскільки суд апеляційної інстанції завжди у таких випадках зобов'язаний скасувати судове рішення. Відповідно до ч. 2 ко­ментованої статті судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:

1) за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито (про підстави закриття кримінального провадження див. коментар до ст. 284 КПК);

2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду (про законний склад суду див. коментар до ст.ст. 31, 35, 75, 76, 82, 319, 320 КПК);

3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім ви­падків, передбачених ст. 381 КПК (спрощене провадження щодо кримінальних проступків при визнанні обвинуваченим своєї вини та згоди на проведення су­дового розгляду за його відсутності), або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою. Про наслідки неявки обвинуваченого в судове за­сідання див. коментар до ст. 323 КПК; про наслідки неявки прокурора в судове засідання див. коментар до ст. 324 КПК;

4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, коли його участь є обов'язковою (про випадки обов'язкового залучення захисника в кри­мінальне провадження див. коментар до ст.ст. 49, 52 КПК);.

5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (про наслідки неявки потерпілого в судове засідання див. коментар до ст. 325 КПК);

6) порушено правила підсудності (про визначення територіальної, інстан-ційної підсудності див. коментар до ст.ст. 32-34 КПК);

7) у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або техніч­ний носій інформації, на якому зафіксоване судове провадження в суді першої інстан­ції (про порядок фіксації перебігу судового розгляду див. коментар до глави 5 КПК).

Стаття 413. Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність

1. Неправильним застосуванням закону України про кримінальну від­повідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:

1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповід­ною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відпові­дальність.

1. Одним із завдань кримінальної процесуальної діяльності t правиль­не застосування норм матеріального кримінального закону. Саме тому однією з підстав скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції визначено неправильне застосування закону України про кримінальну відпо­відальність. Форми неправильного застосування кримінального закону, зазна­чені в коментованій статті, взаємопов'язані. Застосування судом закону, який у цьому випадку не підлягає застосуванню, є порушенням засади законності (див. коментар до ст. 9 КПК). Неправильне тлумачення кримінального закону, як правило, є причиною зазначених порушень кримінального закону.

2. Визначені в коментованій статті форми неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність охоплюють порушення судом при винесенні судового рішення норм Загальної та Особливої частин КК України. Неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність може бути як неправильна кваліфікація діяння, так і порушення правил призначення покарання; і неправильне застосування норм, що визначають поняття кримі­нального правопорушення, строків давності й інших норм, що може спричини­ти необгрунтоване засудження або виправдання обвинуваченого.

3. Неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність може бути наслідком помилкового визнання судом першої інстанції тих чи ін­ших фактичних обставин, які мають відношення до вчиненого кримінального правопорушення, що спричинило помилкову кваліфікацію судом дій обвинуваченого.

4. Неповне з'ясування та дослідження фактичних обставин у кримінальному провадженні може мати наслідком здійснення судом неправильного розмежування між злочином та кримінальним проступком при кваліфікації кримінального правопорушення, що призведе до неправильного застосування норм кримінального процесуального закону щодо визначення порядку здійснення кримінального провадження, наприклад, безпідставне застосування положень глави 25 КПК. В такому разі судове рішення підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції за двох підстав: неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та істотні порушення кримінального процесуального закону.

5. Неправильне застосування кримінального закону може також виража­тися:

у застосуванні закону, що втратив силу або ще не вступив у силу; у необгрунтованому застосуванні кримінального закону, що не має

зворотної дії в часі, і навпаки в незастосуванні закону, що має зворотну дію, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до вступу такого за­кону в силу (див. ст. 5 КК);

у помилці при застосуванні положень закону про форму вини, співу­часті у вчиненні кримінального правопорушення; у помилковому визначенні кола суб'єктів кримінальної відповідальності за певне кримінальне правопору­шення, стадій вчинення злочину, обставин, що виключають злочинність діяння, кваліфікуючих ознак кримінального правопорушення.

6. Неправильне застосування кримінального закону при призначенні по­карання може полягати:

у недотриманні правил призначення покарання за сукупністю злочинів або сукупністю вироків;

у призначенні покарання, що перевищує санкцію статті КК України або Закону України про кримінальні проступки, за якою кваліфіковане діяння обвинуваченого; в призначенні покарання понад максимальний строк виду покарання, встановленого КК України або Законом України про кримінальні проступки;

у неправильному застосуванні або незастосуванні акта амністії чи по­милування; у помилковому застосуванні додаткового покарання, не передбаче­ного санкцією статті, за якою обвинувачений визнаний винним (за винятком позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю);

у порушенні правил додавання покарань і заліку строку попереднього ув'язнення;

у визнанні судом при призначенні покарання обставиною, що обтяжує покарання, обставину, не зазначену в ч. 1 ст. 67 КК.

Дата добавления: 2015-06-25