Контроль за діяльністю ліквідатора і звітність ліквідатора

Її

банку і не були вилучені власниками в зазначений у повідомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претендувати кредито­ри банку. Ці цінності переходять у розпорядження Національного банку для повернення законним власникам.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється ліквідатором у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою. Для здійснення оцінки майна ліквідатор має право залу­чати на підставі договору спеціалістів із оплатою їхніх послуг за ра­хунок ліквідаційної маси, якщо інше не встановлено Національним банком України.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банку ліквідатор розпочинає продаж майна на відкритих торгах, якщо Національним банком України не встановлено інший порядок його продажу. Поря­док продажу майна банку, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з Національним банком України та повідомляються через засоби масової інформації. У разі надходження двох та більше пропозицій щодо придбання майна банку ліквідатор проводить кон­курс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначаєть­ся згідно із законодавством України.

Майно банку, щодо обігу якого встановлено обмеження, продаєть­ся на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власнос­ті чи на підставі іншого речового права відповідно до цивільного за­конодавства України.

Порядок уступки вимог банку регулюється цивільним законодав­ством України. Ліквідатор має право виставити на відкриті торги цін­ні папери та вимоги банку, якщо інший спосіб продажу (уступки) ви­мог банку не встановлено Національним банком України.

Черговість задоволення вимог до банку

Кошти, одержані в результаті ліквідаційної процедури, спрямову­ються на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: ♦І* у першу чергу задовольняються:

• вимоги, забезпечені заставою;

• вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що виникли
у випадках, визначених законодавством про гарантування вкладів
фізичних осіб;

• виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банку, зо­
крема відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

• витрати, пов'язані з роботою ліквідатора, у тому числі:
о на оплату державного мита;

о на публікацію оголошення про ліквідацію банку; ₄

о на публікацію в друкованих органах інформації про порядок продажу майна банку;

о витрати ліквідатора, пов'язані з утриманням і збереженням ак­тивів банку;

о на проведення аудиту;

о на оплату праці працівників, залучених для здійснення ліквідації;

• зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю
і здоров'ю громадян.

Перелічені витрати відшкодовуються після реалізації ліквідатором частини ліквідаційної маси;

♦♦* у другу чергу задовольняються вимоги вкладників — фізичних осіб у частині перевищення суми, передбаченої системою гаранту­вання вкладів фізичних осіб, вимоги, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками;

♦ у третю чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються мірою надхо­дження на рахунок коштів від продажу майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установлено­му порядку вимоги ліквідатор не враховує суми грошових вимог цьо­го кредитора. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановлено­го для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Вимо­ги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непро-даними активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їхньої вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зо­бов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованос­ті кредиторів банку за рахунок отриманих активів.

Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, пере­дається власникам, а майно державних банків - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України. Май­но кооперативних банків, що залишилося після задоволення потреб кредиторів, підлягає використанню відповідно до законодавства України про кооперацію.

Оплата праці ліквідатора та осіб, залучених для допомоги ліквіда­торові, здійснюється згідно з порядком, визначеним для тимчасового адміністратора та залучених ним спеціалістів, і має бути не нижчою

за рівень оплати праці працівників банку за надання аналогічних по­слуг з урахуванням обсягу і складності роботи.

Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим од моменту внесення запису про це до Державного реєстру банків після ухвалення звіту ліквідатора.

Національний банк здійснює контроль за діяльністю ліквідатора. Ліквідатор зобов'язаний щомісяця письмово повідомляти відповідне територіальне управління Національного банку про результати роботи і надавати потрібні документи. Ця інформація обов'язково має містити дані про стягнення дебіторської заборгованості, стан реалізації майна банку та розрахунки з кредиторами. Територіальне управління Націо­нального банку, своєю чергою, зобов'язане щомісяця інформувати де­партамент реорганізації та ліквідації банків про роботу ліквідатора.

Один раз на рік територіальне управління (або департамент реор­ганізації та ліквідації банків) Національного банку проводить пере­вірку діяльності ліквідатора щодо дотримання банківського законо­давства під час здійснення ліквідаційної процедури. Позачергова перевірка діяльності ліквідатора може бути здійснена в разі надхо­дження до Національного банку інформації про порушення ліквіда­тором чинного законодавства чи нормативно-правових актів Націо­нального банку, надання недостовірної звітності, інформації чи її ненадання.

Національний банк відповідно до Кодексу про адміністративні правопорушення має право накладати штрафи на ліквідатора (керів­ника ліквідації) та інших осіб, залучених до ліквідації, у разі пору­шення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерсь­кого обліку під час ліквідації банку. Накладання штрафів на ліквіда­тора (керівника ліквідації), інших відповідальних осіб, залучених до ліквідації, здійснюється в порядку, визначеному Положенням про по­рядок накладення адміністративних штрафів, затвердженим постано­вою Правління Національного банку України від 29.12.2001 р. № 563.

У разі невідповідності роботи ліквідатора вимогам чинного зако­нодавства та умовам договору Національний банк має право розірва­ти договір з ліквідатором і призначити нового ліквідатора.

Ліквідатор несе відповідальність за всі свої дії відповідно до догово­ру, укладеного з Національним банком, і чинного законодавства України. Дії ліквідатора можуть бути оскаржені кредиторами, акціонерами/учас­никами банку в судовому порядку. В разі виникнення спорів щодо ви­плати заборгованості банку його кредиторам кошти не підлягають роз­поділу між акціонерами (учасниками) до вирішення цих спорів.

Завершення процедури ліквідації

Не пізніше 10 днів після завершення процедури ліквідації ліквіда­тор складає ліквідаційний баланс і подає разом з матеріалами про свою роботу територіальному управлінню (департаменту реорганіза­ції та ліквідації банків - у разі ліквідації банків, накопичувальні ра­хунки ліквідатора яких відкриті в операційному управлінні) Націо­нального банку для розгляду і затвердження.

Ліквідаційний баланс складається за вирахуванням переданих в управління непроданих активів і зобов'язань банку іншій юридичній особі (якщо таке передавання здійснювалася). Залишок коштів на на­копичувальному рахунку ліквідатора, що відображається в ліквіда­ційному балансі, та залишок готівки в касі мають дорівнювати нулю.

До ліквідаційного балансу додаються такі документи:

■ початковий баланс ліквідатора;

■ проміжний ліквідаційний баланс;

■ баланс банку за останній робочий день;

■ розшифровки за балансовими та позабалансовими рахунками;

■ відомість накопичених оборотів за балансовими та позабалан­
совими рахунками за весь період роботи ліквідаційної комісії;

■ акти інвентаризації активів і майна банку;

■ квитанція органів внутрішніх справ про знищення печаток і
штампів банку;

" опис усіх документів за результатами їх передавання від керів­ництва банку (тимчасової адміністрації) до ліквідаційної комісії з розподілом за кожним підрозділом (оформляється підписами сторін);

■ акт опису технічного стану комп'ютерної техніки;

■ оголошення в пресі про реалізацію майна банку;

■ список вимог кредиторів і результати розгляду їхніх вимог;

■ протоколи засідань ліквідаційної комісії;

■ інформація про проведену роботу щодо виявлення дебіторів
банку, зокрема стягнення дебіторської заборгованості;

■ інформація про проведену роботу щодо стягнення заборгова­
ності з боржників банку з додатками (рішення господарського суду,
довідки довідкового бюро, інформація з листування щодо міжбанків-
ських кредитів, довідки за безнадійними до повернення кредитами
тощо);

■ інформація про реалізацію майна банку з посиланням на укла­
дені угоди з купівлі-продажу;

■ довідка про проведену претензійну роботу щодо кредиторів
банку (про визнання недійсною кредиторської заборгованості);

■ інформація про листування з податковими органами;

■ копії листів до/від правоохоронних органів;

■ договір про передавання в управління непроданих активів бан­
ку іншій юридичній особі (якщо таке передавання проводилося);

■ аудиторський висновок про достовірність і повноту ліквідацій­
ного балансу (якщо ліквідація банку проводилася ліквідатором -
юридичною особою або незалежним експертом);

■ акт приймання-передавання архіву банку територіальному
управлінню Національного банку.

Територіальне управління Національного банку після отримання ліквідаційного балансу та матеріалів до нього протягом 45 днів роз­глядає цей пакет документів і передає його до департаменту реоргані­зації та ліквідації банків разом із протоколом засідання комісії при територіальному управлінні Національного банку і висновками про роботу ліквідатора. Якщо ліквідаційний баланс і матеріали до нього передаються ліквідатором безпосередньо до департаменту реоргані­зації та ліквідації банків, то цей пакет разом із висновками про роботу ліквідатора передається на розгляд і затвердження Комісії Національ­ного банку в строк до 60 днів.

Розгляд матеріалів щодо ліквідації банку, затвердження ліквіда­ційного балансу та закриття накопичувального рахунку здійснює ко­місія Національного банку при територіальному управлінні (Комісія Національного банку - у разі ліквідації банків, накопичувальний ра­хунок ліквідатора яких відкритий в операційному управлінні Націо­нального банку). Якщо ці матеріали готуються департаментом реор­ганізації та ліквідації банків Національного банку, то ліквідаційний баланс затверджується Комісією Національного банку.

Рішення про вилучення банку з Державного реєстру банків при­ймає Комісія Національного банку.

Ліквідатор зобов'язаний передати документи банку, що ліквідову­ється, на зберігання (із зазначенням строків їх зберігання) до архіву територіального управління Національного банку за територіальною ознакою відповідно до Переліку документів Національного банку України, установ і організацій його системи, акціонерно-комерційних і комерційних банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку від 23.12.96 р. № 327 та згідно з Інструкцією з діловодства в центральному апараті та установах Національного банку, затвердженої постановою Правління Національного банку від 04.01.98 р.№ 1

Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим од часу внесення запису про це до Державного реєстру банків після ух­валення звіту ліквідатора. Після вилучення банку з Державного реє­стру банків ліквідатор (ліквідаційна комісія) звільняється від будь-яких зобов'язань, пов'язаних із ліквідацією банку.

Особливості ліквідації банку за рішенням його власників

Найбільших кредиторів

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність» і за згодою Національного банку Ук­раїни. Склад учасників ліквідаційної комісії наведено на рис. 6.5.

Представників

податкової

служби

Рис. 6.5. Склад ліквідаційної комісії

Банк може бути ліквідований за рішенням загальних зборів учас­ників банку за умови отримання на це згоди Національного банку. Національний банк надає згоду на ліквідацію банку, якщо достатньо ліквідаційної маси для задоволення вимог усіх кредиторів і кандида­тура голови ліквідаційної комісії та її членів відповідає встановленим вимогам до ліквідатора та осіб, залучених до ліквідації, та в разі від­сутності конфлікту інтересів.

Для отримання згоди Національного банку на ліквідацію банк подає до територіального управління Національного банку такі документи:

0 протокол загальних зборів учасників із рішенням про ліквіда­цію банку та призначення ліквідаційної комісії, вибір аудиторської фірми для перевірки достовірності й повноти ліквідаційного балансу, затвердження кошторису ліквідаційної комісії (підписаний головою та секретарем зборів і засвідчений печаткою банку);

0 прогнозний (попередній) перелік вимог кредиторів;

0 прогнозні розрахунки ліквідаційної маси;

0 документи, що стосуються інвентаризації активів, зобов'язань, резервів, включаючи обліковане на позабалансових рахунках, затвер­джені керівниками банку, та врегулювання виявлених розбіжностей, а також пропозиції інвентаризаційної комісії;

Ш результати оцінки активів банку, здійсненої незалежними екс­пертами, що мають право на це відповідно до чинного законодавства, зокрема аудиторськими фірмами;

0 інформацію про голову і членів ліквідаційної комісії та осіб, залучених до ліквідації банку.

Територіальне управління Національного банку протягом 15 ка­лендарних днів розглядає поданий пакет документів і разом зі своїм висновком надсилає його до Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку. Документи для надання згоди Націо­нального банку на ліквідацію банку протягом 15 календарних днів розглядає Генеральний департамент банківського нагляду (у разі по­треби - разом з іншими департаментами Національного банку).

Рішення про надання згоди на ліквідацію банку, створеного за участю іноземного капіталу, приймає Правління Національного бан­ку, а банку, що створений за участю резидентів України,- Комісія Національного банку. Територіальне управління Національного банку доводить до відома банку рішення Національного банку про надання згоди в день отримання цього рішення та вилучає банківську ліцензію і дозвіл на здійснення окремих операцій.

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про господарські товариства», За­коном України «Про банки і банківську діяльність» і з урахуванням вимог Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства.

Керівник ліквідаційної комісії та її члени несуть відповідальність за порушення порядку подання фінансової звітності й ведення бухгалтер­ського обліку під час ліквідації банку відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Кошторис витрат ліквідаційної комісії має затверджуватися загальними зборами учасників.

До пакета документів на виключення банку з Державного реєстру банків, перелік яких установлено пунктами Положення про застосу­вання Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, має додаватися протокол загальних збо­рів учасників банку з рішенням про затвердження ліквідаційного ба­лансу та аудиторський висновок із аудиторським звітом про здійс­нення перевірки повноти й достовірності ліквідаційного балансу.

Контрольні запитання і завдання

1. Що таке банківський нагляд та які його цілі?

2. Проаналізуйте систему банківського нагляду в різних країнах.

3. Які основні принципи банківського нагляду, розроблені Базельсь-
ким Комітетом? Проаналізуйте їх.

4. Розкрийте основні завдання, що стоять перед системою банківсь­
кого нагляду.

5. Проаналізуйте етапи створення системи банківського нагляду в

Україні.

6. Проаналізуйте основні напрямки та підходи до проведення бан­
ківського нагляду.

7. Назвіть і охарактеризуйте форми банківського нагляду.

8. Які методи використовує НБУ у здійсненні банківського на­
гляду?

9. Що є об'єктами інспекційних перевірок, здійснюваних Національ­
ним банком України?

10. Дайте характеристику мети проведення перевірок, їх обсягів і на­
прямків.

11. Розкрийте порядок проведення планових комплексних інспекцій­
них перевірок банків.

12. Розкрийте зміст і послідовність етапів виїзної інспекційної пере­
вірки

13. Якими є права та обов'язки інспекторів Національного банку під
час проведення перевірок?

14. Що таке система рейтингової оцінки банків САМЕЬЗ, яке її при­
значення?

15. Проаналізуйте критерії оцінки компонентів рейтингової системи
САМЕЬЗ.

16. Дайте характеристику рейтингів банків за оцінкою достатності ка­
піталу.

17. Дайте характеристику рейтингів банків за оцінкою якості активів.

18. Проаналізуйте рейтинги банків за оцінкою менеджменту банку.

19. Проаналізуйте рейтинги банків за оцінкою доходів (надходжень)
банків.

20. Проаналізуйте рейтинги банків за оцінкою ринкового ризику

банку.

21. Розкрийте зміст і порядок застосування Національним банком
України заходів впливу до банків.

Розділ 7

ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК - БАНКІР І ФІНАНСОВИЙ АГЕНТ УРЯДУ

§ 1. Сутність і види державного боргу

Державний борг - це сукупність фінансових зобов 'язань цент­рального уряду, місцевих органів влади, державних підприємств і організацій, що підлягає погашенню в обумовлені терміни.

Згідно з Бюджетним кодексом України право здійснювати дер­жавні внутрішні та зовнішні запозичення, надані Міністерству фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України в ме­жах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України.

Використовувати емісійні кошти НБУ для фінансування бюджет­ного дефіциту, а також позики для фінансування поточних видатків держави забороняється.

Граничний обсяг внутрішнього й зовнішнього державного боргу та граничний обсяг надання гарантій повинні встановлюватися на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України. Величина основної суми державного боргу не повинна перевищу­вати фактичного річного обсягу ВВП України.

Сума основного боргу (принципал) - первісна сума позики, на яку нараховуються проценти.

Процентні платежі за державним боргом - це платежі, які здійс­нюються за рахунок коштів державного бюджету за користування по­зиченими коштами. їхні розміри визначаються на момент платежу.

Поточна заборгованість за неоплаченими зобов'язаннями не вра­ховується у складі державного боргу доти, доки ці зобов'язання не будуть визнані як борг із фіксованим терміном погашення.

Розмір непогашеного боргу - це сума, яку необхідно сплатити

при погашенні, а не сума, що визначена на момент виникнення бор­гового зобов'язання.

Залежно від ступеня охоплення державних боргових зо­бов'язань державний борг поділяється на капітальний і по­точний.

Капітальний державний борг - це сукупність усіх раніше випу­щених і непогашених на цей момент боргових зобов'язань, у тому числі відсотків, які мають бути сплачені.

Поточний державний борг - це сума витрат поточного періоду (як правило, фінансового року), спрямованих на погашення частини державного боргу, строк сплати якого настав, і на сплату щорічних відсотків для обслуговування капітального боргу, який переходить у майбутні періоди.

Чистий державний борг - це сума зобов'язань без урахування відсотків за користування позиками.

Залежно від позиції уряду держави щодо накопичення держав­ного боргу його поділяють на активний і пасивний.

Активний державний борг виникає внаслідок дискретних заходів уряду щодо залучення додаткових ресурсів. Він пов'язаний з форму­ванням активної форми бюджетного дефіциту. Активний дефіцит створюється внаслідок державного втручання у подолання кризи.

Пасивний державний борг створюється автоматично з виникнен­ням пасивного бюджетного дефіциту. Пасивний бюджетний дефі­цит виникає тому, що в умовах економічної кризи зменшуються доходи економічних суб'єктів, а тому й податкові надходження до бюджету.

Залежно від отримувача кредитних ресурсів державний борг може формуватися як прямий та умовний.

Прямий державний борг відображає обсяги залучених кредитних ресурсів, що надійшли в розпорядження уряду країни.

Умовний державний борг - це борг, сформований залученням кредитних ресурсів у розпорядження суб'єктів господарювання під гарантію уряду, коли виникають зобов'язання у держави як гаранта повернення ресурсів кредиторові у випадках неплатоспроможності позичальника.

Залежно від джерел залучення коштів державний борг поділяєть­ся на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній державний борг - це сукупність усіх отриманих і не­виконаних зобов'язань країни на користь резидентів щодо сплати ос­новної суми боргу та процентів за ним.

Зовнішній державний борг - це сукупність усіх отриманих і не­виконаних зобов'язань на користь нерезидентів щодо сплати основної суми боргу та процентів за ним.

§ 2. Обслуговування внутрішнього державного боргу Національним банком України

Основні методи фінансування внутрішнього державного боргу за участю центрального банку - це:

■ здійснення емісії грошей;

■ надання прямих кредитів центрального банку уряду;

■ залучення внутрішніх позик.

Найпростішим методом фінансування державного боргу є емісія грошей центральним банком, унаслідок якої збільшується обсяг до­ходів бюджету за рахунок різниці між номінальною вартістю грошей та фактичними затратами на їх виготовлення (сеньйораж). Недоліком цього методу є підвищення інфляції та знецінення грошей у результаті зростання кількості засобів платежу в обігу, що не забезпечені реаль­ними активами.

Надання прямих кредитів центральним банком уряду є досить прос­тим способом фінансування державного боргу. За своєю економіч­ною суттю надання прямих кредитів не відрізняється від емісії грошей, і використання цього методу в розвинутих країнах або є забороненим узагалі, або здійснюється в межах чітко визначених параметрів (наприк­лад, для кредитування тимчасового «сезонного» розриву між видатками та надходженнями бюджету). Широкого поширення надання прямих кредитів уряду для фінансування державного боргу набуло в краї­нах, що розвиваються.

Активне застосування цих двох методів не є доцільним, особ­ливо за значної питомої ваги зовнішнього державного боргу, оскільки сплачувати його слід в іноземній валюті.

Важливим джерелом фінансування державного боргу є внутрішні державні позики, що мобілізуються акумулюванням тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб (підприємств і населення) на пе­вний термін на умовах виплати доходу та оформлюються борговими зобов'язаннями держави у безготівковій чи готівковій формі. Важ­ливе значення при цьому має вид джерела коштів - чи цінні папери уряду розміщуються серед приватних суб'єктів, чи їх купує цент­ральний банк.

У разі первинного розміщення державних цінних паперів у цент­ральному банку останній випускає в обіг додатковий обсяг незабезпе-чених засобів платежу, що призводить до інфляції. Така операція цент­рального банку є лише прихованою емісією і має ті ж негативні на­слідки, що й попередні методи.

Внутрішній державний борг України складається з:

• випущених державних цінних паперів у вигляді облігацій внут­
рішньої державної позики (ОВДП);

• інших зобов'язань у грошовій формі, гарантованих Урядом
України;

• кредитів, одержаних Урядом України;

• частини боргових зобов'язань СРСР, що їх перебрала Ук­
раїна.

Відповідно до чинного законодавства України боргові зобов'язання уряду, що оформлені державними цінними паперами, виступають у ви­гляді облігацій і казначейських зобов'язань України.

До державних (боргових) цінних паперів належать:

0 облігації внутрішньої державної позики (ОВДП);

0 облігації зовнішньої державної позики (ОЗДП);

0 облігації внутрішньої місцевої позики (ОВМП);

0 казначейські зобов'язання України.

Облігації внутрішньої державної позики випускаються від імені держави і відповідно до рішення Кабінету Міністрів Ук­раїни.

Кабінет Міністрів України визначає обсяг випуску, час пога­шення, величину номінального доходу, форму й частоту виплат до­ходу, суму боргу.

Залежно від терміну випуску державні цінні папери поділя­ються на:

• короткострокові - до 1 року;

• середньострокові - від 1 до 5 років;

• довгострокові - 5 та більше років.

Залежно від форми випуску ОВДП поділяються на:

• ОВДП у документарній формі;

• ОВДП у недокументарній формі.

Ведення обліку прав власності за державними цінними паперами, що існують у недокументарній формі, здійснює депозитарій Націо­нального банку України.

Нині ОВДП випускаються на пред'явника зі строком обігу 28, 63, 91, 182, 273 дні та 1 рік, 18, 24, 36, 39, 42, 45, 48, 51, 54, 57, 60, 63, 66, 69, 72 місяці.

Суб'єкти ринку облігацій:

0 НБУ;

0 комерційні банки;

0 юридичні та фізичні особи, що є клієнтами комерційних банків;

0 організаційно оформлені торговельні системи.

АУКЦІОН (для короткостро­кових цінних па­перів)

ІНДИВІДУАЛЬНЕ РОЗМІЩЕННЯ (для середньо та довго­строкових цінних паперів)

Функції НБУ в обслуговуванні внутрішнього державного боргу на­ведено на рис. 7.1.

Облік державних цінних паперів через депо-рахунки (НБУ виступає в ролі депозитарію державних цін­них паперів)

Платіжний агент за державними цінними паперами від імені Державного казначейства і Міністерства фінансів

Оператор на вторинному (позабіржовому) ринку, що здійснює операції РЕПО з державними цінними па­перами

Розміщення державних цінних паперів на первин­ному ринку через механізм закритого аукціону

Рис. 7.1. Функції НБУ в обслуговуванні внутрішнього державного боргу

Обов'язки НБУ як суб'єкта ринку облігацій полягають в тому, що він виступає як:

• генеральний агент Міністерства фінансів України з обслугову­
вання, розміщення облігацій та проведення платежів за ними;

• депозитарій за облігаціями, випущеними у вигляді записів на
рахунках у системі електронного обігу цінних паперів;

• контролюючий орган;

• дилер на вторинному ринку.

Відповідно до процедури розміщення ОВДП власниками облі­гацій можуть бути юридичні та фізичні особи - як резиденти, так і нерезиденти.

Способи розміщення державних цінних паперів наведено на рис. 7.2.

Оплата придбаних облігацій здійснюється в національній ва­люті України в безготівковій формі. Функції генерального агента з обслуговування випуску облігацій та проведення платежів за ними виконуються Національним банком на підставі угоди з Міністерст­вом фінансів.

Умовами цієї угоди визначаються необхідність спільного розроб­лення та узгодження графіка і правил розміщення облігацій, надання інформаційних повідомлень про продаж цінних паперів і його резуль­тати, виконання Національним банком функцій платіжного агента. 370

Американський (заявки задо­вольняються на вказаних заяв­ником умовах)

Обговорення умов розмі­щення з одним або групою інвесторів

Протягом кон­кретного пе­ріоду часу на єдиних умо­вах

Дата добавления: 2015-06-26