Стратегія інтеріоризації

Відповідно до сучасної (діяльнісної) психології, для того, щоб сформувати в людини задане психологічне утворення (образ, поняття), необхідно насамперед виділити ту діяльність, що це поняття обслуговує, де такі поняття формуються в процесі розвитку діяльності. Поняття адекватно можуть бути дані людині тільки тоді, коли вводяться у функції обслуговування певної діяльності.

Таким чином, перше завдання педагогічного психолога полягає в тому, щоб знайти (побудувати) таку діяльність, при виконанні якої необхідне вживання заданого (до формування) поняття. Але діяльність можна піддати об'єктивному опису (аналізу), у процесі якого необхідно виділити сукупність умов (знань, що є умовою правильного виконання дії, об'єктивних орієнтирів), виконання яких спричиняє правильне виконання діяльності. Ці умови відповідають завданню повної орієнтовної основи діяльності. У ході відтворення діяльності орієнтовна діяльність згортається, автоматизує, узагальнюється, переноситься у внутрішній план - формуються нові знання, уміння, здатності й психічні властивості.

Таку стратегію називають стратегією интериоризации (переносу у внутрішній план). Теорія такого переходу (интериоризации) найбільше повно розроблена в навчанні П. Я. Гальперина про кероване формування "розумових дій, понять і образів". При цьому зовнішня, матеріальна дія, перш ніж стати розумовим, проходить ряд етапів, на кожному з яких перетерплює істотні зміни й здобуває нові властивості. Принципово важливо, що вихідні форми зовнішньої, матеріальної дії вимагають участі інших людей (батьків, учителів), які дають зразки цієї дії, спонукають до спільного його використання й здійснюють контроль за правильним його протіканням. Пізніше й функція контролю интериоризуется, перетворюючись в особливу діяльність уваги.

Внутрішня психологічна діяльність має такий же гарматний, інструментальний характер, як і діяльність зовнішня. Як ці знаряддя виступають системи знаків (насамперед мова), які не винаходяться індивідом, а засвоюються ім. Вони мають культурно-історичне походження й можуть передаватися іншій людині тільки в ході спільної (спочатку обов'язково зовнішньої, матеріальної, практичної) діяльності.

Додаток цієї теорії до практики реального навчання показало можливість формувати знання, уміння й навички із заздалегідь заданими властивостями, як би проектуючи майбутні характеристики психічної діяльності:

Особливості використання методу планомірного формування знань, умінь при роботі зі студентами або особами з вищою освітою полягають у наступному:

1. Деякі з етапів формування розумових дій і понять (зокрема, матеріальний, а іноді й громкоречевой) можуть бути пропущені або робота на них може бути істотно скорочена. Можливості для цього відкриває наявність уже готових великих блоків з окремих елементів дій або цілих дій, які пройшли поетапне відпрацьовування в ході стихійного або спрямованого ормирования дії й можуть забезпечити швидкий переклад щодо нової дії з одного рівня на іншій.

Але якщо мова йде про формування принципово нових дій або навичок, пропуск етапів може негативно позначитися на таких параметрах дії, як його узагальненість, освоєння й особливо міцність.

2. На першому етапі при формуванні мотивації дії першорядного значення набуває актуалізація професійних інтересів студентів, включення завдання, що формулюється в контексті майбутньої професійної діяльності.

3. Частіше використовуються найвищі типи побудови орієнтовної основи дії (або типи навчання) - третій і навіть четвертий, коли учень самостійно відкриває принцип здійснення орієнтування.

4. Винятково важливою частиною роботи викладача при застосуванні методу планомірного формування розумових дій і понять у вузівському навчанні стає змістовний аналіз матеріалу з метою виділення таких інваріант у конкретній області знання, які дозволяють значно (іноді в багато разів) зменшити обсяг підлягаючому засвоєнню інформації. Хоча розроблені деякі алгоритми й принципи виділення таких інваріантів, проробити цю роботу може тільки фахівець, що дуже добре знає предметна область, а також володіє основами психолого-педагогічних знань, що володіє досвідом такої роботи.

Психолого-педагогічний аналіз знань із погляду їх обов'язкового й першочергового засвоєння припускає виділення предметних (спеціальних), логічних і психологічних складових, або інваріант. До першого ставляться властиво закономірності, факти й методи конкретної (приватної) науки; до других - логічні операції й прийоми логічного мислення, які, як правило, жорстко не прив'язані до даної предметної області й можуть бути однакові при рішенні, наприклад, хімічного, фізичного або філологічного завдання; до третіх - уміння планувати свою діяльність, контролювати її хід, вносити при необхідності в неї корективи й оцінювати кінцевий результат з погляду його відповідності поставленому завданню.

Дата добавления: 2015-06-04