Інтегрована (комплексна ) система навчання

Технологія групової творчої справи

Проектна система навчання

Такаорганізація навчання, за якою учні або студенти набувають знань і навичок в процесі планування і виконання практичних завдань-проектів.

Мета проектів, як і так званого навчання по типу віддаленого плану спрямована на створення умов для самонавчання учнів і студентів, збудження їхньої ініціативи.

Програму навчання складають ряд дослідів, пов’язаних між собою таким чином, що відомості отримані від одного досліду, сприяють збагаченню цілого потоку інших дослідів.

Ключовий аспект – виконання проекту (значного за обсягом і складністю завдання, міцно пов’язаного з повсякденним життям у різних його проявах). Проекти бувають великі, над якими працює велика група учнів або студентів, і малі, коли працюють окремі учні, студенти чи невеличкі групи.

В основі методу навчання як технологія групової творчої справи– методика колективної творчої справи вчителя І.Іванова. Ключовим в цій методиці є яскравий, емоційно насичений, колективно підготовлений захід (концерт, зустріч, естафета). Етапи підготовки: - пошуковий (3-4 дні): знайомство з темою, форми організації, визначення змісту та необхідного забезпечення, спільний перегляд наявної в школі літератури, ілюстративного матеріалу і технічних засобів, визначення терміну підготовленості учнів та її критерії; - визначальний (визначення складу творчих об’єднань, їх керівництва, складу консультативної ради тощо); - планування і виконання завдання; - здійснення підготовленої справи; - аналіз зробленої роботи.

До сильних сторін проектного навчання слід віднести його зорієнтованість на розвиток в студентів умінь самостійно здобувати знання, орієнтуватись в інформаційному просторі, формувати критичне мислення. Однак, вона потребує великих витрат часу і неабиякої кваліфікації педагога.

Система, за якою навчальний матеріал вивчається за певними темами- комплексами.

У сучасному розумінні інтеграція трактується як об`єднання, взаємопроникнення, переплетення, взаємовплив понять і теорій різних галузей знань. Інтегративний підхід в навчанні реалізується на рівні міжпредметних зв`язків (сполучення на уроках матеріалу з географії, історії, літератури, природничих предметів) та інтегровані (інтегральні) уроки.

У сучасних європейських країнах інтеграційні процеси у навчанні набули значного поширення і охоплюють створення узгоджених міжпредметних програм, міжпредметних і внутрішньо інтегрованих курсів і відповідних підручників. У Франції ціла низка шкіл працюють за узгодженою програмою “Історія – географія – економіка – громадянська освіта”. У деяких німецьких землях історія викладається також разом з географією або літературою і також за спеціальними підручниками.

В Україні наприкінці 90-х рр. також було впроваджено інтегрований курс “Людина і суспільство” як неосновний предмет, що викладається за рахунок шкільного компоненту. Однак на відміну від західних аналогів наголос в цьому курсі зроблено на філософських, економічних, культурологічних, політологічних, екологічних, морально-етичних та психолого-педагогічних аспектах, що робить його самостійним курсом, частково інтегруючись з історією.

“Школа діалогу культур”. Модель навчання, яка ґрунтується на інтеграції змісту гуманітарних предметів на культурологічних засадах, розумінні студентами людини певної історичної епохи через роботу з реальними текстами даної епохи.

Мета навчання в цій моделі полягає не у підготовці “людини освіченої”, такої, що ввібрала “останнє слово науки”, “оволоділа науковою картиною світу”, “науковими методами пізнання” і “спрямовану на подальше сходження вперед і вгору”, а у плеканні ідеалу “людини культури”. За В. Біблером, людина культури – це людина, яка відмовляється від привласнення готових істин, вільна і така, що самовизначається.

Навчання за моделлю “діалогу культур” будується на принципах:

· культурологічності – проецирування на весь процес навчання особливостей мислення людини культури;

· історичності – послідовність класів відповідає послідовності сучасного осмислення європейської історичної культури, що змінювали одне одну (античної, середньовічної, нового часу, культури ХХ ст.);

· діалогічності – побудова навчання у кожному навчальному циклі на основі внутрішнього діалогу, притаманному даній культурі, а на цій основі – систематичному діалогу (спілкування між різними класами, віковими групами, культурами), що виникає навколо основних точок здивування – вихідних загадок буття і мислення;

· циклічності – навчальний цикл починається із знайомства з реальним текстом епохи (а не з підручником), продовжується в аналітичній роботі студента, його спілкуванні з вчителем, однолітками і дорослими й завершується створенням авторського тексту – твору, написаного в дусі даної епохи, її цінностей, за її твердими законами;

· проблемності – визначення особливих проблем - “воронок”, через які можливо і доцільно для даного класу і покоління втягнути всі події, всі проблеми і всі діалоги, що відповідають змісту цієї культури.

Дата добавления: 2015-06-04