Вивчення дібраних джерел

Вивчення літератури доцільно починати з праць зага­льного, оглядового характеру: відповідних розділів під­ручників і навчальних посібників, у яких матеріал викла­дено в найбільш доступній формі. Такий підхід дає змогу спочатку ознайомитися з коротким і найбільш загальним викладом теми, зосередити увагу на основних питаннях. Усвідомивши логіку теми, можна переходити до спеціаль­них, вужчих досліджень.

Вивчення книжки або статті складається з кількох по­слідовних кроків (рис. 8). Читати наукову працю слід починати із загального ознайомлення з нею, під час якого з'ясовуються її проблематика, основні питання й виснов­ки. Якщо це книжка, слід звернути увагу на титульний лист (де і коли видана), прочитати анотацію, перегляну­ти зміст, який розкриє її побудову й дасть уявлення про зміст її розділів. Потім треба прочитати передмову, де йдеться про призначення книжки, про завдання, поставле­ні автором, та післямову, в якій викладено висновки до­слідження. Слід також погортати книжку, звертаючи увагу на мову, авторську манеру викладу, особливості зовніш­нього оформлення, розглянути таблиці, прочитати примі­тки. Якщо вивчається наукова стаття або наукове повідом­лення, треба спочатку прочитати резюме, відомості про автора, перший та останній абзаци. Попередній перегляд дасть змогу отримати уявлення про коло питань, що роз­глядаються в науковій праці, і визначити спосіб подаль­шої роботи з нею, зокрема вирішити, чи потрібно читати її всю, чи достатньо ознайомитися з окремими розділами, сторінками, що читати передусім.

[ Загальне ознайомлення з твором 1

_____ Уважне читання всього твору або його частин_____

______________ Запис прочитаного_________________

І Критична оцінка прочитаного й запис власних зауважень І Рис. 8. Процес вивчення наукової праці

Чітко визначивши мету вивчення наукової праці, тобто усвідомивши, яку саме інформацію слід отримати в ре­зультаті вивчення, можна братися до читання книжки або статті. Під час читання необхідно уважно стежити за дум­кою автора, відділяючи головні положення від доказів та ілюстративного матеріалу. Для цього потрібно навчитися виділяти в тексті формулювання мети і конкретних зав­дань дослідження, теоретичне обґрунтування, гіпотезу, тео­ретичну й експериментальну перевірку гіпотези, факти, емпіричні й теоретичні узагальнення, опис методики до­слідження, висновки. Читання має супроводжуватися кри­тичним аналізом матеріалу: порівнянням позиції автора праці з міркуваннями інших учених, її аналізом з погля­ду головних методологічних принципів, аналізом логіки дослідження, обґрунтованості вибору методів досліджен­ня, методичної грамотності проведення дослідження, пов­ноти викладу матеріалу тощо. Якщо книжка або журнал є власністю студента або студент працює з ксерокопією, по­трібно читати з олівцем або маркерами різних кольорів, підкреслюючи слова, фрази, виділяючи абзаци і ставлячи проти них умовні позначки або занотовуючи в лаконіч­ній формі свої зауваження. Кожний науковець має власні умовні позначки, однак можна рекомендувати такі широко­вживані помітки:

! — повна згода з текстом;

? — незгода з автором, сумнів;

?! — подив;

ИВ — вельми важливо;

V — важливо;

~ — цікаво, може стати в пригоді.

Якщо в тексті трапляються невідомі або не зовсім зрозу­мілі терміни, слід з'ясувати їх значення, звернувшися до словників або довідників загального чи спеціального при­значення. Потрібно взяти за правило — не залишати не­зрозумілим жодного слова, жодної фрази.

Читання наукової праці обов'язково супроводжується записами. По-перше, це дає змогу краще запам'ятати зміст прочитаного. По-друге, ведення записів, якщо воно не є простим переписуванням, сприяє кращому розумінню сутно­сті праці, що вивчається, адже записам передує етап аналі­зу, осмислювання, відбору й систематизації матеріалу. Крім того, обмірковування і критичний аналіз прочитаного, які супроводжують ведення записів, є запорукою написання самостійної роботи. Вони не дозволять збитися на пере­каз опрацьованих джерел, результатом якого є набір по-

ложень, фактів, висновків, пов'язаних між собою лише те­матично, дадуть можливість узагальнити опрацьований матеріал, оцінити різні погляди на досліджувану пробле­му і сформулювати свою думку про неї. Нарешті, записи прочитаного є незамінними під час підготовки тексту курсової роботи, основною частиною якого є критичний аналіз літератури з обраної теми. Здійснення такого ана­лізу потребує від дослідника високої сумлінності у пере­дачі чужих думок, положень, висновків, адже він не має права перекручувати ці думки або приписувати їх ко­мусь іншому. Ось чому без записів у науковій роботі не обійтися.

Існують різні види записів. Вибір якогось одного з них залежить від мети роботи й характеру джерела.

Найкоротшою формою запису прочитаного є план — послідовний перелік питань, які розглядаються в науковій праці. Він може бути простим і розгорнутим. Основне його призначення — допомогти пригадати зміст і структуру книжки або статті.

Є два способи складання плану: один — робота над ним під час читання, другий — складання плану після ознайомлення з книжкою або статтею. У другому випадку план послідовніший, коротший і дає можливість підсуму­вати виконану роботу.

Ще одна коротка форма запису — анотація, або дуже стислий виклад змісту наукової праці. Анотація пишеться після того як книжка або стаття повністю прочитана і гли­боко проаналізована.

На анотацію схоже резюме. Крім елементів, які мають бути в анотації, резюме містить елементи попереднього рецензування твору. На відміну від анотації, яка коротко характеризує зміст твору, резюме зосереджується на його висновках і має оцінний характер. Резюме й анотація мо­жуть використовуватися разом з іншими формами запи­су, наприклад виписками.

Складнішою і досконалішою формою записів є тези, тобто чітко сформульовані основні положення прочитаної пра­ці, переважно без доказів, пояснень та ілюстрацій.

Широковживаними є виписки з прочитаного окремих положень, фактів. їх роблять під час читання або після його завершення у формі цитати або вільного викладу. Якщо виписки роблять у формі цитат, то особливу увагу слід зосередити на їх точності, ретельно звірити з оригі­налом і обов'язково вказати сторінку, з якої робиться ви­писка. Слова і фрази, які набрані в цитаті напівжирним

шрифтом, у розрядку або курсивом, потрібно відповідно виділити у виписці.

Найдосконалішою формою записів є конспект. На від­міну від виписок, у яких фіксуються окремі висновки, думки або факти, конспект відображає весь зміст книжки. Він містить тези, що становлять його основу, лаконічні записи роздумів, доказів, фактичного матеріалу та випис­ки у формі цитат. Ступінь повноти і подробиці конспекту­вання можуть бути різними, але в будь-якому разі, перш ніж почати конспектувати, слід скласти загальне уявлен­ня про твір, добре обдумати й зрозуміти прочитане. При конспектуванні записують лише основні положення пра­ці, їх логічне та фактичне обґрунтування. Конспектувати особливо важливі положення рекомендується словами автора у формі цитат, узявши їх у лапки і зазначивши в дужках сторінку.

Хоч би яку форму записів студент обрав, він має роби­ти їх зрозумілими, короткими і достатньо повними, щоб не довелося вдруге повертатися до першоджерела.

Для записів можна використати спеціальний зошит або окремі картки, що мають розмір половини або цілого стан­дартного аркуша паперу. Поряд із записом обов'язково вка­зують джерело (автора, назву праці, місце видання, видав­ництво, рік видання), сторінку, з якої робиться виписка, а також тему або проблему, до якої відноситься запис. Запи­си в зошитах легко оформлювати, вони займають мало місця, їх зручно брати з собою, але важко поповнювати новими матеріалами, критичними зауваженнями тощо. Тому значно зручніший конспект, написаний на картках. Із нього легко взяти окремі записи, його можна доповнити новими висновками. Перевага карток над зошитами полягає також у тому, що вони дають змогу класифікувати зібраний ма­теріал за розділами роботи, що значно полегшує користу­вання ними. Проте ведення записів на окремих аркушах потребує більшої організованості, адже їх можна розсипа­ти, загубити. Картки групують за темами і зберігають у поштових конвертах або в папках, на яких пишуть назву теми та відповідний пункт плану курсової роботи. Якщо виписку з одного джерела зроблено на кількох аркушах, вони мають бути пронумеровані й скріплені.

За будь-якого способу ведення записів слід залишити широкі поля й писати на одному боці аркуша. Це дасть можливість супроводжувати виписки з літератури заното­вуванням своїх роздумів і суджень з того чи того питання, робити необхідні помітки і, в разі необхідності, доповнен-

ня. Подібні записи роблять на полях або на зворотному боці картки. Пізніше до них можна буде додати спостере­ження і фактичні дані, одержані в процесі виконання до­слідного завдання, які підтверджують або спростовують висновки авторів прочитаних праць. На верхньому полі картки (або сторінки зошита) слід вказати автора, назву праці, місце видання, видавництво, рік видання й сторінку, звідки взято цитований або викладений своїми словами матеріал, а також номер пункту з плану курсової роботи, з яким співвідноситься виписка. Як правило, на кожній карт­ці робиться одна виписка. Проте картка може містити кілька їх, якщо вони стосуються одного питання або теми.

Відразу після того, як праця вивчена й законспектова­на, бажано написати на неї критичну рецензію, в якій ви­світлити її актуальність, мету і завдання, коротко виклас­ти і критично оцінити теоретичну позицію автора роботи, зіставивши її з теоретичними поглядами інших учених, проаналізувати методику дослідження, особливості викла­ду, зробити висновки щодо наукової цінності проаналізо­ваної праці, зазначити те, що може потребувати додатко­вої перевірки й уточнення, а також те, з чим, на думку рецензента, не можна погодитися. При рецензуванні пуб­лікацій, які висвітлюють досвід роботи вчителів, слід ви­ділити ті аспекти проблеми, які вчителі розв'язують ус­пішно, й ті, які викликають труднощі, вказати на типові недоліки, виявлені в роботі, та їх причини.

Дата добавления: 2015-06-04