Аспекти спеціальної правоздатності

Із загального правила, установленого в ЦК про універсальну право­здатність юридичних осіб, існують винятки, що містяться в ГК та у спеціальних законах:

• згідно з ч. 2 та 4 ст. 57, ч. 2 ст. 82 ГК в установчих документах повинні бути зазначені мета і предмет господарської діяльності юридичної особи;

• відповідно до ч. 5 ст. 79 ГК господарські товариства можуть здій­снювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом. Тобто можливість установлення спеціальної правоздатності на рівні спеціальних законів цим Кодексом допускається;

• спеціальну правоздатність передбачено ГК і для казенних підпри­ємств (ч. 1 ст. 77), не виключається вона також і для комунальних під­приємств (ч. 9 ст. 78);

• здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади й органам місцевого самоврядування;

• особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлю­ються законодавчими актами. Перелік видів діяльності, підприємництво ^{в яких} забороняється, установлюються винятково законом;

акони України містять численні випадки звуження обсягу право-ітності окремих видів юридичних осіб, зводячи її до спеціальної правоздатності. Це стосується:

92 &фь&~

- фінансових установ, які можуть надавати одну або кілька фінан­сових послуг, що є винятковим видом їхньої діяльності; і які внесені до відповідного реєстру в порядку установленому законом (ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фі­нансових послуг»);

- кредитних установ, тобто фінансових установ, які також мають право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на влас­ний ризик;

- страховиків, предметом безпосередньої діяльності яких може
бути лише страхування, перестрахування й фінансова діяльність, пов'язана
з формуванням, розміщенням страхових резервів та їхнім керуванням,
а також кредитування страхувальників, які уклали договори страхуван­
ня життя. Навіть більше того, у ст. 2 Закону України «Про страхування»
указується не тільки на те, що юридичні особи, які не відповідають ви­
могам цієї статті, не можуть займатися страховою діяльністю, а й що
вони не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установ­
чих документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом
діяльності, навіть у випадку виконання положень цієї статті;

- банків, які мають виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати такі операції: залучення у вклади коштів фі­зичних й юридичних осіб і розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття й ведення банківських рахунків фізичних й юридичних осіб (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Відповідно до ст. 4 зазначеного Закону може мати місце ще більш вузька спеціалізація банків, які можуть функціону­вати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (клірин­говими). Крім цього, ст. 48 цього Закону забороняє банкам діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних й інвестиційних монет) і страхування, крім вико­нання функцій страхового посередника. Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати внески (депозити) від фі­зичних осіб в обсягах, які перевищують 5 відсотків капіталу банку;

- товарної біржі, що має за мету надання послуг в укладенні біржо­вих угод, виявлення товарних цін, попиту та пропозицій на товари, вивчення, упорядкування й полегшення товарообігу й пов'язаних з ним торговельних операцій (ст. 1 Закону України «Про товарну біржу»);

~&й^& 93

бондової біржі, що займається винятково організацією укладення оговорів купівлі й продажу цінних паперів та їхніх похідних;

- торговців цінними паперами, для яких поєднання професійної діяльності на фондовому ринку з іншими видами професійної діяльнос­ті за винятком банківської, не допускається, крім випадків, передбачених законом (ч. 1 ст. 16 та ст. 26 Закону України «Про цінні папери та фон­довий ринок»);

- кредитних спілок, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, передбачених Законом «Про кредитні спілки» (ч.2 ст.1 вказаного Закону) та ін.

Більшість з названих законів були прийняті до набрання чинності ЦК. У зв'язку з цим виникає питання, чи варто вважати, що ЦК скасував дію законів у частині встановлення ними спеціальної правоздатності окремих видів юридичних осіб. Однозначної відповіді на це питання немає, хоча за формальними канонами відповідь мала б бути позитивною. Однак це уявляється недоцільним, тому що встановлення спеціальної правоздатності для окремих видів юридичних осіб є виправданим Кро­ком і на її користь існують досить серйозні аргументи, що стосуються специфіки сфери діяльності окремих видів юридичних осіб. Крім того, і після вступу в дію ЦК приймалися закони, в яких встаноіілювалося положення про спеціальну правоздатність юридичних осіб¹ ■

Отже, питання правоздатності юридичних осіб урегульовуються спір­но і не має однозначної відповіді щодо її обсягу.

Очевидно, нотаріусам варто виходити з приписів спеціальних за» онів та ГК, в яких містяться правила про спеціальну правоздатність окремих видів юридичних осіб. І якщо до нотаріуса звернеться саме така юри­дична особа, при посвідченні правочинів з її участю має бути враховано обсяг її правоздатності.

Увага! Важливо, яким чином нотаріус перевірятиме обсяг правоздатності юридичної особи.

гідно з п. 41 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами ращи «При перевірці обсягу цивільної правоздатності юридичних осіб, ■—,—^е £У^ть участ ь у правочинах, нотаріуси зобов'язані ознайомитись з ад, Закон «Про цінні папери і фондовий ринок», прийнятий у 2006 році.

a

94 Ьфі*~

установчими документами (статут, засновницький договір), установчими актами, свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності (витягом з Єдиного державного реєстру під­приємств та організацій України), положенням про філію та представництво юридичної особи, наказом юридичної особи про призначення керівника філії' або представництва і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу цивільної правоздатності юридичної особи».

Утім, навряд чи для нотаріуса матиме значення зміст установчих до­кументів юридичної особи, які містять, як правило, загальне положення про те, що юридична особа може набувати всіх прав та обов'язків. Тобто за загальним правилом не має сенсу перевіряти правоздатність юридичної особи як сторони правочину за допомогою її установчих документів,, оскільки обмеження та заборони їх можливостей встановлюються в за­коні, а не в установчих документах. Винятки становлять казенні підпри­ємства, комунальні підприємства, органи державної влади та органи місцевого самоврядування; а також деякі інші юридичні особи (наприклад, державні установи, наукові та навчальні заклади та ін.)

Поміж іншим при посвідченні правочину, який укладається юридич­ною особою, слід ураховувати і необхідність ліцензування окремих видів діяльності, що передбачається ч. З ст. 91 ЦК та спеціальним за­коном. Але і це не має відношення до обсягу правоздатності юридичної особи, а є лише додержанням сторін та нотаріусом законодавства при вчиненні правочинів.

S.I.2. Види діяльності, які може здійснювати юридична особа після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії)

Перелік видів діяльності, які юридична особа може здійснювати тільки після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії), міститься в Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»¹. Зокрема, це виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами; виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності; медична практика; організація й утримання тоталізаторів, гральних установ, випуск і проведення лотерей; будівельна діяльність; надання послуг з перевезення пасажирів та їхньо­го багажу на таксі та ін.).

¹ Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 36. - Ст. 299.

-^€ф^ 95 А відповідно до ст. 2 цього Закону ліцензування банківської діяль­ності діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування діяльності в галузі телебачення і радіомовлен­ня ліцензування у сфері електроенергетики й використання ядерної енергії, у сфері освіти, інтелектуальної власності, виробництва й тор­гівлі спиртом етиловим, коньячним й плодовим, алкогольними напоями й тютюновими виробами, у сфері телекомунікацій здійснюється відпо­відно до законів, які регулюють відносини в цих сферах.

Частина 3 ст. 43 ГК, крім цього, вказує також на те, що законом може встановлюватися перелік видів діяльності, підприємництво в яких за­бороняється.

Здійснення підприємницької діяльності непідприемницькими то­вариствами й установами. У розглянутому контексті варто вказати й про можливість здійснення підприємницької діяльності непідприем­ницькими товариствами й установами.

Стаття 86 ЦК встановлює загальне правило про можливість для непід-приємницьких товариств (споживчих кооперативів, об'єднань громадян тощо) і установ поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підпри­ємницьку діяльність, якщо інше не встановлене законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, і сприяє її досягненню.

У спеціальних законах, як правило, передбачається право непідпри-ємницьких товариств й установ на зайняття господарською, фінансовою або комерційною діяльністю. Така різниця в термінології створює плу­танину у співвідношенні цих видів діяльності з підприємницькою ді­яльністю й можливістю зазначеними видами юридичних осіб її само­стійно здійснювати.

Очевидно, при розмежуванні таких видів діяльності варто виходити з понять:

господарської діяльності, поняття якої визначається ч. 1 ст. З ГК як Діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямованої на виготовлення й реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, які мають цінову визначеність;

підприємницької діяльності (або підприємництва) як господарської Діяльності, що здійснюється для досягнення економічних і соціаль­них результатів із метою одержання прибутку (ч.2 ст.З ГК);

96 Щф*ь~

- комерційної діяльності як аналогії підприємницької діяльності, оскіль­ки в ч. 2 ст. З ГК указується, що господарська діяльність може здійсню­ватися й без мети одержання прибутку, і тоді вона йменується неко-мерційною господарською діяльністю. Про тотожність цих понять за ГК свідчить також ч. 1 ст. 74, в якій указується на діяльність держав­ного комерційного підприємства на принципах підприємництва;

- загального уявлення про фінансову діяльність як діяльність, пов'язану з виникненням і рухом фінансових коштів, оскільки поняття фінан­сової діяльності як такої ГК не містить. Фінансову діяльність у загальному значенні, мабуть, варто розмежовувати з вузьким її зна­ченням у розумінні фінансових послуг як операцій з фінансовими активами, які здійснюються в інтересах третіх осіб за власний ра­хунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законо­давством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою одержання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ст. 1 Закону України «Про фінансові по­слуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Види фінансових послуг, перераховані в ст. 4 зазначеного Закону- випуск платіжних документів, довірче управління фінансовими активами; фінансовий лізинг; торгівля цінними паперами та ін. - відносяться до сфери діяльності спеціалізованих фінансово-кредитних юри­дичних осіб і не можуть розглядатися як можливість їхнього здійс­нення непідприємницькими юридичними особами, що не є про­фесійними особами з надання подібних послуг.

У зв'язку з наведеним про різні підходи в розумінні підприємницької, господарської, комерційної й фінансової діяльності законами України права юридичних осіб на їхнє здійснення регулюються по-різному.

Для об'єднань громадян ст. 24 Закону України «Про об'єднання громадян» установлює право здійснювати необхідну господарську й іншу комерційну діяльність із метою виконання їхніх статутних завдань і цілей, однак не безпосередньо, а шляхом створення відповідних юри­дичних осіб.

Такого права позбавлені політичні партії й створювані ними юридичні особи, за винятком заснування засобів масової інформації й продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення

фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичних за­ходів.

Подібний механізм здійснення господарської й фінансової діяльнос­ті профспілок передбачено ст. 35 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», тобто також шляхом створення ними юридичних осіб.

Не чітко це питання врегульоване щодо релігійних організацій (ст. 19 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»), яким дозволено для виконання своїх статутних завдань засновувати видав­ничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогоспо­дарські та інші підприємницькі юридичні особи, а також благодійні установи (притулки, інтернати, лікарні тощо). Очевидно, мається на увазі також аналогічний порядок здійснення релігійними організаціями підприємницької діяльності.

Навпаки, ст. 20 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» закріплює право благодійної організації здійснювати господарську діяльність, спрямовану на виконання її статутних цілей і завдань. Фінансова діяльність цих організацій, спрямована на благо­дійність, не розглядається як підприємницька або інша прибуткова ді­яльність (ст. 21).

Дата добавления: 2015-06-04