Клас Кісткові Риби

До цього класу належить більшість видів риб (біля 20 000) переважно – мешканці морських і прісних водоймищ, де живуть на різних глибинах, що обумовлюється різноманітністю форм їх тіла, а також розмірами.

Пересування кісткових риб здійснюється за допомогою плавців. Рот озброєний рухомими щелепами. Нові риси більш високої організації в цього класу виявляються, насамперед, у скостенінні їхнього внутрішнього скелета і в появі у багатьох видів різних кісткових утворів в шкірі. Це робить більш міцною опорно-рухову систему тіла, захищає внутрішні органи.

Суттєві зміни помітні в будові зябрового апарата: у кісткових риб розвинені зяброві кришки, що захищають органи дихання.

Велике значення в кісткових риб має такий своєрідний орган, як плавальний міхур. Він являє собою випин кишечнику, що відокремився і перетворився в гідростатичний апарат – один з органів, пов'язаних із плаванням. Він розташований у порожнині тіла вздовж хребта і наповне­ний сумішшю газів. У стінках міхура знаходяться капіляри. Кров, що протікає по них, поглинає гази з міхура або виділяє їх у нього. Зміни об'єму газів у ньому змінюють щільність риби, внаслідок чого риба опускається в глибину або піднімається у верхні шари водоймища.

В одних риб (осетрових, дводишних, китицеперих) плавальний міхур відкривається в кишечник, у інших (і таких більшість) він не має зв'язку з кишечником. При стисненні міхура тіло риби зменшується в об'ємі, відносно важчає, і риба опускається на дно, при розширенні – об'єм тіла збільшується, і риба піднімається у верхні шари води. Таким чином, плавальний міхур допомагає рибі без великої витрати м'язової енергії триматися на різних глибинах.

Незважаючи на велику різноманітність форм тіла, риби мають велику схожість у зовнішній будові.

Тіло риби має обтічну форму. Голова поступово переходить у тулуб, а тулуб – у хвіст. Тіло вкрито лускою. У шкірі є залози, що виділяють слиз, який зменшує тертя при русі. Парні грудні і черевні плавці забезпечують збереження рівноваги, повороти, різку зупинку або повільні рухи риби вперед. До непарних плавців належать спинні, хвостовий і анальний. Хвостовий плавець виконує роль керма, він потрібний для поступового руху. Спинний і анальний плавці надають рибі стійкість.

Скелет. Опорою тіла риб є кістковий хребет, що тягнеться від голови до хвостового плавця. Кожний із хребців складається з тіла і верхньої дуги, що закінчується довгим верхнім відростком. Сукупність верхніх дуг утворює хребетний канап, в якому знаходиться спинний мозок. У тулубному відділі до хребта прикріплюються ребра. Спереду з хребтом зчленований скелет голови – череп. Скелет служить опорою для м'язів і захистом для внутрішніх органів.

Під шкірою риб розташовані прикріплені до костей м 'язи. їх скорочення і розслаблення викликає вигинання тіла, рух щелеп, зябрових кришок і плавців. У тулубному відділі, під хребтом, знаходиться порожнина тіла, в якій розташовуються внутрішні органи. Багато риб захоплюють і утримують здобич гострими зубами, що сидять на щелепах. З ротової порожнини через глотку й стравохід пожива потрапляє в шлунок, де під дією шлункового соку починає перетравлюватися. Частково змінена пожива потрапляє в тонку кишку, де вона перетравлюється під дією травного соку підшлункової залози і жовчі, що поступає з печінки. Поживні речовини через стінки кишечнику всмоктуються в кров, а неперетравлені залишки через анальний отвір викидаються назовні.

Дихальна система представлена зябрами, що складаються із зябрових пелюсток, між якими є зяброві щілини. Вода крізь зяброві щілини омиває зяброві пелюстки, пронизані кровоносними судинами – капілярами, і виходить назовні з-під зябрової кришки.

Кров, що тече по капілярах, поглинає кисень і виділяє вуглекислий газ.

Кровоносна система. Судини, по яких кров виходить із серця, називають артеріями, а судини, що приносять кров до серця, – венами. З передсердя кров виштовхується в шлуночок, а з нього – у велику артерію – черевну аорту.

Зворотній течії крові заважають сердечні клапани. Черевна аорта веде до зябрів, від аорти відходять капіляри, що несуть насичену вуглекислим газом кров до зябер.

У зябрах кров звільняється від вуглекислого газу, насичується киснем і по спинній аорті, її розгалуженнях (тонких капілярах) розноситься до тканин і органів, де через стінки капілярів відбувається газообмін. Кров збирається у вени і по них потрапляє в передсердя. Кровоносна система замкнена, оскільки кров безперервно циркулює по одному й тому ж замкненому колу.

Видільна система. Між хребтом і плавальним міхуром розташовуються стрічкоподібні нирки (рис.3.25). Сеча, яка утворюється в них, по сечоводах збирається в сечовий міхур, який відкривається назовні отвором.

Центральна нервова система має вигляд трубки. Передня частина її видозмінена в головний мозок, захищений кістками черепної коробки. У головному мозку хребетних тварин розрізняють передній мозок, про­міжний мозок, середній мозок, мозочок, довгастий мозок. У риб мозок невеликий. Найбільш розвинені середній мозок і мозочок, що керує рівновагою риби і координацією її руху.

Орієнтацію риб у воді забезпечують органи чуття: зір, слух, нюх, дотик, смак, а також орган особливого чуття – бічна лінія. Це занурений у шкіру канал, в якому розташовуються нервові закінчення, що сприймають зміни тиску і напрямку течії води. Із зовнішнім середовищем канал сполучається через отвори в лусках, що вкривають канал зверху.

Рис. 3.25. Травна система окуня: 1 – язик; 2 – глотка; 3 – зяброві щілини; 4 – стравохід; 5 – печінка; 6 – жовчний міхур; 7 – шлунок; 8 – кишечник; 9 – анальний отвір; 10 – сечовий міхур; 11 – сечовід; 12 – нирка; 13 – плавальний міхур.

Розмноження. Більшість риб різностатеві. У самки в порожнині тіла знаходиться яєчник, в якому розвиваються яйцеклітини (ікринки). У самців – пара довгих сім'яників, де розвиваються сперматозоїди. У більшості риб запліднення зовнішнє. Процес викидання ікри й сім'яної рідини у воду, називається нерестом.

Личинки, що вийшли з ікри, спочатку живляться за рахунок запасів жовтка, а потім – одноклітинними водоростями і найпростішими. Зазнавши ряд змін, личинки перетворюються в мальків, тіло яких уже вкрито лускою (рис.3.26). Мальки ростуть порівняно швидко, досягаючи розміру дорослих риб. Для розмноження риби шукають місця, куди можна було б відкласти ікру, де є умови для розвитку потомства.

Багато риб відкладають ікру в тих водоймищах, де живуть самі, наприклад, річковий окунь, сазан, сом та ін. Таких риб називають напівпровідними.

Інші види долають великі відстані в пошуках місць розмноження, при цьому можуть докорінно змінити своє середовище проживання на інше, одні мігрують з морів у річки, інші – навпаки. Такі мігруючі риби називаються прохідними (кета, горбуша, нерпа, сьомга та ін.

Під час нерестового походу риби долають сотні кілометрів, часто після нересту знемагають і гинуть. Нерестові міграції відображають еволюцію видів прохідних риб.

Цікавим прикладом пристосування до розмноження є прісноводний вугор. Живучи в прісних водоймищах Європи, на нерест вони відправляються в нейтральну частину Атлантичного океану, у Саргасове море. Звідти дорослі особини не повертаються. Лише личинки вугрів розносяться теплою течією (Гольфстрім) до берегів Північної Європи. Потрапляючи в річку, личинки перетворюються у мальків, які в прісних

водоймищах виростають у дорослих особин.

Ікра окуня Зародок в

ікринці Личинка

Мальок

Рис.3.26. Розвиток річкового окуня.

Для вчених і зараз є загадкою, як вугрі знаходять Саргасове море і що їх примушує долати відстань від 4 000 до 7 000 кілометрів у його пошуках?

Деякі риби відкладають величезну кількість ікринок (тріска – 9 млн., короп – 800 000, щука – 300 000), залишаючи свою кладку без всякого захисту від величезної кількості ворогів, що живляться ікрою, від стихійних лих і т. ін. Отже, дуже велика кількість ікринок, що відкладаєть­ся дорослою рибою, – це свого роду пристосування до продовження роду, оскільки саме це дає можливість хоча б якійсь частині з них розвинутися до личинки, а з неї - у дорослу рибу.

Дуже небагато риб охороняють кладку яєць, відганяючи від неї ворогів, зрошуючи свіжою водою, турбуючись про доступ кисню і т. ін. У таких риб, наприклад колючка, пінагор, кількість яєць здебільшого незначна. Турбота батьків допомагає майже всім яйцям нормально розвинутися, і більша частина личинок, а потім мальків може Вижити й у подальшому дати потомство.

Господарське значення риб. Риби зуміли пристосуватися до самих різних умов середовища. Вони мешкають у прісних водоймах, у тому числі тих, що пересихають, у морях біля поверхні води та на глибині до 10 тисяч метрів. Риби живуть при температурах від –2 до +50⁰С, у широкому діапазоні солоності та вмісту кисню.

Щорічно у світі добувають близько 70 млн. тонн риби. М'ясо риб використовують в їжу. Крім того, з риб одержують жир, вітаміни. З відходів рибної промисловості виготовляють кормове борошно для відгодовування худоби.

В різних країнах світу в загальній потребі білку риби складають від 17 до 83%. Основну частину риби добувають у морях. У раціоні людини значне місце займає прісноводна риба, до якої відноситься багато цінних порід. Тому велика увага приділяється штучному розведенню риб, звичайно прохідних (кета).

Крім використання риб у харчових цілях, їх розведення, акліматизацію вживають і в інших цілях. Розселення рослинноїстивних риб (білого амура, товстолоба) у водосховищах та зрошувальних каналах допомагає боротися із заростанням водоймищ. У Закавказзі, Середній Азії акліматизована гамбузія, яка знижує кількість личинок комарів у водоймах у 20 разів.

У останні десятиріччя різко скоротилась чисельність промислових риб (камбала, оселедці, тріска та ін.). Це пов’язано як з інтенсивним виловом, так і з забрудненням річок, озер, морів нафтою, солями важких металів, пестицидами, які змиваються у великій кількості у моря.

Кісткові риби з’явилися у девонському періоді. У цей час розповсюджені двоякодихаючі та кистьопері риби, які дали початок земноводним. Перші хребетні – предки риб – мешкали виключно у прісних водоймах, але швидко заселили моря.

До класу кісткових риб належить багато видів риб (рис.3.27).

Рис. 3. 27. Пристосувальна різноманітність у кісткових морських риб: приповерхневі риби: 1 – летючі риби; 2 – оселедець; мешканці товщі води (пелагічні риби): 3 – лососі (прохідні риби); 4 – тунці; придонні риби: 5 – палтус, 6 – камбала; глибоководні риби: 7 – чорний хіазмод (що заковтнув здобич більшу за себе), 8 – анчоус, що світиться, 9 – мелан оцет.

Ряд осетрові. Представників цього ряду відносять до підкласу хрящекісткові. Це найбільш давні за походженням кісткові риби, які деякими рисами нагадують акулових. Осьовий скелет їх представлений хордою, що зберігається довічно. Тіла хребців нерозвинені, але закладені їхні хрящеві дуги. Але в осетрових є зяброві кришки, плавальний міхур, кісткові частини скелета. Сучасні хрящекісткові риби – придонні форми. Сюди належать стерлядь, осетер, севрюга, білуга, калуга. На відміну від хрящових риб, у них утворюються накладні кістки черепа, кісткові зяброві кришки, кісткова основа черепа, ззовні вздовж тіла розташовується три або п'ять рядів великих кісткових бляшок і кісткових дрібних зерняток між ними.

Осетрові живляться тваринною поживою, найчастіше – безхребетними. Поживу збирають за допомогою рострума, риючись на дні. Великі осетрові (білуга і калуга) можуть живитися рибами, а іноді молодими тюленями. Білуга живе у водах Волго-Каспійського басейну іно­ді до 100 років і досягає маси до 1 000 кг. За величиною їй не поступається далекосхідна калуга – цариця Амура".

Стерлядь, на відміну від інших осетрових, усе життя проводить у прісній воді. Вона найдрібніша з них. Живиться комахами. Вага її досягає 3—6 кг.

Осетрові мають велике промислове значення. В їжу вживається м'ясо, ікра (чорна) і навіть хорда. Але через надмірний вилов і ряд змін у навколишньому середовищі чисельність осетрових риб значно знизилася. Тому промисел на них зменшився. Деякі види – стерлядь, осетер, білуга чорноморська – занесені до Червоної книги.

Ряд оселедцеві. Представники цього ряду мають плоске тіло сріблястого кольору, дуже коротку бічну лінію, або вона зовсім відсутня. Більшість оселедцевих живуть у товщі води, живляться планктоном. Відомо близько 300 видів цих цінних промислових риб. Найбільш розповсюджені атлантичний і тихоокеанський оселедець. Довжина їх тіла 40—50 см.

Атлантичний оселедець, що живе в Балтійському морі, називається салакою. У Чорному морі живе, чорноморський оселедець (довжина тіла до 40 см, маса до 1 кг). Частина особин, що йдуть на нерест у Дунай, називається дунайським оселедцем. У Чорному морі зустрічається чорноморська кілька, тюлька та ін. До оселедцевих належать анчоусові риби, наприклад європейський анчоус, або хамса, що має велике промислове значення.

Ряд лососеві. Тіло їх округле або трохи стиснуте з боків. Характерна особливість – наявність жирового плавця, розташованого на спинній стороні перед хвостовим плавцем.

Більшість лососевих - прохідні риби (сьомга), але деякі види постійно живуть у прісних водоймищах (форель, сиг, омуль та ін.). Багато лососевих розповсюджено на Далекому Сході, наприклад, кета, горбуша, нерка, чавича та ін. Під час нересту вони мігрують на відстань декількох тисяч кілометрів (кета – 1 000 км, чавича – 4 000 км). У водоймищах країн СНД водяться такі лососеві, як харіус європейський, форель, дунайський і чорноморський лосось. Форель живе в гірських річках, її штучно розводять у Закарпатті, Криму.

Лососеві – промислові риби, високо цінуються за високоякісне м'ясо ("красна риба") і красну ікру.

Ряд коропові налічує близько 3 000 видів, більшість з яких живе в прісних водоймищах. Деякі з них йдуть на нерест до моря (вобла, тараня). Мають м'які плавці, плавниковий міхур як в оселедцевих. Зуби відсутні, але є глоткові зуби, що служать для перетирання поживи.

Найбільш відомий домашній короп, предком якого є сазан, що живе в прісних водоймищах. Коропа штучно розводять давно. З коропових у наших водоймищах зустрічаються карась, лин, лящ, плотва, білий амур, товстолобик, синець, плоскирка, чехоня та ін. Коропи - прекрасні об'єкти промислу й спортивного риболовства.

Ряд окуневі – близько 6 500 видів. Характерна особливість у тому, що їх плавальний міхур втрачає зв'язок з кишечником й існує самостійно.. Плавці з колючками. Довжина тіла від 1 см до 5 м, а вага досягає 500 кг. Наприклад, меч-риба – довжина 4 м, вага 300 кг. Вона, переслідуючи здобич, може розвивати швидкість до 120 км на годину. До окуневих належать тунець (до 3 м довжиною і 680 кг вагою), ставрида, бички.

У Чорному морі зустрічаються: скумбрія звичайна, ставрида звичайна, тунець звичайний, бички. У прісних водоймищах країни поширені такі промислові види, як окунь річковий, судак.

Ряд представників окуневих – бичок золотистий, йорж смугастий – занесені в Червону книгу.

Підклас китицепері являє собою давню і майже цілком вимерлу парость хребетних, що жили в мілководних прісних водоймищах. У наш час відомий лише один вид китицеперих, що живуть зараз – латимерія, або целокант. Відкриття цієї риби в 1938 р. викликало справжню сенсацію у вченому світі, оскільки в той час вважалось, що китицепері вимерли. З тих часів декілька екземплярів цих риб було піймано у східних берегів Південної Африки (у 1952р.).

При вивченні їх виявилось, що у зв'язку з переселенням диких предків латимерії в океан і обживанням ними природних просторів деякі деталі апарату дихання в них щезли: немає наскрізних ніздрів, легеня заповнена жиром. Проте парні плавці, як органи пересування по грунту, повністю зберегли особливості будови, властиві давнім китицеперим. Латимерія - хижак, що живе на глибині 400–1 000 м, довжина її до 180 см, маса – до 90 кг. Має велике значення для вивчення походження наземних хребетних тварин.

Підклас дводишні. Це нечисленна група риб, яка поєднує риси примітивної організації з рисами спеціалізації і пристосованості до життя у водоймищах, збіднених киснем. Представник дводишних – неоцератод – найбільша із зараз існуючих риб цієї групи (довжина до 175 см). Поруч із зябрами у неоцератода є й орган дихання атмосферним повітрям – легеневий мішок. Ця риба живе в річках Східної Австралії. Влітку, коли водоймища міліють і збіднюються киснем, вона дихає переважно легенями, часто піднімається на поверхню і заковтує повітря. Проводячи життя в непересихаючих водоймищах, неоцератод у сплячку не впадає.

На відміну від нього, розповсюджений у прісних водах Африки інший представник дводишних – протоптерус – при пересиханні водоймища заривається в мул і впадає в сплячку, яка триває близько 5 місяців. У цей час він дихає тільки парною легенею.

Охорона риб. У зв'язку з усе зростаючими потребами людини в харчових продуктах, удосконаленням методів і знарядь ловлі, з погіршенням екологічного стану багатьох водоймищ рибні запаси значно зменшуються і продовжують зменшуватися. Тому рибу необхідно не тільки охороняти, але й турбуватися про її відтворення. Сьогодні в нас існує Державна інспекція з охорони і відтворення рибних запасів і регулювання риболовства, яка встановлює певне обмеження ловлі риби. Крім того, вона веде боротьбу з браконьєрами, тобто особами, що добувають рибу недозволеними способами, у заповітних зонах або в заборонений час.

Повністю заборонено і тяжко карається законом хиже винищення риб за допомогою вибухових і отруйних речовин, полювання на риб з острогою, відстріл із зброї, перекриття річок сітками, застосування бреднів і т. ін. Нерестовища риб оголошені заповідними зонами, проводяться роботи з врятування молоді і переселення з місць нерестовища в їхню середу проживання.

Особливе значення надається штучному риборозведенню, ставковому рибництву, створена і посилено функціонує спеціальна галузь із ставкового рибництва. Для нересту влаштовують нерестові ставки – нерестовища, які добре прогріваються і багаті на рослинність; для зимівлі – глибокі проточні зимувальні ставки; для відгодівлі – просторі і багаті кормом нагульні ставки. У ставках розводять коропів, товстолобиків, амурів, линів, карасів (у тепловодних господарствах). Форель розводять у холодноводних господарствах. В останні роки широко використовується метод штучного вирощування риб у садках на підігрітих водах ТЕЦ, ГРЕС, ГЕС.

Надклас Чотириноги. Клас Земноводні (Амфібії)

Амфібії – нечисленна група хребетних тварин, що займає проміжне положення між рибами і справжніми наземними хордовими. Переважна більшість амфібій живе, у залежності від стадій життєвого циклу, то у воді, то на суші, тому земноводних відносять до напівводних, напівназемних хордових тварин. Їх налічують біля 3000видів.Цей клас наземних тварин зберіг дуже тісний зв'язок із водним середовищем. Про пристосованість до сухопутного способу життя свідчать парні п'ятипалі кінцівки, характерні для наземних тварин. Кінцівки їх складаються з трьох відділів(передня кінцівка – з плеча, передпліччя і кості, задня має стегно, гомілку, стопу). Кисть і стопа закінчується пальцями. Дихають легенями і вологою шкірою. Кровоносна система має більш складну будову. Поява двох кіл кровообігу призвела до ускладнення будови серця. Воно складається з трьох камер: шлуночка і двох передсердь. Праве передсердя містить насичену вуглекислим газом венозну кров, ліве – тільки артеріальну,у шлуночку кров змішується. Травна система дуже схожа з системою риб тільки в земноводних задня кишка відкривається не назовні, а в особливе її розширення – клоаку. Органи виділення – нирки, сечоводи, сечовий міхур. Центральна нервова система земноводних складається з тих же відділів, що й у риб, але передній мозок розвинений сильніше, у ньому можна розрізнити великі півкулі. Мозочок розвинений слабкіше, ніж у риб, що обумовлено більш простими і одноманітними рухами земноводних.

Розмножуються і розвиваються у воді. Личинка наділена зябрами. У дорослих амфібій зберігається ряд рис, успадкованих ними від рибоподібних предків. Насамперед, це велика кількість слизових залоз у шкірі, які допомагають зберігати її вологою.

Шкіра – це важливий орган дихання амфібій, але в сухому стані вона не може виконувати дихальну функцію, оскільки дифузія кисню відбувається тільки крізь водну плівку. Цим пояснюється багатство фауни амфібій у теплих і вологих районах земної кулі. Про походження земноводних від риб свідчить і спосіб розмноження. Амфібії відкладають яйця, бідні на поживні речовини і незахищені від впливу зовнішнього середовища, внаслідок чого ікринки можуть розвиватися тільки у воді. Як і рибам, амфібіям властиве зовнішнє запліднення яєць. Ще більша схожість з рибами виявляється в личинок амфібії – пуголовків. Органами дихання в них служать зябра, спочатку зовнішні, потім – внутрішні; серце личинок двокамерне і одне коло кровообігу. На тілі зберігається орган бічної лінії, орган пересування – хвіст, оточений плавальною перетинкою.

Розмноження і розвиток жаби. Після пробудження від зимової сплячки жаби залишають глибокі водоймища, переселяючись у добре прогріті сонцем мілкі ставки, канави, калюжі й розливи талих вод. Тут самиці викидають ікру, дуже схожу на ікру риб, а самці поливають сім'яною рідиною.Сперматозоїди проникають у ікринки і запліднюють їх. Оболонки ікринок у воді сильно розбухають, робляться прозорими, склеюються одна з одною, утворюючи грудки, і випливають на поверхню або прикріплюються до підводних предметів. Після запліднення личинки починають швидко розвиватися, у результаті в ікринці утворюється багатоклітинний зародок. Через 12 – 25 днів з ікринки з'являється личинка – пуголовок.

Пуголовок спочатку має хвостик і нагадує малька риб. Дихає пуголовок трьома парами перистих зябер, що знаходяться по боках голови. У його шкірі є органи бічної лінії. Рот і кінцівки спочатку відсутні. Через деякий час починає прорізуватися рот із двома роговими,пластинами і зубчиками на губах, якими пуголовок зіскоблює рослини, що служать йому за поживу.

Потім зовнішні зябра зникають і розвиваються внутрішні. На цій стадії розвитку пуголовок особливо схожий на рибу. У цей час у нього розвинена хорда, двокамерне серце і одне коло кровообігу. У подальшому розвитку з'являються легені, трикамерне серце, два кола кровообігу. Далі з'являються задні і передні кінцівки. Спочатку потоншується, а потім укорочується і зовсім зникає хвіст, і пуголовок перетворюється в маленьке жабенятко. Цей процес триває 3–4 місяці, і називають його метаморфозом. Статевозрілість у жаб настає на третьому році життя. Сезонні явища природи впливають на життєвий цикл земноводних. Так, річний цикл у них через умови сезонних кліматичних змін поділяється на такі періоди: весняне пробудження, період нересту (розмноження), період літньої активності і зимова сплячка. Сплячка може бути наземна (тритони) і підводна (жаби).

Різноманітність земноводних. Відомо біля 3000 видів земноводних, їх об'єднують у такі класи: безногі, хвостаті і безхвості, що належать до різних екологічних груп: водної, наземної, деревної і ґрунтової. Усі вони виникли внаслідок природного добору в процесі еволюції (рис.3.28).

Рис.3.28. Різноманітність пристосувань у земноводних: 1 – квакша деревна, 2 — яванська жаба, що літає; З – ропуха зелена, 4 – ропуха сіра; 5 – черв'яга; 6 – тритон гребінчастий, 7 – протей.

До ряду безногі належить кільчаста черв'яга, яка має червоподібну форму тіла з кільцевими перетяжками. Кінцівок немає, очі рудиментарні, тіло пристосовано до риючого способу життя. Живуть вони в тропічній зоні Південної Америки, Африки, Південної Азії.

Ряд хвостаті земноводні. Мають подовжене тіло, що переходить у хвіст. Передні і задні кінцівки приблизно однакової довжини. У багатьох видів запліднення внутрішнє. Загальна кількість видів близько 350. Тритони мають важливе пристосування до навколишнього середовища. Це – шкіряста облямівка на спині і хвості – місце найбільшого галуження шкірних кровоносних судин, крізь стінки яких відбувається дихання у воді. При переході тритонів до наземного життя, коли вони дихають легенями, ця облямівка зникає, а шкіра стає товстіша і сухіша.

До ряду хвостатих належить гігантська саламандра (від 10 см до 1,8 м довжиною), що живе в річках Японії і Китаю, живиться черв'яками, рибами, жабами і т. ін. М'ясо саламандри вживається в їжу. У Карпатах зустрічається плямиста саламандра, яка має яскраве забарвлення тіла (чорні і жовті кольори). Шкірні залози цієї саламандри виділяють отруйну речовину, яка має для неї захисне значення.

Ряд безхвості. Найбільш чисельний ряд високоорганізованих тварин, що населяють усі континенти, крім Антарктиди. Їхні розміри відносно невеликі: від 1,5см (короткоголов) до 32см (голіаф). Вага може сягати 3,25кг. До безхвостих належать: жаби, ропухи, квакші

Найбільш пристосована до наземного способу життя сіра, або звичайна ропуха. За зовнішнім виглядом вона нагадує жабу, але відрізняється рядом особливостей: вона не стрибає, а "крокує" по землі. У зв'язку з цим її задні ноги порівняно коротші, ніж у жаби. Шкіра ропухи сіра, горбиста, більш товста і більш суха, ніж у жаби, тому ропуха менш вимоглива до вологості. Потворний вид ропух викликав багато забобонів і був причиною знищення цих корисних тварин. Між тим вони заслуговують на охорону і захист як вірні помічники людини. Одна ропуха протягом літа приносить городу користь, яка вимірюється не одним десятком карбованців. Проте виділення шкірних залоз ропухи отруйні. Тому після спілкування з ними треба ретельно вимити руки.

У Центральній і Південній Америці водиться ропуха-ага, її отрутою з давніх–давен користувалися індійці для змазування стріл. Отрута ця має смертоносну дію.

До земноводних, що пристосувалися до деревного способу життя, відносять невелику витончену деревну жабу–квакшу.

Квакша звичайна зустрічається на півдні Європи, відрізняється рядом особливостей. Після викидання ікри у водоймище вона забирається на дерева (дуб, граб, вербу та ін.), де живиться комахами. Маючи на кінчиках пальців присоски, квакша може вільно пересуватися не тільки по корі дерев, але й по прямовисних стінах споруд і навіть по склу. Має на спині дуже мінливий колір: якщо сидить на зеленому місці – її колір зелений,

Виключно у воді мешкають деякі хвостаті амфібії та із безхвостих – африканська шпорцова жаба. Майже усі безногі – мешканці ґрунту, рідко виходять на поверхню. В тропічних лісах є види, які живуть на деревах. При всьому різноманітті умов мешкання земноводних, їх географічне розповсюдження обмежене рядом умов. До них відносяться: достатньо висока температура навколишнього середовища, наявність водойм, значна вологість повітря, визначний хімічний склад ґрунту та води. За цих причин амфібії найчисельніші у тропічних лісах. Вони не витримують низькі температури і практично не зустрічаються за полярним колом. Погано переносять земноводні і жаркий сухий клімат. Тільки деякі види пристосувалися до життя у пустелях, дякуючи ороговінню епідермісу, який зменшує випарування води, та здібності накопичувати воду у сечовому міхурі.

Виникли амфібії від кистьоперих риб.

Значення земноводних полягає у тому, що вони поїдають багатьох шкідливих безхребетних (молюсків, комах та їх личинок), а нерідко мишей та пацюків, які переносять та збуджують хвороби людини, Самі амфібії служать їжею для багатьох птахів та ссавців (качки, журавлі, чорний тхір, єнотоподібна собака та ін.). Земноводні тварини відіграють значну роль як у природі, так і для людини. Живлячись комахами, що завдають шкоди рослинам, зберігають урожай культурних рослин. Знищуючи багатьох представників безхребетних тварин, контролюють їхню чисельність у навколишньому середовищі.

Деякі земноводні (саламандра, жаба-голіаф та ін.) вживаються в їжу. Інші є чудовими об'єктами для лабораторних досліджень, які проводяться вченими–біологами, медиками, їм навіть споруджені пам'ятники в Парижі і Токіо. Багато хто з них використовується для виготовлення ліків.

Таким чином, земноводні заслужено потребують охорони і турботи про них з боку людини. Особливо такі види, як плямиста саламандра, тритон альпійський, тритон карпатський, жаба прудка та ін.

ХРЕБЕТНІ ІЗ ЗАРОДКОВИМИ ОБОЛОНКАМИ (АМНІОТИ)

Плазуни, птахи та ссавці складають групу вищих хребетних, які ведуть наземний образ життя. Запліднення в них тільки внутрішнє. Розмноження проходить на суші і тільки деякі види, які народжують живих малюків (морські змії, китоподібні), розмножуються у воді. Для усіх вищих хребетних характерне утворення в ембріональному періоді розвитку зародкових оболонок, у тому числі і водної оболонки – амніону.

У видів, які відкладають яйця, зародкові оболонки забезпечують можливість розвитку зародку у повітряній сфері. Нижчі хребетні, в яких зародкові оболонки не утворюються внаслідок розвитку зародку у водній сфері, носять назву анамній.

У порівнянні з анамніями вищі хребетні мають ряд прогресивних рис. Збільшується об’єм переднього мозку, де виникає зачаток сірої кори великих півкуль (у плазунів), який досягає максимального розвитку у ссавців. Наявність довгого шийного відділу хребта збільшує рухливість голови та покращує орієнтацію тварини у просторі. Шкіра стає рогоподібною і має різноманітні додатки (рогову луску, пір’я, волосся), які захищають тіло від висушування та дії інших несприятливих факторів середовища. Дихання у вищих хребетних тільки легеневе. У них є грудна клітка, яка забезпечує більш ефективний – всмоктувальний механізм дихання. Серце і артеріальна система змінюються у напрямку все більш повного розподілу артеріального та венозного кровотоків. З’являється овий орган виділення – тазова нирка, яка володіє високою концентраційною властивістю у порівнянні з нирками водяних тварин.

Дата добавления: 2015-06-30