Ризики туристів

Бурхливий розвиток масового туризму, особливо міжна­родного, його поширення в усіх регіо­нах земної кулі все гос­тріше ставить проблему забезпечення безпеки туристів і вив­чення ризи­ків, що можуть супроводжувати їх як на маршрутах, так і при підготовці до подорожі.

При наданні туристичних послуг має бути забезпечений прийнятний рівень ризику для життя і здоров'я туристів як у звичайних умовах, так і в надзвичайних ситуаціях. Основні фактори ри­зику для туристів наведені на рис. 4.5. Аналіз цих ризиків показує, що туристичне підприємство має принципо­ву можливість наявними у нього засобами якщо не звести на­нівець, то значно зменшити імовірність цих ризиків.

Травмонебезпека виникає в результаті різних непередбаче­них ситуацій, а також необережних дій під час відпочинку і переміщення туристів. Це можуть бути дорожно-транспортні пригоди, несприятливі ергонометричні характеристики турис­тського спорядження й інвентаря, небезпе­чні атмосферні яви­ща, каменепади, лавини і т.ін.

Небезпека терористичних актів висувається сьогодні чи не на перше місце в ряді країн, при­чому заздалегідь її передбачи­ти важко, майже неможливо, оскільки останніми роками вона стала проявлятися саме в благополучних розвинутих країнах.

Політична нестабільність у різних країнах проявляється по-різному. МЗС Німеччини виділяє три групи країн і регіонів, де туристів з найбільшою імовірністю очікує той чи інший вид неприєм­ностей.

І група - країни, що перебувають у стані військового конф­лікту, і райони широкомасштабних бо­йових дій. Там туристам рекомендується взагалі не з'являтися. До цією групи входять: Афганіс­тан, Азербайджан (Нагарний Карабах і прилеглі райо­ни), колишня Югославія (насамперед, Бо­снія і Герцеговина, частково Хорватія), Сомалі, Західна Сахара.

II група - країни, в яких діють терористичні угруповання, існує внутрішньополітична нестабіль­ність. Там рекомендуєть­ся виявляти підвищену обережність і утримуватися від відвідання окремих районів. До них належать Ангола, Алжир, Бангладеш, Бутан, Гаїті, Гватемала, Грузія, Єгипет (провінція Асьют), Індія (північні штати), Ізраїль, Ірак (північні райони), Камбоджа, Ки­тай (Тибет), Колумбія, Ліберія, Ліван, Маврита­нія, Малі, Мозамбік, Мьянма, Нігер, Пакистан, Папуа-Нова Гвінея (острів Бутшкль), Перу, Сальвадор, Північна Ірландія,

Рис. 4.5. Фактори ризику для туристів

Сенегал, Судан (південні райони), Сьєрра-Леоне, Росія (Північний Кавказ), Руанда, Таджи­кистан, Туреччина (східні вілайєти), Уганда, Філіппіни (острів Манданао), Хорватія, Шрі-Ланка (район Джафни), Чад.

Ill група - країни з високим рівнем злочинності: Алжир, Азербайджан, Бєларусія, Болгарія, Бра­зилія (район Ріо-де-Жа­нейро і південні штати), Гаїті, Гамбія, Гватемала, Грузія, Доміні­канська Ре­спубліка, Заїр, Італія (південні області), Ємен, Казах­стан, Кенія, Колумбія, Латвія, Литва, Малі, Мексика, Нігер, Нігерія, Перу, Польща, Росія, Румунія, США (Вашингтон, Дал­лас, Лос-Андже­лес, Майамі, Нью-Йорк, Сан-Франциско, Чика­го), Таїланд (Паттайя, північні райони), Узбекис­тан, Україна, Філіппіни, Франція (Прованс, Блакитний берег, острів Корси­ка), Естонія, ПАР, Ямайка.

При цьому передбачається, що в інших державах, що не потрапили до цього переліку, якісь особливі небезпеки турис­там не загрожують.

Небезпека інфекцій є однією з основних. За даними Все­світньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), у світі зберігаєть­ся небезпека інфекційних захворювань, що відносяться до ка­рантин­них. Щорічно реєструються спалахи холери, чуми, лихоманки Ласса і Ейбола, жовтої лихо­манки, захворювань, викликаних тропічними гельмінтами і паразитами. Час від часу з'являються повідомлення про нові захворювання. Найбільш яскравий приклад - спалах атипічної пневмонії в Китаї і ряді інших країн у 2002 році.

У країнах тропічного пояса для туристів, особливо які при­бувають з інших кліматичних зон і не мають належного імуні­тету до місцевих інфекцій, велика імовірність захворювання на малярію, жовту лихоманку, холеру, тиф, чуму та інші інфекційні захворювання. За даними ВООЗ, малярія загрожує сьогодні майже половині населення планети і від 300 до 500 млн чол. хворіють на неї щороку.

Спалах бубонної чуми зареєстрований у 1995 році на Ма­дагаскарі (Африка), випадки захворю­вання на чуму — в Перу і США. По сьогоднішній день продовжується сьома пандемія холери, яка втягує в епідемічний процес все нові країни.

У Заїрі і Габоні відзначався великий спалах лихоманки Ей­бола, а в Перу, Габоні, Гані, Беніні і Лі­берії - жовтої лихоманки з Дуже високим відсотком летального результату (до 61%).

У деяких країнах зберігаються природні вогнища таких ка­рантинних інфекцій:

холери - майже в 70 країнах Азії, Африки, Америки і Євро­пи. За даними ВООЗ, в 1997 році у світі зареєстровано 95 191 випадок захворювання на холеру. До холеронебезпеч-них районів належать Поволжя і район Одеси;

чуми - В'єтнам, Болівія, Бразилія, Перу, Заїр, Замбія, Зімбабве, Мадагаскар, Мозамбік, Танза­нія, Уганда, Росія (Астраханська обл., Карачаєво-Черкеська Республіка, Да­гестан) і ряд країн СНД. У 1997 році зареєстровано 1289 випадків захворювання на чуму;

жовтої лихоманки - в Америці й Африці. У 1997 році, за даними ВООЗ, у світі зареєстровано 42 випадки жовтої лихоманки.

Вплив навколишнього середовища зумовлений підвищеними або зниженими температурами, во­логістю і коливаннями по­вітря в зоні обслуговування туристів, різкими перепадами ба­рометри­чного тиску. Показники мікроклімату в приміщеннях, де обслуговуються туристи, а також у транспортних засобах повинні відповідати санітарно-гігієнічним вимогам.

Пожежонебезпека пов'язана з можливістю нанесення збит­ку життю і здоров'ю туристів під час пожежі. Дотримання пра­вил пожежної безпеки може значно зменшити імовірність цьо­го ри­зику. На території України пожежонебезпека регламентується вимогами ДСТ 12.1.00491 ССБТ. За кордоном ці вимоги в кожній країні різні, однак турфірма повинна роби­ти все мож­ливе, щоб уникнути цього ризику. Про те, що він великий, свідчить численні випадки загибелі і травматизму туристів в наслідок пожеж в готелях та інших місцях.

Біологічні фактори: патогенні мікроорганізми і продукти їхньої життєдіяльності, мікрооргані­зми, а також отруйні росли­ни, плазуни і тварини, які є переносниками інфекційних зах­ворювань, що викликають опіки, алергійні та токсичні реакції.

Психофізіологічні фактори ризику - фізичні і нервово-психічні навантаження, пов'язані з тру­днощами пересування і перебування в незнайомому середовищі.

Небезпечними випромінюваннями вважаються: підвищений рівень ультрафіолетового і радіологіч­ного випромінювання. Дію цього фактора ризику необхідно враховувати при плануванні гра­фіка руху за маршрутом (відкритий, не затіненими ділянка­ми маршруту, у гірських, водних, лижних та інших походах).

Підвищена запиленість і загазованість. Вимоги до припусти­мого рівня шкідливих речовин у по­вітрі зон обслуговування туристів, приміщень, транспортних засобів повинні бути не ниж­чими за санітарно-гігієнічні норми, встановлені ДСТ 12.1.005, санітарними нормами і прави­лами.

Специфічні фактори ризику в туризмі зумовлені:

технічним станом використовуваних об'єктів матеріаль­но-технічної бази: туристських готелів, баз, кемпінгів, ка­натних доріг і бугельних підйомників, туристських трас (у тому числі гірсько­пішохідних, лижних, гірськолижних, водних), верхових і в'ючних тварин, різноманітних транс­портних засобів, архітектурних, природних пам'яток;

складним рельєфом місцевості (річковими порогами, гірськими схилами, моренними, скель­ними, льодовими ділянками туристських трас і т.д.);

рівнем професійної підготовленості обслуговуючого пер­соналу (інструкторів, екскурсоводів);

підготовкою туристів до пересування маршрутом певного виду і категорії складності (інструктаж, екіпірування і т.д.);

інформаційним забезпеченням (гідрометеорологічні про­гнози, маркування трас туристичних маршрутів);

можливістю виникнення природних і техногенних ката­строф у зоні розміщення туристичного підприємства чи маршруту, а також інших надзвичайних ситуацій.

До надзвичайних ситуацій належать громадянські завору­шення, воєнні дії, блокади, кримінальні прояви (грабежі, краді­жки, шахрайство), тобто ті, що передусім політичними причи­нами. Другу групу надзвичайних ситуацій утворюють так звані стихійні лиха: виверження вулканів, шторми, урагани, зливи і повені, землетруси, спалахи небезпечних інфекційних захворю­вань, що ставлять під загрозу життя туристів і призводять до неможливості реалізації подорожі.

Стихійні лиха і природні катаклізми не піддаються безпосе­редньому контролю. Туристичні під­приємства зобов'язані оз­найомити туристів з елементами ризику кожної конкретної туристи­чної послуги і заходами для його запобігання.

До інших факторів ризику відносяться небезпеки, пов'язані з відсутністю інформації про по­слугу та її номінальні (запроек­товані) характеристики.

Існування і широка дія факторів ризику в туризмі підтверд­жують конкретні статистичні дані стра­хових компаній, які стра­хують ці ризики. Вони, звичайно, різні залежно від виду туриз­му, але в будь-якому випадку існують і проявляють себе. Так, статистику страхових випадків за кордоном для Росії характери­зують дані табл. 4.1 та діаграма, що ілюструє ці дані на рис. 4.6.

Рис. 4.6. Діаграма, що характеризує страхові випадки з туристами за кордоном

Таблиця 4.1 Статистика страхових випадків, які сталися з туристами за кордоном у 2002 році

№у порядку значимості	Види страхового випадку	Відсоток від загальної кількості
	ОРВІ
	Травми
	Шлункові розлади
	Серцеві напади
	Гострий зубний біль
	Отит
	Інше, у тому числі алергія і сонячний опік

Статистику страхових випадків з туристами в Росії харак­теризують дані табл. 4.2 і діаграма, по­будована на підставі цих даних (рис. 4.7).

Таблиця 42 Статистика страхових випадків, які сталися з туристами на території Ро­сії

№ у порядку значимості	Види страхового випадку	Відсоток від загальної кількості
І	Травми
	ОРВІ
	Пневмонія
	Загострення хронічних захворювань
	Харчові отруєння
	Інше
	Алергія

Рис. 4.7. Діаграма, що характеризує страхові випадки на території Росії

Ми не маємо статистики по Україні, але можна зробити припущення, що вона не дуже відріз­няється від російської та інших країн СНД. Особливості здійснення ризиків для подо­рожуючих по Росії зумовлені:

великою довжиною транспортних шляхів;

недостатньою надійністю засобів пересування;

наявністю важкодоступних районів;

віддаленістю населених пунктів від сучасно обладнаних медичних центрів;

недостатньо розвинутою медичною інфраструктурою;

недостатнім рівнем сервісу.

Тому в країнах СНД основним завданням страхової ком­панії є медичне транспортування за­страхованого, який потра­пив у біду.

Привертає увагу різний акцент статистичних даних за ви­дами страхових випадків. Якщо за кор­доном на першому місці стоять ОРВІ, то в Росії майже половину страхових випадків складають травми і важкі каліцтва. Однак і за кордоном трав­ми складають чверть усіх випадків, що свід­чить про високий ступінь ризику травматизму для туристів в усьому світі.

Проведений огляд дозволяє зробити висновок, що ризики в туристичній діяльності численні, масштабні і без спеціальних заходів щодо їх запобігання, зменшення імовірності їх виник­нення, а також гарантій з боку туристичного підприємства по відшкодуванню збитку, проводити турис­тичну діяльність не професіонально і небезпечно.

4.4. Місце страхування серед методів керування ризиками в туристичній діяльності

Страхування - не панацея від усіх лих. Воно безпосередньо не може вплинути на імовірність страхового випадку в туризмі, але це один із найдієвіших методів покриття збитків в умовах про­яву конкретних ризиків. Застрахувати можна практично все. Але страхування дасть очікувані ре­зультати, якщо будуть заді-яні всі інші можливості керування туристичними ризиками.

Якщо застраховані туристи розумітимуть, що туристич­не підприємство дійсно зробило все можливе для запобіган­ня несприятливих випадків і що випадок, який стався, дійсно є безглу­здою трагічною випадковістю, вони довірятимуть, на­самперед, туристичній фірмі і через неї страховій компанії. А для цього туристичним підприємствам необхідно мати

чітке уявлення про місце страхування серед всіх інших ме­тодів керування ризиками.

Нині у зв'язку з вичерпанням відомих методів підвищення ефективності своєї діяльності великі туристичні підприємства стали приділяти увагу керуванню ризиками. Стало зрозуміло, що без серйозного ставлення до ризиків успіхів у бізнесі досяг­ти неможливо. До бізнес-планів почали включати розділ "Ке­рування ризиками", що містить перелік профілактичних і про­гнозних захо­дів щодо запобігання форс-мажорним та іншим негативними факторам, пов'язаним з ризи­ками.

Методи і засоби з обмеження чи мінімізації ризиків у сис­темі економічних відносин назива­ються системою керування ризиками, або ризик-менеджментом.

Кінцева мета ризик-менеджменту відповідає цільовій функції підприємництва - одержанню найбільшого прибутку при оптимальному, прийнятному співвідношенні прибутку і ризику. Для туристичної діяльності на першому плані забезпе­чення безпеки туристів. Туристична дія­льність, пов'язана зі значними проявами ризику, не є виключенням, а скоріше, підтверджен­ням цієї тези.

Відповідно до визначення ризик-менеджменту можна вид­ілити стратегію і тактику керування ризиком.

Під стратегією керування розуміється напрям і засіб викори­стання засобів для досягнення постав­леної мети. Стратегія доз­воляє сконцентруватися на оптимальних варіантах рішення. У стратегії ризик-менеджменту застосовуються такі правила:

максимум виграшу;

оптимальна імовірність результату;

оптимальне коливання результату;

оптимальне поєднання виграшу і величини ризику. Тактика - це конкретні прийоми і методи для досягнення

мети в конкретних умовах, прийнятні в даній ситуації.

Об'єктом керування в ризик-менеджменті підприємницької Діяльності є ризикові вкладення ка­піталу й економічні відно­сини між господарюючими об'єктами у процесі реалізації ризи­ку. У ту­ристичній діяльності на перший план виступають відносини між нею і її клієнтами, а далі - з кредиторами, конкурен­тами, контрагентами.

Суб'єкт керування в ризик-менеджменті - група керівників (фінансовий менеджер, менеджер по ризику, фахівець зі стра­хування і т.д.), яка по допомогою різних варіантів свого впли­ву здійс­нює цілеспрямоване функціонування об'єкта керуван­ня в умовах ризику.

Наявність ризику неминуча в ринкових умовах господарю­вання туристичного підприємства, причому чим вищий ризик, тим більшим є можливий прибуток. Як світовий, так і локаль­ний ринки туристичних послуг практично завжди перебувають у стані нестабільності. За цих умов адміністрація турфірми, що уникає ризикованих рішень, прирікає її на застій, втрату кон­курен­тоспроможності і, в кінцевому підсумку, банкрутство. З розширенням зони ризикованих ситуа­цій ризик-менеджмент стає об'єктивно необхідним і значимим елементом у керуванні діяльні­стю туристичного підприємства.

Найбільш повно структуру ризик-менеджменту відображає схема (рис. 4.8), представлена у ви­гляді послідовних етапів. В її основу покладена ідея роботи [27].

Етап визначення мети являє собою формулювання мети, керуючись якою визначають ступінь прийнятності ризику. Для туристичного підприємства цілі є складними і неоднозначни­ми. Ос­новними з них є, по-перше, забезпечення фінансової стійкості фірми і досягнення нею певного рівня прибутку, по-друге, забезпечення високоякісних туристичних послуг, що мають попит на ринку, по-третє, забезпечення безпеки туристів під час туристичних турів.

Етап ідентифікації ризику виражається в усвідомленні можливих ризикованих ситуацій і ви­дів ризику.

Етап оцінки ризику полягає у визначенні його серйозності і небезпеки. При цьому використову­ється два види оцінки: які­сна і кількісна.

На етапі вибору методу керування ризиком поділяються на дві категорії: контроль за ризиком і фінансування ризику.

Рис. 4.8. Місце страхування в структурі ризик-менеджменту

Дата добавления: 2015-06-27