Фінансування ризику

До фінансування вдаються у тому випадку, коли безумов­но володіють певними коштами. Фі­нансування ризику озна­чає відшкодування можливих збитків і може здійснюватися двома спобами.

По-перше, шляхом прийняття ризику. Це принципова зго­да на відшкодування збитків за раху­нок власних коштів. При Цьому деякі ризики приймаються тому, що вони неминучі, інші тому, що мають потенціал можливого прибутку. При прийнятті ризику необхідно враховувати такий момент: втрати, які легко передбачити і прорахувати (дрібні крадіжки, помилки персона-

лу і т.д.), варто враховувати як оперативні витрати, а не як зби­ток внаслідок дії ризику.

Прийняття ризику може бути двох видів: заплановане і не-заплановане.

У запланованому випадку втрати покриваються з поточно­го доходу, якщо в цілому вони незна­чні. У такому разі часто вдаються до так званого самострахування, тобто створення власних резервних фондів (фондів самострахування або фондів ризику) для покриття можливих збитків шляхом нагромаджен­ня засобів. Самострахування доцільне, якщо:

вартість майна, яке залишається на свій ризик, невелика порівняно з майновими і фінансовими критеріями всьо­го бізнесу,

ймовірність збитків дуже незначна.

Метод порівняльної оцінки ефективності страхування по­рівняно із самострахуванням розгля­дається у главі 13.

За кордоном при визначенні розмірів страхових резервних фондів фірма виходить із середньо­зважених компонентів: ре­сурсів, поточних активів, основного капіталу. Одні компанії форму­ють фонди самострахування в розмірі 1% від вартості активів, інші - 1-5% від обсягу прода­жів, треті - 3-5% від річного фонду виплат акціонерам.

Для діючих підприємств можна рекомендувати такий спосіб розрахунку оптимальної величини резервів: середню суму втрат за минулі три роки варто поділити на середньорічні суми до­ходів, скоригувавши їх на середньорічні темпи інфляції. Ця сума береться за основу і переглядається за необхідності.

При незапланованому прийнятті ризику фірмі доводиться покривати втрати з будь-яких ресур­сів, що полишилися. Якщо вони великі, можливі скорочення і навіть припинення діяль­ності туристичного підприємства.

Прийняття ризику не завжди означає відмову від будь-яких дій, спрямованих на скорочення зби­тку. До заходів, що здійсню­ються при збереженні ризику, належать: одержання кредитів і держа­вних дотацій, випуск акцій та інші заходи, необхідні для компенсації збитків.

По-друге, шляхом передачі ризику. Це передача відповідаль­ності за ризик третім особам при збере­женні існуючого рівня ри­зику. Для цього призначене страхування. Мета страхування -забезпечити відшкодування всього або частини збитку за ра­хунок спеціальних грошових фондів. Його варто за­стосовува­ти для запобігання одиничних небезпек, що не залежать від діяльності підприємства або конкретної особи, таких як стихійні лиха, пожежі, аварії, акти вандалізму, викрадення автотранспо­р­ту, розбійні напади і т.ін.

У принципі, страхування належить до методу передачі ри­зику за допомогою укладення контракту. У ролі трансфери тут виступає страхова компанія. З усіх форм передачі ризику стра­хування най­більш близьке до ідеальних умов, що пропонують­ся до трансфери, а саме:

страхова компанія є спеціалізованою фірмою, а тому має можливість оперативно виконувати при­йняті зобов'язання;

страхова компанія має значні повноваження для скоро­чення збитків і контролю за ризиком і може найкраще ви­користовувати ці повноваження;

страхова компанія має можливість приймати ризик за виправданою, добре розрахованою ціною.

Реальними є випадки, коли страхова компанія, яка має дос­татні страхові резерви, може прийняти ризик на страхування за зниженою ціною (для постійних партнерів, з метою залучен­ня клієнтів), на що не піде жодний інший партнер.

У страхуванні існують і обмеження: ціна страхування може не влаштовувати клієнта страхової ком­панії, застрахувати мож­на далеко не всі ризики.

Етап застосування обраного методу означає усвідомлену керовану діяльність з реалізації ризик-менеджменту. Питання про те, який із методів прийняти, залишається за менеджером туристичної фірми. Найчастіше найкращим рішенням у ризи-ковій ситуації є поєднання відразу кількох методів. На першо­му етапі програми керування ризиками на туристичному підприємстві варто використову­вати всі методи, які воно може

здійснити самостійно, і тільки після цього скласти програму страхування, рекомендації з розробки якої наведеш в п. 4.5.

Етап оцінки результатів - це підбиття підсумків за певний період діяльності в умовах ризику. Найчастіше або за минулий рік, або за результатами виконання певного проекту.

4.5. Розробка програми страхування ризиків для туристичного підприємства

Створення цілісної програми керування ризиками турис­тичного підприємства і, як складової частини, програми стра­хування є необхідним і завершальним етапом аналізу ризико-вої діяль­ності. Природно, така програма має сенс тільки для великих підприємств. Однак і невеликі фі­рми повинні усвідом­лювати власні ризики, а отже, аналізувати їх, контролювати і визначати шляхи їх подолання. Дрібні туристичні підприєм­ства можуть обмежитися відносно невеликим, але досить де­тальним планом діяльності в ризикових умовах.

Особливу роль у ситуації ризику відіграє особа, яка приймає рішення від імені фірми, - ризик-мене­джер. Найчастіше це керів­ник фірми або керівник проекту. Він бере на себе відповідальність за всі рішення та їх наслідки. Він несе не тільки адміністративну і навіть кримінальну відповідальність, але й моральну. Програма або план повинні розроблятися ризик-менеджером і за необхід­ності пе­реглядатися.

Дата добавления: 2015-06-27