За честь, славу, за братерство, За волю Вкраїни

Зацвіла в долині червона калина

Застукали сердешну волю

Заснула Вкраїна, Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла, В калюжі, в болоті серце прогноїла І в дупло холодне гадюк напустила, А дітям надію в степу оддала.

Засіяні горем, кровію политі

Запустить пазурі в печінки

А той, тихий та тверезий. Богобоязливий, Як кішечка підкрадеться, Вижде нещасливий У тебе час та й запустить Пазурі в печінки, – І не благай: не вимолять Ні діти, ні жінка.

Сон («У всякого своя доля...»)

СОВПАДЕНИЕ???

В обладунках царського цензора, вірнопідданий Нікітенков попсу крові ГЬголеві за «Мертві душі». Пазурями впивався письменникові печінку. І таки примусив переробити оповідання про капіта Копєйкіна. Рубашов М. Багряні тіні. – К., 1965. – С.288.

— Щерб. 2001, 120.

За горами, гори, хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день Божий добрі ребра Й серце розбиває.

Кавказ

У ДНІ, коли в героїчній Чечні люди й гори ««засіяні горем, кровію ннїїи ї ді», коли тінь гостродзьобого російського орла ненажерливо нами. ті пад безмежною колишньою совєтською імперією, моторошно «V ні наприкінці вищезгаданої радіопередачі про славний Київ слова: С ними золотой орел небесньїй чей взор незабьіваем... і шьородній О. Як тебе не любити... мой Санкт-Петербург! // Літературна УІ»|ИІІШІ. – 1995, 23 лютого.

— Щерб. 2001, 121.

А я, юродивий, на твоїх руїнах Марно сльози трачу; заснула Вкраїна, Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла, В калюжі, в болоті серце прогноїла І в дупло холодне гадюк напустила, А дітям надію в степу оддала. А надію...

Вітер по полю розвіяв, Хвиля морем рознесла.

«Чигирине, Чигирине...»

— Щерб. 2001, 122–123.

Отам-то милостивії ми Ненагодовану і голу Застукали сердешну волю

Та й цькуємо. Лягло костьми Людей муштрованих чимало.

Кавказ

Дзюба І. Застукали сердешну волю... // Шевченків «Кавказ» на тлі м» нцимшіального минулого. До 150-річчя з часу написання «Кавказу». – К., 1995.

— Щерб. 2001, 123.

Зацвіла в долині Червона калина,

Ніби засміялась Дівчина-дитина.

«Зацвіла в долині...»

У картинах Тамари ГЬрдової людські почуття, як і в житті, мають прила, або ж позбавлені їх. <…> Та й саме прізвище Гордова, яке чимало людей, вперше почувши, відносять до іноземних, насправді суто українське, з діда-прадіда. Це назва одного з нидів калини. Чи не тому й художниця, певно, інтуїтивно, відчувши г»низькість цієї рослини до роду, досить часто переносить на папір або м«Іти, або червоні, достиглі – аж горять! – кетяги, як-от у роботі на» нива Т.Г.Шевченка «зацвіла в долині червона калина». ІНраненко Л. Квіти і птахи Тамари ГЬрдової // Літературна Україна. – 1997, 9 липня.

— Щерб. 2001, 125.

Всі оглухли – похилились В кайданах... байдуже... Тк смієшся, а я плачу, Великий мій друже.

А що вродить з того плачу? Богшюва, брате... Не заревуть в Україні Вольнії гармати. Не заріже батько сина, Своєї дитини,

За честь, славу, за братерство, За волю Вкраїни.

Не заріже – викохає Та й продасть в різницю Москалеві.

ІЬголю

...Якби іноземця і просто чоловіка необізнаного знайомити з тим, що пиляє собою слово УКРАЇНА, його слід було б повести до Пантеону Слави. Уішімо, що його збудували вже, або будують. Він би побачив там такий пількасотлітній кортеж великих тіней, що від цього очі розширюються… <…> Це народні кобзарі, що берегли народну пам’ять і часто платили житнім. За честь, славу, за братерство, за волю Вкраїни... (Шевченко). Це поети і громадяни шевченківського стилю… і’ішрстюк Є. Свято національної гідності // Українське слово. – 1995, Н іч’рпня.

— Щерб. 2001, 125–127.

Дата добавления: 2017-01-14