Зерно неправди

Землячок

Землячки

Зеленії, мережані Нивами, ланами

І на гору висоїдгао Виходжу, дивлюся, І згадую Україну, І згадать боюся, І там степи, і тут степи, Та тут не такії, Руді-руді, аж червоні, А там голубії, Зеленії, мережані Нивами, ланами, високими могилами, Темними лугами.

А.О.Козачковському

Скільки не глянь оком – крізь вода, наче рівні степи Криворіжжя, ітдуються степи «зеленії, мережані нивами, ланами». Наче докір. Семенко Ю. Із книжки «Пічки».

— Щерб. 2001, 137.

От і братія сипнула У сенат писати, Та підписувать, та драти І з батька і брата. А між ними і землячки Де-де проглядають. По-московській так і ріжуть. Сміються та лають Батьків своїх, що змалечку Цвенькать не навчили ГІо-німецькій – а то тепер І кисни в чорнилах!

Сон («У всякого своя доля...»)

… вся та неутолима «охота до урядів, а особливо до жалування», яке всю українську інтелігенцію перетворила и одну масу кандидатів на царські посади, затопила Петербург хмарою землячків-поганців, описаних Шевченком у його «Сні». Грушевський М. На порозі нової України // Слово. – 1990. – № 16.

…У нашій щоденній редакційній пошті подибуємо листи... їм кшталт ось такого – зацитую мовою оригіналу: «Рад осознать, только • плою власти и закона нам навесили ярльїк називаться украинцами. Мі «і же єсть малороссияне. Рожденьї от предков, которьіе именовались Рутми. Киевская Русь єсть наша общая русско-словянская хата». <…> Хвалити Бога таких землячків усе ж таки меншість, та й редакційна пошта рясніє не листами, які «вибризкують зло». Кирилюк В. Далі триматися від нинішньої Москви // Літературна Україна. – Ш5, 5 січня.

— Щерб. 2001, 138–139.

Штовхаюсь я; аж землячок, Спасибі, признався, 139

З циновими ґудзиками: «Де тьі здесь узялся?» «З України». – «Ткк як же тьі Й говорьіть не вмієш По-здешнему?» – «Ба ні, – кажу, – ІЬворить умію, Тк не хочу».

Сон («У всякого своя доля...»)

…під час обшуку забрали нотатки, де був записаний «ключ» до закодованих текстів. Я став вимагати, щоб мені його повернули. натомість посипались удари гумових кийків. Бив мене землячок – українець, прапорщик Ротенко. Сопеляк С. Ще одна сторінка з «Антології ГУЛАїу» // Літературна Україна. – 1992, 10 вересня.

Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли: у нас нема Зерна неправди за собою. Ходімо ж, доленько моя! Мій друже вбогий, нелукавий! Ходімо дальше, дальше слава, А слава – заповідь моя.

Доля

Зерна неправди. Скільки ж їх було засіяно у людських душах. … Постанови ЦК КПСС, танки, директиви, ідеологічні інститути – все «г Чуло направлено, аби поділити нас на східняків і західників, лояльних і націоналістів, патріотів і злочинців. Оці діти і не підозрюють, що ро їбили мур, що розділяв наш народ. Янівець О. Наші їдуть до наших // Самостійна Україна. – 1995, 16 травня.

— Щерб. 2001, 140–141.

З жонатими на бенкеті (Де свекруха злая)

Отакий-то Перебендя, Старий та химерний! Заспіває про Чалого – На ГЬрлицю зверне;

З жонатими на бенкеті (Де свекруха злая) –

Про тополю, лиху долю, А потім – У гаю; На базарі – про Лазаря Або, щоб те знали, Тяжко-важко заспіває, Як Січ руйновали.

Перебендя

То гопака ушкварить на вигоні хлопцям та дівчатам, то виведе Г^>иі|Ц і веснянку 3 жонатими на бенкеті, де свекруха злая, сумно співає про лиху долю. Рубашов М. Багряні тіні. – К., 1965. – С. 71.

— Щерб. 2001, 141–142.

Дата добавления: 2017-01-14