І будуть люде на землі

І братолюбіє пошли

Зцілющою водою вмита

З циновими ґудзиками

З турками татари

Зорю переліг той

Зоре моя вечірняя

Знову оживає і сміється знову

Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день Божий добрі ребра Й серце розбиває. Розбиває, та не вип’є Живущої крові – Воно знову оживає І сміється знову.

Кавказ

Цього худорлявого чоловіка наснажував справді запорозький дух, у ньому ж виявилася незнищенність народу, українського слова, яке знову оживає і сміється знову. Невмируща усмішка України! Вечір на 100-річчя Остапа Вишні // Літературна Україна. – 1989, 23 листопада.

— Щерб. 2001, 150.

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою.

Княжна

— Щерб. 2001, 150–151.

Не рвіть, думи, не паліте, Може, верну знову Мою правду безталанну, Моє тихе слово. Може, викуто я з його До старого плуга 151

Новий леміш і чересло. І в тяжкі упруги... Може, зорю переліг той...

«Чигирине, Чигирине...»

— Щерб. 2001, 151–152.

Заступила чорна хмара Та білую хмару. Виступали з-за лиману З турками татари. Із Полісся шляхта лізе, А гетьман-попович Із-за Дніпра напирає – Дурний Самойлович. З Ромоданом. Мов та галич, Вкрили Україну, Та й клюють єлико мога...

«Заступила чорна хмара...»

Дев’ятнадцять разів нападали на Переяслав помийні плюндрували наші міста й села татаро-монголи, толочили наш цвіт «з турками татари», пустошили поляки, гітлерівці. В’юнищенський І. Із Малоросії в Україну нас вивело В’юнище // Час. – 1996, 5 січня.

— Щерб. 2001, 152–153.

Штовхаюсь я; аж землячок, Спасибі, признався, З циновими гудзиками:

«Де тьі здесь узялся?» «З України». – «Так як же ти Й говорить не вмієш По-здешнему?» – «Ба ні, – кажу, – ГЬворить умію, Та не хочу».

Сон («У всякого своя доля...»)

І президент по-імперськи шикнув на всіляке там ближнє зарубіжжя, щоб, мовляв, не сміли й оцінки дати чеченським подіям, бо це буде втручанням у внутрішні справи Росії, а раз втручання – то й буде покарано, відтак наша чиновницька братія з циновими ґудзиками, як висловився поет, стоїть собі, витріщивши очі. Гуцало Є. Знак Чечні // Літературна Україна. – 1995, 20 липня. ЦИТАТА

— Щерб. 2001, 153–154.

Тойді, як, ГЬсподи, святая На землю правда прилетить Хоч на годиночку спочить, Незрячі прозрять, а кривиє, Мов сарна з гаю, помайнуть, Німим отверзнуться уста; Прорветься слово, як вода, І дебрь-пустиня неполита, Зцілющою водою вмита, Прокинеться...

Ісаія. Піава 35

Варто працювати для цього народу. Варто розмикати йому вуста. Щоб прокинулася наша Україна «зцілющою водою вмита». КореневичЛ. Німим отверзнуться вуста // Літературна Україна. –1992,27 лютого.

— Щерб. 2001, 154–155.

А всім нам вкупі на землі Єдиномисліє подай І братолюбіе пошли.

«Злоначинающих спини...»

«...І братолюбіє пошли» – девіз газети «Злагода».

— Щерб. 2001, 155.

І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі.

«І Архімед, і Галілей...»

Передчуття терзають злі, І важче, й важче повторяти Що вічно буде син і мати, «І будуть люди на землі». Луків М. Із циклу «Лежить під небом Україна» // Україна. – 1990. – № 3. МОЖНО БРАТЬ ДЛЯ ПОЛНОЙ ЦИТАТИ

«Люди на землі» – назва циклу картин самодіяльного художника із с.Іванків Київської області Василь Скопич // Україна. – 1976. – № 9.

— Щерб. 2001, 156.

І вивели з злодіями На Голгофу-гору; І повісили між ними

Що він зробив їм, той святий, Той назорей, той син єдиний Богом ізбранної Марії, Що він зробив їм? І за що Його, святого, мордували, Во узи кували;

І главу його чесную Терном увінчали? І вивели з злодіями На Голгофу-гору; І повісили між ними – За що?

Неофіти

— Щерб. 2001, 156–157.

Дата добавления: 2017-01-14