За що тебе Господь кара?

За що ж ми різались з ордами? За що скородили списами Московські ребра??

За шмат гнилої ковбаси

Оцей годований кабан! Оцей ледащо. Щирий пан, Потомок гетьмана дурного, І презавзятий патріот; Та й християнин ще до того. У Київ їздить всякий год, У свиті ходить меж панами І п’є горілку з мужиками, І вольнодумствує в шинку. Отут він ввесь, хоч надрюкуй. Та ще в селі своїм дівчаток Перебирає. Та спроста 127

Т&ки своїх байстрят з десяток У год подержить до хреста. Та й тілько ж то. Кругом паскуда! Чому ж його не так зовуть? Чому на його не плюють? Чому не топчуть!! Люде, люде! За шмат гнилої ковбаси У вас хоч матір попроси, То оддасте.

П.С.

Було і є у нації добре, чесне і нечесне священство; була і є у нації своя аристократія – у різних формаціях і виявах – отже – нечесні, зрадлиоі аристократи і чесні патріоти даного народу. Так же і з середньою верствою (класом); і наше чесне працьовите селянство, і такі селяни, які під час трагічного катаклізму – голоду 1933 року «за шмат гнилої ковбаси...» рідних на смерть висилали, співпрацювали з окупантами. Пазуняк Н. Соборник-націоналіст (До 80-ліття з дня народження докторі Зенона ГЬродиського) // Українське слово. – 1995, 20 квітня.

Рідна земля промовляє до нас назвами того, що навіки вросло в неї •іншим корінням: зозулині черевички, котячі лапки, ведмеже вушко, ИЇШЇШШ, миколайчики, грім, хміль, любисток, кручені паничі, калачики, ‘іишікамінь, конюшина, братки, переліт, шоломниця, підтинник, пле- икоролевий цвіт, сокирки, собаче мило, нечуйвітер, безсмертники, ннншики, козелики, мітлиця, тирса, молочай... Невже оця мова нашої >• шіі має померти із зденаціоналізованими нами, що погналися за чужим, за шматом гнилої ковбаси?.. Захарченко В. Навіть імені нашого не лишать // Літературна Україна. – 1996, № 1.

Народе нещасливий мій, Стояти мусиш, зрозумій!.. Невже за кусень ковбаси Себе у рабство продаси? Вірш пенсіонера із Харкова Петра Федоровича Гунька // Літературна Україна. – 1993. 1 липня.

— Щерб. 2001, 129–130.

За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми різались з ордами? За що скородили списсіми Московські ребра? Засівали, І рудою поливали... І шаблями скородили. Що ж на ниві уродилось??! Уродилась рута... рута... Волі нашої отрута.

«Чигирине, Чигирине...»

Волелюбні народи світу скрізь уже взяли за горло своїх гнобителів. Українці з того самого тіста, що й інші. Чому ж вони мають до скону бути попихачами чужими? Хіба козаки Хмельницького, скородивши списами ворожі ребра, не показали нам прикладу? Так 1965 року писав доцент факультету журналістики КДУ Матвій 11 їестопал. Коваль В. ГЬлос із ночі – голос Матвія Шестопала // Літературна Україна. – Ш98.3 вересня.

— Щерб. 2001, 130–131.

Погибнеш, згинеш, Україно, Не стане знаку на землі, А ти пишалася колись В добрі і розкоші! Вкраїно! Мій любий краю неповинний! За що тебе Господь кара, Карає тяжко?

Осія. Глава XIV. Подражаніє

ПРИМЕР НЕТ «За що ж така кара?» – Отар П. Назва статті в газ. «Літературна Україна». – 1996, 2 лютого.

— Щерб. 2001, 131.

Дата добавления: 2017-01-14