КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Перенесений гепатит В 17 страница
7. Малосимптомна форма характеризується незначним болем, іноді із змінами шкіри над суглобом, яка підтверджується підвищенням рівня сечової кислоти в крові Лабораторні критерії: — під час загострення подагри може спостерігатись помірний лейкоцитоз, прискорена ШОЕ; — в сечі транзиторна протеїнурія, кристали уратів, мікрогематурія, лей-коцитурія; — при розвитку ХНН — збільшення креатиніну та залишкового азоту в крові, розвиток анемії; — синовіальна рідина прозора, містить нейтрофіли та макрофаги, голчасті кристали урату натрію (специфічна ознака); — рівень сечової кислоти в крові збільшений у чоловіків (норма 0,420 ммоль/л) і жінок (норма 0,360 ммоль/л), а за добу з сечею виводиться 600-900 мг сечової кислоти; в нормі кліренс сечової кислоти становить 7-10 мл/хв; при подагрі він знижується (нирковий тип порушення метаболізму пуринів) або підвищується (метаболічний тип порушення обміну пуринів) Рентгенологічні критерії: I стадія — великі кісти (тофуси, симптом «пробійника») в субхондраль-ній кістці і глибших шарах, звуження суглобової щілини, іноді ущільнення м'яких тканин II стадія — великі кісти поблизу суглобової поверхні з невеликим (менше III стадія — великі ерозії не менше ніж 1/3 суглобової поверхні, остеоліз
Для діагностики подагри широко застосовують Римські та Американські критерії. Римські критерії діагностики подагри [1963] 1. Вміст сечової кислоти в крові перевищує 0,42 ммоль/л у чоловіків і 0,36 ммоль/л у жінок. 2. Наявність тофусів (рис. 6.6). 3. Наявність кристалів сечокислого натрію в синовіальній рідині чи відкладення солей сечової кислоти в тканинах, що визначаються при хімічному та мікроскопічному дослідженні. 1. Чіткі анамнестичні дані про пошкодження суглобів (напад болю та припухлість) через 1-2 тиж. 2. Діагноз вважається доведеним, якщо визначаються два будь-яких позитивні критерії. Однак слід зауважити, що наведені дані не враховують той факт, що в 40% випадків камені в нирках утворюються ще до першого нападу подагричного артриту на фоні нормальної кількості сечової кислоти в крові. Критерії діагностики подагри Американської ревматологічної асоціації I. Наявність характерних кристалічних уратів у суглобовій рідині. II. Наявність доведених тофусів, які вміщують кристалічні урати, підтвер- III. Наявність 6 із 12 ознак: — більш ніж одна гостра атака артриту в анамнезі; — максимум запалення суглоба в першу добу; — моноартрикулярний характер артриту; — гіперемія шкіри над ураженим суглобом; — припухлість або біль в І плеснофаланговому суглобі; — одностороннє ураження суглоба стопи; — вузликові утворення, які нагадують тофуси; — гіперурикемія; — одностороннє ураження І плеснофалангового суглоба; — асиметрична припухлість ураженого суглоба; — виявлені на рентгенограмах субкортальні кісти без ерозій; — відсутність флори в суглобовій рідині. Лікування подагри розглянуто в алгоритмі 6.9.
Алгоритм 6.9. Стандарти лікування подагри [6] Крок 1 Дієтичне лікування: — обмеження у раціоні м'ясних і рибних продуктів, бобових, міцної кави та чаю; — відмова від вживання алкогольних напоїв; — збільшення споживання рідини (рекомендується випивати до 2-3 л/добу) Крок 2 Зняття гострого нападу подагри: 1) колхіцин — зразу 2 табл. (1 мг), потім по 1 мг кожні 2 год, але не більше 8 табл. (4 мг) за добу; на 2-й, 3-й день дозу зменшують на 1 і 1,5 мг/добу; на 4-й і 5-й день — на 2 і 2,5 мг/добу. Після припинення нападу продовжують застосовувати впродовж 3-4 днів, поступово зменшуючи дозу. При важких нападах подагри колхіцин вводять в/в обережно по 1,5 мг (в ампулі 3 мг) 2-3 рази на день (добова доза — 5-6 мг); 2) НПЗП диклофенак натрію 75-150 мг/добу, кеторолаку тромстамін (ке-торол) ЗО мг/добу, моваліс 7,5 мг/добу, німесулід — 100-200 мг/добу; глюко-кортикоїд преднізолон — 20-30 мг/добу; 3) місцеве лікування — компреси з 50%-ним розчином димексиду + 50%-ним розчином анальгіну чи індометацину Крок З Диференційоване застосування антиподагричних засобів у міжприступний період (базисна терапія): 1. Урикодепресивні препарати, що зменшують високий синтез сечової — алопуринол — 300 мг/добу, після зниження вмісту сечової кислоти в крові — до 100-200 мг/добу впродовж 6-12 міс; — тіопуринол по 300 мг/добу; — оротова кислота по 1 чайній ложці впродовж 20 днів 2. Урикозуричні засоби знижують канальцеву реабсорбцію уратів і виво- — антуран (сульфінпіразон) по 0,1 г 3 -4 рази на день; — етамід по 0,35 г 4 рази на день 10-12 днів; — бензобромарон (хіпурик, дзурик, нормурат) по 50-300 мг/добу; — бензйодарон по 50-300 мг/добу; — бенемід по 0,5 г 2 рази на день упродовж декількох років; — пробенецид по 500-3000 мг/добу; — уродан по 1 чайній ложці 3-4 рази на день упродовж 30-40 днів; — кетазон по 0,25-0,5 г 1 раз на день Антиподагричні засоби змішаної дії: — алломарон по 1-3 табл/добу впродовж 3-6 міс Препарати, що руйнують сечову кислоту: — уратоксидаза по 1000-3000 ОД/добу; — гепатокаталаза по 10-20 тис ОД 2-3 рази на тиждень Крок 4 При хронічному подагричному артриті показані фізіо- та бальнеопроцедури розсмоктуючої та знеболюючої дії: фонофорез гідрокортизону, діатермія, діадинамічні струми, парафінові аплікації, радонові чи сірководневі ванни Крок 5 Хірургічне лікування (артропластику) проводять при неефективності консервативної терапії Крок 6 Санаторно-курортне лікування: В бальнеологічних санаторіях з родоновими і сірководневими ваннами (Хмільник, Любінь Великий, Немирів Львівської області, Цхалтубо, П'ятигорськ, Сочі, Біла Церква) Відомо, що помірною уринозуричною дією характеризуються феиофібрат і ло-зартан. Діуретики хворим з подагрою призначають тільки за життєвими показаннями (ХСН, набряк легень). Як правило, діуретики при подагрі не застосовують.
Колхіцин При гострому епізоді подагри протягом декількох годин — колхіцин пе-рорально 0,5 мг через кожну годину протягом 3 год (максимальна доза — 8 табл.), потім по 0,5 мг 2 рази/добу при кліренсі крсатиніну > 50 мл/хв; — 0,5 мг — при кліренсі креатиніну 35-49 мл/хв; — 0,5 мг через кожні 2-3 дні — при кліренсі креатиніну 10-34 мл/хв Не рекомендується при кліренсі креатиніну < 10 мл/хв, проведенні гемодіалізу, клінічних проявах печінкової та ниркової недостатності. Знизити вказані дози вдвоє у осіб віком > 70 років Більш тривалі схеми лікування не рекомендуються у зв'язку з можливим виникненням нудоти, блювоти, діареї, зневоднення. Через 1 добу ефективність колхіцину знижується. При тривалому застосуванні колхіцину необхідно контролювати рівень креатинфосфокіна-зи, кровотворення в кістковому мозку. Еритроміцин, симваста-тин і циклоспорин підвищують токсичний ефект колхіцину (!). Не рекомендується вводити колхіцин в/в Тактика лікування подагри наведена в алгоритмі 6.10. Алгоритм 6.10. Тактика раціонального застосування антиподагричних засобів при різному перебігу подагри При легкому перебігу подагри (кризи виникають 1-2 рази на рік, відсутність тофусів, нефропатії) і невисокій гіперурикемії (не вище 0,5 ммоль/л) призначають: • дієту № 6, лужні мінеральні води до 2 л/добу; • курсове лікування менш активними антииодагричними препаратами (оротова кислота, етамід) При середньоважкому та важкому перебігу подагри (наявний рівень гіперурикемії при метаболічному типі гіперурикемії з високим рівнем сечової кислоти) застосовують урикодепресанти (алопуринол, тіопуринол, аллома-рон); при нирковому типі гіперурекемії з недостатнім виділенням сечовини з сечею (менше 3,5 ммоль/добу), але при відсутності ХНН, нирковокам'яної хвороби, захворювань печінки, шлунково-кишкового тракту застосовують тільки урикодепресанти (алопуринол) При змішаному типі гіперурикемії (висока гіперурикемія і зменшення виділення сечової кислоти нирками — менше 3,56 ммоль/добу) проводять лікування алломароном чи комбінацією урикодепресантів і урикоелімінаторів в оптимальних дозах у залежності від кількості сечової кислоти в крові та в добовій сечі При розвитку подагричного суглобового кризу застосовують колхіцин чи інші протизапальні препарати на тлі лікування основного захворювання. У хворих з частими та важкими кризами проводять тривалі курси лікування колхіцином Критерії ефективності лікування подагри [35]: 1. Нормалізація чи зниження клініко-лабораторних показників активнос- 2. Нормалізація чи зниження рівня сечової кислоти в крові. 3. Зниження частоти подагричних атак, які призводять до втрати працездатності. 4. Зниження потреби в застосуванні НПЗП, колхіцину та глюкокортико-стероїдів. Прогноз у цілому при подагричному артриті сприятливий, але в 20-50% хворих виникає уролітіаз. Причиною смерті в 18-25%) хворих на подагру є ХНН. Профілактика подагри передбачає наступні заходи: 1) обстеження членів сім'ї хворого на виключення латентної гіперурикемії; 2) при гіперурикемії — обмеження вживання алкоголю, жирної та білкової їжі та раціональне лікування урикодепресивними та урикозуричними засобами; 3) малокалорійна та низьковуглеводна дієта з включенням поліненасиче-них жирних кислот призводить до зниження рівня сечової кислоти; 4) заняття фізкультурою та спортом, що сприяє видаленню уратів із організму. 5) для профілактики гострого нападу при подагрі застосовують колхіцин у малих дозах або НПЗП.
6.6. СИСТЕМНИЙ ЧЕРВОНИЙ ВОВЧАК Визначення. Системний червоний вовчак — це хронічне рецидивуюче системне захворювання сполучної тканини та судин, що характеризується утворенням багатьох антитіл до власних клітин і їх компонентів і розвитком аутоімунного та імунно-комплексного запалення з ураженням різних органів і систем [24]. Системний червоний вовчак зустрічається в 70% випадків в осіб віком 14-60 років, пік захворюваності припадає на 14-25 років; хворіють частіше жінки, ніж чоловіки (8:1; 10:1). У Європі на системний червоний вовчак хворіють 500 тис, в США — 250 тис. людей. Етіологія захворювання невідома. Основну етіологічну роль мають наступні фактори: 1) хронічна вірусна інфекція (РНК-віруси та повільні ретровіруси); 2) генетичний фактор (часто зустрічаються HLA, Bg, DR2, DR3 гени).
Таблиця 6.33 Робоча класифікація клінічних варіантів системного червоного вовчака [21, 22]
Таблиця 6.34 Класифікація системного червоного вовчака (СЧВ) за важкістю клінічних проявів |С»иі.чиі()гіо ¥., 1997 з корективами]
Класифікація системного червоного вовчака згідно з МКХ-10 М. 32 Системний червоний вовчак М 32.0 Системний червоний вовчак, спричинений лікарськими препаратами М. 32.1 Системний червоний вовчак з ураженням інших органів і систем М. 32.8 Інші форми системного червоного вовчака М. 32.9 Системний червоний вовчак неуточнений
Приклади формулювання діагнозу: 1. Системний червоний вовчак, хронічний перебіг, активна фаза, активність І, хронічний рецидивуючий поліартрит суглобів кистей, ФНС II. 2. Системний червоний вовчак, підгострий перебіг, активна фаза, активність II з ураженням шкіри, нирок (люпус-нефрит, ХНН II).
Клініка і діагностика захворювання наведені в табл. 6.36; 6.37. Таблиця 6.36 Діагностичні критерії системного червоного вовчака за В. А. Насоновой, М. Г. Остапенко з доповненнями [22] Великі діагностичні критерії: 1. «Метелик» на обличчі 2. Люпус-артрит 3. Люпус-пневмоніт 4. ЬЕ-клітини в крові (в нормі — відсутні; до 5 на 1000 лейкоцитів — оди- 5. АНФ у великому титрі 6. Аутоімунний синдром Верльгофа 7. Кумбс-позитивна гемолітична анемія 8. Люпус-нефрит 9. Гематоксилінові тільця в біопсійному матеріалі: набухлі ядра загиблих 10. Характерні патоморфологічні зміни у видаленій селезінці 1. Лихоманка більше 37,5°С декілька днів 2. Втрата маси тіла на 5 кг за короткий час 3. Капілярити на пальцях 4. Неспецифічний шкірний синдром (багатоформна еритема, кропивниця) 5. Полісерозити: плеврит, перикардит 6. Лімфаденопатія, гепатоспленомегалія 7. Міокардит 8. Ураження ЦНС, поліневрит 9. Поліміозити, поліміалгії, синдром Рейно
10. Збільшена ШОЕ (більше 20 мм/год) 11. Лейкопенія, анемія, тромбоцитопенія 12. Гіпергамаглобулінемія 13. АНФ у низькому титрі 14. Вільні LE-тільця 15. Стійко позитивна реакція Вассермана 16. Змінена тромбоеластограма 17. Анти-ДНК: антитіла до нативної ДНК у високому титрі 18. Анти-Sm: присутність антитіл до Sm ядерного антигену Виявлення антифосфоліпідних антитіл Діагноз системного червоного вовчака виставляється при поєднанні трьох великих ознак (одна з них обов'язкова — наявність «метелика», LE-клітин у великій кількості або АНФ у високому титрі, гематоксилінових тілець). При наявності тільки малих ознак чи при поєднанні малих ознак з люпус-артритом діагноз системного червоного вовчака вважається можливим. Більш точно системного вовчака характеризують такі лабораторні показники [34]: 1) LE-клітини — нейтрофільні гранулоцити, що є уламками ядер уражених клітин і містять фагоцитарні включення; забарвлюються гомогенно у фіолетово-померанчевий колір (виявляють у 70-80% таких пацієнтів); 2) антинуклеарні антитіла (у 95% хворих) мають особливе значення, коли виявляють антитіла до нативної двоспіральної ДНК (у 50%>), до односпіраль-ної ДНК (у 60-70%), до гістонів (у 70%), до Sm-антигену (у 30-40%), до SSB у 15%) до Sei — 70 (менше 5%); 3) антитіла до ASE-1 (SSKDa-нуклеолярний аутоантиген, частота виявлення якого є однаковою з наявністю антитіл до двоспіральної ДНК). Проте наявність антитіл до dsDNA переважно асоціюється з ураженнями нирок, а антитіл до ASE-1 з наявністю полісерозиту; 4) антинуклеарний фактор — виявлення антитіл до цілого ядра клітини. Цей показник має невелику діагностичну цінність, оскільки він буває позитивним при ревматизмі, інфекційних хворобах, лепрі, туберкульозі. Вказаний тест інформативний тільки при високих титрах (1:1000 і більше) та за характерним периферійним і гомогенним світінням;
Загальні: Лихоманка (50%) Депресія Шкіра: Метелик Фотосенсибілізація Васкуліти Пурпура Уртикарії
Легені (50%): Плеврит/випіт Рестрикція Нервова система (60%): Судоми Геміплегія Атаксія Полінейропатія Психози Серце (25%): Перикардит Ендокардит Аортальні і мітральні вади
Біль в животі 5) збільшення вмісту в сироватці крові ЦІК, кріопреципітатів; 6) ревматоїдний фактор у низьких титрах (у 5-10%» хворих); 7) антитіла до лейкоцитів (гранулоцитів, В- і Т-лімфоцитів), рівень та І§М у сироватці крові підвищений, а рівень \%К часто знижений; 8) антитіла до тромбоцитів, наявність їх можлива і за відсутності тромбоцитопенії; 9) реакція Вассермана часто позитивна. Ураження органів-мішеней при системному червоному вовчаку наведено в табл. 6.38. Таблиця 6.38 Життєвозагрозливі стани та ураження органів-мішеней при системному червоному вовчаку [Американська колегія ревматологів, 2000]
З урахуванням рекомендацій Європейської протиревматичної ліги [2007] діагностичну цінність при системному червоному вовчаку становлять наступні ознаки: шкірні висипки, артрит, серозит, судоми / психоз, важка анемія (рівень доказів В); підвищений ризик коморбідних станів (виникнення певних супутніх патологічних станів), при ньому — інфекції сечовидільних шляхів, атеросклероз, АГ, дисліпідемія, новоутворення (неходжкінські лімфоми) та інші (рівень доказів В). Лікування системного червоного вовчака розглянуто в алгоритмі 6.11; 6.12. Алгоритм 6.11. Стандарти лікування системного червоного вовчака [6] Крок 1 Патогенетичне лікування захворювання з метою пригнічення утворення імунних комплексів при підгострій та хронічній формі системного червоного вовчака: 1) Глюкокортикоїд преднізолон по 1 мг/кг маси тіла (50-60 мг/добу — при 2) Імунодепресивна терапія: — циклофосфамід — 150-200 мг/добу 10 тиж. з подальшим переходом на підтримуючу терапію; — хлорамбуцил — 10-15 мг/добу; — азатіоприн (імуран) — 150-200 мг/добу 10 тиж., можливо в поєднанні з преднізолоном (30 мг/добу); — метотрексат — 7,5-15 мг/тиж.; — мікофенолату мофетил (селсепт) 0,5 г 2 рази на добу хворим з люпус-нефритом, які рефрактерні до циклофосфаміду Один із цих препаратів застосовується самостійно або в комбінації з преднізолоном 3) Терапія одним із амінохінолінових препаратів при низькій активнос- — хлорохін (делагіл) — 750-1000 мг/добу, підтримуюча доза — 250 мг/добу впродовж 6 міс. і більше; — гідроксихлорохін (плаквеніл) — 800-1200 мг/добу, підтримуюча доза — 200-400 мг/добу впродовж 6 міс. і більше Крок 2 Лікування НПЗП при підгострому та хронічному перебігу захворювання — диклофенак натрію — 75-150 мг/добу; — німесулід — 100-200 мг/добу; ___________________________________________ — моваліс — 7,5 мг/добу; — кеторолака трометамін (кеторол) ЗО мг/добу; — целекоксиб — 200 мг 1-2 рази на день Крок З Антикоагулянтна (впродовж 1 міс. і більше) чи антиагрегантна (впродовж 6 міс. і більше) терапія при нефротичному синдромі, ДВЗ-синдромі з вираженими порушеннями гемодинаміки: — гепарин по 10-20 тис ОД/добу впродовж місяця і більше; — фраксипарин — 0,6 мг/добу; дипіридамол (курантил) — 150-200 мг/добу; — пентоксифілін (трентал) — 400-600 мг/добу — дипіридамол (курантил) — 150 мг/ добу Крок 4 Еферентна терапія при резистентній формі захворювання з важким перебігом: — плазмаферез на курс 3-5 процедур; — гемосорбція на курс 3-5 процедур; — імуносорбція та селективна імуносорбція
Заслуговує уваги тактика лікування системного вовчака в залежності від ступеня тяжкості (алгоритм 6.12).
Алгоритм 6.12. Лікування системного червоного вовчака в залежності від ступеня тяжкості [за матеріалами Американської колегії ревматологів, 2000] Лікування захворювання легкого ступеня тяжкості: — уникнення надлишкового ультрафіолетового опромінення; — знеболююче лікування із застосуванням НПЗП;
— призначення глюкокортикоїдів місцевої дії для лікування шкірних проявів; — амінохінолінові препарати: хлорохін (делагіл) — 250-500 мг/добу або гідроксихлорохін (плаквеніл) — 200-400 мг/добу; — преднізолон в малих дозах (10 мг/добу) Лікування захворювання тяжкого ступеня: — високі дози глюкокортикостероїдів: преднізолон 40-60 мг/добу при тяжкій формі люпус-нефриту; — при рефрактерному серозиті преднізолон у дозі 20 мг/добу; — преднізолон вводять в/в + перорально; — цитостатики: азатіоприн, метотрексат, циклофосфамід, хлорамбуцил, циклоспорин, мікофенолату мофетил в оптимальних дозах; — преднізолон + цитостатик Лікування тяжкої форми захворювання без уражень нирок: —■ преднізолонотерапія + в/в введення гама-глобуліну — преднізолонотерапія + даназол, циклоспорин або спленотерапія та різні хіміотерапевтичні режими; — преднізолонотерапія + циклофосфамід + плазмаферез або обмінне переливання крові (особливо при тромбоцитопенічній пурпурі) Лікування термінальної стадії з ознаками ХНН: — використання діалізу і/або трансплантація нирок
Останнім часом запропоновані інноваційні підходи до лікування СЧВ, які знаходяться на різних етапах апробації та впровадження в клінічну практику, але вони не є стандартами для лікування, тому на них ми не зупиняємось. Лікування пацієнтів з СЧВ при різних кризах [40] І. Лікування при аутоімунному кризі: I. ГКС у високих дозах, в тому числі пульс-терапія. 2 а. Комбінована пульс-терапія преднізолоном і циклофосфамідом (у 1-й день в/в 1000 мг метилпреднізолону і 1000 мг циклофосфаміду, у наступні 2 доби по 1000 мг метилпреднізолону). 2 б. Комбінація ГКС у високих дозах з циклоспорином А (5 мг/кг/добу протягом 6 тиж.). 3. Плазмаферез. II. Лікування при церебральному кризі: 1. Комбінована пульс-терапія метилпреднізолоном і циклофосфамідом (див. вище). 2. Циклофосфамід в/в 2 г 1 раз на тиждень протягом 4 тиж., потім по 200 мг 1 раз на тиждень протягом 2-2,5 років. 3. Плазмаферез. III. Лікування при гематологічному кризі: 1. Глюкокортикостероїди у високих дозах, у тому числі пульс-терапія. 2. Комбінація ГКС у високих дозах із циклоспорином А (5 мг/кг/добу протягом 6 тиж.). 3. Імуноглобулін в/в 0,4 г/кг маси тіла протягом 5 днів.
Рекомендації доказової медицини при СЧВ Згідно з рекомендаціями Європейської протиревматичної ліги, найбільш ефективними препаратами при СЧВ є: метотрексат, глюкокортикоїди, анти-малярійні засоби (рівень доказів А), азатіоприн (рівень доказовості В); значно менш ефективні НПЗП, мофетилу мікофенолат (рівень доказовості Д). Ефективність ад'ювантної терапії при СЧВ обумовлена застосуванням таких препаратів та заходів, як біфосфонати, кальцій / вітаміни, пероральні контрацептиви (безпечне лікування), гормонозамісна терапія (рівень доказовості А), фотопротекція (рівень доказовості В), відмова від паління, контроль ваги, фізичні вправи, статини, антигіпертензивні засоби (рівень доказовості Д). При лікуванні люпус-нефриту клінічно ефективними є комбінована терапія (глюкокортикостероїди + імунодепресанти), мофетилу мікофенолат (за ефективністю подібний пульс-терапії циклофосфамідом у нетривалих дослідженнях), циклофосфамід (ефективний у довготривалих дослідженнях) (рівень доказовості А); у термінальній стадії люпус-нефриту гемодіаліз та трансплантація нирок є безпечним методом (рівень доказовості В), трансплантація має переваги перед діалізом (рівень доказовості С).
Дата добавления: 2017-01-14; Просмотров: 641; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |