Перше і третє питання

Слово «етика» історично походить від давньогрецького слова «ethos», яке означало спільне житло і правила, породжені спільним гуртожитком. Етос - спільне житло (Іліада), звичай, темперамент, характер. Moralis - римське слово, використане Цицероном для перекладу грецького слова «етичний». Так що, мораль і етика в принципі - синоніми. Але в сучасному слововживанні в російській мові під мораллю більш розуміються реально існуючі звичаї, моральні відносини, а під етикою - саме наука про мораль.

Таким чином, етимологія терміна етика показує, що предметом дослідження даної науки є практичне поведінку людей, норми, що забезпечують умова згуртування суспільства, подолання зоологічного індивідуалізму і агресивності. Але в міру розвитку суспільства до цього первісного змісту, звичайно, додається багато нового. Люди намагаються осмислити такі прояви морального життя, як мука совісті, співчуття, прагнення до утвердження власної гідності, дружба, жертва собою заради іншого і багато іншого. Людина постійно намагається відповісти на питання про сенс свого буття, зрозуміти, що значить його життя в нескінченному протягом часу і безмежному просторі. Ці питання також мають моральне значення, змушують замислюватися про обов'язки перед майбутніми поколіннями, про власний внесок у розвиток духовної культури суспільства. І не випадково багато великих людей зверталися до нащадків у вигляді сповіді. Такі сповіді як літературні твори залишили, наприклад А. Августин, Ж.-Ж. Руссо. Вони прагнули увічнити своє ім'я в своїх ідеях, представлених разом з тим не тільки в загальній формі, але і пережитих емоційно у власному досвіді.

Настільки різноманітне зміст самого предмета етики - мораль, звичайно, породжує різноманітні вистави тоді, коли людина замислюється про свою морального життя, про взаємини з іншими людьми.

Коли говорять про етику, у багатьох виникають найрізноманітніші вистави: хтось вважає, що етика це етикет, правила ввічливого, поважного ставлення до іншого; хтось - що це наука про певні бажаних рисах характеру, чесноти (помірність, мужність, мудрість, справедливість); у кого-то виникає образ гризучої совісті, спогади про сильних моральних переживаннях; інші, можливо, замислюються про справедливість або несправедливість якихось явищ суспільного життя, борг і обов'язки.

Кожне з названих уявлень дійсно відображає якісь боку моралі і що ще більш важливо - розкриває певні способи побудови системи етичного знання. Ці способи проявляють себе в конкретних історичних умовах як певні пріоритети теоретичної думки. Так, антична етика в основному була етикою чеснот. У середні століття практично діюча мораль багато в чому була заснована на жорсткій регламентації правил життя різних станів, зовні підтримуваної правилами етикету. У Новий час виникає необхідність розробки такої моралі, яка могла б бути однаковою для всіх, незважаючи на реальні відмінності видів діяльності, що здійснюється кожною людиною. Це робить актуальним розробку принципів етики боргу, хоча ці принципи вже явно виявляють себе і в християнській етиці в середні століття. У сучасну епоху в зв'язку з посиленою увагою суспільства до прав людини, до забезпечення умов для самовираження кожної особистості, в етиці стає вкрай актуальною тема справедливості.

Сказане, однак не означає, що теоретики етичної думки займалися тільки питаннями і їх пріоритети були жорстко розподілені по епохах. Будь-який спосіб побудови моральної системи, яка б категорія не була взята в ньому за вихідну і які б в ньому не були зроблені пріоритети, все одно передбачає використання різних понять, опис за допомогою цих понять різних сторін людського життя.

Можна відзначити наступні, що відображають фундаментальні аспекти життя людини розділи етики: аретологія - Вчення про чесноти; деонтологія - вчення про борг; аксіологія - вчення про цінності; феліологія - Вчення про щастя; танатологія - Вчення про смерть; вчення про справедливість. У ряді випадків це перехрещуються поняття. Так, наприклад, в якості цінності можуть бути розглянуті не тільки якісь блага, а й моральні норми і чесноти. Проте, кожне з названих понять відображає свій специфічний підхід до дослідження моральної реальності.

У релігійної етики ми можемо зіткнутися з іншими усталеними назвами, також якимось чином членують моральну теорію (вчення про дух, про гріх, про Божу, про спокуту і спасіння).

Недостатня увага до категорій, небажання займатися категоріальним аналізом може породити значну плутанину. Наприклад, зараз у всю вживається термін духовність. Тим часом, він не має загальноприйнятого світського тлумачення, що породжує значну плутанину в теорії і в моральних оцінках, залишається, наприклад, незрозумілим, чи можна протиставляти духовність знань, чи може неписьменна людина бути високо духовним і т. Д.

Серед категорій, що дозволяють дати перші визначення моралі, можна виділити категорії добра і зла, вчинку, боргу.

Історично в категорії добра и зла вкладався різний зміст. Спочатку під добром розумілося все те, що сприяє стабілізації умов життя, кажучи сучасною мовою, все те, що підтримує гомеостаз. Під злом, навпаки розумілися всі небезпеки, всі несприятливі впливу. До злу, поряд з діями, що виходять за рамки традиції, ставилися також епідемії, несприятливі погодні умови і т. Д. У подальшому, в історії розвитку класового суспільства, вичленяється більш вузький сенс розуміння добра і зла. Ці категорії починають співвідноситися з оцінками вчинків людей.

вчинок визначається як дія суб'єктивна мотивоване і має суспільне значення. Оцінки вчинків виробляються на базі прийнятих норм моралі і пов'язаних з ними уявлень моральної свідомості. Затвердження в суспільному житті моральних вимог, норм моралі має тривалий характер, відбувається в історичній практиці, пов'язаної з виживанням певних спільнот. Це означає, що упорядкування поведінки людей здійснюється в моралі не просто за рахунок їх теоретичних уявлень про необхідність належного поведінки. Воно являє реалізацію більш складних процесів, в яких елементи духовної творчості окремих осіб поєднуються зі стихійними механізмами масової поведінки (типу наслідування, імітації, ідентифікації з групою). В кінцевому рахунку все уявлення про належну поведінку більш-менш тривалий час існують в культурній історії людства тільки в тому випадку, якщо вони отримують підтвердження в практиці виживання різних соціальних груп і більших соціально-історичних спільнот людей.

Причому, в житті соціально-історичних спільнот людей, в самому процесі їх консолідації створюється така соціальна реальність, яка не мала місце до введення певної соціальної норми. Це означає, що мораль не може бути визначена як система деякої регуляції, покликана просто блокувати небажані для суспільства, що руйнують його вчинки, начебто крадіжки, нанесення каліцтв іншому і т. Д. Звичайно, дані обмеження мають місце в моралі. Але вони не складають її єдиного змісту. Для порівняння можна, наприклад, взяти норми «Не кради» і екзогамний заборона. Зрозуміло, що «Не кради» це просто умова збереження власності, забезпечення непорушення інтересів іншого, що, до речі кажучи, забезпечується не тільки мораллю, але і правом. Але якщо оцінити виникнення і соціальні наслідки такої норми, як екзогамний заборона, то це не просто забезпечення стабільності суспільства. Ця умова самого його виникнення. У цьому сенсі поняття духовно-практичне освоєння має більш точний зміст для наукового визначення моралі, ніж соціологічне поняття регуляція поведінки. Йдеться про те, що моральна свідомість освоює світ і одночасно конструює його (а не просто підправляє). Це і відбивається терміном духовно-практичне освоєння. Найважливішим підсумком духовно-практичного освоєння дійсності є утвердження в суспільному житті певних соціальних норм. Вони відтворюються в житті різних груп, соціально-історичних спільнот і є способом передачі канонізованого в даній культурі уявлення про належне. На основі цього подання будуються практичні взаємини людей, виконуються очікування одних людей щодо можливого або обов'язкового (високо ймовірного) поведінки інших. Наприклад, уявлення про те, що голодного нагодують, який потрапив в біду допоможуть, з членом своєї групи в умовах примітивного суспільства обов'язково поділяться їжею і т. Д.

мораль представляє спосіб практично духовного освоєння дійсності, пов'язаний з використанням ідеальних зразків (норм) для загальних оцінок поведінки на основі історично канонізованого уявлення про відмінність добра і зла. На базі норм і нормативних ідей, представлених в моральному свідомості суспільства, з приводу окремих вчинків виносяться моральні судження, спрямовані на корекцію поведінки, стабілізацію умов суспільного життя.

ідеальні зразки - Це стійкі форми комунікації. Це те, що надає надійність нашим очікуванням реакції іншого на наші дії і наші запити. Наприклад, якщо я питаю кого-то, як пройти на таку-то вулицю, я очікую отримати правильну відповідь і не розраховую, що буду обдурять, тим більше - не очікую, що у відповідь на моє запитання буде проявлена??щодо мене якась агресія. Стійкі очікування, власне, і гарантують відтворення того, що називається суспільними відносинами, перш за все тими, які складаються, проходячи через волю і свідомість людей, т. е. усвідомленими суспільними відносинами. Звичайно, в суспільстві є ще й інші відносини. Матеріальні, або, як їх іноді називають, виробничі. Ці відносини складаються незалежно від волі і свідомості людей і є стихійно виникають пропорції, необхідні для відтворення суспільного багатства, для безперебійного здійснення матеріального виробництва. Але слід врахувати ту обставину, що самі ці матеріальні відносини не могли б існувати без певної міри надійності в особистих комунікаціях людей. Наприклад, вони не могли б існувати, якби всі один одного обманювали, якби укладені угоди не виконувалися. Таку стійкість особистих комунікацій поряд з нормами права гарантують і норми моралі.

норми моралі складаються стихійно. Суб'єкт нормотворення і об'єкт дії моральних норм зазвичай збігаються. Це відрізняє мораль від права, норми якого розробляються управлінськими органами держави і вводяться в дію відповідними рішеннями законодавчої влади. Звичайно і в праві ми не маємо справу з повним свавіллям законодавця. У нормах права, по-перше, знаходить вираження загальне уявлення про право як застосування рівного масштабу до різних осіб, по-друге - вираз історично обумовлених уявлень про справедливість, пов'язаної з еквівалентом ринкового обміну, захистом власності, гарантією прав людини і т. Д. Проте норми права представляють більш формалізований і, так би мовити, більш штучний, в порівнянні з нормами моралі, регулятор поведінки.

Функції моралі тому більш диференційовані в порівнянні з функціями права. У той час як право виконує в основному, функцію узгодження вже розвинених інтересів людей, мораль активно впливає і на формування самих цих інтересів. В етиці обговорюються питання про сенс життя, призначення людини, що безпосередньо впливає на Мета особистого буття.

Теоретики моралі називали дуже різноманітні її функції, такі як регулятивна, соціально-критична, ідеал-що визначає, функція трансляції культури. У ряді своїх функцій мораль, безсумнівно, об'єднана з іншими феноменами культури, наприклад, до звичаїв, традицією (функція трансляції культури); в ряді функцій вона демонструє незалежність від них (соціально-критична функція).

У певному ключі специфіка моралі може бути розкрита на основі розуміння специфіки засобів впливу на поведінку особистості. Норми і вимоги моралі, безсумнівно, мають відмінності від інших суспільних норм. Вони виражаються в наступному:

а) неінституційний характер норм моралі. Санкції моральних норм носять ідеальний характер. Їх виконання в основному не підтримується діяльністю спеціальних інститутів. Принаймні мораль може існувати і без таких інститутів;

б) конфлікт належного і сущого. Мораль зазвичай пред'являє особистості завищені вимоги, які не можуть бути повною мірою реалізовані в цій дійсності. Звідси виникає бажання зміни людини і зміни навколишнього його суспільства;

в) свобода вибору. Людина має право слідувати або не слідувати приписам моралі. Хоча в реальній практиці його вибір залежить від громадської думки, в найбільш глибокому розумінні моральна людина залишається моральним навіть тоді, коли його дії здійснюються поза всяким зовнішнього контролю;

г) загальність вираження морального вимоги. Моральне вимога пред'являється всім людам Землі, незалежно від їх національної, расової, класової приналежності. Ідеали особистому житті, що формулюються етичної думкою, вважаються принципово доступними для наслідування, такими, які можуть бути реалізовані в життєвій практиці будь-якої людини;

д) належний характер. Свобода вибору як теоретична посилка розуміння моралі і як емоційно-психологічний фактор не означає, проте, відсутність імперативності вимоги. Незважаючи на більш загальне, в порівнянні з нормами права, вираження, прагнення представити свої вимоги як добровільне бажання, свідомо прийняти інтерес іншого як рівного свого власного, норми моралі все одно мають імперативної (обов'язкової для виконання) природою. Без таких формалізованих засобів поведінки духовно-практичне відображення дійсності неможливо, бо сама нова, штучно створювана реальність, повинна мати кошти власного відтворення, засоби забезпечення стійкості задається в ній якості буття.

Крім норм, які представляють собою найбільш жорсткі і формально фіксовані вимоги, що ставляться до більш-менш типовою ситуації дії, в моралі велику роль відіграють також принципи поведінки. Вони висловлюють узагальнені уявлення про типах взаємини особистості і суспільства. Наприклад, принцип колективізму, принцип індивідуалізму, принцип невтручання в приватне життя і т. Д. У захисті своїх принципів кожна система моралі зазвичай тісно змикається з правом.

Дата добавления: 2017-01-14