Бронхіальна астма. Особливості методики ЛФК при окремих захворюваннях органів дихання

Плеврит

Пневмонія

Особливості методики ЛФК при окремих захворюваннях органів дихання

Звукова гімнастика.

У звукових вправах використовується звук у поєднанні із співом з метою вібраційного впливу на певні органи (моторно-вокальний рефлекс). Цей вплив посилюється спеціальними дихальними вправами, а також кінестезією активних точок на стопі, пальцях і голові за допомогою надавлювання. Кінестезію в деяких випадках можна поєднувати із співом певних складів, із спокійною ходьбою. Зазначимо, що вібрацію звуків можна застосовувати самостійно, не поєднуючи з іншими вправами.

Звукорухові вправи – це коливальні рухи звукової хвилі в голосових зв'язках, у ділянці грудей і живота, які періодично повторюються. Звук „І” вібрує глотку й гортань, звук „Й” викликає вібрацію головного мозку, „а” і „о” - у ділянці грудей, „е”, „о” - легень, серця, печінки, шлунка. Вібрація звуком позитивно впливає на всі органи, особливо на серцево-судинну систему, посилює захисно-адапційні реакції організму. Слід підкреслити, що чим протяжнішим буде склад, який поспівують, тим сильніша його дія.

Термін „респіраторна гімнастика” використаний тому, що під його синонімом „дихальна гімнастика” розуміють сукупність тільки дихальних вправ, якими не можна обмежуватися. Респіраторна гімнастика характеризується раціональним збігом спеціальних статичних і динамічних дихальних вправ, які рівномірно тренують функції вдиху і видиху з загальнорозвиваючими вправами для середніх і великих м'язових груп.

Назва „дренажна гімнастика” визначає ціль і характер фізичних вправ, що застосовуються в хворих на хронічні неспецифічні захворювання легень з явищами гнійної ексудації, при якій однією із головних задач гімнастики є посилення дренажної функції бронхів для виведення гнійної мокроти.

Термін „експіраторна гімнастика” указує, що на заняттях за цією методикою основну увагу треба приділяти розвиткові сили допоміжних (м'язів передньої черевної стінки, м'язів грудної клітки та ін.) і основних м'язів, що беруть участь у виробці і закріпленні навичок подовженого видиху. А із назви „релаксаційно-респіраторна гімнастика” (релаксація-розслаблення) виходить те, що однакове значення в заняттях за цією методикою повинно приділятися статичним і динамічних дихальним вправам і вправам на розслаблення м’язів тулуба і кінцівок у зв'язку з елементами аутогенного тренінгу.

Протипоказання: значна інтоксикація і дихальна недостатність, висока температура тіла, тахікардія понад 100 скорочень за 1 хв.

ЛГ призначають із перших днів перебування в стаціонарі. До комплексу включають прості вправи для верхніх і нижніх кінцівок в положенні лежачи, статичні дихальні вправи. Для поліпшення вентиляції легень на ушкодженому боці пацієнт під час виконання вправ лягає на здоровий бік. З часом включають вправи з нахилами тулуба зі спеціальними дихальними вправами і вимовлянням звуків та звукосполучень. При затримці дихання на вдиху виконують нахили тулуба у здоровий бік. Залежно від локалізації патологічного процесу, у верхній частці легень виконують ключичне дихання, в середній - реберне і в нижній частці - діафрагмальне. До комплексу вправ включають складні вправи, а також вправи зі снарядами (палиці, булава, гантелі, м’ячі вагою 1-2 кг) і на снарядах.

Протипоказання: гострий запальний процес, висока температура тіла, велика кількість ексудату, відсутність шуму від тертя плеври, значна болючість в ушкодженій ділянці грудної клітки під час виконання фізичних вправ.

На тлі загальнозміцнювальних вправ призначають спеціальні дихальні вправи, які сприяють розширенню грудної клітки, збільшенню амплітуди руху діафрагми. Це виконання затримки дихання на видоху з одночасним розгинанням, обертанням і поворотами тулуба з різними положеннями рук. Під час виконання вправ дихання бажано поглиблювати поступово, з одночасним підняттям рук на ураженому боці. Нахили тулуба у здоровий бік з паузою на вдиху призводять до розтягування плеври, сприяють швидкому розсмоктуванню ексудату і розправленню легень. Окремі вправи, що сприяють розсмоктуванню ексудату, розтягуванню плеври, розправленню легень, збільшенню рухливості діафрагми, особливо на ураженому боці, слід виконувати до 10 разів на добу, не допускаючи перевантаження.

Протипоказання: астматичний статус, дихальна та серцева недостатність із декомпенсацією функцій цих систем, вентиляційна недостатність, яка наростає.

Призначення дихальних вправ з оптимальним вдихом, видихом та паузою на видиху забезпечує накопичення СО2 в бронхах і бронхіолах, чим послаблюється або ліквідується бронхоспазм. Коли хворий відчуває наближення приступу ядухи (і в період приступу), йому необхідно сісти, опустити руки на коліна або покласти їх на край столу, розслабити м’язи плечового поясу, спини та живота, дихати спокійніше, менш глибоко, ніж звичайно. Намагатися зменшити об’єм вдиху зі збереженням попередньої (або навіть більшої) частоти дихання. Не розмовляти. Стримувати кашель, глибоко не вдихати. Під час вдиху можна піднімати пальцем кінчик носа, розширюючи ніздрі, що рефлекторно призводить до зменшення бронхоспазму. Ефективний також подовжений видих через рот вузьким струменем.

Під час приступу ядухи корисно постукувати по крилам носа, робити короткий вдих носом і видих через рот. Вдих виконують поверхнево, розслаблюючи м’язи живота, а видих роблять, навпаки, скорочуючи ці м’язи. Зняти приступ ядухи, крім регуляції глибини вдиху і частоти дихання, допомагають короткі затримки на вдиху (на 2-3 сек.), а якщо можливо, подовжені вольові затримки на видиху (звичайно 5-10 сек.), що їх роблять з перервами. Після завершення бронхоспазму до процедур ЛГ включають регламентоване дихання з паузою на видиху, з вимовою звуків та звукосполучень, що призводить до збудження рецепторів еферентних симпатичних волокон з виділенням адренергічних речовин, які мають спазмолітичну дію.

В період між приступами необхідно тренувати дихальні паузи в стані спокою, з перервами 5 хв., потрібно затримувати дихання після неповного видиху, намагаючись подовжити паузу. При цьому дихання затримують до появи першого неприємного відчуття нестачі повітря. Після затримки не слід допускати глибокого дихання. Число таких затримок протягом дня визначають за сумарним часом дихальних пауз, який за день має бути в межах 10 хв. Так, якщо дихальна пауза 15 сек., її слід повторювати 40 разів, якщо пауза 20 сек. – 30 разів. Якщо є мокротиння, його виводять, повільно надавлюючи на грудну клітку синхронно з кашльовими поштовхами, без глибоких вдихів.

Застосовують дренажні вправи. Добре зміцнює дихальні м’язи протидія вдиху. До “звукової гімнастики” хворим на бронхіальну астму рекомендують включати вправи, які передбачають вимовляння “дзижчачих” шиплячих (найбільш придатними є звуки р, ж, ш, з, с, у, а, о, і). Вимовляти їх слід голосно, енергійно, оскільки в основі такої дії лежить принцип вібромасажу, який розслаблює непосмуговані м’язи бронхів.

Коли затяжний приступ астматичної ядухи з наростаючою бронхіальною обструкцією не знімають інгаляції та ефедрин, які звичайно допомагають, тоді неефективний є і метод вольового обмеження об’єму легеневої вентиляції. Домагатися поліпшення при астматичному стані за допомогою тільки цього методу не слід, аби не втратити часу для необхідної невідкладної терапії.

Застосування ЛФК – важливий чинник у системі лікування та реабілітації осіб із захворюваннями органів травлення.

Дата добавления: 2017-01-14