Екоетика

Усвідомлення гостроти і масштабність екологічних проблем, виявлення їх глобального і регіонального характеру, створення екологічної освіти та просвіти створюють передумови для формування екологічної культури, в рамках якої взаємини людини і природи постають як етична проблема.

Стурбованість, ініційована насамперед значним техногенним впливом на природу, неодмінно актуалізує проблему взаємовідносин людини і природи, що пов'язується з "феноменом страху" перед знищенням земного життя. "Феномен страху", яким виступає глобальна екологічна криза, супроводжується деструктивними змінами в масовій свідомості людей і вимагає регламентації меж їх втручання в природне середовище та відповідальності за порушення природного балансу. Дискусії, присвячені осмисленню екологічних проблем, сьогодні переміщуються в епіцентр світової суспільствознавчої думки і стають невід'ємною частиною сучасних соціально-комунікативних процесів.

З огляду на те що до обговорення сучасної глобальної екологічної кризи долучаються всі сфери суспільного життя, вона поступово стає вихідним пунктом роздумів над світовими проблемами, концентруючи в собі суперечливі ідеї стосовно характеру майбутнього розвитку людства. З одного боку, утверджується технократичний підхід до осмислення екологічної кризи, згідно з яким її розв'язання вбачається в підвищенні рівня життя суспільства, економічному зростанні й інтенсивному використанні природних ресурсів. Другий - екологічний - підхід передбачає протилежну стратегію розвитку й спирається на інші світоглядні позиції, утверджуючи необхідність формування екологічної свідомості й вироблення нової стратегії моральної поведінки, яка б надавала нову шкалу цінностей у системі "суспільство - природа" і змогла захистити людство від наслідків глобальної екологічної кризи.

Провідну роль у зміні світоглядної парадигми сучасні дослідники віддають екологічній (природоохоронній) етиці, що являє собою міждисциплінарний напрямок дослідження і розглядається як керівництво в екологічних ситуаціях, що розширює межі спільності, органічно вводить природу до зони морального простору, формує установку на безмежну відповідальність людини за все живе і відображає існування екологічної свідомості.

Екологічна етика орієнтована на перегляд ціннісних основ цивілізації в напрямку цілісного розвитку людини і органічності її життєдіяльності. На відміну від економічного підходу до природи (на основі "вигідно" - "невигідно", "розумно" - "нерозумно"), екологічна етика орієнтує відносини з природою з точки зору дилеми "добре" - "погано".

Альберт Швейцеp, якого вважають засновником екологічної етики писав: "Я не повинен робити нічого, крім неминучого. Селянин, зкосивший на лузі тисячу квіток для корму своїй корові, не повинен заради забави топтати квітку, що росте на узбіччі дороги, тому що в цьому випадку він скоює злочин проти життя, не виправдане ніякою необхідністю".

Корінним питанням екологічної етики є питання про те, яке наше відношення до Природи: як до об'єкта (речі) чи суб'єкта (тобто до рівного собі, що має моральний статус і права). Екологічна етика існує лише тоді, коли ми відносимось до природи як до суб'єкта. У цьому випадку шкода, нанесена природі, буде розглядатись з погляду нанесення збитку самій природі.

Як правило, екологічну етику розділяють на дві складові частини: філософську екологічну етику і нормативну екологічну етику. Нормативна етика стосується практичних питань, розробляючи етичні судження, правила і принципи наших відносин із природою, а також етичні оцінки. Більшість етичних суджень, що включають "погано - добре", "випливає", "повинні" чи "потрібно" - це нормативні вимоги. Вони визначають поведінку наприклад: "види, що знаходяться під загрозою знищення, варто охороняти", "полювати на тварин для розваги - погано". Нормативні судження явно або неявно звертаються до певних норм чи стандартів етичної поведінки. Велике значення нормативної екологічної етики - в розробці спеціальних етичних правил і етичних принципів поведінки. Етичні правила стосуються більш вузьких питань і іноді можуть суперечити одне одному. У цьому випадку звертаються до етичних принципів, які є узагальненнями більш високого порядку. Принципи набагато універсальніші, ніж правила, і в будь-якій системі моралі їх не буває багато. Причому їх буває важко застосувати до конкретної ситуації без таких проміжних ланок, як правила.

Філософська етика припускає більш високий рівень узагальнень і абстракцій, на якому нормативні судження й оцінки, а також докази, що приводяться на їх користь, аналізуються й оцінюються. Це рівень загальних концепцій, ідей і теорій, на основі яких пояснюються і захищаються нормативні судження. Філософська екологічна етика розробляє такі важливі поняття як "цінності природи", "права природи", "людські обов'язки перед природою", "благо природи" тощо.

Екологічна етика має головні функції: руйнівну і творчу. Перша спрямована на те, щоб зруйнувати старі, споживацько-утилітарні стереотипи відносин людини з природою, численні антропоцентричні міфи і цінності, відмовитися від марнотратних і негуманних видів природокористування. Творчі функції екологічної етики спрямовані на вироблення нового, екологічного світогляду, що дозволяє успішно співіснувати людині і природі.

Як справедливо вважає С.Д. Дерябо, розвиток свідомості на основі екологічної етики " являє собою кардинальну зміну образу світу, яку можна, мабуть, порівняти з тим переворотом у свідомості, який був зроблений Коперником - зміною геоцентричної моделі сонячної системи на геліоцентричну. Як тоді Земля втратила статус центру всесвіту і його зайняло сонце, так і тепер людина повинна відмовитися від уявлення про себе, як "центр" природи, світу, а це місце повинен зайняти принцип екологічної доцільності, "екологічний імператив".

В екологічній етиці розроблені основні, базові принципи відносин людини із природою. Вони вказують, які дії ми морально зобов'язані здійснювати стосовно природи, або навпаки, утриматися від їх здійснення. Найбільший внесок у розробку цих принципів додав американський екофілософ Пол Тейлор:

1. Принцип неспричинення шкоди чи збитків жодній істоті в навколишньому природному середовищі чи екосистемі. Цей принцип містить обов'язок не вбивати жоден організм, не нищити популяції живих видів, біотичні угруповання, екосистеми в цілому, а також обов'язок утримуватися від будь-яких дій, що можуть виявитися для них згубними.

2. Принцип невтручання. Під цей принцип попадають два типи зобов'язань: одне вимагає утримуватися від яких-небудь обмежень волі окремих організмів, друге стосується загальної стратегії "руки геть" по відношенню до цілих екосистем і біотичних угруповань. Згідно цього принципу жива істота вільна тоді, коли в її життєвому оточенні і діяльності немає жодного з наступних чотирьох видів обмежень, що можуть послабити, погіршити чи зруйнувати її здатність успішно пристосовуватися до навколишнього середовища: прямі зовнішні обмеження (клітки, пастки); непрямі зовнішні обмеження (відсутність води, їжі); прямі внутрішні обмеження (хвороби, проковтнуті отрути і т.п.); непрямі внутрішні обмеження (слабкість, недієздатність внаслідок ушкодження органів чи м'язів).

Якщо, наприклад, ми викопуємо молоді деревця, вилучаючи їх із природної екосистеми, і пересаджуємо в культурний ландшафт, ми порушуємо принцип невтручання, якщо навіть ми надалі добре доглядаємо за ними, що дозволяє їм бути здоровішими і жити довше, ніж вони жили б у природних умовах. Ми зробили зло; не давши їм можливість прожити своє життя на волі. Однак, ще більшу вагу має невтручання у волю популяцій цілих видів, біотичних угруповань та екосистем. Заборона на втручання в їхнє життя означає що ми зобов'язані не намагатись маніпулювати, "керувати" природними екосистемами, контролювати, змінювати їх будь-яким іншим способом чи втручатися в їх нормальне функціонування.

3. Принцип порядності. Цей принцип закликає не обманювати, не порушувати довіри, не вводити в оману ніяку дику або свійську тварину.

4. Принцип дотримання прав природи. Цей принцип вимагає поважати й дотримуватись прав природи.

5. Принцип відшкодування. Цей принцип вимагає, щоб людина, яка заподіяла зло будь - якому природному об'єкту, була зобов'язана компенсувати нанесений збиток. Це може бути створення нових заповідників і заказників, збільшення їх території, допомога тваринам і рослинам, відновлення порушеної якості навколишнього середовища.

П. Тейлор вважає, що, приймаючи позицію поваги до природи як остаточну моральну позицію, ми зобов'язуємося жити за визначеними нормативними принципами, що керують нашими відносинами із природою. За Тейлором етичне зобов'язання стосовно амеби ідентичне нашому зобов'язанню стосовно кита чи орла. Принципу-поваги до природи повинна дотримуватися кожна людина, незалежно від того, любить вона природу чи ні. Автор думає, що кожна жива істота має у своєму розпорядженні свою власну справжню цінність, що полягає у власному благу. Тому будь-яку живу істоту потрібно визнати як Телеологічний центр життя, що намагається зберегти себе і реалізувати власне благо своїм власним шляхом.

Концептуально близько до етики поваги до природи знаходиться етика благоговіння перед життям А. Швейцера. Альберт Швейцер вказував, що етичною, моральною людина може вважати себе тільки тоді, коли стане поважати будь-яке життя і приходити на допомогу будь-якому життю, що почувається нещасним. Він вчив: "Помилкою всіх існуючих етик була думка про те, що вони розглядали відношення людини до людини, коли в дійсності мова йде про те, як відноситься людина до усього, що її оточує. Етикою є відповідальність за усе, що живе".

Екофілософи-біоцентристи Гудпастер і Етрильд, на відміну від Тейлора та Швейцера, вважають, що живі істоти не усі мають рівну моральну цінність. На їх думку бактерії і найпростіші мають мізерно малу моральну значимість, на відміну від вищих тварин, котрі мають значно більшу моральну цінність.

Філософські погляди руху захисту (звільнення) тварин знайшли свій розвиток наприкінці 60-х років XX століття, коли група випускників Оксфордського університету - філософів, психологів і теологів, еліти англійської й американської інтелігенції, висунула концепцію природних прав тварин. Тварини, вважали вони - здатні почувати і розуміти, вони мають такі ж потреби як і ми: залишатися живими, бути захищеними від страждань, задовольняти голод, спрагу, тому справедливість вимагає, щоб ці потреби тварин були задоволені. Лідерами в галузі прав тварин вважаються американський екоетик Том Ріган, що написав "Справу про права тварин", Пітер Сінгер (Австралія), автор книги "Звільнення тварин", Річард Райдер (Великобританія), психолог і теолог Ендру Лінзі (Великобританія).

Ще одним напрямком екологічної етики можуть вважатися вишукування, пов'язані з людиною як біологічною істотою - біоетика. Термін "біоетика" ввів у 1971 році американський лікар Ренеселер Поттер. Біоетика досліджує - етичні проблеми використання методів генетичної інженерії (наприклад, створення гібрида людини і мавпи), моральна сторона абортів, клонування, трансплантації, біотехнологій, моральні сторони взаємодії між медиком і пацієнтом.

Слід зазначити, що є автори, які стверджують, що біоетика включає два аспекти: медичну біоетику, що розглядає питання ставлення до людських істот (проблема абортів), і власне біоетику, що розглядає відношення людини до тварин, точніше, до істот, що здатні відчувати.

Сьогодні центральною проблемою екоетики є проблема екоетичного ідеалу. Під екоетичним ідеалом розуміють такі умови життя на Землі, за яких люди можуть дбати про свої особисті інтереси, у той же час дозволяючи багатьом співтовариствам живих істот у величезній різноманітності екосистем вести безперешкодне існування. При цьому роль людей полягає в тому, щоб направляти й контролювати свою поведінку відповідно до принципів екологічної етики. Першим кроком на шляху до екоетичного ідеалу є внутрішня зміна в моралі. Адже більшість людей виховувалася в такій культурі, у якій верховенство людини над іншими видами й безправ'я природи вважалося унормованим. Екологічна етика критикує такий підхід, проголошуючи рівноцінність і рівноправність усіх живих істот (включаючи людину).

Без сумніву, екоетичні принципи не є абсолютними, і заради їжі або інших важливих людських потреб їх доводиться порушувати. Однак, такі дії повинні викликати в людей глибокий жаль, щиросердне бажання відшкодувати збиток тим, хто уражений або скривджений. Тільки за таких умов можливе просування до етичного ідеалу. Нині перед людством нагальна необхідність повернення на новому рівні до гармонії людини з природою - створенню екологічного суспільства. Ідеал, до якого кличе екологічна етика, не може бути реалізований автоматично. Але в будь-якому разі майбутнє не може не включати екологічний вимір.

Питання для самоконтролю:

1. Якими є особливості екологічних проблем у високорозвинених країнах і країнах "третього світу"?

2. Простежте негативні зміни навколишнього середовища в різних країнах сучасного світу.

3. Фактори деградації і руйнування лісів на нашій планеті?

4. Якими ви бачте основні напрями екологічної політики в світі?

5. Яка проблема є центральною проблемою екоетики?

Дата добавления: 2015-07-13