Перехід майна до держави

Спадкові права іноземців

Отримання українським громадянином спадщини за кордоном

Відповідно до українського законодавства, права спадкування, що виникають в силу іноземних законів, цілком визнаються в Україні. Іноземна спадщина в Україні не обкладається податком, у той час як, наприклад, у Франції спадкоємний податок складає 55 відсотків, у штатах Пенсільванії, Нью Джерсі — 15 відсотків.

Консульські установи України сприяють українським громадянам у захисті спадкових прав, що виникли під дією іноземного закону. Відповідно до Консульських конвенцій, компетентні органи держави перебування повинні негайно сповіщати консульську установу про відкриття спадщини після смерті громадянина акредитуючої держави. Представництво консула продовжується доти, доки сам спадкоємець не візьме на себе захист своїх прав або не призначить свого представника. Консул вживає заходів щодо охорони майна, яке залишилося після смерті громадянина України. Якщо це майно повністю або частково складається з предметів, які можуть зіпсуватися, а так само при надмірній дорожнечі зберігання такого майна, консул має право продати його і надіслати виручені гроші за належністю. Консул приймає на зберігання спадкове майно для передачі спадкоємцям, що мешкають в Україні. (Консульський Статут України 1994 р., затверджений Указом Президента від 2 квітня 1994 № 127.)

У сфері спадкових прав іноземці на території України користуються національним режимом незалежно від місця їх постійного проживання. Це означає, що іноземці можуть заповідати й успадковувати майно нарівні з громадянами України. З цього принципу виходять Договори про правову допомогу, які передбачають, що громадяни однієї країни стосовно спадкування цілком прирівнюються до громадян іншої країни. Єдине відоме виключення спадкоємних прав іноземців існує у сфері спадкування ними земельних ділянок. Так, на підставі пунктів 2, 3, 4 ст. 81 Земельного кодексу України, іноземці можуть успадковувати земельні ділянки, але земельні ділянки сільськогосподарського призначення повинні бути відчужені протягом року. Подібні обмеження існували у країнах Західної Європи і США, але в XVIII—XIX століттях вони були скасовані.

Держава може бути спадкоємцем майна за законодавством як України (ст. 1277 ЦК), так і інших держав у випадках, коли у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем права спадкування, або якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщини. Таке спадкове майно (що інколи називають відумерлим) по праву спадкування переходить до держави.

У США, Франції, Австрії такий перехід здійснюється на основі права «окупації» (що означає перехід майна як безхазяйного до держави). Ці розбіжності можуть мати істотне значення. Так, якщо український громадянин помер, і за кордоном у нього немає ніяких спадкоємців, то по праву спадкування його майно повинне перейти до української держави. Якщо ж вважати, що це майно повинне перейти по праву «окупації», то воно повинно перейти до тієї держави, на території якої майно залишилося після смерті особи.

Приклад. Павло Полуботок був гетьманом України при Петрові I. У 1720 році він відправив зі своїм сином Яковом у Лондон майже все своє золото. Яків у супроводі трьох чоловік на англійській шхуні, що вийшла з Архангельська і благополучно допливла до берегів Англії, доставила туди барило з золотом. У Лондоні за дорученням батька син помістив золото (200 тис. руб.) у банк Ост-Індської компанії. При цьому були визначені такі умови: 4% річних зі зростанням суми за рахунок дивідендів; термін збереження – до витребування самим гетьманом, особами, ним призначеними, чи його спадкоємцями. Війна, революція перешкодили розшуку спадкоємців гетьмана і ведення справи про спадщину. Якщо застосувати теорію переходу спадщини до держави як до спадкоємця — внесок повинна одержати Україна, якщо теорію «окупації» — Великобританія.

За даними Книги рекордів Гіннеса, полуботківський внесок в англійському банку складає 32 трильйони доларів.

Питання про долю виморочного майна вирішується у договорах про правову допомогу. Згідно з цими договорами, виморочне рухоме майно передається до держави, громадянином якої на момент смерті був спадкодавець, а виморочне нерухоме майно переходить у власність держави, на території якої воно знаходиться. (Мінська конвенція 1993 р., ст. 46.)

ГЛАВА 9 Міжнародне перевезення вантажів, пасажирів та їхнього багажу

Дата добавления: 2017-02-01