Регламентація деліктних зобов’язань за міжнародним приватним правом в Україні

В Україні чинним є лише один, причому спеціальний, нормативний акт, який регулює колізійні питання деліктних зобов’язань, — Кодекс Торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. Згідно зі ст. 5 цього Кодексу, у разі заподіяння судном шкоди, відшкодування завданих збитків регулюється законодавством держави, де мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди; а якщо шкода заподіяна у відкритому морі — законодавством держави, під прапором якої плаває судно. Для випадків відшкодування збитків у разі зіткнення суден у внутрішніх водах або територіальному морі застосовується законодавство держави, де сталося зіткнення. Якщо судна, що зіткнулися, плавають під одним прапором і не зачіпають інтересів третьої сторони — застосовується право держави прапора цих суден (ст. 296). У разі заподіяння ядерної шкоди судном, обладнаним ядерною установкою на території України, включаючи територіальне море, а також у разі заподіяння ядерним судном, що плаває під державним прапором України, ядерної шкоди у виключній морській економічній зоні — застосовуються норми гл. 5 Кодексу торговельного мореплавства України (ст. 314).

Певну регламентацію отримують колізійні питання зобов’язань з відшкодування шкоди у договорах про правову допомогу, що були укладені колишнім СРСР і Україною з деякими державами. Основною є колізійна прив’язка до закону держави, де мала місце дія чи інша обставина, що є підставою для відшкодування шкоди; якщо сторони за цим зобов’язанням є громадянами однієї держави — застосовується право останньої в договорах СРСР з Кубою від 28 грудня 1984 р. і Монголією від 23 вересня 1988 р. Аналогічні прив’язки вказані в договорах, укладених Україною з Литвою від 7 липня 1993 р. (ст. 33), Молдовою від 13 грудня 1993 р. (ст. 35), Грузією від 9 січня 1995 р. (ст. 33), Латвією від 23 травня 1995 р. (ст. 34), Узбекистаном від 19 лютого 1998 р. (ст. 42), В’єтнамом від 6 квітня 2000 р. (ст. 33), Македонією від 10 квітня 2000 р. (ст. 43), Туреччиною від 23 листопада 2000 р. (ст. 29), а також у Конвенції про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах країн СНД від 22 січня 1993 р. (ст. 42). Згідно з договором між Україною і Польщею від 24 травня 1993 р., колізійна прив’язка до місця вчинення делікту доповнюється прив’язкою до місця проживання або юридичної адреси відповідача (ст. 35). Ці договори також містять норми про вибір юрисдикції.

Окремо слід сказати про існування Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності для країн СНД від 20 березня 1992 р., ст. 11 якої вказує на застосування прив’язки до законодавства держави, де мала місце дія чи інша обставина, що є підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Проте ця норма не застосовується, якщо за законодавством місця розгляду справи вказана підстава не є протиправною.

Крім того, існує низка міжнародних конвенцій, що регулюють в основному матеріальні питання відповідальності за забруднення моря (Брюссельська конвенція про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1969 р.; Конвенція про створення міжнародного фонду для компенсації шкоди від забруднення нафтою 1971 р.; Конвенція про запобігання забрудненню моря викидом відходів 1972 р.;), за забруднення повітря (Конвенція про транскордонні забруднення повітря на великі відстані 1979 р.), за ядерну шкоду (Віденська Конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 р.; Конвенція про фізичний захист ядерних матеріалів 1980 р.; Конвенція про оперативне повідомлення про ядерну аварію 1986 р.; Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії 1986 р.; Паризька конвенція про відповідальність операторів атомних суден 1962 р.;

Брюссельська конвенція про відповідальність операторів атомних суден); зіткнення суден (Конвенція про уніфікацію деяких правил відносно відповідальності, що випливає із зіткнення суден внутрішнього плавання 1960 р.; Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил відносно обмеження відповідальності власників морських суден 1924 р., Міжнародна конвенція про втручання у відкритому морі у випадку аварій 1969 р., Конвенція про шкоду, заподіяну іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні 1952 р.) і т. ін.

ГЛАВА 11 Правове регулювання шлюбно-сімейних відносин у міжнародному приватному праві

Дата добавления: 2017-02-01