Міжнародне перевезення внутрішніми водними шляхами

До перевезень, що здійснюються внутрішніми водними шляхами (змішаними шляхами: ріка — море), застосовується як Кодекс торговельного мореплавства, так і ціла низка конвенцій.

1. Конвенція про обмеження відповідальності власників суден внутрішнього плавання, 1 березня 1973 р., є чинною для України (див. WWW. NAU. KIEV. UA). Згідно з її положеннями, власник судна внутрішнього плавання може обмежити свою відповідальність щодо претензій, зазначених у ній, з допомогою утворення лімітованого фонду у відповідності з названим актом. Положення даної Конвенції також поширюються на осіб, які експлуатують судно, орендарів, володільців суден, а також фрахтівників. Обмеження відповідальності виключається, якщо доказано, що випадок, внаслідок якого було пред’явлено претензію, є наслідком особистої провини особи, яка посилається на обмеження.

Відповідальність може бути обмежена як за договірними, так і за позадоговірними претензіями, зокрема при відшкодуваннях у випадку смерті, поранень або іншого пошкодження фізичного чи психічного здоров’я будь-якої особи, яка перебувала на борту судна; відшкодування за втрату або пошкодження вантажу чи будь-якого іншого майна, що знаходиться на борту судна, та в інших випадках, зазначених у Конвенції. Разом з тим, не підлягають обмеженню претензії від осіб, які перевозяться на підставі договору перевезення пасажирів; претензії до власника судна, що випливають з договору про найом капітана та членів екіпажу або будь-яких агентів власника судна, які знаходяться на борту судна; претензії за здійснену допомогу, врятування, а також внесок за спільну аварію.

2. Конвенція про договір міжнародного перевезення пасажирів та багажу внутрішніми водними шляхами, 1 травня 1976 р., для України є чинною (див. WWW. NAU. KIEV. UA). Конвенція застосовується до будь-якого договору перевезення та, у відповідних випадках, їхнього багажу внутрішніми водним шляхами, коли в договорі передбачено, що перевезення здійснюватиметься водними шляхами не менш як двома країнами і що місце посадки чи місце висадки або перше і друге розміщені на території однієї з Договірних країн. Разом з тим, Конвенція не застосовується, якщо на договір перевезення поширюється положення морського права в силу того, що перевезення частково здійснюється морем; положення залізничного права в силу будь-якої конвенції. Як і в інших конвенціях, присвячених договорам міжнародного перевезення, у даній Конвенції значну увагу приділено транспортним документам (порядку їх оформлення та змісту) і положенням відповідальності перевізника (сума відшкодування і т. ін.). При перевезеннях пасажирів перевізник, згідно зі статтями Конвенції, повинен видати індивідуальний або колективний білет. Відсутність, неправильність оформлення або втрата білету не зачіпає існування та дійсність договору перевезення, якій продовжує підпадати під дію положень Конвенції. Якщо пасажир бажає здати багаж перевізнику, останній може виписати у відповідних випадках у поєднанні з білетом багажну квитанцію або інший аналогічний документ, в якому зазначається кількість та характер багажу. На прохання пасажира оформлення такої багажної квитанції є обов’язковим.

Конвенція містить низку інших важливих питань, що виникають як при укладенні, так і в процесі реалізації договірних зобов’язань щодо міжнародного перевезення пасажирів і вантажу внутрішніми водними шляхами.

3. Європейська угода щодо найважливіших внутрішніх водних шляхів міжнародного значення, 19 січня 1996 р., є чинною для України (див. WWW. NAU. KIEV. UA). Країни-Договірні Сторони прийняли положення даної Угоди як узгодженого плану розвитку та будівництва мережі внутрішніх водних шляхів, що має назву «Мережа водних шляхів категорії Е». Зазначена мережа включає у свій склад внутрішні водні шляхи та порти міжнародного значення, перелік яких міститься у Додатках I та II до даної Угоди.

4. Європейська угода про міжнародне перевезення небезпечних вантажів внутрішніми водними шляхами, 26 травня 2000 р., є чинною для України (див. WWW. NAU. KIEV. UA). Під «внутрішніми водними шляхами» Конвенція розуміє усі внутрішні судноплавні шляхи, включаючи морські судноплавні шляхи, на території країни-Договірної Сторони, що є відкритими для плавання суден згідно з національним правом. У свою чергу, «небезпечними вантажами» є речовини та вироби, міжнародне перевезення яких, відповідно до Правил, що додаються, заборонене або дозволяється на відповідних умовах. До Конвенції додаються Правила, які складають разом із нею невід’ємну частину. Зазначені правила включають: приписи, що стосуються міжнародних перевезень небезпечних вантажів внутрішніми водними шляхами; приписи та процедури, що стосуються огляду, видачі свідоцтв про допуск, спеціальних дозволів, контролю, а також положення щодо підготовки та складення іспитів експертами тощо.

5. Будапештська конвенція про договір перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами, 22 червня 2001 р., застосовується до будь-якого договору перевезення вантажів, згідно з яким порт завантаження або місце приймання вантажу та порт розвантаження або порт здачі вантажу розташовані на території двох різних країн, принаймні одна з яких є учасницею Конвенції. Остання насамперед врегульовує права та обов’язки сторін договору (перевізника та відправника вантажу) й порядок розірвання договору. Як і більшість інших міжнародних актів, присвячених міжнародному перевезенню пасажирів і вантажів, дана Конвенція передбачає можливість здійснення такого перевезення фактичним перевізником. Відповідно до її положень, за умови здійснення міжнародного перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами, перевізник залишається відповідальним за все перевезення згідно з положеннями даної Конвенції. У тих випадках і у тій мірі, в яких перевізник і фактичний перевізник несуть відповідальність, їх відповідальність є солідарною. Зазначений акт також містить положення щодо небезпечного вантажу та вантажу, який забруднює навколишнє середовище. Низку статей присвячено транспортним документам, їхньому змісту та порядку складання. Так, перевізник для кожного перевезення вантажу, що врегульовується даною Конвенцією, видає транспортний документ (передбачено застереження, які він може містити); перевізник повинен видати коносамент лише за проханням відправника вантажу або, якщо про це було застереження до завантаження вантажу чи до прийняття його до перевезення. Відсутність транспортного документа або його неповне оформлення не впливають на дійсність договору перевезення.

У Конвенції також отримали своє закріплення положення відносно: права розпорядження вантажем та умови його здійснення; відповідальності перевізника та характеру його взаємовідносин з агентами й службовцями; суми відшкодування, максимальних меж відповідальності, можливості її обмеження та втрати права на таке обмеження; порядку повідомлення про збиток; претензійного строку, позивної давності тощо.

Дата добавления: 2017-02-01