БАНКУ А на суму 10,0 млн. грн. за норми резервування 12 % у млн. грн.

СИСТЕМІ ВНАСЛІДОК НАДАННЯ НБУ РЕФІНАНСУВАННЯ

ПРОЦЕС ПРОСТОГО МУЛЬТИПЛІКАТОРА ДЕПОЗИТІВ У БАНКІВСЬКІЙ

Банк	Приріст депозитів	Приріст резервів	Приріст позичок
надійшло	втрачено
обов'язкові	вільні
А	–	–	–	–	–
Б	+10,00	+1,20	+8,80	-8,80	+8,80
В	+8,80	+1,05	+7,75	-7,75	+7,75
Г	+7,75	+0,93	+6,82	-6,82	+6,82
Д	+6,82	+0,82	+6,00	-6,00	+6,00
Е	+6,00	+0,72	+5,28	-5,28	+5,28
Інші банки (разом)	+43,93	+5,27	+38,66	-38,66	+38,66
Усього	+83,33	+10,00	+73,33	-73,33	+73,33

Як видно з наведених даних, банк А не брав участі у зростанні депозитів, хоч поштовхом до їх мультиплікації було надання НБУ позички саме йому на суму 10,0 млн. грн. Одержання цієї позички зумовило надання банком А позички швейній фабриці, яка й привела до зростання депозитів та резервів у банку Б на 10,0 млн. грн. Частина приросту резервів (1,20 млн. грн.) залишається на коррахунку банку Б для збільшення обов'язкового резерву, а в межах вільного резерву банк надає позичку своєму клієнтові (8,80 млн. грн.). Оскільки одержану позичку клієнт банку витратив на платежі контрагенту, що обслуговується банком В, 8,80 млн. грн. вийшли з обороту банку Б, і тому він втратив таку саму суму своїх резервів. Остаточно у банку Б депозити збільшилися на 10,0 млн. грн., резерви – на 1,20 млн. грн. і вимоги за наданими позичками – на 8,80 млн. грн., тобто пасиви й активи збільшилися однаково.

Надходження грошей на суму 8,80 млн. грн. з банку Б у банк В збільшили суму депозитів останнього. В його обороті відбудеться такий самий рух коштів, як і в банку Б: частина приросту резерву (1,05 млн. грн.) залишиться на коррахунку банку В; в обсязі вільного резерву видана позичка (7,75 млн. грн.), що призвело до втрати банком такої самої суми резерву, бо позичка була використана для платежів клієнтові іншого банку, і тому кошти перейшли в банк Г. Отже, депозити банку В збільшилися на 8,80 млн. грн., резерви – на 1,05 млн. грн., вимоги за наданими позичками – на 7,75 млн. грн., тобто пасиви й активи зросли на 8,80 млн. грн.

У всіх інших банках рух пасивів і резервів буде таким самим, як у банках Б та В. Загалом по комерційних банках депозити зросли на 83,3 млн. грн., резерви – на 10,0 млн. грн., надані позички – на 73,3 млн. грн. Оскільки депозити – це пасиви, а резерви (залишки на коррахунках) та позички – це активи банків, то пасиви й активи банківської системи зросли на однакову суму – 83,33 млн. грн. і балансування їх не порушене. Пропозиція грошей унаслідок простої мультиплікації депозитів теж може зрости за цих умов на 83,33 млн. грн.

Незважаючи на те, що кожний окремий банк надавав додаткові позички тільки в межах вільних резервів, що надійшли в його оборот, у цілому система банків створила (приростила) депозитів значно більше, ніж до неї надійшло резервів ззовні – від центрального банку при початковому рефінансуванні банку А. У цьому виявляється участь банківської системи у збільшенні пропозиції грошей.

Рівень простої мультиплікації депозитів (коефіцієнт мультиплікатора т) залежить від норми обов'язкового резервування (п) і визначається за формулою т = 1/п. Приріст депозитів (∆Д) унаслідок простого мультиплікатора може бути виражений формулою ∆Д = ∆ R · /1п, де ∆ R – початковий приріст резервів, зумовив процес мультиплікації.

Розрахуємо приріст депозитів, а отже, і пропозиції грошей унаслідок простого мультиплікатора депозитів на підставі розглянутих прикладів. ∆ R – це 10,0 млн. грн., на які зросли резерв банку Б завдяки одержанню додаткових депозитів, що надійшли на рахунок торговельної організації. Коефіцієнт т визначається як та = 8,333. Отже, приріст депозитів у банківській системі в цілому – ∆Д = 83,33 млн. грн. (10,0 · 8,333).

Простий мультиплікатор депозитів діє не тільки у бік зростання обсягу депозитів, а й у бік його зменшення. Такий процес розгортається, якщо НБУ зменшує банківські резерви при формуванні грошової бази, зокрема при продажу інвалюти на ринку,; продажу банкам державних цінних паперів чи погашенні позичок рефінансування. У нашому випадку процес зменшення депозитів розпочнеться, коли банк А погасить свою заборгованість перед НБУ на суму 10,0 млн. грн.

Отже, на приріст депозитів у банківській системі (+83,33 млн. грн.) впливали як НБУ, так і комерційні банки.

Вплив НБУ полягає у визначенні обсягу рефінансування банку А (10,0 млн. грн.) та установленні норми обов'язкового резервування депозитів (12 %). Якби НБУ змінив будь-який із цих показників чи обидва зразу, результат простої мультиплікації депозитів був би зовсім іншим.

Вплив комерційних банків полягав в оперативному та повному розміщенні вільних резервів, що з'явилися в їх обороті, у нові позички своїм клієнтам та в швидкому переміщенні коштів між банками в процесі розрахунків між клієнтами, іншими словами, в підтриманні процесів кредитування і розрахунків в ідеальному стані.

Будь-які затримки в цих операціях знизили б рівень мультиплікації та обсяг приросту депозитів.

Проте в реальній дійсності такого ідеального перебігу процесів кредитування і розрахунків не буває. Комерційні банки не зобов'язані надавати в позички всі свої вільні резерви, як тільки вони з'явилися. Частину їх вони постійно зберігають у касах чи на коррахунках у НБУ з багатьох причин, через що процес мультиплікації Депозитів буде повільнішим, а приріст обсягу депозитів меншим, ніж у наведених нами ідеальних прикладах. Розглянемо вплив на просту: мультиплікацію депозитів поведінки самих комерційних банків.

Вплив поведінки банків на мультиплікатор депозитів

Вплив комерційних банків на відхилення реального процесу мультиплікації депозитів від ідеального проявляється двояко:

· у зберіганні фактичних резервів (у касах та на коррахунках) в обсягах більших від обов'язкових резервів, тобто у постійній наявності в банків вільних резервів;

· у ставленні банків до одержання в НБУ позичок рефінансування, продажу для НБУ зі своїх портфелів іноземної валюти чи державних цінних паперів.

Ставлення банків до обсягу резервів, який вони постійно зберігають, формується під впливом кількох чинників:

рівня норми обов'язкового резервування і жорстокості контролю НБУ за його дотриманням. Як відомо, він визначається НБУ і не піддається впливу комерційних банків: вони повинні зберігати обов'язкові резерви в НБУ, хоч останній не виплачує за ними процентів. Але якщо НБУ буде не надто жорстко контролювати його дотримання і «карати» за порушення норми, то банки підтримуватимуть свої резерви лише на рівні обов'язкових, а інколи і на меншому рівні;

рівня ринкової ставки позичкового процента: якщо вона висока чи зростає, то банкам вигідно якнайбільше вкладати своїх резервів у дохідні активи – кредити чи інвестиції і якнайменше тримати вільних резервів, і навпаки;

рівня облікової ставки НБУ та ставки ринку міжбанківського кредиту. Якщо ці ставки високі чи зростають, то банкам буде фінансово обтяжливо негайно збільшити свої резерви, якщо в цьому виникне раптова потреба – у зв'язку з непередбачуваним підвищенням обов'язкових резервів, появою надто вигідного проекту для кредитування чи інвестування та ін. Тому банки намагаються постійно тримати певну суму вільних резервів;

можливих неочікуваних відкликань вкладниками своїх депозитів банків, що може поставити банк у складну ситуацію з ліквідністю. Щоб уникнути таких екстремальних ситуацій, банки теж намагаються тримати певні суми надлишкових резервів. Тут надлишкові резерви слугують своєрідною «подушкою безпеки» на випадок кризи ліквідності банку. Без такої «подушки» банк мусив би негайно продавати інші активи (цінні папери, валюту) і часто за невигідною ціною, що загрожує збитками; вимагати дострокового повернення кредитів, що не завжди можливо та загрожує втратою клієнтури; позичати кошти в НБУ чи на ринку МБК, що теж не завжди можливо на прийнятних для банку умовах. У всіх цих випадках банки і зазнають втрат, і погіршу свій рейтинг. Щоб уникнути подібних негативів, краще зберіг певну суму вільних резервів.

Як свідчить світовий і український досвід, обсяги вільних резервів банків помітно збільшуються за умови зростання облікової ставки та ставки ринку МБК і погіршення економічної та політичної ситуації в країні. Якщо ж у країні цих чинників немає, ринкова ставка позичкового процента висока, тобто попит на банківські позички зростає, то вільні резерви будуть знижуватися.

Банки і куплені резерви

У попередньому підрозділі йшлося про вплив банків на резерви, що створені переважно ними самими у процесі мультиплікації депозитів. Проте частину резервів банки одержують від центрального банку, точніше купують їх в обмін на свої активи (цінні папери чи інвалюту) або ж на свої зобов'язання перед ним (позички рефінансування). Ці останні види резервів ми умовно назвемо купленими, щоб відрізнити їх від створених самими банками.

Рішення про купівлю додаткових резервів та їх обсяги приймають самі банки, орієнтуючись на свої інтереси – одержання прибутків, підвищення ліквідності чи зміцнення клієнтської бази. Задоволення цих інтересів можливе лише за умови, що витрати, пов’язані з купівлею додаткових резервів, окупляться доходами від їх розміщення в активи. Так, банки погодяться отримувати в НБУ позички: рефінансування лише за умови, що ринкова ставка позичкового процента буде вищою від облікової ставки НБУ. І чим вища маржа (перевищення) між цими ставками, тим більшим буде інтерес банків до позичок рефінансування. І навпаки, якщо рівень маржі буде низьким чи знижуватиметься, заінтересованість банків у цих позичках буде зменшуватися. А якщо маржа стає від'ємною, банки взагалі скорочуватимуть свою заборгованість перед НБУ, погашаючи раніше одержані позички. Відповідно зростатимуть чи зменшуватимуться обсяги куплених банками резервів.

Подібний стимулювальний механізм діє і при купівлі банками резервів через операції з цінними паперами на відкритому ринку. У разі їх дострокового продажу НБУ банки зазнають певних втрат, які повинні відшкодовувати доходами від розміщення в активи додаткових резервів, одержаних від цих операцій. А це можливо, якщо дохідність нових активів буде вищою від втраченої дохідності проданих цінних паперів. Залежно від спреду між цими показниками банки вирішуватимуть, продавати чи купувати державні цінні папери, а отже, збільшувати чи зменшувати купівлю резервів.

Не так виразно проявляється стимулювальна поведінка банків щодо купівлі резервів в операціях з іноземною валютою. Оскільки переважну частку продажу валюти для НБУ банки здійснюють з ініціативи своїх клієнтів, тобто небанківських інституцій, то поведінка останніх і чинить переважний вплив на динаміку банківських резервів по цьому каналу. Самі банки можуть впливати на рух цих резервів лише в операціях з валютою з власного портфеля: продаючи її, вони будуть збільшувати резерви, а купуючи – зменшувати. Приймаючи рішення про продаж валюти з власного портфеля (купівля додаткових резервів) чи про її купівлю, банки можуть керуватися міркуваннями диверсифікації активів, одержання прибутку, збільшення гривневих резервів тощо. Тобто тут теж діє мотив заінтересованості банків у вигідності купівлі додаткових резервів, але він проявляється складніше, ніж при купівлі резервів через позички рефінансування чи операції відкритого ринку. Тим більше, що банки України мають право надавати позички в інвалюті і широко ним користуються, а отже, їм не обов'язково купувати гривневі резерви, щоб збільшити більш дохідне кредитування клієнтури.

Таким чином, динаміку загальної ролі банків у формуванні всього обсягу резервів (створених і куплених), а отже у загальному грошовому мультиплікаторі можна виразити через показник Р_б/Д: чим він вищий, тим більшу частку своїх депозитів банки зберігають у резервах, і навпаки. Звичайно, у чисельнику цього показника можна поставити обсяг вільних резервів. Тоді він набуде вигляду Р_в/Д і виражатиме лише зусилля комерційних банків (без зусиль центрального банку) щодо зміни обсягів резервів. Якщо зусиллями банків коефіцієнт Р_в/Д зростатиме, це свідчитиме про стримування процесу мультиплікації депозитів завдяки збільшенню зберігання банками своїх ресурсів у грошовій формі (резервів) без трансформації їх у позички. І навпаки, зниження цього коефіцієнта свідчитиме, що банки позитивно впливають на мультиплікатор депозитів.

Дата добавления: 2017-02-01