Надійність опитових даних

Об’єктом інформації можуть бути різні сторони життя людей, їх суб’єктивний стан, спостереження за подіями, які відбуваються. Як ставити запитання, котрі належать до різноманітних відомостей, щоб підвищити вірогідність, надійність відповідей?

У першу чергу треба звернути увагу на лексику опитування. Для кожного типу аудиторії експертним шляхом може бути встановлена оптимальна довжина речень (припустимо, більше 20 слів – “важке питання”, менше 5 – “занадто спрощене”), рівень складності граматичної структури (складносурядні речення та фрази, які містять надмірну кількість загальних термінів та ін.), а також ступінь зрозумілості основних термінів.

Якісний рівень сенсу запитання є другим важливим критерієм. Не можна робити формулювання з подвійним запереченням, а при опитуваннях експертів небезпечно використовувати щоденну лексику. Термінологія має підкреслювати особливе ставлення дослідника до опитуваного фахівця та зважати на тип його мислення.

Дуже брутальною є помилка, коли змішуються програмні запитання, тобто ті, котрі націлені на одержання запрограмованої інформації, та анкетні запитання, які адресовані респондентові. Наприклад, програмне запитання щодо можливого впливу оточення на поведінку неповнолітнього правопорушника не слід ставити у прямій формі (“Як Ви гадаєте, що вплинуло на Вашу поведінку?”), а лише застосовуючи цілу низку більш простих та зрозумілих запитань (“Кого з друзів Ви найбільш поважаєте, чому...?”; “Коли виникає важливе запитання, з ким Ви радитесь – з батьками, учителями, друзями поза школою, однокласниками?”... тощо).

Третє – оцінка труднощів формулювання запитання: рівня компетентності, пригадування подій, уявлення гіпотетичної ситуації, обчислення (наприклад, середнього доходу), порівняння значної кількості окремих подій, спостережень та ін. Повнота і глибина інформації суттєво залежить від загального рівня розвитку та кругозору респондентів.

Достовірність одержаних відомостей залежить також від змісту запланованої інформації.

Не слід ставити стереотипні запитання, вони викликають такі ж стереотипні відповіді.

Не можна також ставити запитання “у лоб”, треба передбачати більш деталізовані запитання, тоді можна отримати і більш розгорнуту інформацію.

Слід також звернути увагу на асиметрію позитивного та негативного полюсів оцінки. Пропонуючи шкалу оцінок думок, можна цілком покластися на відповіді негативної зони, але менш упевнено на відповіді позитивної зони, тому що, за даними психологів, люди є більш щирими, коли дають негативні оцінки.

Добрі результати, як свідчить досвід, дає використання анкетування та інтерв’ювання у межах одного дослідження. При цьому звичайно проводиться вибіркове інтерв’ювання 5-6% респондентів, які охоплені анкетним опитуванням. Таке інтерв’ювання дозволяє перевірити вірогідність анкетних даних та поглибити інтерпретацію отриманих даних. Це також підвищує надійність даних опитування.

Опитування досить часто використовується в соціологічних дослідженнях права. Багато проблем взагалі не можна вивчати, не прибігаючи до методу опитування: громадської думки про законодавство, роботу судів і правоохоронних органів, престиж права, правову та моральну свідомість, ефективність правової освіти, рівень правосвідомості населення, проблеми правової поведінки та ін.

Наприклад, надійним показником суб’єктивних намірів людини є поведінські акти. Про відношення людини до права ми судимо по тому, в якій мірі її поведінка відповідає вимогам юридичних норм. Однак індивід може дотримуватися норм права завдяки різним мотивам. Факт додержання норм не завжди свідчить про високий рівень правосвідомості. Правомірна поведінка може бути викликана бажанням уникнути негативних юридичних наслідків. Тому реальна поведінка не завжди адекватна змісту індивідуальної правосвідомості. Для всебічного опису юридично значущої поведінки необхідно виявити, які мотиви обумовлюють вчинки. А цього можна досягти за допомогою опитування.

Опитування проводяться також для збирання даних про умови діяльності, життєві факти та обставини, про події, свідками яких були опитувані. У деяких ситуаціях це є основним засобом отримання інформації про події.

Часто опитування застосовується тоді, коли досліджується рівень правової поінформованості населення, проблема знання права. Однак завдання, що вирішуються при опитуванні, не можна безпосередньо формулювати як запитання анкети або інтерв’ю. Дослідницькі завдання повинні бути перетворені на запитання до респондентів. Так, ступінь правової інформованості не можна виявити, якщо задати респондентам запитання про те, як вони оцінюють свій рівень правових знань. Можливим варіантом вирішення завдання – включення в анкету або інтерв’ю нескладних юридичних казусів. Правильні відповіді будуть свідчити про знання населенням відповідних норм. У даному випадку дослідницьке запитання (Як населення знає право?) перетворено в систему казусів (запитань анкети). Наприклад: “Як Ви вважаєте, кому повинен належати прибуток від власності дружини, якщо подружжя не укладало шлюбну угоду? Особисто їй або їй та чоловікові спільно?” Або інший: “Як Ви вважаєте, дозволяє або забороняє чинний закон, щоб особа своїм заповітом чи шляхом дарування повністю позбавила спадщини своїх дітей або кого-небудь з них?”.

Дослідження рівня знання права мають особливе значення ще й тому, що існує презумпція знання закону – ніхто не може посилатися на незнання закону. Однак презумпція – це одне, а дійсність, знання закону – інше (навіть юристами за професією). Особливо важливо, коли мова йде про недавно прийнятий закон.

Не менш важливе значення має застосування методу опитування в правотворчій діяльності, у соціології законодавства, де він є традиційним і широко використовується. В основі цього лежить визнання того факту, якщо законопроект підтримується громадською думкою, то це свідчить про відповідність його реальним потребам соціальної практики.

Справедливо вважається, коли громадська думка у ході опитування схиляється до ухвалення того чи іншого законопроекту, останній має більше шансів стати ефективним. Переваги опитування як методу дослідження стосовно соціології законодавства полягають у тому, що воно дозволяє з’ясувати думку з приводу конкретного законопроекту різних соціальних, статевовікових та етнічних груп населення. Дані, отримані за допомогою опитування, можуть суттєво впливати на прийняття тих чи інших законопроектів, звичайно, якщо законодавець візьме їх до уваги. Результати нехтування громадською думкою часто бувають сумними.

Наприклад, більш 40% респондентів у Росії негативно оцінили перспективи прийняття акта про амністію, однак він був прийнятий у 1994 р. Своє негативне ставлення опитані мотивували тим, що вихід на волю такої великої кількості ув’язнених викликає зростання злочинності. Ці побоювання підтвердились: після амністії показники злочинності дійсно збільшились.

Особливо слід підкреслити, що юристам, які працюють із результатами опитувань, при аналізі та інтерпретації цих даних необхідно знати точне формулювання запитань анкети (а також і повний набір можливих відповідей) та враховувати їх у процесі інтерпретації, інакше можна стати жертвою непрофесіоналізму укладачів анкети або запитань інтерв’ю.

Крім того, опитування по значущих для соціології права проблемах часто проводиться соціологами без участі юристів, що призводить до помилок у формулюванні питань, які потребують спеціальних юридичних знань. У цих випадках надзвичайно небезпечно покладатися на інтерпретацію результатів дослідження самими соціологами та відмовлятися від власної інтерпретації, яка включає в себе також і аналіз формулювання питань. А все це, безумовно, потребує серйозної обізнаності юристів щодо методу опитування.

Дата добавления: 2017-02-01