Способи викладення елементів правових норм в статтях нормативно-правових актів

Якщо звернутися до статей нормативно-правових актів (законів, актів виконавчої влади) то при аналізі ми не завжди знайдемо всі ті елементи правової норми. Так, у статтях Конституції міститься, як правило, тільки гіпотеза і диспозиція, санкція ж відсутня. В ряді статей кримінального закону гіпотеза і санкція викладаються в повному об’ємі, а диспозиція формулюється тільки в загальному вигляді. Це говорить про те, що норма права і стаття нормативно-правового акту не співпадають.

Фактичні елементи правової норми (гіпотеза, диспозиція, санкція) можуть розміщуватися в різних статтях одного і того ж нормативно-правового акту, а іноді і в статтях різних нормативно-правових актів. Це обумовлено тим, що норми мають неоднакові форми, способи свого вираження, але при цьому вони зберігають свою логічну структуру. Норма права це єдине загальнообов’язкове правило поведінки, яке виходить від держави і знаходиться під його захистом.

Що таке стаття нормативно-правового акту? Це форма вираження, спосіб викладення правової норми.

Існують наступні основні способи викладення правових норм у статтях нормативно-правових актів:

1. Прямий (повний) спосіб викладення. Суть цього способу полягає в тому, що в статті нормативно-правового акту викладаються всі три елементи правової норми (гіпотеза, диспозиція, санкція). Тут логічна структура норми права співпадає з структурою статті нормативно-правового акту. Можливо знайти безліч прикладів такої побудови нормативного матеріалу, коли б воно ідеально відповідало тричленній структурі нормативно-правового акту. Наприклад, у ст.99 Житлового кодексу України вказано: “у випадку припинення дії договору найму житлового приміщення (водночас припиняється дія договору піднайму), піднаймач та члени його сім’ї (а також тимчасові мешканці) зобов’язані негайно звільнити займане приміщення. У випадку відмови, вони підлягають виселенню у судовому порядку…”. В нормативно-правових актах такий збіг буває не завжди. Головне полягає в тому, що особи, які застосовують норми права, змогли б виявити в статтях нормативно-правового акту чи актів всі структурні елементи, так як тільки при їх наявності норма може забезпечити державно-владне регулювання суспільних відносин.

2. Відсильний спосіб викладення. При такій формі викладення правових норм в статтях нормативно-правових актів містяться не всі її структурні елементи, але ї є відсилка до других статей цього ж нормативно-правового акту, де знаходяться відсутні відомості. Наприклад, ч. 2 п.13 ст. 115 Кримінального кодексу України “навмисне вбивство” визначає: “Навмисне вбивство без обтяжуючих обставин, вказаних в статтях 116-118 діючого кодексу, - карається позбавленням волі на строк від 7 до 15 років”. В цій статті диспозиція норми не розкривається. Щоб вказати її зміст, потрібно звернутися до ст.ст. 116-118, де йде мова, що навмисним вбивством при обтяжуючих обставинах є вбивство з корисливими намірами, здійснене з особливою жорстокістю, здійснене способом, шкідливим для життя багатьох людей і т.п. З цього випливає, щоб застосувати норму, яка міститься в ст. 115 КК необхідно впевнитися, що при навмисному вбивстві відсутні ознаки, вказані в ст. ст. 116-118 цього кодексу. Стаття 115 відсилає нас до ст.ст. 116-118, тому називається відсильною. Тому цей спосіб викладення структурних елементів правової норми в статтях закону також називається відсильним.

3. Бланкетний спосіб викладення. При такому способі в статті нормативно-правового акту встановлюється лише відповідальність за порушення окремих правил. Однак самих правил, які порушені в ній не міститься і не має такої відсилки до другої статті цього ж закону. В таких статтях міститься гіпотеза і санкція, диспозиція ж називається, але її зміст не розкривається. Так, стаття 415 КК України визначає, що “порушення правил водіння чи експлуатації бойової техніки, спеціальної чи транспортної машини, які спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження чи другі тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від 2 до 5 років”. В цій статті гіпотеза мається на увазі, чітко викладається санкція, а самі правила (диспозиція), які порушені, тільки називаються. Для того, щоб застосувати таку норму в кожному конкретному випадку, слід з’ясувати, які ж правила водіння чи експлуатації машини порушені. Для цього слідчому, судді, експерту необхідно звернутися до спеціального правового акту, де закріплені правила водіння чи експлуатації машини.

Різниця бланкетного способу викладення елементів правової норми в статті закону від відсильного виявляється в наступному: при відсильному способі вказується конкретна стаття, до якої слід звернутися, щоб знайти відсутню інформацію про елементи правової норми. Ця стаття міститься в тому ж правовому акті. При бланкетному способі, відсилка до конкретної статті закону не дається, а відсутню інформацію про елементи правової норми слід шукати в іншому чи в інших нормативно-правових актах.

Форми (способи) викладення норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення:

казуїстична – зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, шляхом певних фактів, випадків, ознак та ін.;

абстрактна – зміст норми розкривається загальними, абстрактними, не індивідуалізованими поняттями.

Від того, наскільки точно і певно вказані в гіпотезі фактичні обставини випадку, правові норми можна розділити на норми з абсолютно-визначеною і відносно-визначеною гіпотезою, альтернативною гіпотезою.

В нормі з абсолютно-визначеною гіпотезою умови її реалізації настільки ясні і зрозумілі, що в кожному випадку застосування норм достатньо лише констатувати їх наявність. Наприклад, кримінально-процесуальне законодавство встановлює перелік обставин (умов) при яких вирок суду повинен бути безумовно відмінений: якщо вирок винесений незаконним складом суду, або порушена тайна наради суддів, або вирок не підписаний ким-небудь із суддів та ін.

В нормі з відносно-визначеною гіпотезою наявність чи відсутність умов реалізації норми не є для всіх наявним і визначається в кожному конкретному випадку компетентним органом. Тут недостатні лише проста констатація і перевірка таких умов, а потрібно їх офіційне встановлення. Так, в КПК України говориться: “Суд, вислухавши думку захисника і законного представника підсудного та висновок прокурора, має право своїм рішенням вилучити неповнолітнього з залу судового засідання на час розгляду обставин, що можуть негативно вплинути на неповнолітнього”. Визнання того, чи може розгляд обставин негативно вплинути на неповнолітнього, не є для всіх очевидним і визначається судом в кожному конкретному випадку.

Альтернативна гіпотеза ставить дію юридичної норми в залежності від одного або декількох фактичних обставин (умов). Наприклад, норма, яка регламентує припинення шлюбу, встановлює, що шлюб припиняється смертю одного з подружжя, оголошенням його померлим в встановленому порядку, а при житті подружжя – розлученням за заявою одного з них або обох. Достатньо одного з фактичних обставин, щоб настали правові наслідки, які передбачені нормою – припинення шлюбу.

Також існує розподіл правових норм по ступеню визначеності їх до диспозицій на норми з абсолютно-визначеними, відносно-визначеними, альтернативними і бланкетними диспозиціями.

Норми з абсолютно-визначеною диспозицією точно і вичерпно зазначають права і обов’язки сторін. Наприклад, законодавство України про пенсії встановлює, що пенсії не підлягають обкладенню податками.

Норми з відносно-визначеною диспозицією, які встановлюють права і обов’язки учасників суспільних відносин, надають їм можливість при цьому уточнити їх в кожному конкретному випадку, і в межах норм проявляти ініціативу зацікавлених осіб і органів. Прикладом такого роду норм може служити цивільне законодавство України, яке встановлює, що суд може зменшити розмір відшкодування збитків, що здійснені громадянином, в залежності від його майнового.

Альтернативна диспозиція – диспозиція, яка характеризується тим, що вказує на декілька правових наслідків, але передбачає настання тільки одного з них. Наприклад, в кримінально-процесуальному кодексі є норма, яка передбачає, що в результаті розгляду справи в касаційному порядку суд приймає одне з наступних рішень:

залишає вирок без зміни;

відміняє вирок і направляє справу на нове розслідування або ний розгляд;

відміняє вирок і припиняє справу;

змінює вирок.

Бланкетна диспозиція називає в загальній формі, які правила необхідно виконати. Що ж стосується конкретного змісту цих правил, то вони даються в спеціальних нормативних актах окремо від даної норми. Така диспозиція сформульована в кримінальному законодавстві України, яке встановлює відповідальність за порушення правил по боротьбі з хворобами і шкідниками рослин, при чому у самій статті ці правила не сформульовані.

Відповідно і санкції також поділяються на абсолютно-визначені, відносно-визначені, альтернативні і кумулятивні.

Абсолютно-визначені санкції точно вказують, яку міру впливу повинен застосовувати орган держави до правопорушника. Наприклад, санкції норм про майнову відповідальність у більшості абсолютно-визначені. Абсолютно-визначені можуть бути санкції інших норм, наприклад, адміністративних – штраф у 20-ти кратному розмірі за безквитковий проїзд в громадському транспорті.

Відносно-визначені санкції допускають застосування державними органами різних видів чи мір правового впливу з урахуванням тяжкості здійсненого проступку (злочину), особистості правопорушника і інших обставин справи. Переважна більшість санкцій покарання носить відносно-визначений характер, що пояснюється необхідністю індивідуалізувати покарання. Вони або містять вказівку на мінімум і максимум покарання, стягнення (наприклад, від 3 до 5 років позбавлення волі) чи (а також поряд з цим) вказує на декілька видів покарання, стягнення, одне з яких може бути застосоване до правопорушника (наприклад, позбавлення волі чи виправні роботи без позбавлення волі). Останній вид відносно-визначеної санкції нерідко називають “альтернативною санкцією”. Особливим видом альтернативної санкції, котра отримала розповсюдження в українському законодавстві, є та, яка передбачає можливість вибору між мірами державного примусу і суспільного впливу.

Існують також так званні кумулятивні санкції, які допускають (чи зобов’язують) застосування до правопорушників крім основного також і додаткового покарання, стягнення (виправні роботи з покладенням обов’язків відшкодувати нанесену шкоду, позбавлення волі з конфіскацією майна і т.д.).

За характером наслідків до правопорушника розрізняють санкції:

штрафні (каральні) – передбачають позбавлення волі, штраф, вирок, стягнення матеріальної шкоди та ін. основне завдання каральних санкцій – загальна часткова превенція (попередження) правопорушення, виправлення та перевиховання правопорушників. Штрафні санкції характерні для заборонних норм;

відновлюючі (компенсаційні) – передбачають усунення нанесеної людині шкоди та відновлення його прав: відновлення на попередньому місці роботи незаконно звільненого; стягнення аліментів та ін. їх основне завдання відновлення порушеного права. Відновлюючі санкції характерні до дозволяючих норм.

За складом гіпотези. Диспозиції, санкції можуть бути простими та складними.

Проста гіпотеза – ставить дію юридичної норми в залежність від якої-небудь однієї умови, одної фактичної обставини.

Складна гіпотеза – ставить дію юридичної норми в залежність від певної сукупності умов, сукупності фактів (тобто передбачає фактичний юридичний склад).

Проста диспозиція – передбачає один конкретний правовий наслідок, який настає при наявності певних фактичних обставин.

Складна диспозиція – передбачає декілька правових наслідків, які водночас наступають при наявності певних фактичних обставин.

Проста санкція – визначає одну міру державного стягнення до порушника правил, які передбачені диспозицією.

Складна санкція – визначає водночас дві (та більше) міри державного стягнення до порушника правил, які передбачені диспозицією.

Таким чином, норма права не тотожна статті закону. Норма права – це логічне завершене правило поведінки, а стаття закону – це форма його викладення. В статті закону, як видно, може міститися частина норми чи навіть частина елементу. Тому норма права може викладатись в ряді статей одного і навіть декілька нормативно-правових актів. Дану обставину необхідно мати на увазі всім, хто користується правовими нормами чи застосовує їх в юридичній практиці.

Дата добавления: 2017-02-01