Необхідність здійснення аналізу оточення підприємства

АНАЛІЗ ОТОЧЕННЯ ТА ВНУТРІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ПІДПРИЄМСТВА

РОЗДІЛ 3

Управління будь-якою організацією розглядають як відкриту систему, на формування та функціонування якої впливають фактори зовнішнього та внутрішнього середовищ. Зовнішнє середовище є фактором, який визначає основні характеристики менеджменту, зокрема організаційну диференціацію та інтеграцію підприємства. При цьому однієї^{0 3} ключових детермінант зовнішнього середовища є невизначеність і спричинений нею економічний ризик. Він впливає на структуру як системи стратегічного менеджменту загалом, так і окремих елементів, а також взаємозв'язків між ними. Важливо нала­годити гнучкі, ефективні та раціональні взаємозв'язки між елемен­тами стратегічного менеджменту. На практиці часто намагаються розробити найкращі елементи управління, забуваючи про його цілісність, а самецілісна взаємодія зможе забезпечити ефект синергізму розроблених та впроваджених елементів.

Якість менеджменту значною мірою залежить від того, наскільки у діяльності підприємств враховують фактори зовнішнього середовища. Як відомо, ресурси в зовнішньому середовищі є обмеженими, а споживач у конкурентному ринку має великий вибір серед пропозицій. Тому стратегічний менеджмент повинен забезпечити підприємство ресурсами в повному обсязі в потрібний час, а також зуміти переконати споживача у перевагахкупівлі продукції підприємства.

Аналіз оточення з точки зору стратегічного менеджменту має низку важливих функцій:

- створює інформаційну підтримку для формування стратегіч­ного менеджменту;

- дає можливість сформувати чітку структуру із факторів. Вибір способу оцінювання зовнішнього середовища залежатиме від низки умов, а саме: величини організації та ресурсних мож­ливостей, галузі діяльності підприємства, країни перебування, виду діяльності, цілей діяльності, схильності менеджерів до ризику тощо.

Велика організація володіє поширеною номенклатурою про­дукції, значними ресурсами, внутрішнім потенціалом, а отже, активно може впливати на зовнішнє середовище, навіть формувати у зовніш­ньому середовищі власні інституції та обмеження для інших суб'єктів ринку. Тому низка факторів зовнішнього середовища менш інтенсивно впливає на велике підприємство. Наприклад, великі підприємства, володіючи значними фінансовими ресурсами, можуть дозволяти собі нові технології, найкращих працівників, нове обладнання тощо.

З іншого боку, малі підприємства мають інші позитивні риси, а саме: володіють внутрішньою гнучкістю та добре орієнтовані в навко­лишньому середовищі для того, щоб завчасно адаптуватись до змін.

Великі підприємства несуть велику соціальну відповідаль­ність, до них висувають також вищі вимоги держава, суспільство та інші зацікавлені групи.

Галузі діяльності різняться між собою факторами, які варто аналізувати, та глибиною і інтенсивністю аналізу. Для динамічних галузей аналіз повинен здійснюватись досить часто.

Також залежно від ринку країни, в одному випадку істотний вплив матимуть політичні та законодавчі фактори (наприклад, країни колишнього Радянського Союзу через високий політичний ризик та недосконалу нормативно-законодавчу базу), а в іншому культурні (країни Близького Сходу, Африки тощо).

Також аналіз оточення залежить від встановлених цілей. Ана­літик повинен розуміти, що підприємство не потребує усієї доступної інформації, а тільки тієї, яка відповідає цілям та майбутнім стратегіям.

Середовище організації складається з низки факторів, суб'єктів, які чинять чи потенційно можуть чинити вплив на виробничо-госпо­дарську діяльність підприємства. Існує багато підходів щодо аналізу оточення підприємства. При цьому у всіх підходах принциповою є позиція вибору оптимальної кількості показників для усебічного та ґрунтовного аналізу. Деякі вчені та практики вважають, що чим більше показників та індикаторів використано для аналізу оточення, тим більше інформації матиме підприємство і відповідно рівень ризику буде меншим. Однак насправді вони забувають, що пошук, аналіз та оброблення інформаційних ресурсів потребують багато ресурсів під­приємства. І часто отримані усебічні дані є невигідними для під­приємства. Тобто потрібно пам'ятати про принцип стратегічного менеджменту - ефективність. Для організації вигідно залишати певний рівень ризику, тобто не отримувати повністю всю інформацію.

Також пропоновані методи аналізу зовнішнього середовища, як правило, зводяться до виділення груп факторів, за якими здійснюється аналіз. Групування факторів дає змогу зекономити ресурси під час аналізу оточення та вироблення стратегій підприємства. Таке групу­вання є надзвичайно важливим, оскільки дає можливість чітко виділити структуру аналізованих факторів, зекономити ресурси, а також виро­бити загальний принцип аналізу на конкретному підприємстві.

Однак не варто надто захоплюватись цими класифікаціями. Вибір способу групування факторів часто є теоретичною пробле­мою, а не практичною. Як зауважує М. Колісник, деякі "корифеї" та "класики" розмовного жанру примудряються скласти з класифікацій 95 % тих курсів, які вони читають.

Класично в менеджменті фактори зовнішнього середовища поді­ляють на фактори прямої та непрямої дії. До факторів прямої дії зараховують такі: споживачі, постачальники, конкуренти, державні органи влади, інфраструктура, законодавчі акти, профспілки, партії та інші громадські організації, система економічних відносин у державі, організації-сусіди. До факторів непрямої дії належать такі: міжнародні події, міжнародне оточення, науково-технічний прогрес, політичні обставини, соціально-культурні обставини, рівень техніки та технології, особливості міжнародних економічних відносин, стан економіки.

У стратегічному менеджменті поширеною є класифікація на такі групи факторів: економічні, ринкові, соціальні, міжнародні, науково-технічні та технологічні.

На думку автора посібника, в українських реаліях є важливим аналіз таких груп факторів, як обмеження та рівень тінізації економіки.

Як пише Р. Коуз: "Сучасна інституційна економічна теорія має вивчати людину такою, якою вона є, такою, яка діє в умовах обмежень, накладеними реальними інституціями". За визначенням д. Норта інституції - це правила гри в суспільстві або, точніше, придумані людьми обмеження, які спрямовують людську взаємодію у певне русло. І як наслідок вони структурують стимули під час людського обміну - політичного, соціального і економічного. Велику частину обмежень (потенційно керовані) встановлюють самі зацікавлені групи для захисту власних інтересів, оскільки між різними групами вини­кають цільові конфлікти. Основну роль при цьому мають акціонери та менеджери, які безпосередньо можуть впливати на виробничо-господарський процес підприємства. Для максимізації функції цілі необхідно врахувати увесь комплекс необхідних обмежень.

Рівень "тінізації" сфери діяльності організації відрізняється залежно від країни, галузі, форми власності тощо. Загальновідомо, що в кожній країні існує тіньовий сектор економіки. Існування цього сектора спричинене формальними та неформальними обмеженнями, а також рівнем розвитку підприємницької та корпоративної куль­тури. Тому реальні результати, з урахуванням отриманих менедж­ментом в "тіні", істотно можуть різнитися від номінальних. Для об'єктивного оцінювання оточення підприємства потрібно враху­вати господарювання суб'єктів у "тіні".

Дата добавления: 2013-12-13