Еколого-біологічні особливості та класифікація відділу Оомікотові гриби

Відділ Ооміцети характеризується такими ознаками:

1. Міцелій добре розвинений, одноклітинний, несептований.

2. Статевий процес оогамний, звідки і назва класу.

3. Зооспори з двома джгутиками — пірчастим і гладеньким.

4. Паразити та сапрофіти.

5. В клітинній оболонці відсутній хітин.

6. Вміст антеридію на диференційований на гамети.

Відділ включає один клас, основні порядки якого – Сапролегнієві та Пероноспорові.

Порядок Сапролегнієві (Saprolegniales) — це водні гриби, сапрофіти або паразити на тілі та ікрі риб, земноводних, водорослях. Для них характерний дипланетизм (зміна двох типів спороношення). Типовими є роди Сапролегнія (Saprolegnia), ахлія (Achlya) та діктіухус (Dictiuchus), які є збудниками сапролегніозів. У риб на зябрових щілинах, у хвостовій частині або на спині з'являється ватоподібний міцелій, риба стає кволою, малорухомою і невдовзі гине. Характерною особливістю сапролегнієвих є те, що при утворенні оогонію його вміст лише частково використовується на формування єдиної яйцеклітини, а решта залишається у вигляді перипласту, який оточує її.

Порядок Пероноспорові (Peronosporales) — облігатні паразити вищих рослин, надзвичайно поширені в природі. Пероноспорові — це космополіти, які зустрічаються у всіх широтах і на всіх континентах. З півдня на північ кількість їх різко зменшується. Найбільша видова різноманітність на рівнинах, в прибережній зоні, в районах з високою вологістю. Багато видів у передгірській зоні і в горах, з них пероноспора та плазмопара піднімаються до висоти 3000 метрів над рівнемморя. В степах та пустелях кількість видів незначна.

За характером розвитку пероноспорові — ефемери. Для утворення спор їм необхідно кілька днів, після чого міцели відмирає, а з спори розвивається новий міцелій з новим спороношенням. Найбільшого розвитку вони досягають на протязі ранньовесняного, весняного та літнього періоду. Порядок включає 3 самостійні родини: літієві, пероноспорові та цистопові.

Родина Пітієві (Pitiaceae) — займають проміжне положення між водними сапролегнієвими і високоспеціалізовамими паразитами перо-носпорових. На них можна простежити перехід від водного середовища до наземного. Вони зустрічаються в морській та прісній воді, в різних типах грунтів, на вищих рослинах. В грунті це найчисленніша група.

Ураження коренів пітієвими грибами називається коревою гниллю, яка зустрічається на буряках, люцерні, бавовні, деревах. Спалахи її бувають під час холодних, дощових весен. Представниками є зоофагус – Zoophagus, пітіум — Pitium, фітофтора — Pythophthora. Зоофагус має ниткоподібні зооспорангії, відчленовані від гіфи перегородкою. Вони паразитують на коловратках. Представники роду пітіум мають тоненький павутинистий міцелій. Більшість видів живе в прісних водоймах і паразитують на зелених нитчастих водоростях, ракоподібних, а також на вищих рослинах. Рід фітофтора нараховує 70 видів. Міцелій білий, павутинистий. Фітофтора широко відома на всій земній кулі, особливо багато видів у тропічній та субтропічній зоні. В помірній зоні найбільше значення має P.infestans, яка викликає фітофтороз пасльонових. Картопляна хвороба з'явилась одноразово в США та Європі. Можливо, її завезли з Перу в 1840 році, в зв'язку з масовим вивозом чілійської селітри. За дуже короткий час епідемія картопляної хвороби охопила весь світ. В Росії перші повідомлення про фітофтору з'явились в Прибалтиці, де в 1876-77 роках вона майже цілком знищила урожай. Картопляна хвороба принесла в Європу голод та злидні. Особливо постраждалаІрландія. В 1845 році населення цієї країни складало 3 млн. чоловік, в результаті голоду загинуло 1млн., решта 2 млн. емігрували в США. Причину хвороби вперше описав А.де Барі. Він описав збудника та цикл його розвитку. Паразит поширюється по міжклітинниках в паренхімі листка, поїдає органічні речовини, викликаючи побуріння та загибель листків. На міцелії утворюються спорангіеносці, які висовуються через продихи. На кінцях спорангієносців формуються зооспорангії. Вони проростають 6-8 зооспорами, які дають міцелій. Період розвитку гриба, досить короткий, від ураження до утворення спор проходить всього 3—4 дні. Попадаючи в грунт, зооспори вражають бульби картоплі, а масове ураження відбувається під час збору врожаю. Заходи боротьби: обробка рослин бордоською рідиною (мідний купорос з вапном), використовуються фунгіциди (речовини, що вбивають гриби). Хороший ефект дає селекція стійких протифітофторних сортів. Найбільш стійкими виявились мексіканські види, тобто на батьківщині самого паразита.

Родина Пероноспорові (Peronosporaceae) — виключно паразити вищих наземних рослин. З'являються рано навесні, вражають різні органи рослин на різних стадіях їх розвитку. Для пероноспорових характерними є гаусторії. Типовими є роди плазмопара — Plasmopara та лероноспора — Peronospora. Плазмопара паразитує на різних родинах. Плазмопара виноградна — Р.viticola.— паразитує на винограді, викликаючи мільдію винограду. Вперше з'явилась на півдні Франції, також швидко поширилась на всі виноградарські райони. Гриб вражає листки, вусики, плодоніжки, ягоди.

Збудником несправжньої борошнистої роси є пероноспора, яка паразитує на різних рослинах: соняшнику, тютюні, бавовні, пасльонових, дикорослих складноцвітих, буряку, капусті тощо.

Родина Альбугові (Albugaceae) викликають ваду, здуття, викривлення того чи іншого органу. Спочатку гриб ніби стимулює розвиток рослини хазяїна. Типовим є рід альбуго, поширений на всій Землі, нараховує 10 видів. Вражає рослини родини хрестоцвітих, інші види паразитують на складноцвітих, амарантових, портулакових тощо.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Дудка И.А., Вассер С.П. Грибы: справочник миколога и грибника. – К.:Наук. думка, 1987.– 534 с.

2. Жизнь растений. Т.2. Грибы / Под ред. Горленко М.В. – М.: Просвещение, 1976. – 478 с.

3. Жизнь растений. Т.3. Водоросли. Лишайники / Под ред. Голлербаха М.М. – М.: Просвещение, 1977. – 487 с.

4. Зеров Д.К. Очерк филогении бессосудистых растений. – К.: Наук. думка, 1972. – 315 с.

5. Курс низших растений / Под ред. Горленко М.В. – М.: Высшая школа, 1981. – 519 с.

6. Морозюк С.С., Оляницька Л.Г. Систематика рослин. – К.: Вища шк., 1988. – 195 с.

7. Оляницька Л.Г. Курс лекцій з систематики нижчих рослин. – К.: Фітосоціоцентр, 1999. – 72 с.

8. Рейвн П., Эверт Р., Айкхорн С. Современная ботаника (В 2-х т.) – М.: Мир, 1990.

9. Хржановский В.Г, Пономаренко С.Ф. Ботаника. – М.: Агропромиздат, 1988. – 383 с.

Дата добавления: 2013-12-14