Сучасні напрями розвитку науки управління

Сучасні тенден­ції у розвитку науки управління пов'язані із принциповими змінами, що відбулися у характері функціо­нування і зовнішньому середовищі сучасних організацій. Ці зміни обумовлені процесами глобалізації, застосуванням сучасних ін­формаційних технологій, прискоренням змін у середовищі орга­нізацій, інноваційною спрямованістю та підприємницьким типом управління тощо.

Те, що відбувається сьогодні в теорії і практиці управління, називають тихою управлінською революцією, її початок збігся зі вступом розвинутого суспільства в інформаційну стадію. На зміну класичному напряму в менеджменті приходить новий — індивідуально-інформаційний. Сутність нової філософії управ­ління визначається такими факторами: ставка робиться на самореалізуючу людину (на відміну від економічної та соціаль­ної); підприємство розглядається як живий організм, у якому люди об'єднані спільними цінностями, як клан; підприємство має весь час оновлюватися в постійному прагненні пристосува­тися до зовнішніх чинників, головним із яких є споживач.

Важливий вплив на сучасну систему поглядів на менеджмент мав розвиток П. Дракером ідеї всезростаючої ролі фактора менеджменту в забезпеченні господарських результатів по­рівняно з традиційними для економічної теорії факторами ви­робництва: працею, землею і капіталом. Тезу про значення цьо­го четвертого фактора виробництва (на відміну від інших, не­замінного) вперше було сформульовано в праці "Концепція кор­порації" (1946), а потім і в інших його працях. До середини 90-х років він опублікував 24 праці з менеджменту.

Дослідження протягом 70—90-х років процесу перетворен­ня знань у головну продуктивну силу привело до формулюван­ня ідеї про трансформацію сучасного суспільства в напрямку суспільства знань, яке стає результатом глобальних суспільних змін. Вплив цих змін, на думку вченого, буде здійснюватися за трьома напрямками.

По-перше, головною соціальною групою в посткапіталістичному суспільстві стають "працівники, які мають передові знан­ня". У розвинутих країнах вони вже складають близько трети­ни економічно активного населення. На відміну від найманих робітників епохи капіталізму саме вони (завдяки своїм знан­ням), а не техніка, котра ними використовується, відіграють провідну роль у підвищенні продуктивності праці. До таких працівників, які мають унікальні для конкретної організації знання, належать експерти в галузі нових технологій, високо­освічені спеціалісти, професійні менеджери.

По-друге, за умови впливу знань та інформації на роль ключових економічних ресурсів провідного значення для конкуренто­спроможності компанії набуває фактор менеджменту. Для та­ких організацій характерні децентралізація управління, кот­ра дає змогу швидко перетворювати інформацію про зміни на ринку в адекватні дії; постійне оновлення знань кожні 4—5 років; побудова управління не за принципом бос — підлеглий, а за принципом команди однодумців, у яких відбувається ро­тація співробітників за різними підрозділами і менеджери не командують працівниками, а надихають їх на продуктивну працю.Головним змістом праці менеджерів усе більше стає перетво­рення наявних знань у нові та раціоналізація внутрішньофірмових процесів створення, обробки й передачі інформації. Сьо­годні кваліфікація менеджерів є найважливішою перевагою будь-якої організації.

По-третє, характерною рисою організацій суспільства знань є налагодження безперервного інноваційного процесу. Голов­ною дійовою особою в сучасних соціально-ринкових системах став підприємець.

Нова філософія управління заснована на системно-ситуа­ційному підході. Головні передумови успіху лежать не всереди­ні, а поза фірмою. Успіх залежить від того, наскільки вдало фірма пристосовується до зовнішнього середовища. Ситуаційний підхід є відповіддю на вплив зовнішнього середовища. Організаційні механізми пристосовуються до виявлення нових про­блем і вироблення нових рішень.

Втіленням нового підходу стало стратегічне управління, що передбачає доповнення планування потенціалу фірми розроб­кою її стратегії на основі прогнозів майбутнього стану середо­вища. Зміна ситуації вимагає зміни стратегії.

В умовах активно мінливого ділового світу традиційний ме­ханізм наукового менеджменту виявляється все менш корис­ним і навіть непродуктивним. Іншими словами, якщо традицій­на наука зосереджувала свою увагу на аналізі, пророкуванні й управлінні, то сучасна займається безпо­середньо аналізом природи і динаміки непередбачених, неста­більних і нестійких систем, переносить акценти на хаос і складність.

Першими, хто успішно спробував зробити практичні виснов­ки зі становища, що склалося, у сучасних умовах були японці. Вони раніш за інших почали активно децентралізувати великі фірми, скорочувати кількість рівнів управлінської ієрархії у фірмах, прискорювати на цій базі інноваційні процеси і підви­щувати ефективність, що сприяло зростанню продуктивності праці й посиленню позицій японських фірм на світовому ринку.

Зміни, що відбулися у змісті управлінської діяльності під­приємствами, викликані розвитком внутрішнього і зовнішньо­го середовища їхньої життєдіяльності, дають підстави сформу­лювати ключові ознаки сучасної системи поглядів на менеджмент, або нової управлінської парадигми:

1) відмова від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, в яких успіх підприємства визначається насамперед раціональною організацією виробництва продукції, зни­женням витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливом управ­ління на внутрішні фактори виробництва. Замість цього на пер­ше місце висувається проблема гнучкості й адаптивності до по­стійно змінюваного зовнішнього середовища, яке характери­зується як сукупність змінних, що перебувають за межами підприємства і не є сферою безпосереднього впливу з боку його менеджменту. Значення факторів зовнішнього середовища різко підвищилося у зв'язку з ускладненням усієї системи су­спільних відносин, що становлять середовище менеджменту організації;

2) використання в управлінні теорії систем полегшує завдан­ня розгляду організації в єдності її складових частин, що непо­дільно пов'язані із зовнішнім світом. Головні передумови успі­ху підприємства знаходяться в зовнішньому середовищі (рин­ковому). Тому, щоб успішно функціонувати, виробнича система має виробити здатність пристосовуватися до змін у зовніш­ньому середовищі;

3) використання в управлінні ситуаційного підходу, відповід­но до якого вся організація всередині підприємства є не що інше, як відповідь на різні зовнішні фактори. Головною тут є ситу­ація, тобто конкретний набір обставин, котрі істотно вплива­ють на роботу організації тепер. Звідси випливає визнання важ­ливості специфічних прийомів, за допомогою яких визначають­ся найбільш важливі фактори, впливаючи на котрі можна ефек­тивно досягати мети;

4) визнання соціальної відповідальності менеджменту перед
суспільством у цілому і перед окремими людьми, які працю­ють в організації. Підприємство — це насамперед соціальна система, ефективність якої залежить від головного її ресурсу— людей.

Розглянемо найбільш поширені сучасні теорії і моделі організації менеджменту.

Дата добавления: 2014-01-04