Розподіл управлінської праці і рівні менеджменту

Ознаки діяльності менеджера

Менеджери в організації.

Політичні фактори.

- стосунки з місцевим населенням.

Менеджери — це люди, відповідальні за отримання результатів конкретних зусиль інших людей, працюючих як індивідуально, так і об'єднаних у групи чи організації.

На основі розглянутого попереднього матеріалу ми можемо констатувати, що сфера діяльності менеджера – це в першу чергу внутрішнє середовище організації і що менеджер це спеціаліст, що професійно здійснює процес управління в конкретній сфері діяльності організації. Тому менеджер повинен по-перше, повинен мати відповідні знання і вміння головними з яких - є управління людьми в процесі їх спільної діяльності з метою досягнення загального результату; по-друге, здійснювати свою професійну діяльність не взагалі в організації, а в конкретній сфері її діяльності.

Відповідно правильним є поділ менеджерів по рівням управління і функціональним сферам діяльності.

Термін „менеджер” застосовується до достатньо широкої категорії робітників сфери управління організацією. Як керівників (начальників), що приймають управлінські рішення, так і підлеглих виконавців, які зайняті підготовкою і виконанням прийнятих рішень. Сферою діяльності виконавців, як правило, є функціональний менеджмент.

В якості специфічних рис діяльності менеджера, що вирізняють його поміж інших спеціальностей можна назвати наступних п’ять:

1. Менеджер встановлює цілі.

2. Менеджер організує процеси.

3. Менеджер підтримує мотивацію і комунікацію.

4. Менеджер встановлює стандарти, включаючи показники за допомогою яких вимірюються результати.

5. Менеджер сприяє професійному росту людей, включаючи себе самого.

Об’єктивність процесів управління передбачає поділ управлінської праці.

Одна з форм такого розподілу має горизонтальний характер: розміщення конкретних керівників по окремих підрозділах (фінансовий відділ, виробни­чий відділ, служба маркетингу тощо).

Горизонтально розподілена управлінська робота повинна бути скоорди­нована, щоб організація мала можливість досягти успіху у своїй діяльності.

Вертикальний (тобто зверху вниз) розподіл праці підлеглих керівниц­твом створює в результаті рівні управління.

Кожна організація має свою певну, визначену, притаманну саме їй кіль­кість рівнів управління. Наприклад, римська католицька церква, що нара­ховує мільйони членів, має лише чотири рівні між Римським Папою і священиком, а у військовому полку, кількістю 1 000 осіб, між генералом та рядовим — 15 ступенів градації.

Та попри залежність від того, скільки існує ступенів управління, керівників в організації розподіляють на три категорії з точки зору виконання функцій. Назви цих рівнів: технічний, адміністративний та інституційний рівень.

Особи, що діють на технічному рівні (англ. — lower management — нижчі ланки управління: керівники підвідділів, бригад, майстри та інші, аналогічні їм за рангом, управлінські кадри) займаються поточними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної роботи без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг.

Керівники низової ланки — молодші начальники — це організаційний рівень, що знаходиться безпосередньо над робітниками та іншими працівни­ками (не управлінцями, виконавцями, особами, які самостійно рішень не приймають). Вони здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань і забезпечують надходження оперативної інформації для керівників вищих ланок. Через це керівників низової ланки (нижчого рівня) часто називають контролерами. Вони відповідальні за використання виділених їм ресурсів, персоналу, сировини та обладнання.

Керівники на адміністративному рівні (англ. - middle management - середня ланка управління: керівники управлінь і самостійних відділів) займа­ються управлінням і координацією всередині організації, вони узгоджують різноманітні форми діяльності і зусилля різних підрозділів організації. В організаціях посади менеджерів середнього рівня називаються: завідувач відділу; керівник сектору, ділянки, проекту; директор підрозділу; регіональ­ний менеджер тощо.

Керівники середньої ланки координують і контролюють роботу молодших начальників. Вони визначають проблеми, починають обговорення, рекоменду­ють дії, розробляють творчі пропозиції, готують інформацію для рішень, що приймаються керівниками вищої ланки і передають ці рішення в техноло­гічно зручній формі як конкретні завдання низовим лінійним керівникам.

Керівники на інституційному рівні (англ. — top management — вища ке­рівна ланка: генеральний директор, виконавчий директор, президент, канцлер, ректор, голова закладу, начальник установи) займаються, в основному, довгостроковим (перспективним) плануванням, прийняттям рішень щодо напрямів діяльності організації та вироблення політики, формулюванням завдань, адаптацією організації до різних змін, управлінням відносинами між організацією і зовнішнім середовищем, а також суспільством, у якому існує і функціонує організація.

Керівники вищої ланки — а це, як правило, одна особа або дуже обме­жене коло людей — відповідальні за прийняття найважливіших рішень для організації у цілому. Робота вищого керівника не має чіткого завершення.

Успішність діяльності менеджера залежить від рівня управлінської майстерності (досвіду), якою вони володіють.

Поділ управлінської праці за вертикаллю та горизонталлю є передумовою формування ефективної організаційної структури управління, де кожна управлінська ланка займає своє чітко визначене місце і виконує заздалегідь визначені функції.

Сучасні потужні концерни характеризуються чотириступеневою структурою рівнів управління (між вищою адміністрацією фірми та адміністрацією підрозділів формується адміністрація виробничих груп, яка здійснює безпосереднє управління виробничими відділами. Основою відокремлення управлінських ланок є визначення кола питань, які повинні вирішуватися на різних рівнях управління. Так, наприклад, при чотириступеневій структурі вищий рівень управління визначає загальну політику фірми, другий рівень здійснює розпорядницькі та координаційні функції, на третьому рівні функціональні служби розробляють рекомендації, четвертий рівень — виконавчий

У кінці 60-х років ХХ століття Генрі Мінцберґ запропонував новий погляд на обов'язки менеджера.

Він визначив десять управлінських ролей, що їх виконують менеджери. Ці десять ролей беруть на себе керівники в різні періоди і залежно від рангу. Вони класифікуються в рамках трьох груп: Міжособистісні, інформаційні та ролі, що пов'язані з прийняттям рішень. Ролі взаємо­залежні та взаємодіють для створення єдиного цілого.

Роль — набір визначених правил поведінки, що відповідають конкретній установі чи певній посаді. Окрема особистість може вплинути на характер виконання ролі, але не на її зміст.

1. Міжособистісні ролі:

а) головний керівник;

б) лідер;

в) зв'язкова ланка.

2. Інформаційні ролі:

а) отримувач інформації;

б) розповсюджувач інформації;

в) представник.

3. Ролі, пов'язані з прийняттям рішень:

а) підприємець;

б) ліквідатор порушень;

в) розподілювач ресурсів;

г) ведучий переговори.

Міжособистісні ролі випливають з повноважень і статусу керівника в організації і охоплюють сферу його взаємин з людьми. Міжособистісні ролі можуть зробити керівника об'єктом нагромадження інформації, що дає можливість і одночасно змушує його грати інформаційні ролі й діяти в якості центру обробки інформації. Приймаючи на себе Міжособистісні та інформаційні ролі, керівник здатний відігравати ролі, пов'язані з прийняттям рішень: розподіл ресурсів, погодження конфліктів, пошук можливостей для організації, ведення переговорів від імені організації.

Усі ці 10 ролей, взяті разом, визначають обсяг і зміст роботи менеджера незалежно від характеру конкретної організації

Просуваючись угору службовими щаблями, менеджери все більше займаються плануванням і меншою мірою безпосередньо контролюють інших осіб. Незалежно від свого рівня, всі менеджери приймають рішення, всі аналізують інформацію та використовують канали комунікацій (зв'язку). Вони планують, організовують, мотивують і контролюють, однак обсяг часу, відведений ними на кожен вид діяльності, не обов'язково є постійним.

На практиці обов'язки менеджера значно змістовніші та охоплюють всю сферу організації процесів постачання, виробництва та збуту, ресурсного і кадрового забезпечення, взаємодії підлеглих у межах організації, постійний аналіз позицій підрозділу, за який він несе відповідальність і творчий пошук сприятливих можливостей і конкурентних переваг. Суттєві зміни в середовищі функціонування організації висувають нові вимоги до сучасних менеджерів, до їх освіти, практичних навиків, підготовки. Це враховує розроблена науковцями перспективна модель менеджера.

Дата добавления: 2014-01-04