Функції менеджменту, їх склад і призначення

Принципи менеджменту. Важливу роль в управлін­ській діяльності відіграють принципи менеджменту, які на засадах застосування законів і закономірностей мене­джменту відображають прикладний характер управління організаціями. Тому визначаючи цю категорію можна дати наступне формулювання: принципи менеджменту – це базові правила, що відображують дію об’єктивних законів, закономірностей за якими повинна створюватися, функціонувати і розвиватися організація.

Закон синергії

В загальному розумінні закон це категорія, що відображає суттєві, загальні, стійкі і повторювальні відносини залежності між предметами і явищами об’єктивної дійсності, що витікають з їх сутності

Закони, закономірності, і принципи менеджменту

У процесі розвитку менеджменту сформувалися певні норми управління організаціями — закони, закономір­ності та принципи.

Закони менеджменту. В управлінській діяльності ви­користовують сталі та незаперечні норми управління ор­ганізаціями, тобто закони менеджменту:

1. Закон спеціалізації управління (розподілу управлінської праці). Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо.

2. Закон інтеграції управління. Спрямований на до­сягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом засто­сування правил, процедур ієрархії управління, особистих зв'язків, стилів керівництва.

3. Закон оптимального поєднання централізації і де­централізації управління. Покликаний сформувати оп­тимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення висо­ких результатів і сприятливого психологічного клімату в організації.

4. Закон демократизації управління. Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забез­печенні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.

5. Закон економії часу в управлінні. Спрямований на підвищення ефективності управлінської праці, зменшен­ня трудомісткості через впровадження передових мето­дів і прийомів праці.

6. Закон пропорційного розвитку систем управління. Передбачає послідовну та перманентну (постійну) ево­люцію всіх управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної тощо).

7. Закон узагальнення цілей.

8. Закон зовнішнього доповнення.

9. Закон інерції.

Закономірності менеджменту. Об'єктивні, стійкі, за­гальні та повторювальні зв'язки між явищами, процеса­ми, категоріями менеджменту є закономірностями ме­неджменту.

В теорії менеджменту деякі автори закономірності розглядають як первинне формулювання закону на початку його теоретичного пізнання і дослідження.

Інші розглядають закономірності, як первинні форми прояву законів в конкретній ситуації.

До найбільш відомих принципів менеджменту відносяться:

1. Цілеспрямованість. Відповідно до цього принципу
будь-яка діяльність в організації повинна спрямовува­тися на досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та виконання поставлених завдань.

2. Урахування потреб та інтересів. Покликаний задо­вольняти потреби та інтереси працівників з метою досягнення цілей організації на засадах застосування мотивування.

3. Ієрархічність. Передбачає розташування управлін­ських посад в організаційній структурі від найнижчого рівня управління до найвищого.

4. Взаємозалежність. Згідно з ним кожна організація складається із взаємозалежних внутрішніх змінних (цілі, структура, технологія, працівники, завдання, ресурси). При цьому фактори зовнішнього середовища постійно впливають на організацію (відповідно і на її внутрішнє середовище) та викликають відповідну реакцію з її боку.

5. Динамічна рівновага. Передбачає безперервний розвиток організації та утримання загальної рівноваги на кожному етапі цього розвитку.

6. Економічність. Формує засади функціонування організації щодо збалансованості витрат, надходжень то­що, забезпечує розвиток бюджетних відносин.

7. Активізація. Спонукає організацію до діяльності, постійного розвитку, впровадження інновацій та ін.

8. Системність. Відповідно до цього принципу орга­нізація розглядається як відкрита система, що склада­ється із взаємодіючих та взаємопов'язаних елементів.

9. Єдиновладдя. Передбачає наявність єдиного відпові­дального центру, який здійснює керівництво та координа­цію діяльності організації з метою досягнення її цілей.

Загальні принципи менеджменту виробив засновник класичної адміністративної школи менеджменту А.Файоль. Ці принципи, на його думку, повинні бути гнучкими і здатними пристосовуватися до будь яких запитів. Майже ніколи не використовується один і той самий принцип у схожих умовах

Принципи сучасного менеджменту:

- постійне намагання підвищувати ефективність діяльності організації;

- зміна цілей в залежності від стану зовнішнього і внутрішнього середовища;

- орієнтація на досягнення намічених результатів;

- використання новітніх інформаційних технологій;

- максимальне застосування економіко-математичних методів;

- використання нововведень в роботі організації в цілому і її окремих підрозділів;

- зростання ролі маркетингу до критичної;

- різні ризики і управління ризиками;

- участь усіх робітників в організації в управлінні (партисипативні методи управління).

Усі принципи менеджменту взаємопов'язані. Відмо­ва від якогось із них або недостатнє їх врахування в управлінській діяльності знижує якість управлінських рішень та ефективність менеджменту.

Закони, закономірності та принципи менеджменту формують засади сучасної управлінської науки. Власне протягом історичного розвитку менеджменту бачення та тлумачення основних норм та засад управління постій­но змінювались.

Функції менеджменту виникли в результаті поділу та спеціалізації управлінської праці.

Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, що виникають внаслідок горизонтального поділу управлінської праці, тобто трудові процеси у сфері управління. Вони відображають суть та зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.

А.Файоль виділяв планування, організацію, розпорядництво, координування та контроль як функції менеджменту. М. Х.Мескон, М.Альберт і Ф.Хедоурі запропонували розглядати чотири функції: планування, організацію, мотивацію та контроль. Останній підхід на сьогодні є найбільш розповсюдженою точкою зору, оскільки дослідження показують, що саме ці функції беруть участь у здійсненні будь-якого управлінського процесу (рис. 1.1)

Планування. Функція планування передбачає вироблення рішень про те, якими повинні бути цілі, завдання організації і що повинні зробити члени організації, щоб досягти їх. Отже, функція планування — це управлінська діяльність, яка ставить цілі та засоби їх досягнення.

Організація. Організація як функція управління являє собою вид управлінської діяльності спрямованої на розподіл робіт між окремими виконавцями та їх групами, встановлення взаємозв’язків між ними та узгодження їх діяльності з метою досягнення спільних цілей. Орга­нізація як функція менеджменту — це процес створення структури під­приємства, яка дає можливість людям ефективно працювати для досягнення спільної мети. Необхідною умовою створення структури є виконання робіт в межах функції планування, адже чітке визначення місії організації, цілей та завдань, вироблення стратегії діяльності формують базу для побудови структури. Отже, функція організації в менеджменті повинна забезпе­чувати перехід від стратегії до структури.

Функцію організації в менеджменті розглядають як процес створення об'єкта управління (виробничої структури) та суб'єкта управління з регламен­тацією їх функцій, підфункцій, робіт і операцій, прав та обов'язків, а також підбір та розташування кадрів, формування штатів працівників.

Мотивація. Мотивація це процес впливу на людину з метою її спонукання до певних дій, спрямованих на досягнення цілей організації. Поведінка людей завжди мотивована. Мотивацію визначають як силу, що спонукає до дії. Мотив — це внутрішнє спонукання, імпульс або намір, який змушує людину щось робити або поступати певним чином.

Одне з найбільш популярних визначень менеджменту розглядає його як вміння виконувати роботу, використовуючи знання, інтелект, досвід інших людей. І завданням функції мотивації є створення такої мотиваційної системи, при якій персонал продуктивно виконує роботу відповідно до делегованих йому обов'язків згідно з планом організації.

Менеджерів завжди цікавило, в яких умовах людина мотивована до праці за чиїмось завданням. Цей інтерес зростав в міру розширення свобод підлеглого, коли традиційні методи утримування і примушування, які в свій час приводили в рух армії рабів, вже не спрацьовували. Чим вільнішою ставала людина, тим важливішим було знання того, що нею рухає, що спонукає напружувати зусилля, а що навіть при сприятливих умовах приводить до посередніх результатів.

З кінця XVII-ro і до ХХ-го століття була розповсюджена думка, що люди завжди будуть працювати більше, якщо вони мають можливість більше заробити. Вважалося, що мотивація — це просте питання, яке зводилося до пропозиції відповідних грошових винагород в обмін докладених зусиль.

Однак дослідження в галузі поведінкових наук продемонстрували обме­женість чисто економічного підходу. Було виявлено, що мотивація є результатом складної сукупності потреб, які постійно змінюються. Менеджер повинен визначити, якими є реальні потреби працівників, і забезпечити спосіб задоволення цих потреб через активну, ефективну діяльність. Для цього здійснюється економічне та моральне стимулювання персоналу, збага­чується зміст праці, створюються умови для прояву творчого потенціалу працівників та їх саморозвитку.

Створення ефективних мотиваційних систем — актуальне питання для віт­чизняних організацій (підприємств). Нові економічні умови, при яких люди стають засновниками, співвласниками підприємств, потребують докорінної зміни традиційних мотиваційних систем, адже людям подобається відчувати свою значущість, вони прагнуть реалізувати свої права, самовизначитися.

Контроль. Контроль — це процес забезпечення досягнення організа­цією своєї мети шляхом постійного спостереження за її діяльністю та усунення відхилень. Якщо не доводити мету до своїх підлеглих, то немає чого і контролювати. Це стосується не лише контролю за результатом, але й контролю за процесом, причому останній слід здійснювати особливо уважно. Без контролю в організації починається хаос і об'єднати діяльність людей стає неможливо.

Подана класифікація функцій менеджменту є найпопулярнішою, однак існують й інші. Так, вчені Державної Академії управління (м. Москва) виділяють п'ять загальних функцій менеджменту: планування, організацію, координацію, мотивацію та контроль. Л.А.Жданова, спираючись на дослідження зарубіжних авторів, виділяє такі функції менеджменту: планування, організацію, комплектування штатів, керівництво та лідерство, координацію, мотивацію, контроль. Деякі вітчизняні автори пропонують виділяти й аналітичну функцію менеджменту, враховуючи її важливість у розпізнаванні проблемної ситуації, діагностуванні причин, що зумовлюють зміну запланованих параметрів та передбаченні

Функції менеджменту класифікуються за рядом ознак.

На першому етані функції доцільно класифікувати за ознакою їхнього місця в менеджменті.

У відповідності з нею вони можуть бути: основні, тобто ті, які беруть участь у будь-яких управлінських процесах, і часткові (спеціальні), за допомогою яких здійснюються лише певні управлінські процеси. До основних функцій відно­ситься: планування, організація, мотивація та контроль, до часткових управління основним виробництвом, його технічною підготовкою, капітальним будівництвом тощо.

За ознакою об'єкту - це функції управління підприємством, цехом, відділом, дільницею, бригадою тощо.

За ознакою елементів виробничо-господарської діяльності - це функції управління працею, предметами та знаряддями праці, інформацією.

Реалізація будь-яких спеціальних функцій здійснюється шляхом застосування основних функцій. Дослідження взаємозв'язку функцій дає можливість удосконалювати управління, формувати ефективну систему менеджменту, усувати його зайві ланки, бюрократичні перепони.

Дата добавления: 2014-01-04