Права, законні інтереси та обов'язки засуджених до позбавлення волі

Ступінь регламентації статусу засуджених, обсяг каральних пра­вообмежень, які на них поширюються, суттєво відрізняються залеж­но від виду кримінального покарання. Найсуворіше з усіх покарань — позбавлення волі, до змісту якого входять обмеження права гро­мадянина на особисту свободу, свободу пересування, вибору місця перебування і проживання, що гарантовані громадянам Конститу­цією.

Так, засуджені до позбавлення волі зобов'язані весь строк пока­рання перебувати у виправній установі, їм забороняється порушува­ти лінію охорони об'єктів УВП. Втеча з місця позбавлення волі є злочином. Пересування засуджених всередині виправних установ обмежується ізольованими одна від одної дільницями.

Крім цього в УВП забезпечується певний ступінь ізоляції засу­джених від зовнішнього світу, для досягнення якого на засуджених, персонал УВП й інших осіб покладаються відповідні обов'язки. На засуджених до позбавлення волі покладаються обов'язки утримува­тися від придбання спиртних напоїв, інших предметів і виробів, пе­редбачених спеціальним переліком, від відправлення кореспонденції поза встановленим законом порядком, а також обов'язок дотримува­тися встановлених норм підтримування зв'язків із зовнішнім світом.

Але ізоляція в місцях позбавлення волі не може бути абсолют­ною. У зв'язку з цим закон встановлює певні її межі, закріплюючи їх у вигляді суб'єктивних прав чи законних інтересів засуджених. Насамперед, зазначимо, що засуджені є повноважним суб'єктом своєї ресоціалізації. Держава гарантує всім засудженим незалежно від раси, національності, статі, віку, стану здоров'я, соціального ста­новища, ставлення до релігії, переконань, характеру скоєного злочи­ну і строку покарання, виду УВП, в якому вони тримаються:

— поводження, що поважає їх людську гідність і переконання;

— харчування, одяг, взуття, комунально-побутові умови прожи­вання і соціальні послуги, гідні цивілізованої людини;

— захист від протиправних посягань на їх законні права і інте­реси;

— забезпечення інших прав і свобод засуджених.

До числа суб'єктивних прав засуджених належать: ',

— визнання їх правосуб'єктності в процесі своєї ресоціалізації;

— отримання інформації про порядок і умови відбування пока­рання, а також про свої права і обов'язки;

— гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;

— охорона фізичного і психічного здоров'я, включаючи необхід­ні для його збереження харчування, одяг, приміщення, поєднання безоплатних і платних форм медичної допомоги;

— соціальне забезпечення, в тому числі на отримання пенсій, відповідно до законодавства України;

— звернення з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністра­ції виправної установи, її вищестоящих органів, а також до компе­тентних державних органів і громадських організацій;

— користування послугами, які надаються в установі, в тому числі додатковими, оплачуваними;

— участь у трудовій діяльності, належним чином організованою і справедливо оплачуваною;

— отримання інформації про стан оточуючого середовища, чис­тоти продуктів харчування, їх калорійність, участь у контролі за за­кладкою продуктів;

— отримання освіти відповідно до діючого законодавства;

— негайне повідомлення про смерть чи тяжку хворобу будь-яко­го з близьких родичів;

— інформування членів сім'ї про своє місце відбування покаран­ня, в тому числі про його зміну;

— вільний час і активне проведення дозвілля, включаючи занят­тя спортом, прослуховування радіопередач, перегляд телевізійних програм, художніх і документальних фільмів.

Варто назвати й так звані специфічні права засуджених, до чис­ла яких належать:

— можливість за своїм розсудом розпоряджатися отримуваними за роботу грошовими коштами;

— придбання необхідних речей, продуктів харчування і предме­тів першої потреби, підручників і літератури;

— отримання й відправлення передач, посилок і бандеролей, ве­дення листування й телефонних розмов;

— регулярні побачення з близькими родичами й іншими особа­ми, в тому числі короткострокові виїзди з місця позбавлення волі за різних обставин;

— одержання юридичної допомоги від адвокатів або інших осіб, уповноважених надавати таку допомогу;

— підписка періодичних видань без обмежень;

— безперешкодне ознайомлення з будь-яким законом чи іншим нормативним актом, які зачіпають інтереси засудженого. Закони і нормативні акти, які не оголошені засудженому під розписку, не є для нього обов'язковими для виконання.

Правовий статус засуджених змінюється не лише під впливом обмежень, які визначають зміст позбавлення волі, а й обмежень, які становлять своєрідний примусовий порядок виконання покарання. До їх числа необхідно віднести обмеження прав засуджених, що встановлені законом з метою попередження злочинів та інших пра­вопорушень у місцях позбавлення волі. Серед них, насамперед, за­борона зберігання засудженими при собі грошей і цінних речей, а також предметів, заборонених до використання в УВП. Засуджені з цією метою підлягають обшуку, їх кореспонденція — перегляду, а посилки, передачі і бандеролі — догляду. Засуджені носять одяг єдиного зразка, а в колоніях особливого режиму — спеціального зразка.

Засуджені зобов'язані:

— дотримуватися норм законодавства, які визначають порядок і умови відбування покарання;

— виконувати всі законні вимоги персоналу виправної установи;

— утримувати в чистоті і порядку приміщення та їхню обстанов­ку, бережливо ставитися до майна пенітенціарної установи і предме­тів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здій­снювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням;

— дотримуватися санітарно-гігієнічних норм;

— дотримуватися вимог пожежної безпеки та безпеки праці;

— терміново повідомляти персонал установи про обставини, не­безпечні для життя і здоров'я як їх самих, так і інших осіб.

Серед специфічних елементів правового статусу засуджених по­трібно назвати їх обов'язки, що обумовлені потребою дотримання правил внутрішнього розпорядку в УВП, у тому числі певних за­борон:

— самовільно залишати відведені для них житлові приміщення та робочі місця, без дозволу персоналу мінятися спальними місця­ми, припиняти доручену їм роботу;

— порушувати лінію охорони установи;

— одержувати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені для викорис­тання в місцях позбавлення волі;

— продавати, дарувати або відчужувати іншим способом на ко­ристь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особис­тому користуванні;

— спілкуватися й встановлювати зв'язок з іншими особами на порушення встановлених законодавством правил ізоляції;

— наносити собі тілесні ушкодження, в тому числі за допомогою іншої особи, завдавати шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків;

— завдавати шкоди державному, громадському майну і майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну;

— вживати наркотичні, сильнодіючі засоби, спиртні напої і спиртовмісні речовини, сурогати алкоголю;

— грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди;

— вживати нецензурні, жаргонні й вульгарні слова, давати і присвоювати прізвиська (клички);

— порушувати тишу в спальних приміщеннях під час відпочин­ку інших засуджених;

— вчиняти або закликати до вчинення антисуспільних, амораль­них чи кримінально-караних діянь.

Аналізуючи правовий статус засуджених до позбавлення волі, можна зробити висновок, що їх цивільно-правовий статус характе­ризується тим, що, по-перше, вони залишаються суб'єктами різно­манітних цивільно-правових відносин і володіють цивільною право­здатністю та дієздатністю; по-друге, у зв'язку з каральною стороною покарання, вони обмежуються в низці цивільних прав, тобто обме­жуються деякі елементи їх цивільної правоздатності; по-третє, в си­лу фізичної ізоляції багато прав і обов'язків реалізувати просто не­можливо.

На засуджених поширюються загальні положення про право власності, спадкоємного права тощо. Засуджений, який є суб'єктом права особистої власності, зберігає право на майно, яке йому нале­жало до арешту і яке зберігається за межами УВП за умов, що його не конфісковано. Але він втрачає можливість фактично здійснювати правомочність володіння і користування цим майном.

Засуджений має право розпоряджатися своїм майном (продати, здати в найм, подарувати), але тільки через довірену особу. Відпо­відно до норм Цивільного кодексу доручення осіб, які тримаються в місцях позбавлення волі, засвідчується начальником УВП. Такі до­ручення прирівнюються до нотаріально засвідчених документів.

Засуджений, який перебуває в шлюбі і має майно, нажите під час подружнього життя, залишається суб'єктом спільної власності подружжя і у випадку своєї незгоди з діями іншого подружжя (про­даж, обмін, дарування майна тощо) може захищати свої права в за­гальному порядку: вимагати через суд відшкодування матеріальних збитків або визнання угоди недійсною.

Стосовно майна, що є у засудженого в УВП, то воно також під­дано обмеженням: існує спеціальний перелік того, що засуджений може зберігати при собі (а отже, те, що до цього переліку не вхо­дить, — заборонено); крім того, встановлений перелік предметів, ре­чей і речовин, зберігання яких засудженим заборонено. Мета цих обмежень — виключити зловживання, елементи дармоїдства, пору­шення режиму, які можуть з'явитися внаслідок використання майна в умовах ізоляції. Угоди стосовно цього майна заборонені. Адмініст­рація УВП повинна вживати заходів до поновлення порушених прав засуджених щодо володіння, використання і розпорядження власним майном, повернення майна засудженим, якщо їхнє право володіння порушено іншими засудженими або іншими особами.

У зв'язку з цим важливо знати, що до незаконних угод засудже­них, пов'язаних із розпорядженням майном, застосовуються правові наслідки, передбачені цивільним законодавством, з однією лише особливістю, що вони застосовуються, як правило, в адміністратив­ному порядку, а не судом. Так, ст. 49 Цивільного кодексу передба­чає, що угода, яка укладена явно (свідомо) проти інтересів держави і суспільства за умов умислу з обох сторін і у випадку виконання їх обома сторонами, веде до стягнення всього отриманого за угодою в дохід держави. У разі виконання угоди однією стороною, з другої стягується все отримане нею в доход держави і все належне з неї другій стороні по відшкодуванню отриманого. При наявності умислу тільки в однієї сторони, все отримане нею за угодою має бути повер­нуте другій стороні, а отримане останньою або належне їй у відшко­дуванні виконаного, стягується в дохід держави.

Інколи в колоніях зустрічаються угоди з майном, які здійснені засудженими під впливом обману чи насилля. У цих випадках, від­повідно до ст. 67 Цивільного кодексу, потерпілому повертається другою стороною все отримане нею за угодою, а при неможливості повернути в натурі, компенсується його вартість.

Засуджені можуть бути учасниками різних договірних відносин. Але обмежена правоздатність засуджених в деяких випадках впли­ває на обсяг договірних прав і обов'язків, на можливість особистої участі в договорі, а інколи і на можливість взагалі перебувати в тому чи іншому договірному відношенні. Деякі з договорів, що укла­дені до арешту, залишаються без змін і продовжують свою дію (договір займу, зберігання, найму тощо), інші не можуть реально виконуватися (договір підряду, доручення, зберігання, якщо засу­джений — охоронець). Договори, які потребують особистої участі засуджених, як правило, не укладаються.

Засуджений має право укладати договір найму житлового примі­щення, яке належить йому по праву приватної власності, і отриму­вати квартирну плату за діючими розцінками, яка зараховується на його особовий рахунок. Норми сімейного права передбачають спро­щений порядок розірвання шлюбу із засудженими до позбавлення волі. Таке правообмеження існує з метою захисту інтересів тієї сто­рони в шлюбних відносинах, яка не засуджена до кримінального по­карання.

Закон заохочує розвиток корисної ініціативи і творчої активності засуджених до позбавлення волі. Вони визнаються авторами від­криття, винаходу, раціоналізаторських пропозицій, літературного твору. На них у цій частині поширюються норми цивільного законо­давства, що регламентують права і обов'язки авторів, і норми спеці­альних законів, які регулюють авторські правовідносини.

Отримані за наукові відкриття, створення твору мистецтва, ви­нахід чи рацпропозицію гонорари зараховуються на особові рахунки засуджених або за їх бажанням відправляються грошовим перека­зом родичам.

Особливо треба виділити право засуджених на особисту недо­торканність. Це право є гарантом дотримання законності, недопу­щення приниження їх людської гідності і заподіяння зайвих фізич­них страждань. На них поширюється право недоторканності особи і в тій частині, що вони не можуть бути заарештовані або триматися під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і тільки на під­ставах та в порядку, встановлених законом (ст. 29 Конституції). По­ложення закону про те, що засуджені підлягають обшуку — є обме­женням їх права на особисту недоторканність. Крім цього, обмежені права засуджених на недоторканність житла, таємність листування. Засудженим гарантується право на свободу совісті. За їх бажан­ням або за зверненням релігійної організації їм надається можли­вість зустрічатися з представниками духовного сану тих релігій, які вони проповідують, отримати пораду відповідної духовної особи, відправити релігійний обряд, придбати релігійну літературу і предмети культу.

У пенітенціарній установі здійснення свободи проповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язане із ставлен­ням до релігії, підлягає лише тим обмеженням, які потрібні в інте­ресах громадської безпеки. Адміністрація установи сприяє у запро­шенні священнослужителів, визначає місце, час та інші умови про­ведення богослужіння, обряду або церемонії. Засуджені не мають права, посилаючись на свої релігійні переконання, ухилятися від ви­конання своїх обов'язків, порушувати встановлений розпорядок дня, а також утискувати права інших осіб, які відбувають покаран­ня. Представники релігійних організацій, які офіційно не зареєстро­вані у встановленому порядку, для проведення богослужіння та ін­ших культових обрядів не допускаються.

Отже, цивільно-правовий статус засуджених до позбавлення во­лі визначається в першу чергу їх правовим статусом як суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин, що суттєво впливає на фак­тичне застосування норм інших галузей права.

Підводячи загальний підсумок, варто констатувати, що правовий статус засуджених до позбавлення волі обумовлений характером (змістом) цього виду покарання, що веде до призупинення реалізації одних, обмеження і видозмінення інших або збереження прав і обов'язків громадян. Таким чином, засуджений до позбавлення волі — це громадянин з обмеженим обсягом прав і обов'язків.

Обумовлені позбавленням волі зміни в правовому статусі засу­дженого в більшості залежать у кримінально-правовому відношенні від того становища, яке займала особа в суспільстві до її засуджен­ня, від характеру її відносин і зв'язків, специфіки соціальних ролей, які вона виконувала. Внаслідок цього різні за своїм соціальним ста­новищем особи, якщо вони засуджені навіть на однаковий строк по­карання з відбуванням його в однакових режимних умовах, виявля­ються "враженими" різною мірою (наприклад, особа без певних за­нять, без сім'ї, з примітивними запитами, і особа, яка мала багато соціальних зв'язків).

Стосовно правового статусу засудженого з точки зору кримі­нально-виконавчих правовідносин, то тут однорідні категорії засу­джених, які відбувають однакове покарання, перебувають більш-менш в однакових умовах.

Глибоке з'ясування сутності і змісту правового статусу засудже­них має велике практичне значення. По-перше, це важливо для з'ясування правового статусу засуджених, щоб мати чітке уявлен­ня, з ким у правовому плані ми маємо справу. По-друге, визначення кола обов'язків і прав засуджених є неодмінною умовою забезпечен­ня законності і встановлення правильного підходу до засуджених при виконанні покарання. Закріплення в законі правового статусу засуджених визначає рамки можливого для їх поведінки і межі ви­
мог і заборон адміністрації УВП. А це означає, що, з одного боку, вимагати від засуджених можна лише те, що входить в коло їхніх обов'язків, а з іншого — треба поважати права засудженого і забез­печувати їхню повну реалізацію.

Дата добавления: 2014-01-06