Розвиток науки про управління людьми у процесі виробництва

Етапи розвитку менеджменту

Вивчення літературних джерел дало можливість виокремити шість основних етапів розвитку менеджменту:

1 етап. Розвиток науки про управління людьми у процесі виробництва.

2 етап. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків.

3 етап. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок.

4 етап. Активне застосування кількісних (економіко-математичних)

методів як важливих напрямів формалізації методів менедж­менту і трансформації їх в управлінські рішення.

5 етап. Формування системних та ситуаційних підходів.

6 етап. Комп'ютеризація управлінських процесів.

Етап розвитоку науки про управління людьми у процесі виробництва – базувався на підвищенні ефективності діяльності органі­зації на засадах удосконалення виробничих процесів та операцій. На цьому етапі менеджерів найбільше хвилювали технічні підходи, які стосуються не лише машин, верстатів, обладнання, всіх видів тех­нологій, але й управлінських знань, організаційних структур, методів ви­робничого планування, способів розташування робочих місць, прийомів та навичок роботи, рівня кваліфікації та підготовки робочої сили. Цей етап характеризується розвитком школи наукового управління, класичної (адміністративної) школи управління, «фордизму» та ін.

Школа наукового управління (1855–1920 рр.) – Найтісніше пов'язана з роботами Фредеріка Тейлора, Френка і Ліліан Гілбрет, Генрі Ганта. Вони здійснювали дослідження на рівні організації, фактично створили і обґрунтували виробничий менеджмент, займались спостереженнями, замірами і аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудової ак­тивності, нормуванням праці тощо. Завдяки розробці концепції науко­вого управління менеджмент був визнаний самостійною галуззю науко­вих досліджень.

Фредерік Уінслоу Тейлор (1856-1915 рр.), почавши працювати уч­нем у механічній майстерні, пройшов усі посадові сходинки від молодого службовця до головного інженера великого металургійного заводу. Вод­ночас займався науковою діяльністю. Дослідження Тейлора з проблем наукової організації виробництва стали фактично першою спробою ство­рити науку управління. Його праці започаткували розвиток менеджмен­ту у США, а потім і в інших країнах. Основну увагу зосереджував на вивченні і з допомогою спостереження та хронометражу рухів робітників, розробці рекомендацій щодо ліквідації непродуктивних витрат людської енергії та підвищення ефективності праці. У своїх працях «Управління фа­брикою» (1903 р.) та «Принципи наукового менеджменту» (1911 р.) Ф.Тейлор розробив ряд методів наукової організації праці, що базувались на засадах хронометражу, стандартизації прийомів та знарядь праці. Тейлор виділив принципи наукового управління: вимірювання праці, розподіл праці, мотивація, індивідуальний і виробни­чий процес, складання програм стимулювання, роль профспілок, розвиток управлінського мислення, правила та стандарти менеджменту, складання завдань-інструкцій, роль менеджменту, ігнорування профспілок. Ключові ідеї наукового управління: наукові методи аналізу роботи для визначення кращих (раціональних) шляхів виготовлення продукції; акцент на задачах відбору, навчання робітників; зародження кооперації між робітниками та менеджерами.

Головна заслуга Ф. Тейлора полягає в тому, що він як засно­вник школи «наукового управління» розробив методологічні основи но­рмування праці, стандартизував трудові операції, запровадив наукові підходи підбору, розставляння і стимулювання працівників.

Генрі Гант (1861-1919) – послідовник та учень Ф.У. Тейлора. Після закінчення з відзнакою університету Джона Хопкінса працював шкільним учителем, викладачем коледжу, креслярем, займав різноманітні посади в компанії «Мідвел Стіл», читав лекції у багатьох університетах Америки, працював консультантом у сфері менеджменту. Г.Гант запатентував десятки технологічно-конструкторських винаходів. Займався організацією праці робітників та управлінців, акцентував увагу на спільності інтересів, співробітництві керівників та підлеглих, науковому доборі кадрів, прогресивних ставках, інструкцій для робітників. Вважав однією із основних функцій керівників – навчання підлеглих, унаслідок чого у працівників повинні формуватись т. зв. «звички виробництва»: праце­любність, кооперація, чіткість, максимальне використання працівником своїх здібностей, постійне прагнення підвищувати кваліфікацію. Орієнтувався на графічне інтерпретування менеджменту, використання діаграм планування часу та контролю виконання робіт, графіків руху засобів виробництва та предметів праці тощо.

Френк Гілбрет (1868-1924 рр.) та Ліліан Гілбрет (1878-1972 рр.) – подружжя, праці яких щодо покращання вивчення рухів робіт­ників заклали фундамент для сучасного розроблення стандартів праці, а та­кож принципів стимулювання праці з допомогою заробітної плати. Вони розробили та використали для дослідження операцій робітників велике різноманіття пристроїв та механізмів. Першими застосували фотоапарат та кінокамеру, винайшли мікрохнометр – годинник її секундною стрілкою, здатний зафіксувати час з точністю до 1/2000 хвилини. Гілбрети широко використовували для записів трудового процесу графіки та діаграми, розвинули систему «білих карток» для персоналу, яка формувала базу для системи оцінювання досягнень, велике значення надавали написанню інструкцій для протидії безладу та непорозумінням. Започаткували дослідження стомленості працівників та її впливу на здоров'я та продуктив­ність. Ціллю їхніх досліджень було повна реалізація потенціалу людини, розвиток методів роботи, вдосконалення інструментів, створення здорової психологічної атмосфери у колективі. У подружжя було 12 дітей, Ліліан Гілберт була першою жінкою – членом Союзу промислових інженерів, першою жінкою – членом Американського товариства інженерів-механіків, першою жінкою, яка отримала ступінь «Почесного магістра інженерних наук» Мічиганського університету, першою жінкою – професором у галузі менеджменту, єдиною жінкою, яка отримала Золоту медаль Ганта.

Не менш яскравими представниками школи наукового управління є Чарльз Беббідж, Даніел Маккалум, Гаррісон Емерсон, Олександр Богданов та інші.

Чарльз Беббідж (1792-1871 рр.) – представник школи наукового управління, який народився в сім'ї заможного банкіра, відрізнявся феноменальним інтелектом та винахідливістю. Перший у світі винайшов цифровий комп'ютер, який працював на перфорованих картах. Був уче­ним, професором математики в Кембриджі, автором численних праць, найвідомішою з яких є «Економіка машин і промислових підприємств», яка підсумувала результати десятирічного аналізу промислових підприємств не лише Англії, але й Європи. На думку Беббіджа, спеціалі­зація та розподіл праці рівноцінно стосується фізичної та розумової праці. Поглиблення спеціалізації він вважав запорукою підвищення кваліфі­кації, зростання обсягів виробництва, прибутку. Вбачав за необхідне: аналізувати не лише виробничі процеси, але й пов'язані з ними витрати; використовувати стандарти; для дослідження ділової активності вдаватися до методу порівнянь; визначати попит завдяки статистиці до­ходів; централізувати виробничий процес; упроваджувати наукові роз­робки; під час будівництва нових фабрик та заводів оптимізувати їх розміщення стосовно природних ресурсів тощо.

Даніел Маккалум (1815-1878 рр.) – американський учений і прак­тик. Народився в сім'ї кравця, працював теслярем, згодом у залізничній компанії Нью-Йорка, правління якої у 1854 р. призначило його генера­льним директором Ерійської лінії. Маккалум вважав, що для ефектив­ного управління необхідні жорстка дисципліна, конкретні та ретельні інструкції, часті та точні звіти про викопану роботу, справедлива виплата заробітної плати та премій, чітка ієрархія влади, особиста відповідальність та підзвітність в усій організації. Для реалізації власної концепції він розробив механізм управління, який включав принципи управління, організаційну структуру управління організацією, інформаційну систе­му, яка базувалась на використанні телеграфу, систему контролю тощо.

Гаррісон Емерсон (1853-1931 рр.) – відомий американський інженер, раціоналізатор. Освіту здобув у Баварському політехнічному університеті в місті Іонхені. Основні положення наукових розробок Емерсона викладені в його книзі «Дванадцять принципів продуктивності» (1912 р.). До того Емерсон вже мав чималий досвід практичної реалізації розроблених ним принципів підвищення продуктивності праці: у 1898-1901 рр. вперше організував доставляння пошти на велику відстань у ряді пунктів на Алясці, як представник англійських концернів дослідив виробничу діяльність багатьох заводів та рудників і надав конкретні рекомендації щодо їх раціо­налізації. До основних принципів продуктивності праці відносив: чітко визначені цілі, здоровий глузд, використання консультацій, жорстку дисципліну, справедливість в усіх сферах, систематичний облік, планування і визначення шляхів виконання робіт, норми і графіки виконання роботи, стандартизацію умов праці, нормування операцій, письмові Інструкції, винагороди за ефективність праці.

Олександр Богданов (Малиновський) (1873-1928 рр.) – російський економіст, філософ, політичний діяч, учений-природознавець. Закінчив медичний факультет Харківського університету. Загинув унаслідок проведеного на собі медичного екс­перименту. Один із засновників тектології – науки про загальні закони організації. Основні ідеї щодо створення цієї науки виклав у праці «Загальна організаційна наука». Окремі положення тектології (принцип зворотного зв'язку, моделювання та інші) активно використовувались надалі в інших науках, зокрема – у кібернетиці. Є автором таких праць: «Короткий курс економічної науки», «Початковий курс політичної економії в запитаннях».

Школа «фордизму» (1899–1945 рр.). її засновник Генрі Форд (1863-1947 рр.) – видатний американський підприємець, науковець, винахідник. Народився у сім'ї фермера, не закінчивши школу почав працювати в механічних майстернях, надалі на моторному виробництві, потім у компаній, яка обслуговувала парові двигуни. Продовжив трудову діяльність на великому заводі з виготовлення фургонів. Наступні п'ять років Форд виконує обов'язки головного інженера цього заводу, а згодом стає головним інженером Детройтської автомобільної компанії, надалі започатковує власне виробництво автомобілів для перегонів. В умовах злиднів і недосипання, продавши власні ліс, землі, побудувавши за ці кошти власні експериментальні майстерні, Форд розробив свій перший автомобіль. У 1903 р. засновує компанію «Ford Motors», роль якої у формуванні сучасного суспільства важко переоцінити. Організував масове виробництво простих надійних автомобілів, які могла собі дозволити американська родина із середнім достатком. З 1903 до 1908 р. Форд разом зі своїми інженерами розробляє 19 моделей автомобілів, що надзвичайно складно навіть у сучасних умовах. У 1908 році розро­блено модель автомобіля Т, яка набула такої шаленої популярності, що заводи Форда не встигали виконувати замовлення. У відповідь на це на заводі запроваджено конвеєрну технологію виробництва автомобілів, уперше застосовано стандартизацію взаємозамінних частин виробів. Форд уперше ввів восьмигодинний робочий день, науково обґрунтував рівень заробітної плати працівників (на його підприємстві заробітна плата була вдвічі вища, ніж середньогалузева), надав працівникам підприємства можливість купувати автомобілі у кредит. Імперія Генрі Форда процвітає і сьогодні. Крім виробництва автомарок Ford, Linciln, Mercury, Mazda, Aston Martin, Jaguar, Land Rover, компанія працює в галузях фінансування (Ford Credit), запчастин та сервісу (Ford Customer Service Division) а також прокату автомобілів (Herts).

Класична (адміністративна) школа управління (1920 –1950 рр.) започаткована Анрі Файолем, якого часто називають батьком менеджменту. Займалась вивченням ролі та функцій менеджерів. Анрі Файоль (1841-1925 рр.) – французький інженер та науковець. Після закінчення у 1860 р. гірничої школи почав працювати у великому металургійному об'єднанні «Комаболь». У 1860-1862 рр. працював інженером, що зумовило темати­ку його досліджень того часу: технічні та технологічні проблеми видо­бувної сфери, пожежна безпека шахт. З 1872 р. був призначений на по­саду директора групи шахт, і його зацікавили проблеми геології, терміни експлуатації вугільних шахт. У 1888 р., коли комбінат перебував на межі банкрутства, його було призначено його генеральним директором. Завдяки масштабним реорганізаціям та реструктуризація вивів об'єднання у Європі на лідерські позиції. До смерті очолював підприємство. У цьому об'єднанні А.Файоль розробив і запровадив струнку систему управління виробництвом. У центрі цієї системи – адміністративна доктрина, що визначала суть адміністративних функцій, їхнє призначення, принципи адміністративного управління. Основні теоретичні висновки Файоля щодо проблем удосконалення управління викладені в його працях «За­гальне і промислове управління», «Наукова організація праці», «Пози­тивне управління».

А.Файоль виділив шість видів діяльності промислових підприємств: 1) технічна діяльність (виробництво, обробка); 2) комерційна діяльність (купівля, продаж, обмін); 3) фінансова активність (пошук і оптимальне використання капіталу); 4) діяльність, спрямована на забезпечення безпеки власності, персо­налу; 5) облікова діяльність; 6) управлінська (адміністративна) діяльність.

А.Файоль наголошував, що управління – це відокремлена діяльність, у здійсненні якої беруть участь керівники і працівники організації. При цьому керівник повинен володіти певними рисами, а саме: фізичні якості (здоров'я, сила, мовлення); розумові якості (здатність розуміти і вивчати, оцінювати, адаптува­тись); моральні якості (енергійність, ініціативність, відповідальність, ло­яльність, фактичність, гідність); загальна освіта (загальний рівень ерудиції та інтелекту); спеціальні знання (технічні, комерційні, фінансові, управлінські та інші знання, які стосуються виконуваних функцій); досвід роботи.

А.Файоль виділив в управлінні п'ять основних функцій: планування, організування, розпорядництво, координування та контролювання. На заса­дах розробок А.Файоля у 20-х рр. було сформульовано поняття організаційної структури управління, елементи якої є системою взаємозв'язків, неперервних взаємопов'язаних дій, функцій управління. Файоль розробив 14 принципів менеджменту: поділ праці, повноваження та відповідальність, дисципліна, єдиновладдя, єдність напряму діяльності, підпорядкуван­ня особистих інтересів загальним, винагорода персоналу, централіза­ція, ієрархія управління, порядок, справедливість, стабільність робочого місця, ініціатива, корпоративний дух. Цією школою було вперше розроблено та обґрунтовано теоретичні засади менеджменту та визначено пріоритетну роль менеджера як керівника та організатора. Ключові ідеї: ієрархія вирішує взаємовідносини між посадами; правила та регулятори спеціалізованої діяльності кожної посади; централізація рішень на вищих рівнях управління.

Яскравим представником класичної школи управління вважається Ліпделл Уірвік (1891–1983 рр.). Народився в Англії, здобув спеціаль­ність історика в Оксфорді, трудову діяльність розпочав у сімейній фірмі, яка займалась виробництвом рукавиць, де і набув перший управлінський досвід. Перша світова-війна примусила його залишити роботу та піти на службу в армію (був нагороджений хрестом за відвагу). Після закінчення війни працював на кондитерській фірмі, де став заступником директора. У 1928 р. почав працювати в Міжнародному інституті менеджменту в Женеві, а з 1929 р. його очолив. Цей інститут відігравав роль міжнародної клірингової палати для обміну інформацією про передові методи управління. У 1934 р. Уірвік повертається в Англію та засновує одну із найвідоміших консалтингових компаній у сфері менеджменту. В 1940-1942 рр. він виконує функції консультанта, після чого переходить в оборонне відомство, де йому присвоєно звання підполковника. У 40-50-ті рр. Уірвік (добув міжнародне визнання; у сфері вдосконалення методів управління, у 1956 р. став радником індійського уряду з питань підготовки керівних кадрів. У 60-ті рр. Уірвік переїхав в Австралію, де продовжував займатись консультаційною, лекторською та науковою діяльністю. Найбільш відомою працею є «Значення раціоналізації». Під раціоналізацією розу­мілась сукупність організаційних та технічних методів, які покликані знизити до мінімуму втрати різних видів ресурсів. До таких методів Уірвік відносив: наукову організацію праці, стандартизацію матеріалів та виробів, спрощення виробничих процесів, оптимізацію систем транс­порту та маркетингу. Велику увагу приділяв рівню відповідальності кері­вників за ефективність використання суспільних ресурсів.

Одним із представників адміністративної школи є Джеймс Муні (1892-1960 рр.). Народився в Клівленді, штат Огайо, отримав науковий ступінь в галузі бізнесу в університеті Нью-Йорка, а потім захистив дисе­ртацію, здобувши науковий ступінь доктора технічних наук. Висококва­ліфікований інженер Дж. Муні водночас був досвідченим керівником. У різний час він займав важливі посади у різноманітних великих компаніях, зокрема був віце-президентом компанії «General Motors». Муні вважав, що оскільки організація починається там, де дві і більше осіб об'єднують зусилля для досягнення поставленої мети, керівники насамперед пови­нні займатись цілеспрямованим координуванням даних зусиль, доведен­ня до усіх членів організації її ключових стратегічних цілей. При цьому цілі повинні бути чіткі, зрозумілі, досяжні, конкретні, кількісні.

Дата добавления: 2014-01-07