Комп'ютеризація управлінських процесів

6 етап - комп'ютеризація управлінських процесів (з 1980-х рр.) – пов'язаний із розвитком інформаційних та комп'ютерних систем. Сучасний етап характеризується високими темпами розвитку інфо­рмаційних технологій. Характерною особливістю використання сучасних засобів обчислювальної техніки є перехід до мережевої об­робки даних. Ця технологія забезпечує ефективне колективне викорис­тання обчислювальних та інформаційних ресурсів, поліпшення комуні­кацій, процесів обміну інформацією, створює умови для функціонування розподілених систем обробки даних. У межах компанії, фірми чи підпри­ємства функціонують локальні мережі. Регіональні (територіальні) мережі організовуються на регіональному або державному рівні й призначені для надання в режимі реального часу інформаційно-обчислювальних ресурсів абонентам, значно віддаленим один від одного. На сьогодні у світі зареєстровано понад 200 глобальних мереж, з яких 54 створено у США, 16 – в Японії. Найпоширеніша глобальна мережа Inernet, користувачі якої отри­мують інформацію з усього світу, мають доступ до звітів різних корпорацій та фірм, можуть користуватися статистичними даними різних країн, регі­онів, працювати з бібліотечними фондами та звітами науково-дослідних Інститутів тощо. Також сьогодні підприємство може застосовувати спеціалізоване програмне забезпечення для комп'ютеризованого управління виробничо-господарськими процесами.

Усю програмну продукцію щодо інтегрованих систем управління іноземні фахівці згруповують у три основних класи:

МRP (Manufacturing Requirements Planning) – управління виробни­цтвом;

МRP II (Manufacturing Resource Planning) – управління виробницт­вом з елементами фінансового планування, зворотного зв'язку та мо­делювання;

ЕКР (Enterprise Resource Planning) – управління всіма різновидами ресурсів підприємства (матеріальними, фінансовими, трудовими, інформаційними тощо), включаючи моделювання, різноманітні аналітичні інструменти, оптимізацію прийняття управлінських рі­шень. ЕКР також створюють можливості для управління зовнішні­ми стосунками підприємства із постачальниками, замовниками, партнерами тощо.

Кожен з вищенаведених класів відображає певний рівень вимог до програмної продукції, який охоплює: обсяги виконуваних програмою дій та операцій, систему управлінських функцій, повноту управлінського никлу, врахування чинників середовища функціонування тощо.

Усі інтегровані управлінські системи дають змогу упорядкувати внутрішні процеси, мінімізувати часові втрати за всіма операціями, знизити брак, відпрацювати документообіг тощо. Але водночас такі системи є надзвичайно дорогими, характеризуються низьким рівнем адаптивності, тривалістю впровадження, налагодження та тестування, скла­дністю навчання користувачів.

3.3. Основні етапи розвитку управлінської науки в Укра­їні

Розглянемо основні етапи розвитку управлінської науки в Укра­їні. В нашій країні управлінська наука розвивалась у рамках підхо­дів, які панували в СРСР. Хоча науково-пошукові дослідження спрямовувались врешті-решт на вдосконалення адміністративне-командної системи, певний досвід у галузі управління все ж таки був на­копичений.

Можна виділити 8 періодів розвитку управлінської науки в радянський і пострадянський періоди:

1 період (жовтень 1917 р. – березень 1921 р.). Розроблялись форми і методи державного централізованого управління виробництвом, обґрунтовувались принципи централізму, організаційні методи управління, адміністрування та державне регулювання.

2 період (1921–1928 рр.). Здійснювалось подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом, були зроблені спроби застосування госпрозрахунку як основи економічних методів управлін­ня, з'явились трести і синдикати, а також формально вивчались можливості участі працівників в управлінні.

3 період (1929–1945 рр.). Пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва, увагу приділяли вдосконаленню структур управління, методів підбору і підготовки кадрів, планування і організації виробництва.

4 період (1946–1965 рр.). Характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної і територіально-галузевої системи управління, що врешті-решт призвела до поглиблення адміністрування.

5 період (1965–1975 рр.). Була здійснена спроба проведення господарської реформи через посилення ролі економічних методів управління. Цей етап підтвердив неефективність реформ, які проводилися в рамках адміністративно-командної системи.

6 період (1975–1988 рр.). Характеризується все глибшим усвідомленим неможливості реформування адміністративно-командної системи, яка склалась в економіці СРСР. Він підтвердив необхідність радикальної зміни економічних відносин, докорінних економічних реформ.

7 період (1985–1990 рр.). Проведення економічних реформ. Цей період можна поділити на підетапи: а) робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілі прибутку; б) застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу, розвиток орендних відносин; в) впровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, збільшення економічної свободи.

8 період (з 1991 р. і н.ч.). Початок та розвиток ринкових реформ, які супроводжуються докорінними змінами в економіці, приватизаційними процесами, активізацією зовнішньоекономічної діяльності, впроваджен­ням досягнень сучасного менеджменту на вітчизняних підприємствах.

На різних етапах розвитку управлінської науки в Україні істотний вне­сок зробили такі вчені, як Бандера В., Вернадський І., Войнаровський Т., Зібер М., Воблий К., Вольський М., Коропецький І., Павлик М., Подолянський С., Терлецький О., Туган-Барановський М., Цехановецький Г. та інші.

До найвидатніших вітчизняних науковців належить Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919). Він закінчив Харківський університет, отримав вчений ступінь кандидата природничих наук. У 1894 р. захистив магістерську дисертацію у Московському університеті з теми «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини та вплив на народне життя», яка принесла йому світову славу. У 1898 р. захистив докторську дисертацію і до 1917 р. працював приват-доцентом, а згодом професо­ром Московського університету та Петербурзького політехнічного інсти­туту. Лютнева революція 1917 р. кардинально змінила його життя. Того ж року він обіймає посаду міністра фінансів в Центральній Раді в Україні, після цього певний період займався кооперативним рухом та науково-організаційною діяльністю. Зокрема, за його активної участі було ство­рено Українську академію наук, у структурі якої вперше було виокремле­но відділення соціально-економічних наук. Згодом стає академіком, професором Київського університету, деканом його юридичного факу­льтету. Туган-Барановський у своїх працях обґрунтував теорію змішаної економіки, загрозу централізації державної влади для суспільства та окре­мого індивідуума, необхідність розвитку місцевого самоуправління, тру­дової кооперації незалежних суб'єктів господарювання. Розвинув школу наукового управління на засадах обґрунтування технологічної послідов­ності планування в організаціях, школу біхевіористів — на основі вивчен­ня потреб людей, їхньої класифікації, визначення впливу на ефектив­ність праці тощо.

Сьогодні над проблемами менеджменту активно працюють такі на­уковці, як Андрушків Б., Батченко Л., Геєць В., Герасимчук В., Голіков В., Вічевич А., Дайновський Ю., Іванова І., Козоріз М., Кузьмін О., Мельник О., Мізюк М., Одінцова Г., Попов Г., Соболь С., Ушакова Н., Хміль Ф., Черваньов Д., Шегда А., Шершньова З. Шинкаренко В., Яцура В. та багато інших.

Дата добавления: 2014-01-07