Формування управлінських механізмів на засадах розвит­ку людських стосунків

Даний етап, пов'язаний із визнанням людини пріори­тетним фактором виробничо-господарської діяльності. Основна увага націлюється на соціальні аспекти: всі форми морального та матеріального стимулювання працівників, стилі управління, участь працівників у процесі прийняття управлінських рішень, організаційну культуру, можливості кар'єри та просування за службовою ієрархією. На цьому етапі сформувались дві основні школи: людських стосунків та поведінських наук.

Школа людських стосунків (1930-1950 рр.). Заснували Мері Фолліт та Елтон Мейо. Фолліт вперше визначила менеджмент як «забезпечення виконання робіт за допомогою інших осіб». М. Фолліт (1868-1933 рр.) народилась у США, в Бостоні, закінчила коледжі Гарва­рдського та Кембріджського університетів, де вивчала політику, історію та юриспруденцію, активно займалась соціальною діяльністю у сфері створення навчальних та освітніх закладів для бідних верств населення, започаткувала відкриття вечірніх шкіл професійної орієнтації. Фолліт розвинула доктрину «нової психології», в основі якої покладено «прин­цип групи»: індивідуальність особи формується під впливом соціуму та груп, у яких вона здійснює життєдіяльність; лише в групі розкривається потенціал людини, її справжня природа. Група – це інтеграційне об'єд­нання, яке дозволяє досягати набагато більше, ніж індивідуальна робота кожного зокрема, тому виникають підприємства, установи, організації, партії тощо. За цим принципом Фолліт досліджувала питання групових конфліктів і стверджувала, що будь-який конфлікт може бути розв'яза­ний в такі способи: добровільним підпорядкуванням однієї зі сторін; боротьбою і перемогою однією із груп; компромісом; інтеграцією інте­ресів сторін. Дослідниця визнавала тільки останній варіант, оскільки лише єдність інтересів на підприємстві зумовлює загальну відповідальність працівників і керівників, не протистояння, а співробітництво праці та ка­піталу, цілісність організації. Значну увагу науковець приділяла дослі­дженням питання влади, акцентуючи на її деперсоналізації та ситуаційно­му характері, формуванні альтернативних центрів влади на підприємствах (профспілкових організацій), врахуванні інтересів усіх суб'єктів орга­нізації. Фолліт вперше визначила менеджмент як «забезпечення вико­нання робіт з допомогою інших осіб».

Елтон Мейо (1880-1949 рр.) народився в Австралії, вивчав ети­ку, логіку, філософію, надалі вивчав медицину в університетах Аделаїди та Единбургу (Шотландія), медичній школі Лондона. Він залишає навчання, отримує роботу в рудній компанії Західної Африки, згодом повертається в Австралію та стає співвласником видавничої фірми. У 1907 р. поновлюється в університеті, вивчаючи філософію та психологію. Вирішує надалі присвя­тити себе академічній кар'єрі – працює викладачем логіки, психології та стики в Квінследському університеті, з 1923 р. – працює на факультеті про­мислових досліджень філадельфійського Пенсільванського університету. Найбільш відомими працями науковця є «Проблеми людини в індустріаль­ному суспільстві» та «Соціальні проблеми індустріального суспільства». Е.Мейо вважав будь-яку організацію насамперед соціальною системою, над підвищенням ефективності якої необхідно перманентно працювати. Діє­вим методом дослідження розвитку соціальної системи є інтерв'ювання пра­цівників на засадах довіри, щирої уваги, готовності вислухати. Аналіз ре­зультатів таких інтерв'ю дозволяв керівникам компанії розробляти заходи технічного чи організаційного вдосконалення роботи; заходи, спрямовані па вирішення персональних проблем, урахування фізичних можливостей працівників, соціальних факторів, що безпосередньо впливають на продук­тивність праці. Результатом таких заходів, що базуються на довірливих люд­ських стосунках, повинно стати покращання морального стану колективу, і, відповідно, підвищення продуктивності його праці.

Відомим представником американської науки з проблем «людино­знавства», зокрема школи людських стосунків є Дейл Карнегі (1888-1955 рр.). Відстоював думку, що кожна людина може досягнути поставленої мети, якщо зуміє у належний спосіб організувати роботу. У 1912 р. започаткував спеціальний лекційний курс для представників сфери управління і фахівців з метою розвитку їхніх здібностей, навчання психології управління та діловому спілкуванню. Основні положення лекцій викла­дено у книзі «Як здобувати друзів і впливати на людей», яка перевидава­лась 100 разів у США та перекладена 30 мовами. Результати подальших досліджень Карнегі відображені у його працях: «Як виробити упевне­ність у собі і впливати на людей, виступаючи публічно», «Як перестати непокоїтись і почати жити» тощо.

Принципи школи людських стосунків: працівники мотивуються соціальними потребами і відчувають свою індивідуальність завдяки своїм відносинам з іншими працівниками; робітники більш сприймають соціальний вплив групи рівних їм людей, ніж розпорядження та контроль з боку керівництва; робітник відзивається на розпорядження керівника, якщо він може задовольнити потреби своїх підлеглих та їх бажання бути зрозумілими. Ключові їдеї: сприяння рівновазі між технічною та соціальними сторонами організації.

На відміну від попередніх шкіл, де переважала турбота про виробниц­тво, школа людських стосунків акцентувала увага на турботі про людину. Тобто йдеться про покращання діяльності організації за рахунок підви­щення ефективності її трудових ресурсів.

Школа поведінських наук (з 1950 р. до нашого часу) формувалась Крісом Арджирисом, Дугласом Мак-Грегором, Фредеріком Герцбергом та іншими вченими – біхевіористами (від англ. behavior – поведінка). В ос­нові лежать методи налагодження міжособистих відносин, підвищення ефективності людських стосунків, формування колективів за психологі­чною сумісністю тощо.

К Арджирис (1929 р.н.) – дослідник поведінських і організаційних аспектів менеджменту, професор Нью-Йоркського університету. Засну­вав теорію «незрілість – зрілість поведінки людини» чи «індивідуаль­ність проти організації». Відповідно до цієї теорії для «здорової» особис­тості властиво: перетворювати власне існування із пасивного в активне, прямувати від залежності до незалежності, самовдосконалюватись. На цьому шляху організація може гальмувати розвиток особистості, що зу­мовлюватиме у працівників виникнення захисних механізмів (звільнен­ня, агресія, байдужість, виникнення неформальних груп тощо). Удоско­налення організації базується на досягненні гармонії між нею та працівниками, тобто зменшенні протиріч та конфліктів.

Д. Мак-Грегор (1906-1964 рр.) – видатний американський нау­ковець, психолог, гуманіст. Вивчав психологію, а надалі викладав її у Массачусетському інституті, за винятком шести років, коли очолював коледж Антоік. Розробив теорії «X» та «У», які відображають моделі поведінки працівників в організації залежно від сформованих організаційних умов. Акцентував увагу на інтеграції індивідуальних та організаційних цілей, яка зумовлює досягнення гармонії в організації.

Ф. Герцберг (1923 р.н.) закінчив коледж у Нью-Йорку, в якому вивчав історію і психологію, надалі навчався у Пітсбургському універси­теті, здобувши магістерську та докторську ступені, служив в армії під час Другої світової війни. На його дослідження у сфері психології особливо вплинув досвід, набутий під час війни, а саме поведінка людей у концен­траційних таборах (персоналу та полонених). Найвідомішими працями є: «Трудова мотивація», «Робота і природа людини», «Психічне здоро­в'я не с протилежністю психічної хвороби»тощо. Активно займався академічною діяльністю, започаткував власну справу, провів консультації з питань управління у понад 30 країнах, у 275 організаціях, читав лекції у 100 університетах. Основними ідеями науково-практичних досліджень Ф.Герцберга були мотиваційно-гігієнічна теорія, психологія управління, методи збагачення праці тощо.

Дата добавления: 2014-01-07