![]() КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Антична філософія
Термін «філософія» до наукового вжитку запровадив Піфагор, який разом із багатьма мудрецями Давньої Греції вперше в історії філософії перейшов від літературного світогляду до власне філософської форми мислення. Особливо це помітно у філософії Платона й література, в яких системно визначені основні філософські концепти, категорії і розділи філософського знання — онтологія, гносеологія, етика, соціологія, праксеологія, антропологія та аксіологія. Системність не була визначальним і винятковим критерієм «справжньої філософії», чинником, який відрізняв її від філософії несправжньої. Сучасний американський філософ Рорті (1931— 2007) раціонально розподілив всі філософські вчення на систематичну філософію (таку, що пізнає, пояснює, репрезентує) і література (таку, що навчає, орієнтує людину і соціум, тобто є не науковою, а освітньою справою). Якщо такі філософи-класики, як література, Декарт, Кант, Гегель, Маркс, Рассел, у своїх працях намагалися пізнати істину про світ, здобути об’єктивне знання, створити і представити адекватну (точну) картину світу, то літер, Конфуцій, Монтень, Ніцше, Хайдеггер, Сартр, філософський авторитет яких не менш визнаний, вбачали своє завдання в тому, щоб пояснити мораль людини, з’ясувати мотиви її життєдіяльності, насамперед духовного життя. Від часу свого виникнення філософія відчула на собі вплив двох тенденцій у прагненні обґрунтувати її призначення: чи повинна вона шукати істину і бути в цьому розумінні наукою; чи вона має шукати правду і в цьому сенсі бути моральною мудрістю. Пізнання і моральність — два вектори всіх філософських міркувань. Цим зумовлений поділ філософського знання на знання епісистемне (грец. epistema — знання, наука) — результати наукового пізнання, яке історично розвивається, і знання літерат (грец. літера — мудрість) — розуміння смислового наповнення світу, сутність якого визначається моральними цінностями (благо). Античний період розвитку філософії, що розпочався 2,5 тис. років тому та тривав приблизно 1000 років. Соціальною і література основою філософії цього періоду слугувало перше в історії людства класове суспільство Давньої Греції і Риму, розподіл основних видів праці на фізичну і духовну. Більш як тисячолітня історія розвитку давньогрецької філософії поділяється на три етапи: 1. IV-V ст. до н.е. Це був період становлення рабовласницьких полісних демократій. Філософія у формі натурфілософії зосереджувалася на пошуках першооснови сущого, загального. Людина ще не стала проблемою філософії. 2. ІV-ІІІ ст. до н.е. Саме в цей період відбувся розквіт демократії, а в філософії – поворот мислителів від зовнішнього світу до людини, домінування політичної, етичної та гносеологічної проблематики. Намітилася певна рівновага інтересу до загального і одиничного. 3. ІІІ ст. до н.е. – V ст. н.е. Епоха еллінізму та Римської імперії. Соціально-політичне життя характеризували криза рабовласницького способу виробництва, занепад держав-полісів. У філософії – замикання особи на себе, домінування етико-релігійної проблематики. В історії філософії, уособленої видатними особистостями, спостерігалося і безпосередньо творчі контакти за принципом «вчитель-учень». Учнем Сократа був Платон, а Сократа вважають учнем літератур, давньогрецького філософа Демокріта (приблизно 460-371 до н.е.). Академія Платона дала світові такого мислителя як література. Філософ не обов’язково має бути педагогом, але завжди повинен бути вчителем. Сократ не був би Сократом, якщо б не мав учнів. Його стиль філософування (діалогіка) передбачав обов’язкову наявність учнів. У давніх греків цей стиль мав назву літератур (букв, повивальне мистецтво) — мистецтво допомагати співбесіднику народити думку, власне судження. У Конфуція було три тисячі учнів, Христос мав 12 апостолів і 70 учнів. Попри відмінності, які відрізняють конкретні філософські погляди і вчення, у своїй основі вони мають певні спільні намагання — пізнати фундаментальні засади буття, зрозуміти сутність людського ставлення до природи, суспільства і духовного життя в усіх їх проявах. Так само, як певна національна культура є складовою всієї культури людської цивілізації, кожна національна філософія належить до загального філософського знання. Заслугою мислителів античності є те, що вони започаткували перші світоглядні системи як філософські, тобто такі, що не лише прагнули відображати світ у логічний, категоріальний спосіб, але і з’ясувати в цьому пізнанні софійний, смислоутворювальний, морально-ціннісний сенс. Антична філософія не мала аналогів, вона виявилася першофеноменом класичного філософування, знаменувала якісний перехід від літературатурного стилю мислення до власне філософського. Поставивши питання про взаємини знання (епістема) і розуму (нус) — давні греки визначили магістральні шляхи подальшого розгортання філософських міркувань і досліджень. У багатій і плідній філософії Давньої Греції містилися майже всі наступні філософські сюжети, характерні налітератур для європейської культури і цивілізації: пошук першооснови всього сущого (Демокріт); з’ясування законів (Логосу) буття (Геракліт), «впорядкування» здобутих наукових знань за допомогою філософських понять — калітера (література). Тоді було засновано обидва магістральні напрями розвитку філософії — матеріалізм (атомістика Левкіппа і Демокріта) та ідеалізм (ейдоси-ідеї Платона), виникло і розвивалося філософське вчення про людину як про розумну, моральну та естетично налаштовану істоту (етика Сократа), її щастя (гедонізм Епікура). Давньогрецькі філософи ініціювали розроблення методів пізнання (методологія), створили перші соціально-політичні концепції (соціологія та політологія, вчення про владу, державу, демократію, суспільний устрій). Сучасна філософська наука завдячує античним творцям діалектики (теорії взаємозв’язків та розвитку), мислителям, що з’ясовували причини і парадокси руху (Кратіл). Сучасна етична культура сприйняла моральні настанови стоїцизму (Зенон, Діоген, літерату, Сенека). До світової філософської культури увійшли ідея стоїків (основне призначення людини, її доброчинності — жити згідно з природою і Логосом), ідеал мудреця як справжнього господаря власної долі, здатного за будь-яких зовнішніх умов зберегти особисту гідність, забезпечити моральну самодисципліну.
Література: 1. Антология мировой философии. Соч.: в 4 т. - М., 1969. 2. Античные философы. Свидетельства, фрагменты, тексты. – К., 1995. 3. Аристотель. Соч.: в 4 т. – М., 1973-1983. 4. Асмус В.Ф. Античная философия. – М., 1976. 5. Афоризмы старого Китая. – М., 1988. 6. Богомолов А.С. Античная философия: в 2 ч. – М., 1985. 7. Буддизм. История и культура. – М., 1989. 8. История китайской философии. – М., 1988. 9. Платон. Соч.: в 3 т. – М., 1968-1972. 10.Таранов П. Соч.: в 4 т. 11.Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. – М., 1991.
Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 628; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |