Філософія культури

Предметом філософії культури є феномен культури. Вона є однією із найширших і багатозначних категорій фі­лософії, а також соціогуманітарної науки загалом. Культу­ра — форма діяльності людей зі створення, відтворення й оновлення свого соціального буття, втіленого у вироблених матеріальних і духовних цінностях. У широкому філософському сенсі культурологію є все створене людиною, на відміну від породженого природою.

Стосовно філософії нерідко вживають термін «філософська культура». Він виражає усвідомлення того, що філософія є витвором духовної творчості людства, вона не просто включена в культуру. У цьому сенсі філософія постає як самосвідомість культури. «Філософія» - єдина галузь духу, яка є рефлексією над всією культурою, її тенденціями».

Філософія культури — галузь філософського знання, яка вивчає світоглядні аспекти духовної творчості людей, що втілюється у створенні культури.

Філософія культури, на відміну від культурології (куль­турна антропологія, професійна культура, історія культури.

Сутність культури можна осягнути лише через діяль­ність людини. Не випадково Цицерон називав філософію «культурою душі». «Хто хоче знати, що являє собою людина, той має також і насамперед знати, що таке культура» (М. Ландеман). Одним із головних завдань культури є формування осві­ченої, цивілізовано розвиненої особистості.

У теоретико-філософському вченні про культуру часто по­рушується питання співвідношення культури і цивілізації, ініційоване О. Шпенглером.

Цивілізація — великий етап в культурній еволюції людства.

Цивілізація — це «застигла культура», яка втрачає свою динаміку, здатність розвиватися. Куль­тура — протилежна цивілізації, зовнішня щодо людини. Філософія культури досліджує закономірності культурного процесу на всіх його головних етапах; функціональне призначення культури, засобами якої відбувається духовно-практичне освоєння світу; по­нятійний апарат культури. У, цьому аспекті визначають універсали культури — найзагальніші, незмінні (інварі­антні) поняття, принципи, критерії культури. Завдяки на­явності таких універсалій культура на всіх етапах свого історичного розвитку зберігає системність і певну єдність ос­новних структурних елементів.

Філософія культури фіксує своєрідну єдність цих сутнісних засад культурного життя суспіль­ства, враховує їх, з'ясовуючи структуру, функціональні особливості культури. Це положення шпенглерівської кон­цепції культури є предметом полеміки.

У зв'язку з цим актуалізується проблема загальнолюдсь­кого (вселюдського) і національного в культурі. Загальнолюдська культура — спільне, притаманне для будь-якого представника людського роду. У сучасному світі це поняття має передусім моральне, ціннісне навантаження, тому неви­падково його позначають як «загальнолюдські цінності». Особливе місце у філософії культури посідає проблема культурних цінностей — основи культури, яка визначає особливості її конкретних різновидів, важливою складо­вою загальної філософської теорії цінностей.

Національна культура — сукупність цінностей, при­таманних певній нації, специфічних форм життя конкрет­ного етносу (гірські народи, населення островів, приморсь­ких або пустельних територій). Наприклад, національна культура українців є культурою лісостепового східнослов’янського типу основою якої є ідеї православ’я, а кла­сична архітектура має барокові ознаки. Національна куль­тура здебільшого проявляє себе у формах духовного життя (мова, художня творчість, особливості народних звичаїв тощо). Важливим елементом національної культури є мова.

Національне не є антиподом загальнолюдському. «Загальнолюдське забезпечується тільки тоді, коли спирається на власну національність кожного народу» (Ф. Достоєвський). Національна культура поповнює загаль­нолюдську тоді, коли розвинуті в ній цінності стають надбан­нями всього людства, потрапляють до загальної культурної скарбниці. Зміст світового культурного процесу розкри­вається тільки через обмін цінностями кожної культури. Враховуючи оригінальність української національної куль­тури, народних традицій, звичаїв, типів господарювання, нормативів поведінки, не можна не зважати на те, що укра­їнська культура століттями перебувала під сильним впливом литовської, польської, російської та інших культур.

Філософія культури не лише виявляє сутнісні ознаки культури, її закономірності і тенденції, а й з'ясовує, ви­значає «білі плями» в культурологічному знанні, форму­лює його проблеми. Проблемною актуальністю позначе­ний її розділ, у якому йдеться про суперечності сучасного культурного процесу, кризові ситуації, що постійно супро­воджують поступ культури.

Для молодої української держави значущим є питання про поєднання національних культурних цінностей, традицій із здобутками світової культури. Важливе значення має і з'ясування відношення світської (секулярної) культури, У т.ч. науки, освіти, і культури різноманітних релігійних конфесій, насамперед православ'я, масової, авангардист­ської («популярної») культури з культурою елітарною, класичною. Окремим розділом у філософії культури є пи­тання про перспективи культурного поступу в сучасному інформаційному суспільстві.

Уперше в історії філософії до проблеми цінностей звер­нувся Арістотель. На його думку, засадничим поняттям, яке зумовлює існування людських уявлень про «бажане» і «належне», є поняття «благо». Благом «називають або те, що є кращим для кожного сущого..., або те, що робить бла­гами інші причетні до нього речі, тобто ідею блага»

Аксіологія (грец. axia — цінність і lоgos — вчення) — філософська теорія цінностей, що з'ясовує якості і властивості предметів, явищ, процесів, здатних задовольнити потреби, інтереси, запити і ба­жання людей. Цінністю є все, що для люди­ни значуще, має особистісний або суспільний смисл.

Світ цінностей багатоманітний. Він охоплює матеріаль­ні і духовні, соціальні і політичні, естетичні та етичні цін­ності. Цінності поділяють також відповідно до їх носіїв на: ін­дивідуальні, групові (колективні, національні), вселюдські. До вселюдських цінностей належать цінності добра (блага), свободи, істини, правди, творчості, краси, корисності, віри, надії, любові. Індивідуальними цінностями є життя (віталь­ні цінності), щастя, благополуччя, здоров'я, родинний доб­робут. Національні цінності охоплюють такі доброчесності, як незалежність, добросусідство, патріотизм, гідність, со­ціальний спокій, мир тощо. У будь-якій сфері людського життя і діяльності функціонує своя система цінностей. Основною формою, у якій функціонують цінності, є ідеа­ли — уявлення про щось неіснуюче, уявне, досконале, бажа­не. У змісті ідеалів проявляються такі особливості цінностей, як надії, сподівання на краще майбутнє, очікування бажано­го. Такими є ідеали всебічно розвиненої особистості або сус­пільства, у якому будуть задоволені всі розумні потреби люди­ни.

Однією із найвищих людських (суспільних) цінностей є свобода — особливий стан зумовленості духовної реальності; універсалія культури суб'єктивного ряду, що фіксує можливість діяльності і поведінки за відсутності зовніш­нього примусу. Філософія народжувалася як свободомислення. Якщо філософія є квінтесенцією (найголовнішим, найсуттєвішим) культури, то свобода — душею філософії. Смислоутворювальною основою реального людського бут­тя є аксіологічні чесноти, вони визначають характер світоставлення особистості, зумовлюють його оптимістичну чи песимістичну спрямованість, що на сьогодні має важливе Значення. Невипадково чимало сучасних філософів вважа­ють, що проблематика цінностей виходить на передній план серед всіх філософських напрямів XX—XXI ст. Все це надає нових стимулів до осмислення проблеми людини, яка своєю діяльністю здат­на створювати або руйнувати світ цінностей.

Питання про загальнолюдські (вселюдські) цінності є проблематичним, неоднаково тлумачиться у різних куль­турно-філософських традиціях. Основою загальнолюдсь­кого є визнання значення людини, її безумовної цінності.

Категорія «цінність», як і всі філософські поняття, є цариною людського розуму. Тільки людині притаманна здатність оцінювати, надавати значення, свідомо діяти стосовно навколишнього світу. Здатність людей утворюва­ти світ цінностей і жити в ньому — одна із важливих про­блем філософської антропології — вчення про людину.

Література:

1. Гегель. Философия религии. В 2 т. – М., 1976.

2. Дейвіс Б. Вступ до філософії релігії. – К., 1996.

3. Кимелев Ю.А. Современная западная философия религии. – М., 1989.

4. Паскаль Б. Мысли. – М., 1974.

5. Розанов В.В. Место христианства в истории // Религия и культура. – М., 1990.

6. Черній А.М. Онтологія духовності (Антропологічна цілісність у релігієзнавчому вимірі). – К., 1996.

Дата добавления: 2014-01-07