Вчення Бенедикта Спінози

Одним з перших опонентів Декарта виступив голландський мислитель Барух (Венедикт) Спіноза (1632-1677). Він зробив спробу спростувати дуалізм Декарта (як і значна кількість великих мислителів XVII століття). Його зусилля були направлені на те, щоб утвердити єдність всесвіту, покінчити з розривом тілесного і духовного, природи і свідомості. Бог = Природа. Вважав, що Бог не має антропоморфного (людиноподібного) образу, а розчинений в усій природі. Існує єдина, вічна субстанція – Природа, яка породжується сама по собі і творить себе саму. Сутніст цієї субстанції відкривається через безліч атрибутів, які пояснюють її властивості. З них людському обмеженому розуму відкриті лише два – протяжність (атрибут простору) і мислення. Тому неможливо уявляти людину місцем зустрічі тілесної і духовної субстанцій, як це робив Декарт. Людина цілісна тілесно-духовна істота. Переконання, що тіло рухається або перебуває встані спокою по волі душі, склалося через незнання того, на що воно здатне саме по собі, "через одні лише закони природи".

Б.Спінозою була написана праця "Принципи філософії Декарта" (1663), його головна праця "Етика" – де автор зробив спробу побудувати психологічне вчення про людину як цілісну істоту. В ній він поставив задачу пояснити велике різномаїття відчуттів (афектів) як спонукальних сил людської поведінки. "Етика" була видана після його смерті, в 1677 році.

- Спіноза доводив, що цілісність людини не лише зв'язує її духовну і тілесну сутність, але і є основою пізнання навколишнього світу. Доводячи пізнаваність світу, Спіноза підкреслював, що порядок і зв'язок ідей такі ж, який порядок і зв'язок речей, оскільки і ідея, і річ є різними сторонами однієї і тієї ж субстанції – Природа.

Бенедикт Спіноза у своєму раціоналізмі приходить не до заперечення емоцій, а здійснює спроби їх пояснення. При цьому він пов'язує емоції з волею, зазначаючи, що заглиблення у пристрасті не дає людині можливості зрозуміти причини своєї поведінки. В той же час відмова від емоцій відкриває перед людиною межі її можливостей, показуючи, що залежить від її волі, а в чому вона не вільна, залежить від обставин, що склалися. Саме це розуміння і є істинною свободою, оскільки звільнитися від дії законів природи людина не може. Протиставляючи свободу примушенню, Спіноза дав своє визначення свободи як пізнаної необхідності, відкриваючи нову сторінку в психологічних дослідженнях меж вольової активності людини.

- Спіноза виділяв три головні сили, які правлять людьми і з яких можна вивести все різноманіття відчуттів: потяг (воно є не що інше, як сама сутність людини"), радість і смуток. Він доводив, що з цих фундаментальних афектів ви водяться будь-які емоційні стани, причому радість збільшує здатність тіла до дії, тоді як смуток її зменшує.

"В ученні Спінози, – писав Лев Семенович Виготський – міститься, утворюючи його найглибше і внутрішнє ядро, саме те, чого немає в жодній з двох частин, на які розпалася сучасна психологія емоцій: єдність причинного пояснення і проблема життєвого значення людських пристрастей, єдність описової і пояснювальної психології відчуттів. Спіноза тому пов'язаний з найважливішою, найгострішою потребою сучасної психології емоцій. Проблеми Спінози чекають свого вирішення, без якого неможливий завтрашній день нашої психології".

Дата добавления: 2014-01-07