ІІІ рівень

Це наочно обґрунтований філософський світогляд, який охоплює лише частину філософських вчень.

Міфологія (грецьк. mythos) – наука про міфи (стародавні народні сказання), релігії та сказання про богів.

Міф – це:

- історично перша форма самосвідомості, що відокремилася від практики;

- перше повстання поезії проти прози життя;

- мудрість юного людства у поетичній формі.

Характерні риси міфу:

- усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка-тотема;

- обернення у минуле;

- формування анімістичної картини буття тобто одухотворення усього сущого.

Релігія (лат. releglo – благочестя, святиня) – більш пізня та зріла форма світогляду людства.

Характерні риси релігії:

- чітко розділяються суб’єкт і об’єкт;

- ідея відділяється від матерії і протиставляється їй;

- світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний;

- віра – головний спосіб осягнення буття;

- пріоритет духу на тілом;

- практичність (“віра без справ - мертва”).

Головне в релігії – досягнення єдності з Богом як втіленням святості та абсолютної цінності.

Наука (лат. scientia) – сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення та теоретична схематизація об’єктивних знань про дійсність; галузь культури, яка існувала не в усі часи та не в усіх народів.

Наука – це:

- система знань, що постійно розвивається;

- специфічний вид духовної праці;

- соціальний інститут, який займається науковою діяльністю, об’єднуючи професійно зайнятих науковою діяльністю людей та матеріальні засоби її здійснення у вигляді системи організацій та установ для виконання функцій свідомого і цілеспрямованого керування науковою діяльністю.

Соціальні функції науки:

- пізнавальна (пізнання здійснюється, насамперед, заради практичних цілей);

- практична (призначення науки - не лише пояснювати світ, а й перетворювати його, ставити безпосередньо продуктивною силою суспільства);

- прикладна (реалізація практичної функції спричинила формування системи ланок, необхідних для втілення відкриттів фундаментальних наук у технічні пристрої для впровадження їх у виробництво);

- прогностична (основа управління суспільними процесами).

Висновок: у реальному житті всі соціальні функції тісно взаємопов’язані, ніколи не виявляються в чистому вигляді, відокремлено. В процесі своєї історії вони постійно змінювалися, принципово змінювалася і сама наука, розуміння її предмета й мети.

Наука як система знань має логічну структуру: основні закони, основні поняття, теорії, ідеї.

Блоки основ:

- ідеали і норми наукового пізнання;

- наукова картина світу;

- філософські основи.

Закони:

- база науки;

- принцип науки;

- кістяк теоретичних побудов науки.

Поняття:

- фундаментальні для даної науки (відображають загальні закономірності предмета, мають відношення до всіх її теорій);

- окремих її теорій (відображають окремі сторони, момент предмета даної науки).

Теорія:

- найвищій рівень знань, який характеризується повнотою та завершеністю;

- вираження чогось цілого;

- система знань.

Функції теорії:

- звести в систему досягнуті результати пізнання;

- служити шляхом до нових понять, законів, які глибше і повніше відображають досліджуваний предмет.

Для розуміння суті процесу необхідно з’ясувати функцію ідеї.

Ідея:

- об’єктивно-істинне відображення дійсності;

- створення форм її перетворення зі встановленням засобів їх практичної реалізації;

- гносеологічний ідеал;

- фундаментальна закономірність, яка дає основу для об’єднання понять і теорій;

- вищий ступінь об’єктивності, що створює умови для синтезу попереднього знання.

Наука як духовний феномен:

- співвідноситься з культурою;

- відноситься до неї;

- має власну культурну сутність;

- перетворюється із засобу технічного прогресу в органічну частину соціального та культурного розвитку;

- орієнтується на розвиток творчого потенціалу людини, гуманізацію праці;

- перетворюється в епіцентр культури.

Висновок: наука – це явище величезного культурного значення, що докорінно змінює всю систему людських зв’язків із природою, а також людини з людиною.

Філософія (грецьк. phileo – люблю, sophia - мудрість) – наука, що вивчає найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства, людського мислення.

На відміну від конкретних наук, філософія розглядає не окремі закони, не окремі сторони оточуючого світу, а дійсність у цілому.

Світоглядний характер філософського знання становить головну його специфіку, визначає його фундаментальний гуманістичний зміст

Сократівсько-платонівський спосіб виражає людську відкритість світових можливостей і тим самим орієнтує на діалог, а не на монолог з реальністю.

Арістотелівський спосіб тлумачить філософію вже як науку про суще, вбачає головне її завдання в осягненні істини.

Софістський спосіб реалізує себе в діалектичному методі.

Епістемний спосіб знання наголошує на “збігові” тотожності свого змісту зі змістом сущого і тим самим спрямований на отримання істини; реалізує себе в догматичному (“метафізичному” методі).

На відміну від перелічених вище філософських способів, метод діалектики виник і понині функціонує як найбільш універсальний метод вирішення філософських проблем.

В залежності від вирішення першої сторони питання у філософських вченнях склалися два протилежних напрямки – матеріалізм та ідеалізм.

Напрямки пізнавального оптимізму:

Матеріалізм – об’єктивний світ пізнається, і це пізнання - безмежне.

Суб’єктивний ідеалізм – світ пізнається але людина пізнає не об’єктивну дійсність, а свої думки та переживання.

Об’єктивний ідеалізм – світ пізнається, але людина пізнає не об’єктивну дійсність, а “абсолютну ідею”, “світовий дух”.

Напрямки пізнавального песимізму:

Агностицизм – світ повністю чи частково не пізнається.

Скептицизм – можливість пізнання об’єктивної дійсності - сумнівна.

Матеріалізм та ідеалізм – це моністичні напрямки філософії.

Монізм – філософські вчення, що за основу світу приймають один початок.

Протилежність монізму:

дуалізм – проміжна, компромісна філософська позиція, яка виходить з двох незалежних, паралельних, рівноцінних начал: матеріального та духовного.

еклектизм – філософська позиція, яка об’єднує ті чи інші положення матеріалізму та ідеалізму.

Історія та сучасність філософії акцентують увагу на:

- двох протилежних поглядах на розвиток світу;

- двох засобах мислення.

Метафізика – предмети та явища розглядаються поза їх взаємозв’язками та розвитком.

Зв’язок речей та явищ:

· або ігнорується;

· або сприймається однобічно, поверхово, неглибоко.

Рух та розвиток явищ:

· або не враховується;

· або розуміється спрощено:

- як просте повторення колишнього;

- як кількість зміни без якісних перетворень;

- як результат впливу лише зовнішніх сил.

Діалектика – розглядає предмети та явища у взаємодії та розвитку.

Усі явища та речі знаходяться у взаємозв’язку та взаємодії.

Усі вони існують:

- у постійному русі та розвитку;

- з кількісними та якісними змінами;

- з відмиранням старого та появою нового;

- при збереженні всього цінного та життєздатного.

Джерелом та рухомою силою розвитку є внутрішні протиріччя, які притаманні усім явищам та процесам.

Дата добавления: 2014-01-06