Філософія в системі культури. Основні функції філософії: світоглядна, пізнавальна, методологічна, соціально-практична, культурно-виховна

Функція (лат. functio – виконання, звершення) - зовнішнє виявлення властивостей об’єкта в певній системі відносин, наприклад: функція держави в суспільстві.

Будь-яка функція має місце і сенс лише в тому випадку, коли філософія:

- по-перше, виступає елементом більш широкої соціально-культурної системи;

- по-друге, викликана до життя цією системою, детермінована нею;

- по-третє, сприяє цілісності та одночасно розвитку останньої.

Характер світорозуміння визначається різноманітними життєвими позиціями, установками, спрямованістю життєдіяльності людини, тому, постійно випробовуючи і критично переглядаючи базові інтелектуальні підстави свого життя, людина повинна бути більш гнучкою та стійкою, здатною постійно переборювати сумніви, вистоювати перед безладдям, невизначеністю, та хаосом - це сприяє становленню людини як суб’єкта творчості у будь-якій сфері життєдіяльності.

Розвиток наукового пізнання від теоретичних конструкцій розуму до пошуку реальних прототипів цих конструкцій в об’єктивному світі – це прояв дедалі зростаючої ролі людського розуму в процесі пізнання.

Принциповою в теорії пізнання є проблема істини – це проблема відповідності змісту людських знань змістові об’єкта пізнання.

Філософія розробляє універсальні, всезагальні “інструменти”, які використовують інші науки: закони, принципи, категорії і т.ін.

Для розуміння цієї функції необхідно чітко уяснити як спільні риси, так і відмінності таких понять, як метод та методологія.

Метод (від греч. methodos – шлях дослідження, пізнання) – спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, обумовлений закономірностями відповідного об’єкта, сукупністю правил, прийомів пізнання і перетворення дійсності.

Методологія (від грецьк. methodos – шлях дослідження, пізнання та грецьк. Logos – вчення, тобто вчення про метод) – вчення про методи пізнання та перетворення дійсності; сукупність прийомів дослідження, які застосовуються в певній галузі знань.

Слід відрізняти методи:

- конкретних наук;

- загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання);

- загальнофілософські (діалектика, метафізика).

Найефективніший метод у розв’язанні філософських проблем – метод діалектики, який характеризує універсальний зв’язок всіх явищ, предметів, процесів їх розвитку як прояву єдності протилежних сил і тенденцій, перехід кількісних змін у якісні.

Пов’язана з розмежуванням гносеологічних позицій у розв’язанні проблеми істини. Мається на увазі практика не тільки як об’єктивні процеси взаємодії людей і природи, взаємодії людей, їх угруповань, а й як практика пізнавальної і наукової діяльності, яка потребує філософських узагальнень.

Праксеологічний вимір філософського знання пов’язаний з аналізом і узагальненнями своєрідності взаємних змін людей і природи, окремих людей і суспільства в цілому.

Висновок: в системі філософського знання всі без винятку функції філософії перетинаються, тобто жодна частина філософського знання, яка реалізує кожну із функцій філософії, не може ефективно розвиватись без ефективного розвитку інших.

4. Соціальна спрямованість філософського знання. Загальнолюдські цінності у філософії. Гуманістичний зміст філософії

Динамічні процеси сучасного суперечливого світу ставлять кожну людину в складні умови соціального життя.

Зростаюча напруга, пов’язана зі зміною ціннісних орієнтацій, необхідність пошуку і швидкого знаходження рішень, стресові ситуації – все це - проблеми людського буття, збереження і розвитку особистості, її внутрішнього світу, світоглядної культури.

У сучасних умовах світоглядні уявлення і переконання формуються в контексті переоцінки нашого історичного минулого, утвердження плюралізму, розмаїття думок, поглядів на різні питання суспільного життя.

Щоб не блукати у лабіринтах нових суспільних процесів, правильно зорієнтуватися, збагнути смисл нового існування, потрібен духовний стрижень, яким є філософсько-світоглядна культура.

Соціальна спрямованість філософського знання – бути в “опозиції до емпіричної соціальної дійсності, бачити недосконалість світу повсякденної реальності, суспільних відносин, руйнувати усталені стереотипи, шукати шляхи гармонізації людини і навколишнього світу”.

Загальнолюдські цінності у філософії:

- сучасна філософія є узагальненою філософською думкою людства, що ґрунтується на теоретичних надбаннях, здобутих у лоні кожної національної філософії;

- ідейною основою сучасної філософії є загальнолюдські пріоритети і цінності;

- вивчення філософії стає однією з головних передумов входження кожної людини в загально-культурний світовий контекст;

- ціннісні орієнтації можуть формуватись у будь-якій сфері життєдіяльності;

- філософія розглядає лише ті орієнтації, що виражають сутність людини універсальним чином;

- універсальні цінності є загальнолюдськими властивостями людини у її відношенні до світу.

До базових, загальнолюдських цінностей належать цінності добра (блага), свободи, користі, істини, правди, творчості, краси, віри.

Підсумковою цінністю є благо як єдність істини, добра і миру.

Вищі цінності відображають фундаментальні відношення та потреби людей, складають фундамент індивідуального світогляду: здоров’я, сім’я, кохання, свобода, мир, війна, держава, праця, істина, честь, споглядання, творчість тощо.

Утвердження вищих цілей і цінностей власного життя становить сенс індивідуального існування. Потреба в сенсі фіксує потребу людини з’ясувати свою значущість у міжособових стосунках, зрозуміти своє місце в універсумі. Причетність до вищих цінностей, служіння їм, дає людині змогу відчути цінність свого індивідуального буття.

Продуктивна місія філософії, її соціальна цінність полягає у її антропологічному призначенні: допомогти людині ствердитися у світі не лише як свідомій, а й як високоморальній, емоційно-чуйній, розумній істоті.

Як теоретична форма суспільної та індивідуальної свідомості філософія осмислює стратегічні шляхи загальнолюдського існування і містить у собі заряд гуманістичної дальнодії.

Рекомендована література

1. Арцишевский Ф.А. Мировоззрение: сущность, специфика, развитие. – Львов, 1986. – 197 с.

2. Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. - К., 1997. – С. 5-24.

3. Горський В.С. Україна в історико-філософському вимірі //Філософська і соціологічна думка. – 1993. - №2.

4. Дашкевич Я. Перегук віків: три погляди на минуле і сучасне України //Україна: Наука і культура. – К., 1993.

5. Ильенков Э.В. Философия и культура. – М., 1991. – С. 18-20.

6. Любутин К.Н. Человек в философском измерении. – Свердловск, 1991. – 132 с.

7. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. – К., 1992.

8. Мир философии: Книга для чтения: В 2-х ч. Ч.1. Исходные философские проблемы, понятия и принципы. – М.: Политиздат, 1991. – 672 с.

9. Надольний І.Ф. Філософія: Навчальний посібник. – К., 1998. – С. 5-30.

10. Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия. – М., 1991. – С.51-191.

11. Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.Н. Філософія: посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001.

12. Світогляд і духовна культура. – К., 1993. – 176 с.

13. Шинкарук В.І. Філософія і нові історичні реалії //Філос. і соціол. думка – 1991. - №1.

тема 2. Світовий філософський процес. Українська філософія у контексті світової культури

Дата добавления: 2014-01-06