Отримання банківського кредиту

Підприємства отримують кредити на умовах строковості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.

Принцип строковості означає, що кредит має бути погаше­ний у визначений строк. Дотримання цього принципу відкриває кожному окремому підприємству можливості для одержання но­вих банківських кредитів, а також дає змогу уникнути сплати ба­нку підвищених відсотків за несвоєчасне погашення суми позич­ки. Якщо підприємство порушує строки погашення, то банк за­стосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту.

Принцип повернення найтісніше пов'язаний із принципом строковості. Кредит має бути погашений у строк, визначений кредитною угодою. Розрізняють: строкові, пролонговані і про­строчені кредити.

Строкові кредити підприємства повертають своєчасно у ви­значений термін.

Пролонговані кредити з'являються в підприємства за тим­часового браку коштів з причин, що не залежать від резуль­татів його діяльності, і за згоди банку відстрочити термін по­гашення.

Прострочені кредити виникають тоді, коли в підприємства немає коштів для їх погашення. Наявність таких кредитів свід­чить про скрутний фінансовий стан підприємства. Джерелом спла­ти відсотків за простроченими кредитами є прибуток підприємс­тва після сплати податків.

Кредит надається підприємству на конкретно визначені цілі, передбачені кредитним договором. Залежно від цілей розрізняють:

1) кредит для фінансування оборотного капіталу;

2) кредит для фінансування основного капіталу.

Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підпри­ємства юридично оформлених документів, що гарантують своє­часне повернення кредиту:

• заставне зобов'язання;

• договір-гарантія;

• договір-порука.

Використання застави як форми забезпечення повернення кредиту здійснюється згідно із Законом України «Про заста­ву». Заставляти можна майнові права та майно, яке може бути відчужене заставодержателем і на яке може бути звернене стягнення.

Застава майна може здійснюватись передаванням товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником кредиторо­ві. Застава цінних паперів може здійснюватися передаванням їх заставодержателю в депозитне володіння. Майно, яке перебуває в спільній власності підприємств, передається у заставу тільки за згодою всіх співвласників. Заміна предмета застави відбувається за погодженням із заставодержателем.

Ризик випадкової втрати предмета застави несе, як звичайно, власник заставленого майна. Законом або договором передбача­ється перебування заставленого майна у володінні заставодержателя, заставодавця або третьої особи.

Державне підприємство, за яким закріплено право державного володіння, самостійно здійснює заставу майна за винятком суці­льного майнового комплексу підприємства та його структурних підрозділів, будинків та споруд, застава яких відбувається з до­зволу та на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управ­ляти відповідним державним майном.

У договорі застави має бути позначене найменування, міс­цезнаходження сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, роз­мір та строк виконання зобов'язання, опис, оцінка та місцезна­ходження майна, а також інші умови. Договір застави уклада­ється в письмовій формі. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, договір застави нотаріально засвід­чується. Нотаріальне засвідчення здійснюється: договору за­стави нерухомого майна — за місцезнаходженням такого май­на; договору застави транспортних засобів — за місцем реєс­трації цих засобів.

Звернення стягнення на заставлене майно підприємства може статися з рішення суду, господарського суду, третейського суду, а також у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріусів.

Для укладання договору застави підприємство-заставодавець має передати банку (заставодержателю) такі документи:

а) договір страхування та страховий поліс;

б) докази згоди органу, який управляє майном, на укладання договору, а також докази, що органи приватизації та трудовий колектив було повідомлено про цей факт;

в) витяги з книги запису застав;

г) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію та нотаріа­льно засвідчені зразки підписів своїх повноважних осіб;

д) документи, що підтверджують право власності заставодав­ця на предмет застави.

Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк певну плату за користування кредитом.

Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обороту, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.

Відсоткові ставки за кредит визначають підприємствам позичальникам комерційні банки на договірних засадах. їх рівень за­лежить від загальної економічної кон'юнктури і факторів, які фо­рмують попит і пропозицію на ринку позичкових коштів, ризико­ваності кредитної операції, вартості кредитних ресурсів, а також регулювальних дій держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсо­ткові ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.

Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залеж­но від виду та об'єкта кредиту, строку кредитування, фінансового стану позичальника, ступеня кредитного ризику, наявності чи браку гарантій своєчасного повернення боргу.

Виникнення кредитних відносин між підприємствами й бан­ками можливе за таких умов.

1. Учасники кредитної угоди мають бути суб'єктами госпо­дарської діяльності (підприємства, підприємці без створення юридичної особи).

2. Позичальник або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним.

3. Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій по­вернення кредиту після певного строку.

4. Кредитор має бути так само заінтересований у видачі креди­ту, як підприємство — в його отриманні, тобто повинні збігатися економічні інтереси суб'єктів господарювання.

Банк-кредитор, оцінюючи діяльність підприємства-позичальника, ставить такі вимоги:

• позичальник має бути кредитоспроможним;

• позичальник має забезпечувати зростання обсягів виробниц­тва та реалізації продукції (робіт, послуг);

• співвідношення суми зобов'язань, включаючи суму кредиту, що планується отримати, до суми власного капіталу, як правило, повинно становити не більше 70:30, або банк встановлює інші вимоги щодо частки участі позичальника власними коштами в проекті, що кредитується.

• інвестиційний проект підприємства-позичальника має бути фінансово окупним та не передбачати виробництва з високим еко­логічним ризиком;

• кредит має бути забезпечений. Як застава використовують­ся акції, технологічне обладнання, нерухоме (будівлі) і рухоме (автотранспортні засоби, механізми) майно, товари, запаси, ви­робничі та інші активи, що належать підприємству-позичальнику і можуть бути прийняті в забезпечення згідно з чинним за­конодавством України. Відповідно до умов, що їх ставить біль­шість українських банків, дисконтована вартість застави має бу­ти в обсязі 130—200 % від суми зобов'язань позичальника. У процесі оцінювання майна, що передається в заставу, беруть до уваги його ліквідність.

Процедуру отримання кредиту підприємством:

На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних результатів переговорів банк готовий прийняти документи під­приємства для розгляду.

На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому документи, потрібні для визначення юридичного статусу, фінан­сового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі:

• клопотання підприємства;

• копії установчих документів (статут, установчий договір) та змін і доповнень до них (якщо такі були), свідоцтво про реєстра­цію (для приватного підприємця);

•бізнес-план проекту та додатки до нього або техніко-економічне обґрунтування заходу, що кредитується;

• баланси підприємства, звіти про фінансові результати за визна­чений період, декларацію про доходи (для приватного підприємця);

• перелік та розрахунок вартості майна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишкової балансової вартості, року бу­дівництва чи випуску, місце розташування, короткої характеристики;

• перелік інших документів, необхідних для проведення по­глибленого аналізу фінансового стану позичальника:

— анкета позичальника;

— засвідчені підприємством, а за потреби — нотаріально за­свідчені копії контрактів, які будуть оплачені за рахунок кредиту. Умови платежу за цими контрактами повинні передбачати пере­важно акредитивну форму розрахунків або оплату за фактично отриманий товар, або часткову попередню оплату;

— копії контрактів (договорів про намір) на продаж виробле­ної в результаті реалізації кредитного проекту продукції;

— форми бухгалтерської звітності за визначений термін ді­яльності, звіт про дебіторсько-кредиторську заборгованість на останню звітну дату. За короткострокового кредитування додат­ково додаються: фінансова звітність за останні 4 квартали; що­квартальний обсяг продажу продукції за останній рік;

— на вимогу банку можуть подаватися розшифровки дебі­торської та кредиторської заборгованості з обов'язковим зазна­ченням строків її виникнення й погашення, предмета заборгова­ності. За наявності простроченої кредиторської заборгованості неодмінно слід повідомити про конкретні заходи, ужиті для її погашення;

— розрахунок помісячного грошового потоку на термін на­дання кредиту (за всіма видами діяльності);

— звіт про проведення перевірок аудиторськими фірмами, якщо такі проводились;

— відповідні документи, які підтверджують право власності на майно;

— документи, що підтверджують повноваження осіб, які ре­презентують інтереси підприємства-позичальника;

— нотаріально засвідчені копії ліцензій на право здійснення статутної діяльності (у разі потреби).

Якщо позичальник не є клієнтом банку-кредитора, то на вимо­гу банку він додатково надає:

• довідку про рух коштів на всіх рахунках або виписки з рахун­ків (з поточного та валютних) підприємства-позичальника, засвідче­ні банком, який обслуговує підприємство за останні 6—12 місяців;

• довідку про брак (наявність) заборгованості за банківськими кредитами та про строки повернення підприємством-позичальником раніше одержаних кредитів;

• нотаріально засвідчену картку зі зразками підписів уповно­важених осіб та відбитком печатки.

Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будів­ництво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх ре­конструкцію або технічне переоснащення, банк вимагає від під­приємства вкладення його власних коштів, як заведено, в розмірі від 10 до ЗО % вартості проекту.

При цьому підприємство подає до установи банку документи згідно зі стандартним переліком документів для довгострокового кредитування, а також додатково:

— зведений кошторис будівництва;

— відомості про договірну ціну;

— контракти та договори на виконання робіт з будівництва, постачання обладнання та його монтажу, графік виконання робіт;

— документ про відведення земельної ділянки під будівницт­во даного об'єкта;

— дозвіл органів виконавчої влади (Держархбудконтролю) на проведення будівельних робіт;

— висновки експертизи — відомчої, екологічної, охорони пра­ці, енергетичної.

Банк має право вимагати від підприємства подання проектно- кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва. ⁴

Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами бан­ку зі стабільною кредитною історією, перелік документів може бути коротшим.

Кредитування витрат з будівництва, реконструкції або техніч­ного переоснащення здійснюється відкриттям підприємству не відновлюваної кредитної лінії. Кредитування розпочинається ли­ше після використання підприємством-позичальником власних коштів, передбачених на ці заходи.

На третьому етапі банк:

• вивчає формальну й неформальну інформацію про під­приємство;

• оцінює його ділову репутацію та імідж;

• аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиб­лене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;

• визначає перспективи розвитку підприємства;

• перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.

Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредито­спроможності позичальника.

Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі сис­теми показників, які відображають розміщення і джерела оборот­них коштів, результати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої спе­цифіки та інших факторів.

Під час аналізу кредитоспроможності враховується також на­явність чи брак у минулому кредитних відносин підприємства з банком, розмір і строки надання позички.

Комерційний банк оцінює фінансовий стан підприємства пе­ред наданням йому позички, а далі — щокварталу.

В Україні критерії оцінки фінансового стану підприємства-позичальника визначаються кожним комерційним банком самостійно.

Для оцінки фінансового стану підприємства — юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності:

• обсяг реалізації;

• прибутки і збитки;

• рентабельність;

• ліквідність;

• грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);

• склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Ураховуються також інші фактори:

♦ ефективність управління підприємством;

♦ ринкова позиція підприємства і його залежність від цикліч­них і структурних змін в економіці та галузі;

♦ наявність державних замовлень і державної підтримки під­приємства.

Комерційні банки можуть розробляти ще й додаткові показ­ники оцінки підприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності та форм власності.

На підставі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.

Для підприємства, що отримує кредит, важливо знати, на які аспекти його діяльності банк звертатиме особливу увагу (визначення фінансових потреб підприємства):

-А-Фінансові коефіцієнти- Дають можливість оцінити фінансовий стан і ефективність роботи підприємств

-Б -Рух коштів- Аналіз цього фактора дає змогу виявити тенденції та сезонну потребу підприєм­ства в грошових ресурсах

-В- Оцінка ділового середовища - Уможливлює визначення рівня впливу на підприємство ризику, пов'язаного з діловим середовищем

Беручи до уваги оцінку кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту), банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту і за позитивного рішення укладає з ним кредитний договір.

Неодмінною умовою укладення банком кредитного договору є надання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого й нерухомого майна. Угода про заставу укладається між підприємством-заставодавцем і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: розмір, строки виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за ним, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставодав­ця або передається у володіння заставодержателю), місцезнахо­дження предмета застави, зобов'язання зі страхування заставле­ного майна тощо.

Такі форми забезпечення, як порука чи гарантії юридичних осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним під­приємствам або в разі прийняття в забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків тощо. Документи, що свідчать про за­безпечення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.

Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умо­ви, порядок надання й погашення позички, спосіб забезпечення кре­диту, відсоткові ставки за кредитом, права і відповідальність сторін та інші умови.

Відповідно до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів в обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використати отримані кош­ти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позичку; сплатити відсотки й надати можливість банку контролювати ці­льове використання кредиту, а також його забезпечення.

Кредитний договір, як звичайно, містить такі розділи:

І. Загальні положення.

II.Права та обов'язки позичальника.

III. Права та обов'язки банку.

IV. Відповідальність сторін.

V. Порядок розв'язання суперечок.

VI. Термін дії договору.

VII. Юридичні адреси сторін.

I. Загальні положення: найменування сторін; предмет догово­ру — вид кредиту; сума й розмір відсоткової ставки; умови за­безпечення виконання зобов'язань за кредитом (застава, гарантія, порука); порядок надання та погашення кредиту; порядок нара­хування й сплати відсотків за кредитом.

II. Права та обов 'язки позичальника

2.1. Права підприємства-позичальника:

1) вимагати від банку кредит в обсягах і в строк, зазначений у договорі;

2) достроково погасити заборгованість (за наявності фінансо­вих можливостей);

3) скасувати договір у разі невиконання банком умов договору.

2.2. Обов'язки позичальника:

1) використовувати отриманий кредит на цілі, обумовлені до­говором;

2) повернути наданий кредит у встановлений термін;

3)своєчасно сплачувати банку відсотки за користування кредитом;

4) своєчасно надавати банку баланс та інші документи для здійснення контролю за позичкою;

5) забезпечити достовірність даних, наданих для отримання кредиту, і можливість контролю за його використанням;

6) інформувати банк про зміни організаційно-правової форми підприємства;

7) інше (згідно з договором).

III. Права та обоє 'язки банку

3.1. Права банку:

1) проводити перевірку забезпечення наданого кредиту і його цільового використання;

2) припиняти видачу нових позичок і пред'являти претензії щодо раніше наданих у разі порушення підприємством умов кре­дитного договору, а також виявлення недостовірної звітності, не­доліків у веденні бухгалтерського обліку, затримки сплати відсот­ків за кредитом;

3) стягувати з позичальника за пролонгацію кредиту відповід­ну комісійну винагороду;

4) переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у разі зміни рівня облікової ставки НБУ;

5) здійснювати нарахування і стягнення компенсації за неви­користаний кредит (у разі офіційної відмови підприємства від кре­диту чи його частини протягом терміну дії договору).

3.2. Обов'язки банку:

1) надавати позичальнику кредит в обсягах і у строки, обумов­лені договором;

2) інформувати позичальника про факти і причини достроко­вого стягнення банком кредиту;

3) інформувати позичальника про зміни у нормативних актах з питань кредитування і розрахунків, запроваджених черговим рі­шенням Національного банку України.

IV. Відповідальність сторін

У разі порушення позичальником узятих на себе зобов'язань банк може:

1) припинити дальшу видачу кредиту;

2) вимагати його дострокового повернення;

3)зменшити суму кредиту, обумовлену договором;

4)збільшити відсоткову ставку за кредитом;

5)за несвоєчасне повернення кредиту й відсотків стягнути обумовлену договором пеню.

Позичальник може вимагати від банку відшкодування збитків, що виникли внаслідок порушення зобов'язання надати кредит або видачі його не в повному обсязі.

За неповного використання кредиту позичальник має сплати­ти кредиторові неустойку в розмірі плати за залучені банком кре­дитні ресурси і неотриманої маржі в звітному періоді.

Після укладення кредитної угоди банк відкриває позичальнику позичковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту.

Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі — оплатою платіжних документів з позичкового рахунка як у націо­нальній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на по­точний рахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредит­ним договором; у готівковій формі — для розрахунків зі здава­чами сільськогосподарської продукції.

Дата добавления: 2014-01-07