Лізингове кредитування підприємств

За умов економічної кризи більшість підприємств України неспроможна власним коштом здійснювати технічне оновлення виробничих потужностей. Через це постає об'єктивна потреба розвитку лізингового бізнесу, що уможливлює залучення приватних інвестицій для фінансової підтримки підприємств, особливо у сфері малого та середнього бізнесу.

Термін «лізинг» походить від англійського дієслова «to lease», що означає «брати в оренду».

Будь-яка лізингова операція має фінансовий (кредитний) харак­тер. Власник майна (лізингодавець) надає користувачу (лізингоодержувачу) фінансову послугу: він купує майно у власність і за рахунок періодичних внесків лізингоодержувача покриває його пов­ну вартість та отримує певний прибуток у вигляді лізингової маржі.

В економічному розумінні лізинг — це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу. Суб 'єктами кредитних відносин тут виступають: у ролі кредитора — лізин- годавець, позичальника — лізингоодержувач.

З економічного погляду лізинг має певну схожість із банківсь­ким кредитом, який надається на придбання основних фондів. Кредитні та лізингові відносини між позичальником (лізингоодержувачем) та кредитором¹ (лізингодавцем) будуються на умо­вах терміновості, оплати, повернення, матеріального забезпечен­ня (застави).

Кредитором може бути третя особа, наприклад банк.

Сутність лізингу виражають його функції:

-фінансова;

•виробнича;

•збутова.

Фінансова функція полягає:

— у звільненні підприємства від одномоментної повної опла­ти придбаних основних фондів та наданні їх на умовах довго­строкового кредиту;

— у використанні підприємством податкових та амортизацій­них пільг.

Оскільки орендну плату зараховують до складу валових ви­трат, то відповідним чином зменшується оподатковуваний при­буток підприємства.

Застосування механізму прискореної амортизації сприяє не тільки зменшенню оподатковуваного прибутку в лізингоодержувача, а й прискоренню технічного оновлення виробництва.

Виробнича функція полягає в оперативному розв'язанні про­блеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізин­гу. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій та техніки.

Збутова функція полягає в розширенні кола споживачів та осво­єнні нових сегментів ринку за рахунок залучення насамперед тих підприємств, що неспроможні відразу придбати те чи інше майно.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке майно, що його можна віднести до основних фондів, яке не заборонене до вільного про­дажу на ринку і щодо якого немає обмежень на передавання в лі­зинг (оренду).

До об'єктів лізингу належать:

• машини та обладнання;

• засоби обчислювальної техніки;

• транспортні засоби;

• виробничі будівлі та споруди;

• інші основні фонди.

Не можуть бути об'єктами лізингу:

• об'єкти оренди державного майна, за винятком окремого, індивідуально визначеного майна державних підприємств;

• земельні ділянки та інші природні об'єкти.

Класичному лізингу притаманний тристоронній характер вза­ємовідносин: лізингодавець, лізингоодержувач, постачальник.

Лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, у тім числі банківська (небанківська) фінансова установа, яка передає в користування об'єкти лізингу згідно з договором.

Лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об'єкти лізингу за договором.

Постачальник лізингового майна — суб'єкт підприємницької діяльності, який виготовляє машини, обладнання тощо і (або) пе­редає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Лізингодавцями можуть бути:

-лізингові компанії;

• комерційні банки;

• філії, підрозділи підприємств—виробників обладнання;

• державні й місцеві органи (комітети з управління майном; відділи постачання).

Лізингоодержувачі — це:

• юридичні особи, зайняті виробництвом тієї чи іншої продукції;

• фізичні особи, що провадять підприємницьку діяльність.

До категорії продавців майна належать:

• виробники машин та обладнання;

- оптово-збутові організації;

- торгові фірми;

• власники майна та інші учасники угоди.

Крім основних учасників, у лізинговому бізнесі беруть участь посередники, тобто особи, що репрезентують економічні інтереси як продавців, так і покупців об'єктів лізингу. До таких належать:

-страхові компанії;

-брокерсько-дилерські фірми;

• сервісні центри з обслуговування машин та устаткування;

• інші посередники.

Залучення посередників у лізинговий бізнес приводить до скорочення терміну оборотності капіталу, унаслідок чого підви­щується дохідність виробництва.

Взаємодію між учасниками лізингового бізнесу показано на рис. 7.11.

Для кожного з учасників лізингової діяльності цей вид підпри­ємницької діяльності має певні переваги.

Для продавця майна лізинг є зручним засобом вирішення не тільки виробничо-технічних, а й фінансових проблем. Наприклад, за умов надвиробництва лізинг виступає як дійовий інструмент відшкодування вкладеного капіталу, оскільки оплата продукції підприємства здійснюється відразу після підписання угоди. От­же, скорочується можливість «заморожування» капіталу підпри­ємства у вигляді залишку готової продукції на складі. Більше то­го, підприємство-постачальник позбавлене необхідності викорис­товувати комерційний кредит.

Підприємство-лізингоодержувач також здобуває доволі сут­тєві переваги:

• лізинг дає змогу на 100% фінансувати придбання основних фондів, на відміну від банківського кредиту, де фінансовими ре­сурсами забезпечується тільки 60—70 % їхньої вартості;

• підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніж позич­ку на його придбання; лізингове майно виступає як застава, право власності на нього належить лізингодавцеві;

• лізинг дає підприємству більше можливостей для маневру­вання під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюються підприємством, як звичайно, після отримання ви­ручки від реалізації продукції, що її вироблено на обладнанні, узятому в лізинг;

• зменшується ризик морального старіння обладнання, тому що підприємство бере його не у власність, а в оренду: у такий спосіб розширюються можливості оперативного оновлення застарілої тех­ніки без залучення власного капіталу на його фінансування;

• лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує ліквідність суб'єкта господарювання та його мож­ливість отримати банківський кредит;

• лізингові платежі включають до складу валових витрат, що змен­шує оподатковуваний прибуток підприємства-лізингоотримувача;

• зменшується ризик виробництва нової продукції, оскільки за недостатнього попиту на неї підприємство може повернути об'єкт лізингу безпосередньо лізингодавцеві;

•досягається ефект фінансового стимулювання, оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків за банківський кредит.

Поряд з перевагами лізинг має певні вади:

♦ вартість лізингу для лізингоодержувача вища (на суму лізи­нгової маржі), ніж вартість звичайної позички;

♦ складання лізингової угоди потребує тривалого часу та складні­шої організації, ніж складання угоди про звичайну банківську позичку;

♦ лізингодавець бере на себе ризик можливого морального старіння основних фондів та неповного і несвоєчасного отриман­ня лізингових платежів.

Підприємство, що прагне отримати основні фонди на умовах кредиту-оренди, має пройти лізинговий процес, який складається з таких етапів:

- підготовка та обгрунтування лізингового проекту;

• юридичне оформлення лізингової угоди;

• виплата лізингових платежів;

• повернення об'єкта лізингу або викуп його за залишковою вартістю.

Підприємство подає до лізингової компанії чи банку: заяву, еко­номічне обґрунтування лізингової угоди (бізнес-план), нотаріально засвідчені копії установчих документів, бухгалтерський баланс за останній рік або квартал та інші документи на вимогу лізингодавця. Лізингодавець здійснює оцінку платоспроможності підприємства (лізингоодержувача) за схемою, що її прийнято для аналізу банком кредитоспроможності своїх клієнтів. У зв'язку з тим, що лізингова операція має довгостроковий характер, лізингодавця цікавить на­самперед не поточний, а перспективний фінансовий стан підприєм- ства-лізингоодержувача. Після позитивного висновку щодо плато­спроможності лізингоодержувача й ефективності лізингового про­екту лізингодавець направляє постачальнику замовлення-наряд на придбання об'єкта лізингу. Між підприємством-постачальником та лізинговою компанією укладається договір купівлі-продажу основ­них фондів, які передаються в лізинг підприємству-лізингоодержувачу. Ці операції оформлюються такими документами:

1. Акт приймання-передавання об'єкта лізингу в експлуатацію.

2. Лізинговий договір між лізингодавцем та лізингоодержувачем.

3. Договір на технічне обслуговування майна, що передається в лізинг, коли обслуговування здійснюватиме лізингодавець.

Майно передається в лізинг тільки після укладання лізингоодержу­вачем договору страхування об'єкта лізингу на користь лізингодавця.

Лізингоодержувач зобов'язаний забезпечити підтримування в належному стані лізингового майна, а також здійснювати випла­ти відповідних лізингових платежів.

До складу лізингових платежів включають:

«суму відшкодування вартості об'єкта лізингу, що амортизу­ється, на строк, за який вноситься лізинговий платіж;

«суму, що сплачується лізингодавцеві як відсоток для при­дбання майна згідно з договором лізингу;

* платіж-винагорода лізингодавцеві за отримане в лізинг майно;

• відшкодування страхових платежів за договором страхуван­ня об'єкта лізингу, якщо об'єкт застраховано лізингодавцем;

«інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Виплата лізингових платежів здійснюється згідно з графіком, погодженим з обома сторонами.

Підприємство-лізингоодержувач припиняє сплачувати лізин­гові платежі після закінчення терміну чинності лізингової угоди. Лізингоодержувач при цьому має право:

» повернути обладнання лізингодавцеві;

• поновити або укласти нову лізингову угоду;

• придбати обладнання за залишковою вартістю.

Спосіб дальшого використання лізингового майна залежить від напрямків інвестиційної стратегії підприємства.

Лізинг-кредит сприяє активізації інвестицій приватного капі­талу у сферу виробництва, поліпшенню фінансового стану това­ровиробників, а також підвищенню конкурентоспроможності віт­чизняних підприємств.

Дата добавления: 2014-01-07