Структура

До автообслуговуючих підприємств відносяться:

- бази централізованого технічного об­слуговування (БЦТО),

- станції технічного обслуговування (СТО),

- гаражі (стоян­ки),

- автозаправочніі станції (АЗС),

- мотелі, кемпінги,

- пасажирські автостанції й автовокзали, вантажні автостанції.

Бази централізованого технічного обслуговування (БЦТО) призначені для централізованого виконання складних видів ТО і значного поточного ремонту рухомого складу, експлуатуємого в невеликих за розміром АТП (рис.23).

Рис. 23. Організаційна структура типової БЦТО.

В обсязі ремонтних робіт, що виконуються базами, входить заміна агрега­тів, що вимагають капітального ремонту, на відремонтовані агрегати, що знахо­дяться в централізованому оборотному фонді бази. Крім того, на базах може бути організований централізований ремонт окремих механізмів, вузлів, агрегатів і приладів автомобілів.

Величина (потужність бази) вимірюється кількістю приписани до неї авто­мобілів, яке в сучасних умовах повинне складати приблизно 1000–2000 машин. Залежно від типу приписаного рухомого складу бази можуть бути призначені для вантажних автомобілів, автобусів або легкових автомобілів.

Станції технічного обслуговування (СТО) призначені, в основному, для обслуговування автомобілів індивідуальних власників як в повному обсязі ТО і ПР, так і їх окремих операцій, а також постачання їх запасними частинами, приналежностями й експлуатаційними матеріалами.

Вони поділяються на міські й придорожні.

Класифікація і типова структура приведені на рис. 24 і рис. 25.

Рис. 24. Класифікація СТО.

Гаражі (стоянки) є підприємствами для зберігання автомобілів. Найширше поширені стоянки для зберігання автомобілів індивідуального користування. Іноді на них виконують технічне обслуговування автомобілів індивідуальних власників.

Мотель – це комплекс придорожнього обслуговування, що включає готель, автостоянку, автосервіс, кафе, а іноді і автозаправну станцію (АЗС). Структура типового мотеля представлена на рис. 26.

Автозаправочні станції (АЗС) є підприємствами по постачанню автомобілів експлуатаційними мате­ріалами, переважно паливом, а також моторним мастилом, пластичні мастила, во­дою, охолоджувальною рідиною, і іноді повітрям чи азотом для шин.

Рис. 25. Організаційна структура типової СТО.

АЗС можуть бути спеціалізовані по роду автомобільного палива: бензинові, дизельні, газобалонні. Вони розділяються на міські і дорожні. Величина (потуж­ність) заправних станцій вимірюється максимальною добовою кількістю заправок відповідним для міських станцій 150–1000 і для дорожніх 500–1500 заправок.

Останнім часом поновилася практика установки АЗС на территорії АТП, що мають більше 250 автомобілів. Це дозволяє скоротити простої автомобілів при заправці, понизити порожні пробіги.

Рис. 26. Структура типового мотеля.

Пасажирські автостанції й автовокзали призначені для обслуговування міжміських автобусних і таксомоторних повідомлень. Автостанції споруджують у містах, населених пунктах, а також на окремих ділянках доріг з відносно малою інтенсивністю руху автобусів. Автовокзали, як правило, споруджуються у великих містах, де концентруються кінцеві пункти міжміських автобусних сполучень.

Автовокзал являє собою комплекс споруджень, що забезпечують обслуговування пасажирів і автобусних бригад. Для пасажирів влаштовують посадкові майданчики, зали чекання, квиткові каси і т.д. На автовокзалах обслуговують і транзитних пасажирів по змішаних перевезеннях (автобуси - залізниця - водний транспорт).

Вантажні автостанції призначені для збору, зберігання, комплектування й експедирування вантажів. Розмір станцій визначається вантажообігом і місткістю складів.

10.4 Типи авторемонтних підприємств.

Авторемонтні підприємства призначені для проведення капітальних ремо­нтів як окремих агрегатів, так і автомобілів в загалі. До них відносяться авторемо­нтні і агрегатно-ремонтні заводи, бази централізованого ремонту агрегатів (вуз­лів), спеціалізовані авторемонтні майстерні, шиноремонтні заводи, акумуляторні зарядно-ремонтні станції (рис. 27).

Виробничий процес ТО і ПР на АТП виконується в спеціальних зонах (це­хах, дільницях), об'єднаних у виробничий корпус. Залежно від чисельності авто­мобілів, їх типу, виду перевозимого вантажу і інших чинників виробничий корпус може бути різним за площею і розташуванням зон і дільниць. Нові АТП будують по типових проектах, що розробляються проектними організаціями, з подальшою прив'язкою до конкретної земельної ділянки. У практичній діяльності існуючого АТП інженерно-технічною службі доводиться займатися, в основному, реконст­рукцією, розширенням і технічним переозброєнням виробничих корпусів (діль­ниць, зон).

Потреба в цьому може бути викликана тим, що збільшується обліковою кількістю автомобілів на АТП, їх новими модифікаціями, створення прогре­сивних технологій обслуговування або ремонту автомобілів.

Рис.27. Типи авторемонтних підприємства.

Питання для самоперевірки:

1. На які три групи можна поділити підприємства автомобільного

транспорту?

2. По своєму призначеню, які існують автотранспортні підприємства?

3. Які підприємства відносяться до автообслуговуючих?

4. Для чого призначені, і які роботи виконуються на БЦТО?

5. Які функції виконують СТО, гаражи(стоянки), АЗС?

6. Які підприємства відносяться до авторемонтних?

11. Технічне обслуговування.

11.1 Причини зміни технічного стану автомобіля при експлуатації.

Ми не раз стикалися з поняттям «старий автомобіль», «старіння автомобіля», давайте розглянем що ж це:

Старіння автомобіля — це процес поступової і безперервної зміни властивостей, що викликаються під дією механічних, електричних, теплових і інших навантажень. Наявність таких навантажень визначається режимом роботи і умовами експлуатації автомобіля.

Найважливішими процесами фізичного старіння деталей автомобіля є:

- втома,

- корозія

- і зношування.

Втома — процес руйнування деталі під впливом багатократних навантажень, що

повторюються. Руйнування пов'язане з виникненням втомних тріщин, розвиток яких пропорційно кількості циклів вантаження. Втомною міцністю в основному визначається довговічність рам, ресор, картерів мостів і інших деталей автомобіля.

Корозія — процес руйнування матеріалів унаслідок їх хімічної і електрохімічної

взаємодії із зовнішнім середовищем. Корозійні поразки деталей завжди починаються з поверхні. Корозійною стійкістю багато в чому визначається довговічність кузова автобуса і легкового автомобіля.

Основною ж причиною зміни технічного стану механізмів автомобіля є -

зношування деталей — процес поступової зміни розмірів, форми і стану поверхні деталі, що відбувається при терті. Зношування, крім порушень механічних зв'язків між деталями, спричиняє за собою порушення термодинаміки згорання в двигуні, запалення в електроустаткуванні, сумішоутворення в системі живлення і тому подібне. Зношуванню деталей часто супроводять деформації, накопичення втомної напруги і тому подібне.

Зношування супроводжується як механічними, такі фізико-хімічними явищами, що ускладнюються тим, що на них істотний вплив робить проміжне середовище (мастило, повітря) і чинники навколишнього середовища: температура, вологість і запилена повітря, дія сонячних променів і так далі.

Основна причина зношування деталей автомобіля— тертя ковзання і кочення. Поверхні тертя мають мікронерівності, розміри яких залежать від точності обробки. При терті взаємодіють мікронерівності поверхонь, що труться, між собою і з абразивними частинками, що потрапили в масло. Руйнування декількох шарів

мікронерівностей приводить до макропошкоджень, тобто змінам форми поверхні. Тертя ковзання в двигуні відбувається між поршневим кільцем і дзеркалом циліндра, між шийками, колінчастого валу і підшипниками; тертя кочення — в шарико – і роликопідшипниках.

У механізмах автомобіля можуть бути одночасно два види тертя. Наприклад, робота шестерень коробки передач супроводжується тертям кочення і ковзання. Залежно від умов і режиму тертя, від якості поверхонь, що труться, змащувальних матеріалів і дії зовнішнього середовища характер зношування деталей механізмів автомобіля може бути різним.

Знос — це результат зношування, що виявляється у вигляді зміни розмірів, форми і стану поверхні деталі. З метою виявлення основного процесу руйнування поверхні і управління їм розроблені класифікації видів зносу.

Розрізняють механічне, корозійно-механічне і зношування під дією електричного струму.

Механічне зношування визначається різанням, виламуванням частинок, пластичною деформацією і тому подібне. Найбільш поширений вид механічного зношування — абразивне зношування.

Абразивним називається зношування поверхні деталі у результаті дряпання твердих частинок, які мають різну форму і по-різному орієнтовані своїми гострими ребрами до поверхні, що зношується. Одні з них надають ріжучу дію, а інші пластично деформують м'якший матеріал, залишаючи сліди у вигляді видавлених рисок. В результаті багатократного переміщення частинок відбувається поступове руйнування поверхневого шару деталі.

Абразивні частинки можуть потрапляти на поверхні, що труться, разом з повітрям, паливом, мастилом і тому подібне. До абразивного зношування у поєднанні з іншими видами схильні практично всі деталі автомобіля, що труться.

Зношування внаслідок пластичної деформації характеризується тим, що при

підвищених навантаженнях і температурах деталь інтенсивно деформується з утворенням пластично видавлених рисок або із зняттям стружки (пластичне різання) Поверхностні шари металу поступово переміщаються під дією сил тертя у напрямі ковзання. В цьому випадку зношування може відбуватися без втрати ваги, але при зміні розмірів. Цей вид зношування характерний для підшипників ковзання, втулок шатуна, бобишек поршня і інших деталей.

Зношування при крихкому руйнуванні характеризується тим, що поверхневий шар одного з металів, що труться, в результаті тертя і супутніх йому пластичних деформацій інтенсивно наклепує і стає крихким. Порушення зв'язків поверхневого шару з основною масою металу приводить до його руйнування з утворенням сколовши. Зносу при крихкому руйнуванні піддаються кільця кулькових і роликових підшипників, зуби шестерень і інші деталі.

Схоплювання металу і перенесення його з однієї деталі на іншу, вирівнювання

частинок з поверхні однієї деталі і налипання або на кивання на іншу, заїдання зв'язаних деталей унаслідок виникнення молекулярного зчеплення між поверхнями, що труться є в підшипниках ковзання, втулках валів, поршнях та інших деталях, особливо в процесі припрацювання механізмів. При інтенсивному зчеплені металів здійснюється процес нашарування шару менш міцного металу на поверхню більш міцного.

До механічного також відносяться і ерозійне і кавітація зношування, які викликаються взаємодією потоків рідин або газів з поверхнями деталей.

Ерозія — процес вимивання і вирива окремих частинок матеріалу внаслідок тертя

потоку рідини або газу і їх ударів об поверхню. Прикладом ерозії може бути зношування паливної апаратури дизельнихдвигунів, жиклерів карбюраторів, випускних клапанів двигуна.

Кавітація — це утворення, а потім і поглинання парогазових бульбашок в рухомій рідині при певному співвідношеннях тиску і температур в змінних напрямках руху потоку. Руйнування бульбашками супроводжується гідравлічними ударами по поверхні деталі і утворенням каверн (порожнин). Руйнування під дією кавітації іноді спостерігається у водяних насосах, на зовнішніх поверхнях мокрих гільз циліндрів двигуна і в інших деталях автомобіля.

Корозійно-механічне зношування супроводжується явищами хімічної дії середовища (кисню, газів, кислот, лугів) з матеріалом деталей, що труться. Взаємодія середовища з поверхневими шарами металу приводить до утворення нових хімічних з’єднань, які різко змінюють властивості активних шарів металу, що труться. При цьому поверхні, що труться, зношуються унаслідок періодичного утворення і руйнування менш міцного шару. Корозійно-механічному зношуванню піддаються циліндри двигуна, вкладиші підшипників, шийки колінчастого валу та інші деталі унаслідок дії сірної, сірчистої і органічної кислот.

Зношування під дією електричного струму (електроерозійне зношування) поверхні виникає в результаті дії розрядів при проходженні електричного струму.

Залежно від умов роботи одна і та ж деталь може піддаватися одночасно дії декількох видів зношування. Наприклад, верхня частина циліндра двигуна піддається одночасно механічному і корозійно-механічному зношуванню.

Інтенсивність зношування поверхневих шарів має певні закономірності (рис. 28.).

Величина зносу підвищується протягом всього пробігу L автомобіля до граничного стану деталі, але інтенсивність зношування різна на різних етапах роботи.

Рис.28. Залежність зносу та інтенсивності зношування деталей

автомобіля від пробігу

У початковий період роботи (прироблення) зношування деталей протікає вельми

інтенсивно (ділянка ОА) до деякого значення. Потім переходить в зону сталого зношування (ділянка АБ), різко зростає і переходить в аварійне зношування. У міру прироблення знижується інтенсивність зношування унаслідок збільшення площіповерхонь за рахунок зносу, а також зміни мікрогеометрії поверхонь деталей і питомого тиску, що труться.

Зношування на ділянці АБ називається нормальним (природним). Воно характеризується постійністю умов роботи тертя і швидкості зношування даного сполучення.

Після крапки Б зношування різко збільшується за рахунок збільшення зазору між

поверхнями, що труться, зростання динамічних навантажень, погіршення мастила і ін. Отже, збільшення зазорів між деталями повинне бути обмежене.

Якщо працююче сполучення розібрати, то після збірки інтенсивність зношування збільшиться в порівнянні з первинною за рахунок нового прироблення його деталей. Таким чином, розбирання автомобіля і його елементів повинне проводитися тільки у разі крайньої необхідності.

11.2 Основні чинники, що впливають на зміну технічного стану автомобілів.

На технічний стан автомобіля впливають конструктивні, технологічні, експлуатаційні і інші чинники.

Конструктивні чинники визначаються формами і розмірами деталей (від них

залежить питомий тиск на поверхню деталі, концентрація напруги, ударна і втомна міцність металу); жорсткістю конструкції, тобто властивістю деталей, особливо базових, трохи деформуватися під впливом сприйманих навантажень; точністю взаємного розташування поверхонь і осей спільно працюючих деталей; правильним вибором посадок, що забезпечують надійну роботу сполучень, і ін.

Технологічні — це чинники, залежні від якості матеріалів, використовуваних для виготовлення деталей, застосування відповідної термічної обробки їх і складальних робіт (центрівка, співвісна, регулювання зазорів, якість кріплення) і так далі.

Експлуатаційні чинники залежать від дорожніх, транспортних і кліматичних умов. Вони найбільшою мірою впливають на технічний стан автомобілів. Дорожні умови характеризуються типом, станом і міцністю покриттів, подовженим профілем дороги, режимом руху, видимістю і так далі. Кліматичні‚ у різні періоди роки визначаються температурою і вологістю повітря, атмосферним тиском, кількістю опадів, силою та напрямом вітру, тривалістю снігового покрову. Транспортні умови включають об'єм і відстань перевезень, умови вантаження і розвантаження, особливості організації перевезень, умови зберігання, обслуговування і ремонту автомобілів.

Залежно від умов експлуатації змінюються швидкісні і навантажувальні режими

деталей, механізмів і агрегатів автомобілів і термін їх безвідмовної роботи. Наприклад, на коротких маршрутах частіше користуються зчепленням, гальмами, перемикають передачі, унаслідок чого збільшується вірогідність їх відмов.

При експлуатації автомобілів у важких дорожніх умовах збільшуються навантаження на деталі автомобіля, викликаючи прискорене зношування, втому металу, порушення стабільності кріплень і регулювань, а у ряді випадків поломку деталей тертям ходової частини і рульового управління. Різні дорожні умови впливають на зміну характеру дії навантажень. Вібрації рами унаслідок нерівностей дороги ослабляють заклепувальні з'єднання, порушують співвісну двигуна і коробки передач, викликають додаткові навантаження в корпусах. Вібрація автомобіля прискорює знос і приводить до поломки кріпильних деталей карданної передачі, радіатора і підвіски.

Пониження температури навколишнього повітря, погіршення із стояння дорогі

внаслідок сніжних занесень або бездоріжжя викликають додатковий передчасний знос або поломки деталей автомобіля (знос шліців, вилок, шпильок і підшипників хрестовини, зріз шпильок кріплення підвісної опори і ін.).

З метою зменшення впливу кліматичних умов на протікання робочих процесів

автомобіля створені спеціальні змащувальні матеріали. Робота автомобіля на вологих дорогах, а також в умовах вологого клімату викликає корозію деталей підвіски, рами, кузова, крил, кабіни і тому подібне.

На термін служби силових передач автомобіля істотно впливає їх тепловий режим. Він визначається температурою повітря, ступенем завантаження автомобіля, його швидкістю і залежить від довжини поїздки, тривалості простою під вантаженням і вивантаженням, якістю технічного обслуговування в процесі роботи і іншими показниками.

В процесі роботи і зберігання автомобіля ряд його агрегатів і деталей знаходяться в постійній взаємодії з експлуатаційними матеріалами. Властивості цих матеріалів і умови їх застосування позначаються на процесі зношування і корозії деталей, витраті масла, продуктивності автомобіля. Вживані експлуатаційні матеріали повинні відповідати конструктивним і технологічним особливостям агрегатів автомобіля, їх технічному стану і умовам експлуатації.

Значний вплив на технічний стан автомобіля надає якість його водіння, від якого

залежать динамічні навантаження в деталях трансмісії автомобіля. Найбільш дієві режими рушання з місця у разі застрявання автомобіля. При різкому включенні зчеплення крутний момент, що прикладається до трансмісії, може значно перевищити максимальний крутний момент двигуна з урахуванням коефіцієнта запасу. Цим пояснюються поломки в трансмісії автомобіля, що працює в умовах поганих доріг.

11.3 Класифікація відмов.

Відмови і несправності автомобіля можна класифікувати по різних ознаках залежно від поставленого завдання.

По джерелу виникнення відмови автомобіля можна розділити на конструктивні, технологічні, експлуатаційні і знос.

Конструктивні відмови пов'язані з недосконалістю конструкції автомобіля — невдало вибрана конструктивна схема автомобіля і його агрегатів, невідомі умови експлуатації, погано захищені деталі від попадання абразивів вологи і так далі.

Технологічні відмови виникають внаслідок неправильно призначеної технології виготовлення деталі, неякісного матеріалу, низької культури виробництва і так далі.

Експлуатаційні відмови — наслідок неправильної експлуатації автомобіля або його елементів, порушення режимів ТО і інших чинників. Природне зношування і старіння металів або інших матеріалів викликають відмови зносу.

По характеру процесу відмови автомобіля ділять на поступові і раптові.

Відмову, якій передує поступова зміна якого-небудь параметра або властивості, називають поступовою (поломка корінного листа ресори в результаті накопичення втомних пошкоджень), а відмова,виникнення якої практично можливо в будь-який період експлуатації (залежить тільки відвипадкових чинників) — раптовою (наприклад, прокол шини).

Багато раптових відмов є такими лише за формою виникнення, і їх прогнозування

залежить від рівня знань фахівця, контрольно-діагностичних засобів і економічної

доцільності їх застосування.

Тому в групі раптових відмов доцільно виділити підгрупу умовно-раптових відмов, що виникають в результаті такої поступової зміни параметрів технічного стану, який в даний період вивчений недостатньо і не може бути зафіксовано існуючими приладами і методами.

До цієї групи відносяться також несправності і відмови, які в процесі експлуатації фіксувати недоцільно по економічних причинах. Встановлено, що близько половини відмов відноситься до поступових, з яких 60—65 % безпосередньо залежать від регулярності і якості ТО. Кількість умовно-раптових відмов складає близько 20 %. Група умовно-раптових відмов — це резерв профілактичних дій, все ширше вживаних у міру вдосконалення конструкції автомобілів і використання ефективних контрольних діагностичних засобів.

Процес технічної підготовки автомобілів слід розглядати як єдину систему, що

складається з технічної підсистеми (автомобіль), операторів (водії) і виконавців робіт

(ремонтно-профілактичні робочі механіки, майстри). Це дозволить оволодіти методами підвищення якості ремонтно-профілактичних робіт, виконати аналіз трудових процесів профілактики і ремонту автомобілів, врахувати експлуатаційно-технічні характеристики техніки і психофізіологічні особливості виконавців робіт, поліпшити ефективність використання автомобілів і підвищити безпеку дорожнього руху.

11.4 Види технічного обслуговування.

Роботи по підтриманню і відновленню працездатності поділяються на дві великі групи: технічне обслуговування і ремонт.

Необхідність підтримки високого рівня працездатності вимагає, щоб більша частина несправностей і відмов була попереджена, тобто працездатність виробу була відновлена до появи несправності, тому в даному випадку завдання полягає головним чином в попередженні виникнення відмов і несправностей. Це вимагає регламентації ТО, тобто регулярного (за планом) виконання визначених операцій із встановленою періодичністю і трудомісткістю.

В Україні ТО і ремонт автомобілів, так само як і інших механізмів (сільськогосподарських машин, верстатів, транспортних засобів і т. д.), проводять на планово-запобіжній основі.

Відповідно до неї ТО носить попереджувальний характер і виконується регулярно після певного напрацювання (пробігу) автомобіля, а ремонт, як правило, виконується по потребі, тобто після виникнення несправності. Таким чином, дана стратегія підтримки працездатності машин носить профілактичний характер для попередження відмов і несправностей і відновлення технічного стану автомобілів до початкового або близького до нього.

Технічне обслуговування (ТО) — це комплекс операцій (операція) для підтримання автомобіля в працездатному чи справному стані під час використання його за призначенням, стоянки, зберігання або транспортування. ТО як профілактичний захід здійснюється примусово в плановому порядку через точно встановлені періоди використання автомобіля.

За періодичністю, переліком і трудомісткістю виконуваних робіт розрізняють такі види ТО автомобілів:

Види технічного обслуговування

- щоденне технічне обслуговування (ЩО) (продоводиться щоденно після заїзду в

парк);

- технічне обслуговування № 1 (ТО-1);

- технічне обслуговування № 2 (ТО-2);

- сезонне технічне обслуговування (СО) проводиться навесні і восени при переході

на літній та зимовий періоди експлуатації.

Щоденне технічне обслуговування (ЩО) передбачає:

• контроль стану автомобіля;

• підтримання належного зовнішнього вигляду;

• заправлення паливом, мастильним матеріалом та охолоджувальною рідиною.

Для автомобілів зі спеціальними кузовами в ЩО входить санітарне оброблення кузова. ЩО виконують після закінчення роботи автомобіля або перед виїздом його на лінію. В разі зміни водіїв на лінії автомобіль оглядають і перевіряють його технічний стан.

Перше (ТО-1) та друге (ТО-2) технічні обслуговування передбачають такі роботи:

• контрольно-діагностичні,

• кріпильні,

• регулювальні,

• мастильні,

• інші, спрямовані на запобігання та виявлення несправностей автомобіля, зниження інтенсивності спрацьовування його деталей, економію палива, мастильних матеріалів, зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферу, забезпечення безвідмовної роботи автомобіля в межах установлених пробігів.

Періодичність ТО-1 і ТО-2 визначається пробігом автомобіля, що встановлюється залежно від умов його експлуатації (табл. 1.). В період обкатування нового автомобіля встановлюють менший пробіг між ТО-1 та ТО-2.

Таблиця 4.

№ п\п	Автомобілі	Періодичність ТО (км. пробігу)
ТО-1	ТО-2
	легкові
	вантажні
	автобуси

Сезонне технічне обслуговування (СО) виконують двічі на рік для підготування автомобілів до експлуатації в холодну й теплу пори року й, як правило, суміщують з черговим технічним обслуговуванням. СО передбачає:

• заміну сезонних сортів мастильних матеріалів і охолоджувальних рідин;

• промивання відповідних систем;

• установлення або зняття втеплювачів і приладів передпускового підігрівання

двигунів;

• інші роботи.

Усі роботи, пов'язані зі ЩО та ТО-1 рухомого складу, слід здійснювати у міжзмінний час.

Для виконання технічного обслуговування на автотранспортних підприємствах (АТП) є спеціально пристосовані й обладнані приміщення-профілакторії.

11.5 Організація технічного обслуговування.

На виробничо-технічній базі ТО й ремонту, що обслуговує великий парк рухомого складу, існує необхідність виконання робіт на спеціалізованих постах. Спеціалізований пост — це пост, на якому реалізується типовий технологічний процес певного виду. Наприклад, пости мащення, ТО-2, поточного ремонту по заміні агрегатів, діагностики і т.п.

Спеціальні пости організують для особливих технологічних процесів, специфічних робіт або рухомого складу (санітарна обробка, вимірювання об'єму цистерн, застосування пристосувань для ТО й ПР автомобілів особливо великої вантажопід'ємності й ін.).

Завдяки спеціалізації виробництва досягаються більш високі показники якості виконуваних робіт і продуктивності праці. На кожному із спеціалізованих постів встановлюється однорідне встаткування й підбираються виконавці з відповідною кваліфікацією. Спеціальні й спеціалізовані пости мають найбільший рівень механізації робіт і рівень пропускної здатності, але на них можна виконувати технологічні операції обмеженої номенклатури. Тому спеціальні й спеціалізовані пости організовують на автотранспортних підприємствах з великою чисельністю рухомого складу, на спеціалізованих виробництвах і головних підприємствах автотранспортних об'єднань.

Перевагою технічного обслуговування на універсальних постах є можливість виконання на кожному пості різного об'єму робіт, обслуговування автомобілів різних моделей, виконання ТО й ПР різної тривалості.

Недоліки даної форми організації робіт:

• необхідність багаторазового дублювання технологічного обладнання, що

обмежує можливість оснащення підприємства високопродуктивними засобами

праці;

• підвищення витрат на ТО й ПР автомобілів і технологічне обладнання; потрібні

ремонтники більш високої кваліфікації із поєднанням суміжних професій.

Технічне обслуговування легкових автомобілів, що належать населенню

Експлуатація легкових автомобілів, що належать населенню в порівнянні з експлуатацією легкових автомобілів загального користування має ряд особливостей, до яких належать:

• менша інтенсивність експлуатації;

• незначні середньорічні пробіги;

• менші швидкості руху й навантаження;

• тривалі простої в умовах безгаражного зберігання;

• значно більший термін служби автомобілів;

• більші відстані туристських поїздок у літню пору року;

• більш низька кваліфікація водіїв;

• ретельний догляд за зовнішнім виглядом автомобілів, часткове проведення ТО й

ремонту силами власників, застосування в основному індивідуального методу

ремонту агрегатів і вузлів;

• заміна зношених агрегатів і вузлів на нові.

Основою організації робіт на станціях ТО автомобілів є Положення про технічне обслуговування й ремонті легкових автомобілів.

Дане положення обов'язкове для всіх станцій ТО автомобілів, що мають ліцензію на виробництво ТО й ремонт таких автомобілів.

Технічне обслуговування на станції ТО автомобілів включає наступні види робіт: контрольно-діагностичні, кріпильні, регулювальні, електротехнічні, роботи по системі живлення, заправні, мастильні й ін.

По періодичності, переліку й трудомісткості виконання робіт з ТО легкових автомобілів поділяються на ті ж види: щоденне технічне обслуговування (ЩО); періодичне технічне обслуговування (ТО), сезонне обслуговування (СО).

Щоденне обслуговування включає заправні роботи й контроль, спрямований на щоденне забезпечення безпеки й підтримка належного зовнішнього вигляду автомобіля. Здебільшого ЩО виконується власником автомобіля перед виїздом, у дорозі або після повернення на місце стоянки.

Технічне обслуговування передбачає виконання певного об'єму робіт через встановлений експлуатаційний пробіг автомобіля.

Сезонне обслуговування передбачає виконання ТО й додаткові операції по підготовці автомобіля до зимової або літній експлуатації згідно з рекомендаціями заводів-виготовлювачів.

Для якісного виконання ТО й ПР станції ТО автомобілів оснащуються необхідними постами, обладнанням, приладами, пристосуваннями, інструментом і оснащенням, технічною документацією.

У нашій країні, як і в більшості закордонних країн, режим ТО легкових автомобілів регламентується сервісною книжкою, виданою при продажі автомобіля. Сервісна книжка є основним документом, що визначає режим обслуговування автомобіля, а також взаємини між заводом-виготовлювачем або його торговим підрозділом і власником автомобіля. У книжці приводяться: дані про автомобіль і його власника; дата продажу й найменування організації, що продала автомобіль, умови гарантії; рекомендації з обслуговування автомобіля, талон передпродажної підготовки; талони із вказанням пробігу в кілометрах, при якому необхідно проводити обслуговування, і перелік операцій, встановлених заводом-виготовлювачем. Режими ТО встановлюються заводами-виготовлювачами. Сезонне обслуговування (СО) включає роботи, проведені при підготовці автомобіля до зимової або літній експлуатації.

В основу організації виробництва СТОА покладена єдина для всіх станцій функціональна схема. Автомобілі, що прибувають на станцію для проведення ТО й ремонту, проходять мийку й надходять на дільницю приймання для визначення технічного стану, необхідного об'єму й вартості робіт.

При прийманні автомобілів на ТО й у ремонт, а також при видачі автомобілів СТО повинні керуватися наведеними в Положенні «Технічними вимогами на здачу й випуск із ТО й ремонту легкових автомобілів, що належать громадянам».

Якщо при прийманні в процесі діагностування будуть виявлені несправності автомобіля, що загрожують безпеці руху, то вони підлягають усуненню на СТО за узгодженням із власником автомобіля. У випадку неможливості виконання цих робіт (з технічних причин або при відмові власника) станцією повинна ставитись відмітка в наряді-замовленні «Автомобіль несправний, експлуатації не підлягає».

Після приймання автомобіль направляють на відповідну виробничу дільницю. При цьому роботи технічного ремонту (ТР) передують роботам ТО.

Після завершення робіт автомобіль надходить на дільницю видачі. Перед видачею власникові автомобіль, що пройшов ТО або ремонт, повинен бути прийнятий технічним контролером. У випадку неякісного виконання ТО або ремонту власник автомобіля може пред'явити станції рекламацію. Терміни гарантій на роботи ТО й ПР визначені Положенням: по ТО — 10 днів, по ПР — 30 днів і по фарбуванню кузова — 6 міс.

Станціями ТО звичайно виконуються всі види ТО й ПР автомобілів, а на великих СТО — і капітальний ремонт агрегатів. Виявлені несправності усуваються станцією за узгодженням із власником автомобіля. Капітальний ремонт агрегатів на станціях, як правило, виконується індивідуальним методом. Для скорочення простою автомобілів ремонт може здійснюватися знеособленим методом, шляхом заміни несправних агрегатів справними вузлами.

Крім того, СТО можуть проводити передпродажну підготовку автомобілів по договорах з торгівельними організаціями, а також продавати запасні частини, автомобільні приналежності й матеріали й організовувати пости для ТО й ремонту силами власників, а також спеціальні пересувні майстерні для надання технічної допомоги поза станцією.

Визначення технічного стану автомобіля, його агрегатів і вузлів, виявлення схованих несправностей, а також контроль якості виконаних робіт здійснюються за допомогою засобів діагностування. Діагностування проводиться за заявкою власника автомобіля або відповідно до технології робіт і виконується на спеціалізованих постах діагностування або безпосередньо на робочих постах. Результати діагностування фіксуються в «Карті контрольно-діагностичного огляду автомобіля», яка видасться власникові автомобіля.

При оформленні замовлення на вимогу власника автомобіля СТО може виконувати неповний обсяг робіт ТО, відмічаючи це в наряді-замовленні відповідним записом.

У зв'язку з тим що поступаючі на СТО автомобілі вимагають проведення всіляких по найменуванню й об'єму робіт ТО й ПР, організація виробництва станції повинна забезпечувати виконання будь-якої їхньої комбінації, тобто мати достатню гнучкість технологічного процесу ТО й ПР. На практиці ця вимога задовольняється застосуванням методу виконання ТО й ремонту на універсальних постах.

У зв'язку із складністю механізації й автоматизації робіт ТО й ремонту автомобілів, ергономічні вимоги в цей час є не менш важливими, чому розглянуті техніко-економічні.

Автосервіс — це інфраструктура, яка забезпечує використання, експлуатацію, підтримку й відновлення роботи автомобіля протягом усього циклу його життя.

Автосервіс у вузькому розумінні слова — це підсистема підтримки працездатності й відновлення автомобіля протягом усього строку експлуатації. Її складовими є: інформаційна підсистема про клієнтуру й для клієнтури; підсистема керування запасами; підсистема обслуговування клієнтури; підсистема продажу автомобілів, запасних частин і матеріалів; підсистема технічного обслуговування й ремонту автомобілів.

Протягом усього строку експлуатації ця система повинна забезпечити в межах вимог клієнтури й технічних вимог до автомобіля його справність, безвідмовність і максимальний коефіцієнт технічної готовності, а також мінімальні витрати часу клієнта на підтримку й відновлення роботи його автомобіля.

Вимоги до автосервісу як інфраструктури автомобільного транспорту випливають із соціально-економічної функції автомобіля: інфраструктура повинна забезпечити саме повне використання його можливостей. Якість автосервісу й у широкому, і у вузькому розумінні принципово оцінюється конкурентоспроможністю виробників автомобілів, ефективністю використання автомобілів їх власниками, розвитком транспортних можливостей суспільства з усіма позитивними наслідками, які випливають із цього, забезпеченням безпеки руху й усуненням шкідливих наслідків, ефективною роботою підприємств автосервісу й одержанням ними доходу.

Автосервіс включає в собі кілька систем забезпечення (рис..29).

Автомобілі можна успішніше продавати на тому ринку, де забезпечені канали збуту, тобто розвинена система торгівлі. Привабливість автомобіля зростає, якщо в регіоні розвинена мережа СТО й ремонту, мережа автомобільних доріг, автозаправних станцій (АЗС), стоянок, створені умови для використання

Системи автосервісу

Підтримання роботоздатності і відновлення авто

Забезпечення безпеки руху і усунення шкідливих наслідків

Забезпечення використання автомобіля

Забезпечення умов ТЕ автомобілів

Продаж автомобілів, запасних частин, матеріалів.

Рис.29. Схема складових інфраструктури обслуговування автомобілів/

автомобіля. Власник з охотою буде купувати автомобіль при зазначених умовах, та й суспільство зацікавлене в розвитку автомобільної інфраструктури. Причому важливо не простий розвиток якоїсь із розглянутих на мал.1 підсистем, а оптимізація інфраструктури в цілому.

Кожний автомобіль, який поступив в експлуатацію, вимагає: а — доріг; b — запасних частин; c — витрат на забезпечення безпеки руху; d — заправних станцій; е — стоянок; g — гаражів; k — об'єму експлуатаційних матеріалів; t — трудомісткості обслуговування й ремонту; v — витрат на усунення шкідливих наслідків і утилізацію. Соціально-економічна функція автомобіля може бути реалізована за умови пропорційного розвитку елементів інфраструктури й парку автомобілів. Якщо за критерій взяти соціально-економічну ефективність Z, то цільову функцію розвитку інфраструктури автомобільного транспорту можна представити в наступному вигляді:

Z =∫(a,b,c,d,e,k,f,g,t,v). (1)

Кожний з факторів, від яких залежить ефективність використання автомобіля, має свої умови реалізації. Так, якщо за короткий строк можна продати на ринку достатню кількість автомобілів, то для будівництва доріг, СТО, АЗС, гаражів, стоянок для цієї кількості транспортних засобів буде потрібно незрівнянно більше часу. Отже, у модель цільової функції необхідно включати час, протягом якого може бути створена оптимальна інфраструктура для даного парку автомобілів. (В теперішній час завдяки імпорту приріст парку автомобілів настільки інтенсивний, що за його ростом не встигає жоден, за винятком АЗС, з елементів інфраструктури.)

Те, що закладене в автомобілі з погляду його можливостей — швидкість, вантажопідйомність, комфортність, технічні характеристики, — не залежить від автосервісу. Завдання автосервісу зводиться до того, щоб у процесі експлуатації ці характеристики не знижувалися, тобто ефективність автосервісу визначається тим, наскільки він забезпечує використання можливостей автомобіля.

На автотранспорті тривалий час визначальним критерієм можливості використання автомобіля, тобто робота без відмови в певний період часу, служить коефіцієнт технічної готовності:

(2)

де Д_тор — час простою (обчислювальні в днях простою в ТО або ремонті);

Д_і — дні можливої його експлуатації (інвентарні дні) за цей же період (місяць, рік).

Коефіцієнт технічної готовності, в остаточному підсумку, показує економію часу. Саме цю економію часу для суспільства в цілому й повинна забезпечити інфраструктура автосервісу.

Економічна ефективність автомобільного транспорту полягає в тому, що він заощаджує час і сприяє прискоренню економічних процесів. Автомобіль є не тільки засобом пересування, але й фактором соціальної трансформації. Він забезпечує комфорт, престиж, приносить задоволення. Завдання автосервісу — забезпечити можливість використання функцій автомобіля, не знижуючи властивостей автомобілів.

Соціальна ефективність автомобільного транспорту відбивається в мобільності його власника, яку він йому забезпечує (розширення транспортних можливостей); автомобіль, як і ЕОМ, дозволяє вирішувати завдання, які без нього вирішені бути не можуть — забезпечення комфортних умов пересування.

Разом з тим, автомобіль є джерелом негативного впливу й на суспільство, і на людину:

• забруднення навколишнього середовища;

• переповнення міст;

• підпорядкування інфраструктури міста задачам швидкісного руху;

• його використання може призводити до загибелі людей.

У зв'язку із цим виникає проблема мінімізації шкідливих наслідків роботи автомобілів.

Зрозуміло, що автосервіс повинен забезпечити використання закладених в автомобілі соціальних ефектів і звести до мінімуму його негативні наслідки.

Отже, основне завдання автосервісу полягає в тому, щоб забезпечити максимальне використання закладених в автомобілі можливостей, тобто підтримка працездатності й відновлення автомобілів таким чином, щоб у межах вимог клієнтури й технічних вимог до безпечної експлуатації машини забезпечити її безвідмовність і справність, а також зробити мінімальним час очікування клієнтури при звернені на СТО.

Одним з визначальних факторів для розвитку автосервісу є парк автомобілів і тенденція його приросту. Із практики відомо, що слідом за приростом парку автомобілів іде розвиток автосервісу.

При достатньому платоспроможному попиті населення й відсутності обмежень на торгівлю приріст парку може випереджати розвиток інфраструктури, який потребує значно більшого часу.

Нижче розглянуто, як кожна з підсистем інфраструктури вносить свій внесок у забезпечення ефективності експлуатації автомобіля (рис. 30).

Мета автосервісу як інфраструктури автомобільного транспорту полягає в забезпеченні соціально-економічної ефективності автомобіля, і реалізується декількома шляхами:

• задоволенням попиту на автомобілі відповідно їхній кількості, ціні, якості, класу, модифікації й призначенню;

• задоволенням попиту на послуги, пов'язані з підтримкою й відновленням працездатності автомобіля в процесі його експлуатації; задоволенням попиту на запасні частини й пристосування до автомобіля;

• задоволенням попиту, пов'язаного з технічною експлуатацією автомобілів;

• задоволенням потреб осіб, які користуються автомобілем;

• ефективністю системи забезпечення безпеки руху й усунення шкідливого впливу автомобіля на навколишнє середовище й суспільств

Соціально-економічна ефективність використання автомобілів

Забезпечення використання автомобілів

Забезпечення умов експлуатації автомобілів

Забезпечення умов для підтримки роботоздатності і відновлення автомобілів

Забезпечення безпеки руху

Ліквідуваня шкідливих дій

Рис. 30. Зв'язок показників ефективності використання автомобілів.

11.6 Система ТО автомобілів закордонного виробництва.

У Україні ТО й ремонт автомобілів закордонного виробництва, також як і інших машин і механізмів, повинні проводитися на плановій основі, що представляє собою систему ТО й ремонту. Ця система складається з комплексу взаємозалежних положень і норм, що визначають порядок проведення робіт з ТО й ремонту, з метою забезпечення заданих показників якості автомобілів у процесі експлуатації.

У закордонних країнах також використовується планово-запобіжна система, відповідно до якої ТО носить попереджувальний, профілактичний характер і виконується регулярно після певного наробітку (пробігу) автомобіля, а ремонт, як правило, виконується по необхідності, тобто після виникнення відмови або несправності.

До системи ТО й ремонту автомобілів пред'являються наступні вимоги:

• забезпечення заданих рівнів експлуатаційної надійності автомобільного парку при раціональних матеріальних і трудових витратах;

• планово-нормативний її характер, що дозволяє планувати й організовувати ТО й ремонт на всіх рівнях, починаючи з автотранспортних підприємств і до загальнодержавних планових і директивних органів;

• обов'язковість для всіх організацій і підприємств, що володіють автомобільним транспортом, незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості;

• конкретність, доступність і придатність для керівництва й прийняття рішень усіма ланками інженерно-технічної служби автомобільного транспорту;

• стабільність основних принципів і гнучкість конкретних нормативів, що враховують зміни умов експлуатації, конструкції, якості й надійності автомобілів;

• облік різноманітності умов експлуатації автомобілів.
Принципові основи організації й нормативи ТО й ремонту регламентуються в нашій країні «Положенням про технічне обслуговування й ремонт дорожніх транспортних засобів».

11.6.1. Методи формування системи ТО й ремонту автомобілів закордонного

Дата добавления: 2014-01-07