Виробництва. Принциповою основою побудови системи ТО й ремонту є:

Принциповою основою побудови системи ТО й ремонту є:

• мета, яка поставлена перед сервісною організацією;

• умови експлуатації автомобілів;

• рівень надійності і якісті автомобілів;

• організаційно-технічні обмеження.

ТО містить у собі 8-10 видів робіт (мастильні, кріпильні, регулювальні, контрольні, діагностичні й ін.).

Із практики відомо, що більш 150-280 конкретних об'єктів обслуговування, тобто агрегатів, механізмів, деталей, вимагають попереджувальних дій.

Кожний вузол, механізм, з'єднання може мати свою оптимальну періодичність ТО, обумовлену статистичними методами заводу виготовлювача.

Якщо додержуватися цим рекомендацій періодичності, то автомобіль у цілому практично безупинно повинен направлятися для технічного обслуговування кожного з'єднання, механізму, агрегату, що викличе більші складності з організацією робіт і додаткові втрати часу, особливо на підготовчо-заключних операціях.

Тому після виділення із усієї сукупності впливів тих, які повинні виконуватися при ТО, і визначення оптимальної періодичності кожної операції роблять групування операцій у вигляді ТО.

Таке групування дозволяє зменшити число заїздів автомобіля на СТО й час простоїв у ТО й ремонті. Однак треба мати на увазі, що групування операцій неминуче пов'язана з відхиленням періодичності відвідування СТО даного виду від оптимальної періодичності ТО окремих операцій. У цю групу входить операція, періодичність якої обмежена в розглянутих межах умовами безпеки або технічними критеріями.

11.6.2. Фірмові системи ТО

Фірмові системи, які організовуються виробниками автомобілів, призначені для проведення ТО й ремонту переважно на сервісних і ремонтних підприємствах, що працюють за згодою про привілеї із заводами-виготовлювачами: дилери із продажу нових автомобілів, уповноважені (authorized) СТО й ремонтні підприємства.

На практиці знаходять застосування різні варіанти й методи забезпечення працездатності автомобілів закордонного виробництва.

Власник автомобіля закордонного виробництва за своїм розсудом або досвідjv може вибрати будь-який варіант забезпечення працездатності автомобіля (I — попередження, II — усунення відмов і несправностей) або їх комбінації, а саме:

• дотриманням рекомендацій фірми протягом усього або частини строку експлуатації автомобіля з їхньою реалізацією на уповноважених заводом-виготовлювачем сервісних підприємствах;

• виконання на замовлення клієнта на будь-яких сервісних підприємствах конкретних видів ТО, ремонту або окремих робіт (наприклад, зміна масла, балансування коліс, перевірка й регулювання токсичності відпрацьованих газів, і т.п.);

• виконання частини робіт поза існуючими сервісними
підприємствами: самотужки або залучаючи незалежних фахівців — виконавців.

При такому варіанті обслуговування фірми-виробники автомобілів юридичну гарантію якості виконаних робіт практично ігнорують; звертання до сервісних підприємств тільки для усунення відмов і несправностей (стратегія II).

Однак при всіх розглянутих варіантах власник відповідно до закону «Про безпеку дорожнього руху» несе відповідальність за підтримання автомобілів, що приймають участь у дорожньому русі, у технічно справному стані.

Системи ТО й ремонту автомобілів закордонного виробництва по змісту й нормативам аналогічні відповідним до систем, прийнятих в Україні. Ці системи застосовуються в основному незалежними (від заводів-виготовлювачів) сервісними підприємствами й передбачають виконання певних видів ТО (ЩО, ТО-1, ТО-2, СО) і ремонту з регламендованими переліками операцій, трудомісткістю й іншими нормативами, необхідними для планування й організації роботи підприємства й розрахунків із клієнтурою.

У закордонній практиці види ТО позначаються буквами: А, В, С, D, і кожний з них має рекомендації виробників. За прийнятою схемою власник транспортного засобу може закріпити свій автомобіль до сервісного підприємства для комплексного обслуговування й ремонту протягом певного наробітку (абонентне обслуговування) або звернутися за конкретною послугою, наприклад, зробити заміну масла, ТО-2 і т.п.

Питання для самоперевірки:

1. Назвати найважливіші процеси фізичного старіння автомобіля?

2. Яка різниця між зносом та зношуванням?

3. Що таке кавітація?

4. Назвати чинники зміни техстану автомобілів?

5. Які чинники відносяться до експлуатаційних?

6. Розповісти, по чому класифікують, і які існують відмови автомобіля?

7. Що розуміється під визначеням ТО автомобілів?

8. Які Ви знаєте види ТО?

9. Через який пробіг, і які роботи виконується по ЩО, ТО-1, ТО-2, СО?

10. Який пост називається спеціальним, а який спеціалізований?

11. Що таке автосервіс?

12. Яка мета автосервісу?

12. Ремонт автомобільного транспорту.

12.1 Види ремонту автомобілів.

Ремонт — це сукупність організаційних і технічних заходів, що здійснюються для відновлення справності або працездатності автомобільного транспорту й полягають в усуванні відмов і несправностей, які виникають під час експлуатації або виявляються в ході ТО. Під час ремонту несправні агрегати, вузли (складальні одиниці) й деталі замінюють справними, взятими з оборотного фонду, а також виконують розбірні, регулювальні, складальні, слюсарні, механічні, зварювальні, електромеханічні та інші роботи.

Планово-попереджувальна система технічного обслуговування й ремонту дає змогу своєчасно усунути причини появи різних несправностей, зменшити витрату запасних деталей та обсяг ремонтних робіт, застосувати прогресивні методи ремонту й відновлення деталей, скоротити час простою автомобілів, пов'язаного з ремонтом, а отже, підвищити коефіцієнт технічної готовності.

Положенням про технічне обслуговування та ремонт дорожніх транспортних засобів передбачено два види ремонту:

• поточний;

• капітальний.

Поточний ремонт (ПР), спрямований на усунення відмов і несправностей, що виникають під час експлуатації автомобіля, здійснюється в ремонтних майстернях АТП і передбачає часткове розбирання автомобіля, заміну окремих несправних агрегатів, вузлів та деталей новими або відремонтованими, складання й випробування.

Під час поточного ремонту агрегатів автомобіля несправності усувають заміною або ремонтом окремих вузлів і деталей, крім базових. До базових деталей належать: • блок циліндрів двигуна; • картери коробки передач, заднього моста, рульового механізму; • балка переднього моста; • металевий каркас кузова чи кабіни; • поздовжні балки (лонжерони) рами.

Своєчасне проведення поточного ремонту дає змогу уникнути капітального ремонту й збільшити міжремонтний пробіг автомобіля (термін служби агрегату). Поточний ремонт має забезпечити безвід­мовну роботу автомобіля до ТО-2.

Капітальний ремонт (КР) спрямований на відновлення частково або повністю витраченого ресурсу автомобіля (агрегату), проводиться на спеціальних АТП і передбачає повне розбирання автомобіля та його агрегатів, ремонт чи заміну всіх несправних агрегатів, вузлів і деталей, у тому числі базових, а також складання, регулювання та випробування. Ресурс автомобіля та його частин після капітального ремонту має становити не менше ніж 80% ресурсу нового автомобіля. Як правило, автомобіль підлягає одному капітальному ремонту.

Існують такі методи капітального ремонту:

• індивідуальний;

• агрегатний.

У разі застосування індивідуального методу з автомобіля знімають пошкоджені агрегати, відновлюють їх і встановлюють на той самий автомобіль, який простоює протягом усього часу ремонту. Цей метод застосовують дуже рідко.

Сутність агрегатного методу полягає в тому, що з автомобіля знімають несправні агрегати,, а замість них ставлять відремонтовані або нові, взяті з оборотного фонду. Зняті з автомобіля агрегати, що потребують капітального ремонту, відправляють на авторемонтні заводи, а агрегати, які потребують поточного ремонту, ремонтують у майстернях АТП. Застосування цього методу дає змогу істотно ско­ротити час простою автомобіля в ремонті, збільшити коефіцієнт технічної готовності й підвищити ефективність використання автомобільного парку.

12.2 Нормативи технічного обслуговування та ремонту автомобілів.

Планування, організація і виконання робіт по ТО і ремонту автомобілів проводиться на основі відповідних нормативів до яких відносяться:

1) пробіг автомобіля (агрегату) до КР, тис. км.;

2) періодичність виконання ТО-1 і ТО-2 за пробігом автомобіля, тис. км.;

3) трудомісткість виконання ЩО, ТО-1, ТО-2 і СО, люд.-год.;

4) трудомісткість виконання ПР, люд.-год.;

5) витрата запасних частин на ТО і ПР, грн.;

6) число агрегатів оборотного фонду на складі АТП, од.;

7) тривалість простою автомобіля в ТО і ПР, годин (днів).

У Положенні про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів вказані нормативи дані для еталонних умов експлуатації машин. У реальних умовах вони значно відрізняються від приведених. Дані нормативи піддаються корегуванню за допомогою п'яти коефіцієнтів які враховують наступні фактори:

- категорія умов експлуатації (вид дорожнього покриття у місті або поза

ним і т. д.) – К1;

- модифікацію рухомого складу і особливості організації його роботи (базо-

вий автомобіль, тягач, працює з причепом або без на малому або великому плечі

підвезення і т. д.) – К2;

- природно-кліматичні умови – К3;

- пробіг автомобіля з початку експлуатації – К4;

- рівень концентрації рухомого складу в АТП (чисельність автопарку) – К5.

Корегування нормативів для СТО здійснюється з використанням двох коефіцієнтів, які враховують:

- кількість робочих постів на СТО – Кx;

- природно-кліматичні умови – К3.

Відкореговані значення нормативів використовують для виконання робіт по ТО і ремонту рухомого складу відповідно до встановлених технологічних процесів.

12.3 Обладнання для ремонту автомобілів.

Для здійснення процесів обслуговування і ремонту автомобілів необхідно мати різноманітне технологічне обладнання. Безумовно, у багатьох випадках можливе застосування передбаченого Державними стандартами типового обладнання, що випускається промисловістю серіями або малими партіями. Але найчастіше при виконанні тієї або іншої операції по ремонту або обслуговуванні, особливо при експлуатації нових автомобілів, цього обладнання буває недостатньо.

Застосовуване обладнання як правило, відрізняється від типових стандартизованих пристосувань і конструктивно не може бути застосоване при індивідуальному ремонті того або іншого агрегату або деталі автомобіля. Тому, на відміну від автомобільної промисловості, на автотранспортних і авторемонтних підприємствах у значно більшому об’ємі використовується нестандартизоване обладнання, яке проектується і виготовляється своїми засобами і умільцями — техніками, інженерами автотранспортних підприємств, авторемонтних заводів або в галузевих дослідно-конструкторських організаціях.

Відповідно до загальноприйнятих норм до нестандартного обладнання не можна відносити:

• обладнання для ремонтно-експлуатаційних потреб на діючих підприємствах;

• обладнання, на яке затверджені ДСТи і галузеві нормалі, а також аналогічне за назвою й типорозмірам обладнання;

• окремі вузли й агрегати до машин і установкам та комплексним технологічним лініям; виробниче оргтехоснащення, тару, реманент (столи, верстати, етажерки, тумбочки, підставки, шафи мийні, витяжні, інструментальні, шафи для одягу, стеллажи інвентарні, піддони, бункери, ящики металеві, тару комплектувальну, касети, підвіски, інструмент, верстатні пристосування та ін.).

Обладнання, що відноситься до групи нестандартизованного, для авторемонтних підприємств дається в довідниках або спеціальних випусках з описом його конструкцій.

У довідниках приводяться основні відомості про принцип роботи й технічні дані по нестандартизованому обладнанню: мийно-очисному, розбирально-збиральному, ремонтному, підйомно-транспортному, випробовувальному, фарбувальному.

З усією повнотою охопити різноманітну номенклатуру нестандартизованого обладнання, яке використовується в авторемонтному виробництві, не представляється можливим і в силу обмеженого об’єму навчального посібника.

В наш час відбувається інтенсивна перебудова авторемонтного виробництва як в організаційному відношенні, у зв'язку із створенням виробничих об'єднань, так і у зв'язку із заміною старих об'єктів капітального ремонту новими моделями й марками автомобілів, що випускаються автомобільною промисловістю. Тому неминуче поява в авторемонтному виробництві все більшої кількості нового нестандартизованного обладнання, необхідного для організації капітального ремонту автомобілів і їх агрегатів.

В області індексації нестандартизованого обладнання відсутня яка-небудь загальна система, і різні організації привласнюють своєрідні буквені й цифрові позначення навіть однотипному обладнання, розробленому ними. Під час проходження практики на виробництві студенти активно включаються в такі процеси створення нестандартизованого обладнання і використовують ці розробки при виконанні курсового та дипломного проектування.

12.4 Поняття про технологічний процес.

Ремонт і обслуговування автомобіля виконуються за визначеною технологією. Технологія ТО і ПР автомобіля – це сукупність методів зміни його технічного стану з метою забезпечення працездатності.

Технологічний процес – сукупність операцій, що виконуються над автомобілем (агрегатом) планомірно і послідовно в часі і просторі.

Операція – закінчена частина технологічного процесу, яка виконується над даним об'єктом (автомобілем) або його елементом одним або декількома виконавцями на одному робочому місці.

Частина операції, що характеризується незмінністю вживаного устаткування і інструменту, називається переходом.

На проведення технічних обслуговувань і поточних ремонтів спеціалізованими проектними організаціями розробляються типові технології, які для кожного конкретного АТП вимагають прив'язки з урахуванням категорій умов експлуатації, особливо стану виробничо-технічної бази.

Технологічні процеси технічного обслуговування вимагають мінімальної прив'язки. Викликано це тим, що періодичність і об'єм кожного виду обслуговування регламентовані, існує перелік робіт по вузлах (агрегатам), оцінена трудомісткість цих робіт. Прінципова схема технологічного процесу у просторі та часі представлена на рис. 1

Рис. 31- Схема технологічного процесу ТО-2 по робочих постах

Прив'язка технологічних процесів поточного ремонту складніша оскільки

відмови автомобіля випадкові по місцю, часу, трудомісткості і кількості виник-

нення, важче піддаються регламентації.

При впровадженні технологічних процесів слід враховувати оснащеність

робочих постів устаткуванням, інструментом, приладами, технологічною докуме-

нтацією, проводити навчання виконавців виконанню закріплених операцій і до-

триманню технічних умов.

Правильно організований технологічний процес забеспечує оптимальні ви-

трати і безпеку праці, високу якість робіт, скорочення пересування виконавців

(особливо якщо одна людина виконує декілька операцій), зрівнювання заванта-

ження між виконавцями і постами, персональну відповідальність за якість вико-

нання закріплених операцій.

Сукупність технологічних процесів технічного обслуговування і поточного

ремонту є виробничим процесом автотранспортного підприємства.

12.5 Перспективи вдосконалення системи технічного обслуговування і ремонту.

Розглядаючи ці перспективи, необхідно, по-перше, розрізняти автомобілі сучасної конструкції, технічного рівня, надійності і якості і ті, які формуватимуть автомобільний парк через 5, 10, 15 років. Так само, як і тепер, в майбутньому в парку співіснуватимуть автомобілі декількох поколінь і технічних рівнів.

Досвід свідчить, що для складних відновлюваних виробів, якими є автомобілі, забезпечити гарантований рівень працездатності, важливий для надійності транспортного процесу поза планово-запобіжної системи неможливо.

Її значення полягає не в тому, що гарантується абсолютна роботоздатність (що неможливе для випадкових процесів, присущі експлуатації), а в тому, що рівнем працездатності можна, знаючи, які ресурси при цьому необхідні. Через це для найближчих 10–20 років доцільно розглядати можливі варіанти вдосконалення планово-запобіжної системи, її структуру, режими, рівні регламентації і ін.

Система ТО і Р може удосконалюватися.

Для індивідуальних автомобілів (легкові, вантажопасажирські, мікроавтобуси) найбільш поширеною буде система з одним основним виглядом ТО, зіставним по періодичності з середньорічним пробігом цих автомобілів 10–20 тис. км. І передуванням за часом державному технічному огляду, а в перспективі сумісним з ним.

Для комерційних вантажних і пасажирських автомобілів система ТО і Р

може розвиватися при збереженні планово-запобіжних принципів в наступних напрямах:

• Підвищення надійності автомобілів, якості їх технічної експлуатації, використовуваних експлуатаційних матеріалів і підвищення кваліфікації персоналу приведуть до збільшення періодичності ТО.

• Для інтенсивно експлуатованих комерційних автомобілів (міжміські і міжнародні

перевезення, міські і приміські пасажирські перевезення) розвиватиметься корегування нормативів, а у ряді випадків і структури системи, аж до індивідуалізації нормативів з урахуванням умов експлуатації і технічного стану автомобілів і свідчень вбудованих контрольно-діагностичних засобів.

• Застосування нових інформаційних технологій ТЕРА дозволить при необхідності

змінювати структуру системи, збільшуючи число видів ТО, а також індивідуалізувати моменти заміни (списання або продажу) автомобілів з урахуванням економічних і технічних критеріїв, керуючи віковою структурою парку.

• Підвищення надійності агрегатів і систем автомобілів, антикорозійної стійкості кузовів і кабін, регулювання термінів служби дозволить відмовитися від повнокомплектного капітального ремонту автомобілів. Поліпшення ремонтопридатності автомобілів і агрегатів, використання компактних і мобільних засобів діагностики, обслуговування і ремонту дозволять поступово переходити до поглибленого ремонту ряду агрегатів без зняття їх з автомобіля (так званий нарамний ремонт), що суттєво скоротить простоювання автомобіля в ремонті.

• Ремонтна підгалузь, в основному, зосередиться на востановлення деталей,

особливо базових і основних, до рівня нових, що забезпечить істотне підвищення

ресурсів ремонтованих агрегатів і систем.

• Зростатиме пристосованість конструкції автомобілів до утилізації і вторинного

використання (рециклингу), в котором прийматимуть безпосереднє і таке, що все більш розширюється участь виробники автомобілів і матеріалів, що дозволить знизить забруднення навколишнього середовища відходами і утилем.

Згідно оцінкам і перспективним технологіям близько 75 % (по масі) деталей і матеріалів сучасного автомобіля (металеві деталі, мастила, технічні рідини) можуть бути перероблені і повторно використані, зокрема при виробництві і експлуатації автомобілів.

Решта відходів, що утворюються при переробці списаних автомобілів (пластик, фарба, гума, скло і т. д.), підлягають подрібненню з подальшим використанням в інших галузях (наприклад, в будівництві), або захоронюванню по екологічним вимогам.

Питання для самоперевірки:

1. Дати визначення - ремонт автомобілів.

2. Які Ви знаєте види ремонту і на що вони спрямованні?

3. Назвити, які корегувальні коефіцієнти враховують при виконанні робіт по

ТО і ремонту автомобілів?

4. Яке обладнання відноситься до нестандартизованого?

5. Що таке технологічний процес, операція?

13. Економіка і управління автомобільним транспортом.

13.1 Основи економіки галузі.

Навчальна дисципліна «Економіка підприємства» є важливою складовою частиною загальнопрофесійної і спеціальної економічної підготовки фахівців автомобільного транспорту. Дисципліна вивчає економічну діяльність автотранспортних підприємств і основи управління ними в умовах переходу до ринкових відносин.

У сучасних умовах центр економічної діяльності перемішається до основної ланки економіки — підприємства. На цьому рівні створюється потрібна суспільству продукція або надаються необхідні послуги.

На підприємстві вирішуються питання економної витрати ресурсів, зниження витрат виробництва, застосування сучасної високопродуктивної техніки. Специфіка автомобільного транспорту, обумовлена високою ресурсоємкістю транспортної продукції, збільшуючи важливість розв'язку перерахованих вище питань. Все це вимагає глибоких економічних знань, спираючись на які, фахівець зможе вірно оцінити реальну економічну ситуацію, і, в остаточному підсумку, забезпечити високу ефективність виробництва в умовах переходу на нові методи господарювання й ринкову економіку, розширення економічних методів керування, змін в економічному механізмі діяльності підприємств.

Дисципліна «Економіка підприємства» тісно пов'язана з рядом інших вивчаємих предметів. Теоретичні положення ринкової економіки вивчаються в курсі «Основи економічної теорії»; необхідні знання про виробничу діяльність автотранспортного підприємства, технології основних процесів студенти одержують при вивченні курсу «Автоперевезення», «Основи менеджменту».

Протягом короткого історичного проміжку в нашій країні відбулися радикальні соціально-економічні перетворення. Змінилися фундаментальні принципи господарської діяльності, воістину революційним методом трансформувалися відносини власності, реформовані структури й функції системи керування економікою, з'явилися принципово нові напрямки економічної діяльності.

Ринкові реформи змушують докорінно переглядати уявлення про основи організації діяльності підприємств будь-якого профілю. При цьому, коли мова йде про транспортні підприємства й, зокрема, про підприємства автомобільного транспорту, то необхідно додатково враховувати і їх специфічну роль як сполучних ланок між сферами виробництва й споживання.

Автомобільний транспорт не тільки змінюється сам по собі в результаті структурних перетворень всередині галузі. Він випробовує також і сильний вплив з боку формуючихся і розвиваючихся товарних ринків, діяльність яких забезпечує автомобільний транспорт. Безсумнівно, найбільш складним і найбільш швидко змінюючимся у ході реформ компонентом роботи автотранспортного підприємства є його економічна діяльність — комплекс функцій, що реалізують принципи підприємництва в автотранспортній галузі. Саме в сфері економічного управління автотранспортних підприємств відбувається найбільша кількість помилок і промахів, а спроби обпертися на дореформенний досвід, навички й знання нерідко приводять якщо не до повного провалу, то до значних економічних втрат.

Грамотно організована діяльність може дозволити автотранспортному підприємству добитися чудових успіхів на ринку при досить скромних виробничих можливостях.

Автомобільний транспорт є в цей час одним з найбільш дохідною галузю економіки, який має вже досить багаті традиції комерційної діяльності. Це пов'язане з тим, що ринкові відносини почали формуватися в автотранспортній галузі України задовго до того, як у країні заговорили про радикальні ринкові реформи.

У середині 70-х рр. XX ст. у результаті постійного насичення народного господарства автомобілями в Україні намітився зростаючий надлишок перевізних можливостей над потребами у вантажних автомобільних перевезеннях. За часом цей етап розвитку галузі збігся з лібералізацією господарської системи. Підприємства — власники вантажного автотранспорту одержали можливість обслуговувати не тільки своїх планових клієнтів, але й інших вантажовласників за своїм вибором, а також застосовувати в певних межах договірні тарифи.

У результаті багато автотранспортних підприємств на практиці зіштовхнулися з відтоком клієнтури, із підвищеною вимогливістю вантажовласників до комерційної надійності підприємства й до якості обслуговування, з необхідністю детального обґрунтування цін на надавані послуги і з багатьма іншими новими для них особливостями роботи в умовах ринку. На автотранспортних підприємствах стали створюватися комерційні служби. У системі автотранспорту загального користування з'явилися спеціалізовані транспортно-експедиційні підприємства, які поставили перед собою завдання значне розширення набору запропонованих клієнтурі послуг. Значна частина автотранспортних підприємств зайнялися пошуком нових форм обслуговування споживачів.

Нинішній період розвитку автомобільного транспорту характеризується, насамперед, перехідними процесами, які ще далекі від свого завершення. Коли на початку 90-х рр. XX ст. у країні почалися масштабні ринкові перетворення, працівники автотранспортних підприємств уже мали певний досвід роботи в ринкових умовах. Тому не випадково процеси роздержавлення й приватизації на автомобільному транспорті не тільки ініціювалися «зверху», але й активно підтримувалися «знизу» багатьма керівниками підприємств, які були готові до самостійної діяльності на ринку і бачили в цьому великі потенційні можливості.

Взятий курс на перехід до ринкової економіки, змусив державу й суспільство перетворити форми й відносини власності. Спроби введення ринкового механізму без втручання в наявні базисні відносини — відносини власності — представляються економічно наївними, оскільки ринок — це є, насамперед, взаємодія різноманітних рівних у реалізації своїх економічних прав власників.

Ринок без розвинених відносин і різноманітності форм власності неможливий у принципі. По-перше, тому, що на ринку розвиваються взаємовідносини саме між власниками капіталу, засобів виробництва, майна, робочої сили, інформаційного продукту. Без власників немає ринку. По-друге, відносини власності лежать в основі принципу справжньої зацікавленості в результатах господарювання, що забезпечує високу економічну ефективність діяльності кожного власника, а в підсумку — і економіки в цілому. По-третє, необхідний економічний механізм, що надає динамізм розвитку економіки. Таким механізмом є конкуренція. А конкуренція зароджується природно там, де є різноманіття форм власності, що конкурують між собою. По-четверте, згідно із принципами ринкової економіки визначальним з них є принцип економічної свободи господарюючих суб'єктів. У цьому випадку форми й відносини власності в ринковій економіці стають її органічною частиною, проявляючись у товарно-грошових, ринкових відносинах.

Інтерес власника підпорядкований одному важливому закону — його об'єкт власності повинен використовуватися ефективним методом. В умовах ринкової економіки суб'єкт власності пропонує свою власність як товар на ринку. У зв'язку з відсутністю гарантій реалізації товару він ризикує грошовою сумою в розмірі вартості продаваного об'єкта власника. Однак у випадку успіху він одержує можливість наростити свою власність на величину залишкового прибутку, тобто проявляється інтерес до економічного виживання.

Степінь ризику власника і величина його прибутку звичайно пропорційні частці його внеску і участі у формуванні об'єкта власності. Найбільш високий ступінь мотивації у випадку індивідуальної власності, де власник ризикує всім своїм майном, тоді як участь у спільній власності знижує ступінь мотивації. Відносини власності породжують і інші інтереси й стимули раціонального господарювання. Справжній власник не керується негайними інтересами, він прекрасно розуміє, що якщо об'єкт буде належати йому і у майбутньому, те треба думати про його перспективу, зношуванню цінностей.

Для переходу до ринкових відносин необхідне відродження або відновлення в людях почуття господара, ініціювання власницького інтересу. Досягнення цієї мети можливо тільки за умови формування нових видів власності, а отже, і її переділу.

13.2 Основи аналізу виробничо-господарської діяльності автомобільних

підприємств.

Аналіз виробничо-господарської діяльності автотранспортного підприємства дозволяє розкрити залежність результатів виробничо-фінансової діяльності підприємства від експлуатаційних, технічних і організаційних факторів, визначити ступінь впливу кожного з них на виконання плану, виявити наявні резерви виробництва, виявити недостатки в роботі.

Вихідними матеріалами для аналізу є дані оперативного, бухгалтерського й статистичного обліку, розглянуті залежно від конкретних умов експлуатації, рівня технічної оснащеності й наявної організаційної структури підприємства.

Об'єктами аналізу є результуючі техніко-економічні показники: виконання плану перевезень, степінь використання парку автомобілів, продуктивність праці, заробітна плата, собівартість перевезень, доходи, рентабельність, фінансовий стан підприємства.

Аналізу піддається як основна діяльність підприємства, так і допоміжна.

Основна діяльність складається з виконання транспортної роботи, технічного обслуговування, ремонту, зберігання і технічного забезпечення рухомого складу.

До допоміжних процесів відносяться транспортно-екс-педиційні і складські операції, капітальний ремонт і будівництво господарським способом, експлуатація житлово-комунального господарства та ін.

Основними задачами аналізу виробничо-господарської діяльності автотранспортного підприємства є: визначення ступені виконання плану по виробничих, експлуатаційним і фінансовим показникам роботи підприємства в цілому і кожного виробничого підрозділу окремо; виявлення причин і факторів, що обумовлюють перевиконання або недовиконання встановлених планових завдань і планових показників роботи; виявлення резервів виробництва і отримання даних для розробки заходів щодо усунення причин невиконання планових завдань і ліквідації втрат у виробництві; визначення ефективності впровадження розроблених заходів.

Виробничі та фінансові показники діяльності кожного підприємства залежать від багатьох різних факторів експлуатаційного, організаційного і технічного характеру. Завданням аналізу є глибоке вивчення найпростіших явищ і виявлення на цій основі сутності складних явищ, що відбуваються у виробництві.

При аналізі використовується метод наукової абстракції, що передбачає розкладання аналізованого процесу на найпростіші елементи, глибоке їхнє вивчення і розгляд на цій основі процесу в цілому як результату взаємодії первинних показників.

При аналізі транспортного процесу результуючі показники, що характеризують його, розкладаються на первинні:

• коефіцієнт випуску рухомого складу на лінію;

• час роботи автомобіля на лінії, технічна швидкість;

• відстань перевезень, час простою під вантажно-розвантажувальними

роботами, середня відстань перевезення вантажу;

• коефіцієнти використання вантажопідйомності і пробігу.

Показники вивчають, аналізують, а потім визначають степінь впливу кожного з них на результуючі показники роботи автомобільного парку — виконання плану перевезень у тоннах і тонно-кілометрах.

При аналізі всі виробничі й фінансові показники повинні розглядатися у взаємозв'язку і взаємозумовленості. Через складний зв'язок між показниками і їх впливу на результуючі показники часто не вдається виразити їх у формі функціональних залежностей. Тому застосовують спеціальні прийоми, що дозволяють встановлювати емпіричні залежності, які можуть бути виражені формулою.

Прийом порівняння показників дозволяє в процесі аналізу оцінювати різні сторони роботи АТП.

При аналізі порівнюють:

• звітні показники із плановими, що дозволяє оцінити виконання планових завдань;

• звітні показники підприємства за кілька періодів, у результаті чого роблять висновки про динаміку показників роботи підприємства;

• звітні показники підприємства із середніми показниками Департаменту автомобільного транспорту з метою визначення загального рівня діяльності підприємства та ін.

Об’єм і зміст аналізу діяльності кожного підприємства визначаються поставленим завданням.

Велике практичне значення має проведення порівняльного аналізу виробничо-фінансової діяльності декількох підприємств, при якому основна увага приділяється порівнянню якісних показників роботи: продуктивності праці, собівартості перевезень, рентабельності і т.д. При цьому кількісні показники (средньооблікова кількість автомобілів, об’єм перевезень і т.д.) мають другорядне значення і враховуються як фактори, що здійснюють вплив на якісні показники при значній абсолютній їхній різниці по підприємствах.

При проведенні порівняльного аналізу діяльності декількох автотранспортних підприємств враховують структуру автомобільного парку по марках і типам рухомого складу, умов експлуатації, наявність і стан виробничо-технічної бази (гаражів, майстерень і т.д.) існуючу організацію виробництва (методи й способи технічного обслуговування і ремонту, організацію перевезень і т.п.), особливості структури управління і стан матеріально-технічної бази. Необхідно враховувати також що відбувалося за аналізований період (квартал, рік, кілька років) зміни в структурі автомобільного парку, матеріально-технічної бази, структурі вантажних або пасажирських потоків і т.п. Якщо перераховані фактори не враховуються належною мірою, то зроблені висновки можуть бути невірні.

Прийом порівняння показників дозволяє дати загальну оцінку роботи підприємства, але не може розкрити причини, що визначають рівень виконання планових завдань. У зв'язку із цим застосовуються інші методичні прийоми, що дозволяють визначити ступінь впливу кожного показника на виконання результуючих показників роботи і встановити залежність між ними.

У результаті для аналізу витрат на експлуатацію отримують три показники: планові витрати затверджені, планові витрати аналітичні та фактичні витрати (по звіту). Порівнюючи їх, визначають абсолютну економію або перевитрату як різницю між витратами плановими й звітними; відносну економію або перевитрату як різницю між звітною сумою витрат і аналітичної. Припустиме відхилення по витратах визначають як різницю між аналітичними витратами й плановими затвердженими. На підставі порівняння робиться висновок про роботу підприємства.

Прийом деталізації загальних результатів виконання плану дозволяє виявити причини, що визначили отриманий рівень цих показників. Так, при оцінці виконання плану перевезень деталізують коефіцієнт випуску автомобілів за часом, в результаті чого визначають його значення по місяцях. На підставі цього встановлюють степінь невиконання або перевиконання плану перевезень у результаті зміни коефіцієнта випуску автомобілів на лінію в певні місяці року.

Деталізація підсумкових показників може також проводитися по місці їх одержання (виробничим підрозділам підприємства) і по складових частинах (наприклад, деталізація виконання плану перевезень по роду вантажів).

Прийом балансових порівнянь використовують для виявлення відповідності двох сторін того самого явища, взаємозв'язку показників (у натуральному і грошовому вираженні), які представляють у вигляді балансів. Баланси — це рівності, у яких в одній частині зосереджується сума матеріальних ресурсів (цінностей) на початок періоду і їх поступання в аналізованому періоді, в іншій — фактична витрата матеріальних ресурсів (цінностей) і їх кінцевий залишок, що переходить на майбутній період. Зміна одного із складових елементів балансу спричиняє одночасну зміну іншого елемента. Найбільше поширення цей прийом отримав при складанні балансів палива, мастильних і експлуатаційних матеріалів, а також фінансового плану. Прийом балансових порівнянь дає можливість виявити причини, що вплинули на результати виробничо-фінансової діяльності підприємства.

Питання для самоперевірки:

1. Які вихідні матеріали вибираються для аналізу роботи АТП?

2. Що є об'єктами аналізу роботи АТП?

3. Які завдання вирішує аналіз роботи АТП?

4. Порівняння яких показників дозволяє в процесі аналізу оцінювати роботу

АТП?

Дата добавления: 2014-01-07