Лекція 25

Мистецтво доколумбової Америки

ОЛЬМЕКІ

Одна з найдавніших і самобутніх культур доколумбової Америки (І тис. до н.е. - початок І тис. н.е.) - загадкові ольмекі жили на південно-східному узбережжі Мексики. Легенди зв'язують поява ольмеків (у пров. з мови майя - "люди роду Равлика") із прибульцями, що зненацька приплили на човнах з півночі. Свого розквіту їхня культура досягла в VІІІ - ІVвв. до н.е..

Архітектура, ольмеків цілком відповідала сформованим релігійним культам, заснованим на обожнюванні сил природи. Будівництво культових споруджень, поява скульптури і т.п. найбільше повно представлено в основних центрах ольмекської культури: Ла-Венте, Сан-Лоренсо, Трес-Сапотесі і Серро-де-лас-месасе.

Ла-Вента, розташована серед болотистої сельви на великому піщаному острові (12 км у довжину і 4,5 км у ширину), мала чітке планування. Усі її найважливіші будинки, побудовані на плоских вершинах пірамід, були строго орієнтовані по сторонах світла. Центральне місце серед них займала 33-метрова Велика Піраміда з підставою 72х 126 м.

Сан-Лоренсо, що нараховує близько 200 будівель, зведений на крутою і стрімчастому штучному плато, що піднімається над саваною на 50 м. Йому був не страшний сезон дощів, коли всі навкруги затоплялося, а місто, подібно стрімчакові, стояв посередині води, що розлилася. Особливим досягненням місцевих будівельників був водопровід - кам'яний жолоб з U-образних базальтових каменів, поставлених вертикально впритул друг до друга і закритих зверху кам'яною пластиною на зразок кришки шкільної піни. Ця своєрідна водопровідна "труба" лежала під насипним ґрунтом. Мало чим уступав їм і Трес-Сапотес, де на площі близько 3 км² розташовувалося більш 50 пагорбів-пірамід висотою до 12 м, оточених численними стелами і гігантськими кам'яними головами в шоломах. Ольмекі були митецькими каменерізами. Головну площу Ла-Венти прикрашала складнорозрізнимий вимосток (площею близько 5 м²) з 486 ретельно обтесаних і відполірованих брусочків зеленого серпантину, скріплених з кам'яною платформою бітумом. На мозаїці була зображена голова грізного владики центральноамериканських джунглів - ягуара, священного, особливо шанованого в ольмеків тварини. На місці очей і пасти були залишені поглиблення, що заповнював пісок жовтогарячого кольору. Ягуар - одна з головних тем ольмекського мистецтва.

Скульптура ольмеків представлена численними стелами і статуями. Досить знаменита 50-тонна 4,5-метрова стела з Трес-Сапотеса, що зображує чоловіка європеоїдного типу з високою сухорлявою фігурою, довгим орлиним носом і вузькою "цапиною" борідкою, у жарт прозваного археологами "дядюшкой Сэмом". Саме європеоїдність "дядюшки Сэма" породила безліч фантастичних гіпотез аж до його середземноморського походження. Деякі статуї уражають не тільки реалістичністю виконання і своїх розмірів, але і можливою наявністю рухливих рук (це безрукі статуї зі спеціальними поглибленнями на плечах для "приставних" рук), інші ж - мініатюрністю і потворністю. Найбільшою популярністю користуються величезні чоловічі голови, вирубані з чорного базальту. Висота їх коливається від 1,5 до 3 м, вага - від 5 до 40 т. Через широкий, як би розплющеного носа, товстих, ледве відкритих губ і мигдалеподібних очей за ними закріпився термін "негроїдний", або "африканський", тип голови. Періодично саме "негроїдність" викликала масу сенсаційних здогадів і фантастичних домислів, найчастіше бездоказових. Скоріше ці ефектні статуї були зв'язані зі своєрідними релігійними представленнями ольмеків про відродження душ померлих одноплемінників. Цікаво, що, незважаючи на їхню колосальну вагу, вони зроблені не там, де були знайдені. Відстань від місця їхнього виготовлення до місця установки значне: так, каменоломні, де добувався базальт, знаходилися іноді за 40-50 і навіть за 100 км. Але ж ольмекі не знали і не мали тяглових тварин. Переміщення таких ваг вимагало високого рівня громадської організації: доставити скульптури можна було лише при об'єднанні зусиль сотень і тисяч людей, якими хтось повинний був керувати.

Величні кам'яні колоси, немов сфінкси, мовчачи дивляться на світ. Якби вони раптом заговорили, то, безперечно, повідали багато цікавого про життя їхнього народу, що створив.

Живопис у рідких зразках збереглася у великій печері Оштотітлан, розташованої на півночі території ольмеків. Побачити розпис можна лише при спеціальному висвітленні. Проте, вона уражає своєю грандіозністю і барвистістю. Не виключено, що колись під керівництвом ольмекських мудреців тут було створено зображення-макет легендарної "прабатьківщини" ольмеків, що мав, безсумнівно, ритуальне значення. У печері, у районі Хуштлауакі, виявлені настінні рельєфи, що запам'ятали злягання божественного ягуара з земною жінкою (так ольмекі представляли своє походження). Досягнення ольмеків значні, але вплив їхньої культури на сусідні народи і тим більше на подальшу історію Мезоамерики досить спірно. Не менш складно говорити і про долю ольмеків: раптово з'явившись, ольмекі настільки ж зненацька, у 111 в. н.е., зникають. Швидше за все, вони розчинилися серед нових племен які прийшли у ці місця."

ТЕОТІУАКАН

Одне з найдавніших держав Мексики І тис. н.е. - Теотіуакан - виникло в сприятливих природничо-кліматичних умовах великої долини Мехіко. Величні пам'ятники і донині передають людям крізь простір і час послання тисячолітньої давнини їхніх геніальних творців. У свій час руїни Теотіуакана вразили войовничих ацтеків і вони, не маючи ні найменшого представлення про те, хто побудував місто і жив у ньому в дні його слави, рахували, що тут могли жити лише боги і нарекли його Містом богів.

Про архітектуру міста дозволяють судити два грандіозних спорудження - храм сонця і храм місяця. Обоє вони розміщалися на усічених вершинах східчастих пірамід. Центральну частину Теотіуакана займала площа, вимощена гіпсовими плитами в кілька шарів. Цей адміністративно-релігійний центр мав безліч пірамід і храмів, що розміщалися уздовж двох пересічних під прямим кутом "проспектів". Один з них - майже чотирикілометрова "Дорога мертвих", по якій проходили до головних храмів релігійні процесії і прочани, - пролягав з півночі на південь, іншої - зі сходу на захід. Правильна мережа вулиць, що перетиналися під прямим кутом з "Дорогою мертвих", свідчить про детально продумане планування міста. Біля перетинання "проспектів" у самому центрі міста знаходилися будинки, що одержали назву Цитадель (сьюдадела),- вершина теотіуаканской архітектури. Серед будинків цього комплексу загальною довжиною близько 400 м варто виділити храм бога Кецалькоатля - одного з трьох головних божеств міфології індіанців Центральної Америки, споруджений на шести поступово зменшуваних догори кам'яних платформах.

Скульптура, як і архітектура, відбиває роль релігії в духовному житті теотіуаканцев. Зображення богів присутні на всіх ритуальних будинках Теотіуакана і міст, що належать до теотіуаканской культури. Фасад храму прикрашений кам'яними скульптурами Кецалькоатля і метеликами - символами бога води і дощу. Спочатку вони були пофарбовані, зокрема, зуби "пернатих зміїв" розписувалися білою фарбою. Деякі з метеликів дотепер дивляться на руїни Теотіуакана очима з блискучого обсидіану.

Вулиці і площі Теотіуакана були покриті твердими, як камінь, цементним розчином. Під "вимощеною" поверхнею пролягали численні кам'яні жолоби і водостоки, що відводили дощову воду в спеціальні басейни і канали.

Живопис Теотіуакана в основному представлена різними кольоровими (блакитними, зеленими, бірюзовими, жовтими, фіолетовими, червоними і чорними) розписами по кераміці і ліпних глиняних статуетках портретного типу. Багато в чому саме вони дозволили нам припустити, як удягалися теотіуаканцы. Чоловіки облачалися в плащі і настегнові пов'язки, у холодну погоду, мабуть, надягали "куртки" без рукавів і сандалії з хенекена - волокна однієї з різновидів агави. Жінки носили уіпілес - "кофти" без рукавів і енагуас - "спідниці" з довгого шматка бавовняної матерії, обгорненої навколо талії і ніг. Воїни надягали стьобані бавовняні панцири й озброювалися щитами, списами і дерев'яними дрюками, у які вставлялися гострі шматки обсидіану. Жреці носили більш складне одіяння, що складалося з головного убору і довгої, до землі, чорної "туніки". Вожді облачалися в такі ж "мантії", як і жреці, і хизувалися прикрасами у виді намист і серг. Вони ходили в носках і сандаліях. Теотіуакан, оточений підлеглими йому містами і селищами, був найбільшим ремісничим, торговельним, науковим, церемоніальним і культурним центром свого часу. Будучи самою північною областю зони мезоамериканських цивілізацій І тис. н.е., Теотіуакан безпосередньо граничив зі строкатим і неспокійним світом варварських племен, серед яких минулого й осілих хліборобів, що не досягли ще ступіні цивілізації, і бродячі племена, що займалися полюванням і збиранням. Теотіуакан подібно древнім землеробським цивілізаціям Середньої Азії, Індії і Китаю постійно відчував тиск із півночі варварських племен, що на початку VІІ в. привело до його загибелі

МАЙЯ

За даними археології, предки майя обґрунтувалися в гірських районах Чьяпаса (південна Мексика) ще за кілька тисяч років до н.е.. Племена майя жили в низинних тропічних районах Північної Гватемали, Белізу, західних районах Сальвадору і Гондурасу й у Південній Мексиці, зокрема на півострові Юкатан. Сама велика цивілізація виникла наприкінці І тис. до н.е. і проіснувала до початку XVІ в. н.е..

Архітектура майя перевершувала архітектуру багатьох інших розвитих культур доколумбової Америки насамперед розмаїтістю форм. Усі спорудження майя незалежно від їхнього призначення і розмірів споруджувалися на спеціальних насипах-фундаментах пірамідальної форми (стилобатах), що робили, як правило, із землі, глини і щебеню й облицьовувалися зверху кам'яними плитами або шаром штука. Круті і високі дахи з листів пальми або снопів очерету забезпечували стік води і не допускали її проникнення усередину будинку під час сильних злив у період сезону дощів. Такі дахи не вимагали ремонту протягом 5 - 6 років, а стіни будинків - удвічі довше. Культова архітектура майя представлена декількома основними типами будівель. Насамперед, це усічена чотиригранна східчаста піраміда з невеликим, у два-три приміщення, храмом нагорі. Піраміди майя ніколи не мали дійсно пірамідальний геометричний обсяг, як у Єгипті. Для майя природна височина, пагорб - це місце помешкання дощу, вітрів, рік, тобто сил природи, що обожнюються ними. Чим вище пагорб, тим ближче до неба. Тому основна функція піраміди майя (облицьований цеглою або каменем природний, рідше штучний пагорб) - служити підставою храмові, піднімаючи його якнайвище до неба. Очевидно, їх використовували і як оборонні спорудження. Лише почасти піраміди майя мали похоронне значення. Від підніжжя піраміди до верхньої площадки вели широка і дуже крута (часом більш 60°) сходи, ступіні якої на всьому протязі мали різну висоту і глибину (остання нерідко була зовсім маленькою). Підніматися і спускатися по таким сходам було украй важко. Іноді сход розташовувалися не з двох, а з усіх чотирьох сторін піраміди. Інший тип культових споруджень майя - вузькі і довгі одноповерхові будинки, розділені усередині перегородками на кілька приміщень. Майя не вміли перекривати великі площі: дерев'яні балки з винятково твердої, що довго не піддається гниттю, шкідникам, навіть термітам, - саподілли, застосовувані для перекриття, не дозволяли створювати просторі приміщення. Багато в чому саме тому більшість будинків майя були одноповерховими. Але щоб вони здавалися вище і гарніше, часто на дахах (особливо храмів) зводили покрівельний гребінь - велику, товсту, що злегка звужувався догори стіну з численними вікноподібними отворами, рясно прикрашену скульптурами і написами з алебастру. Призначення цього типу будівель дотепер неясно. Типовими зразками подібних будинків вважаються Великий палац у Паленкі, Палац правителів в Ушмалі і багато палаців Тікаля.

Майя будували також стадіони - площадки для проведення культової гри в м'яч, що трохи нагадує сучасний баскетбол. Три типи будинків - усічені чотиригранні піраміди з храмом нагорі, палаци і стадіони - залишалися архітектурно незмінними за всіх часів існування культури майя, варіювалися лише пропорції, план і декор. Велику роль у прикрасі будинків грав рельєф. Вишуканість і строгість кам'яних рельєфів радували око. Зовні будинку уражали нарядністю й урочистістю, усередині ж, навпаки, були напівтемна і похмурими, тому що майя не знали вікон, і світло в приміщення попадав лише через дверний проріз. Замість дверей використовували циновки і фіранки.

Мабуть, самою специфічною рисою монументального зодчества майя було використання східчастого (помилкового) зводу: верхні частини кладки в протилежних стін зближалися поступово, доти поки між ними не залишався такий вузький простір (звичайно 12-15 див), що дозволяло перекрити його одною кам'яною плитою. Цей тип перекриттів обумовлював гострий кут зводу, велику висоту спорудження і надзвичайну масивність стін. Корисний (внутрішній) обсяг будинку був досить незначним. Так, внутрішній обсяг Палацу правителів в Ушмалі складає всего 1/40 загального обсягу будинку. Іноді для збільшення внутрішньої площі приміщення перегороджувалося посередині подовжньою стіною, що мала в центрі один або кілька прорізів. Тоді будинок перекривався вже двома помилковими зводами, що спиралися одним кінцем на серединну, іншим - на зовнішню стіну. Споруджувати один поверх безпосередньо над іншим, як це робилося в зодчестві Старого Світла, було украй важко через малу несучу здатність їхніх зводів. Враження багатоповерховості досягалося шляхом будівлі одно- або двоповерхових будинків, розташованих на схилі природного або штучного пагорба, так, що дах першого поверху утворював терасу або платформу другого і т.д. Так побудований п'ятиповерховий палац у Тикале. Володіючи прекрасно розвитим почуттям пропорцій, майя вміло підкреслювали монументальність своїх будівель наявністю вільного простору навколо них, розташуванням під'їзних доріг і площ.

Скульптура - різьблені вапнякові стели, вівтарі і статуї - займала значне місце в мистецтві майя. Спочатку майя робили скульптури з дерева (в основному з кедра, рідше із саподілла, дуже рідко з червоного і кампешевого дерева), потім перейшли на вапняки і піщаник. Висікали них за допомогою знарядь з діориту і порфіру (гірські породи), що згодом перемінив мідний різець. Звичайно скульптурні добутки після виготовлення розфарбовували в червоний, блакитний, зелений, чорний і інший кольори фарбами, змішаними для міцності зі смолистими речовинами. Фігури виглядали непропорційно і мляво, однак пізніше вони придбали велику реалістичність і нормальні анатомічні пропорції. Найвищого розквіту скульптура майя досягла наприкінці класичного періоду, коли остаточно сформувалися різні художні напрямки. Для цього періоду характерні багатофігурні композиції і митецьке комбінування плоского рельєфу з горельєфом, що створює своєрідну перспективу. Усе більша увага майстра приділяли особі і деталям одягу.

Найбільш реалістична дрібна пластика майя - глиняний, дерев'яний і кам'яні (гірський кришталь, кварц, сланець, димчастий топаз, бірюза) фігурки, виробу з раковин, перламутру, рідше кісти і т.п. Багато виробів цього типу були складеними, і за допомогою мотузочок деякі деталі тіла (голова, руки, ноги) могли ворушитися. На відміну від монументального мистецтва, де панували строгий канон і символіка, у дрібній пластиці художники майя почували себе набагато вільніше. Вони створювали живі і реалістичні картини навколишнього їхнього світу. У цьому виді мистецтва відбилися майже всі аспекти суспільної і господарської діяльності майя. Дуже багато фігурок присвячено жінкам: вони зображені з дітьми і домашніми тваринами, зайняті своїм туалетом, що готують їжу або тчуть тканини. Правителі звичайно сидять на тронах в оточенні звиті; жреці найчастіше показані в парадних одягах і з курильницею; воїни захоплюють у полон ворогів і приносять них у жертву. Ритуальне призначення мають, мабуть, фігурки гравців у м'яч. Забавні і зворушливі статуетки, що запам'ятали інтимні сторони життя майя: дівчина і юнак які обіймалися; напівгола дівчина, що сидить на колінах у старого, і ін.

Мистецтво майя, безумовно, одне з найбільш яскравих і цікавих, а в багатьох аспектах і саме витончене в доколумбової Америці. Основна його тематика - прославляння сили і величі правителів і родової знаті, твердження моці божества і міст-держав. Розкриття внутрішнього світу людини, створення його психологічної характеристики для майстрів майя було майже непосильною задачею. І все-таки мистецтво майя вплинуло на культуру більш пізніх древньоіндейських народів.

Архітектура постклассического періоду. Занепад культури майя наприкінці І тис. н.е. був викликаний вторгненням з Центральної Мексики войовничих тольтеків. Багато міст майя класичного періоду були залишені, зробивши видобутком джунглів. Тільки на півострові Юкатан і в гірській Гватемалі, куди проникнули загарбники-тольтекі, виникла змішана майя-тольтекська культура. Цей період в історії майя прийнята називати посткласичним, а його найбільшими пам'ятниками стали міста Чічен-Іца, Ушмаль і Майяпан.

Архітектура розташованої на абсолютно рівній місцевості і столиці, що мала прямокутне планування, Чічен-Іци (устя колодязя Іцамни, тобто Небесного крокодила, або каймана) знаменита своїм видним з будь-якої крапки міста головним 20-метровим пірамідальним храмом Кукулькана, або Ель-Кастильо, з чотирьох сторін якого піднімаються до його вершини сходів, загальне число сходинок якої разом з верхньою площадкою складало 365 - кількість днів у році; храмом Воїнів; "Стіною черепів", так називаної астрономічної вежею - "обсерваторією" - караколь (раковина) і самим великим з відомих у Мезоамериці стадіоном для гри в м'яч (храм Ягуарів) з розмірами ігрової площадки 81 х 60 м.

У підніжжя центральних сходів південно-західної грані Ель-Кастильо розташувалися дві великі голови пернатих змій. У вечори рівнодень і близьких до них днів гра світла і тіні створювала повне враження, що по всій довжині центральних сходів зверху вниз лежать гігантська змія. Її примарні обриси краще видні в профіль: хвиляста лінія, що завершується кам'яною головою. У міфах центральноамериканських індіанців Пернатий Змій символізував єдність земного і небесного.

"Стіна черепів" Чічен-Іци побудована між 850 і 1000 р. у виді вежі, поміщеної на двох находящихся друг на другу прямокутних платформах. Її невеликі прямокутні вікна спрямовані на важливі астрономічні пункти на небозводі - крапки сходу і заходу Сонця і Місяці в переломні дні часу року. Більше всього Чічен-Іца прославилася Священним колодязем, або Колодязем жертв, діаметром понад 60 м. Його стрімкі стіни, складені із шарів вапняку, круто обриваються вниз: від краю колодязя до поверхні води - близько 21 м і від поверхні мутно-зеленої води до дна - більш 10 м. Краса, що лякає, цього "бездонного" колодязя-виру, імовірно, викликала в жителів Чічен-Іци панічний страх. Саме тут, піддобрюючи всемогутніх богів, майя здавна робили ритуальні обряди і жертвоприносини, у тому числі людські.

Архітектура майя змінилася під впливом тольтеків. Утвору місцевих зодчих, скульпторів і художників уже не могли зрівнятися з найвищими досягненнями чудового мистецтва майя минулого. Культура стала простіше, жорсткіше і більш варварської по вигляду. Основна увага приділялася не досконалості форм, а лаконічної монументальності. Міста забудовувалися хаотично. Менше зводилося грандіозних пірамід і стел, зате з'явилися колонади; фасади будинків прикрасилися мозаїками з тесаного каменю (деякі частини цих мозаїк досягають у довжину 1 м і важать до 80 кг) і масками у виді ягуарів, змій. Усередині будинків з'явилися кручені сходи.

Різко збільшується число військових сцен, зображених на пам'ятниках. Дух війни прийшов на зміну мирного життя. Тольтекський вплив наклав свій відбиток на подальший розвиток культури майя. У скульптурі і живописі виразно відчувається занепад. Спустошливі міжусобні війни розорили країну і привели до заходу культуру майя. Почалася агонія ніколи великого народу. З кінця XV в. над юкатанскими майя що втратили колишню міць нависла погроза завоювання, що досягли до того часу найвищого розквіту державою ацтеків.

АЦТЕКИ

Залишивши на початку XІІ в. свою легендарну прабатьківщину Астлан (Місце чапель), на рубежі XІІ - XІІІ вв. з північно-західної Мексики у високогірну долину Мехіко (Центральна Мексика) прийшли племена войовничих і лютих ацтеків.

Архітектура ацтеків в основному представлена храмовими будівлями; в одному тільки Теночтітлані нараховувалося більш 70 храмів - чотирикутному або круглих у плані пірамід з адоба (цегли-сирцю). Відповідно до ацтекських звичаїв, піраміди перебудовували кожні 52 року, тому що вважалося, що через цей час настає новий період у розвитку світу. У результаті перебудов піраміда ставала усе більше, оскільки кожна нова кладка розміщалася поверх старої. Виходила як би гігантська кам'яна цибулина, що послідовно відбивала зміни ацтекської архітектури.

Очолювала в Теночтітлані теокаллі Уіцілопочтлі - храм бога війни - гігантська усічена піраміда, точніше, п'ять усічених пірамід, поставлених уступами один на одного, з яких велика служила підставою меншої. Сто чотирнадцять ступіней вели на вершину храму, утворюючи п'ять сход відповідно п'ятьом "поверхам" храму. Кожна зі сход приводила відвідувача на черговий уступ, і, лише обійшовши його навкруги, він попадав на наступну. Таким чином, щоб досягти вершини храму, треба було не тільки перебороти всі його 14 ступіней, але і чотири рази обійти весь будинок, кожну з його пірамід. Площини між терасами піраміди споруджені з таким розрахунком, що людина, що стояла в підніжжя, не бачив людей на вершині піраміди. Сам храм, а він складався їхніх двох святилищ на вершині піраміди, можна було побачити тільки з верхніх ступіней площадки, на якій він стояв. Урочистий хід жерців під час свят, повільно на очах у всього народу, що піднімалися на зникаючу в піднебесся вершину піраміди, виглядало ефектно.

Скульптура, як, утім, і все мистецтво ацтеків, несла відбиток жорстокості і лякання - головних мотивів будь-якого зображення. У червоно-білому святилищі стояла висічена з каменю і покрита мастикою приосадкувата фігура бога війни Уіцілопочтлі, інкрустована нефритом, бірюзою, золотом і дрібними перлами. У сусідньому, біло-блакитному, знаходилося зображення іншого найважливішого божества ацтеків - Тескатліпоки або бога дощу Тлалока, прикрашене золотом і коштовностями. В очних западинах статуї містилися дзеркала з обсидіану, і в їхній глибині відбивав червоний відсвіт вечірнього сонця. Вся ацтекська скульптура досить реалістична, однак відрізняється ваговитістю форм, наприклад андезитова голова грізного "Воїн-Орла" з Тескоко, одного з тих, перед ким тріпотіло все населення підвладних ацтекам територій. Деякі скульптури уражають жорстокою правдивістю. Найбільшої правдоподібності ацтеки досягли в дрібній пластиці - маленьких статуетках з каменю і глини. Шедеврами вважаються фігурки тварин (заєць, змія), комах (коників) і ін. Особливо гарні фігурки, що прикрашають курильні трубки.

Важлива роль у прикрасі стін будинків ацтеків приділялася рельєфові. Найчастіше на рельєфах зображувалися людські черепи і серця, перехрещені кісти, змії й орли.

Стіни приміщень ацтеки прикрашали розписами; улюбленими сюжетами були зображення божеств і урочистих процесій воїнів, одягнених у парадні одяги. У мальовничих роботах переважали чотири кольори: червоний, коричневий, білий і чорний.

Іспанські конкістадори в 1521 р. розгромили державу ацтеків, їхня столиця Теночтітлан була зруйнована, а культура перестала існувати.

ІНКИ

Розквіт держави інків приходиться на другу половину XV- початок XVІ в., коли їм удалося підкорити племена і народи, що населяли область Анд від сучасних Південної Колумбії до Центрального Чилі. Столицею стало місто Куско (Пупок), розташований на висоті 3400 м над рівнем моря.

Архітектура інків досягла видатних успіхів. Глибинні традиції їхнього зодчества сходить до монументального будівництва Чавіна і Тіауанако. Дотепер по всій території Тауантінсуйю (так називали інки своя держава) - від узбережжя до андських вершин - розкидані неприступні зміцнення інкських фортець - пукари, що уражають грандіозністю і продуманістю стратегічного положення. Довгий час вважався, що будувати з багатотонних кам'яних блоків рожево-сірого граніту і так щільно підганяти їхній друг до друга (між блоками в стіні не можна просунути і голку), було під силу лише високорозвиненої цивілізації, таємничим космічним прибульцям або іншим невідомим силам. Сьогодні відомі кар'єри, де інки вирубували блоки, і дороги, по яких них транспортували на будівництва. У каменоломнях робітники відокремлювали від скелястої породи гранітні блоки, вганяючи в породу великі дерев'яні клини, що потім просочували водою. Різьбярі обробляли блок, доводячи його до потрібних розмірів і підготовляючи до транспортування до місця призначення. Неподалік від Куско у важкодоступному гористому районі знаходиться пам'ятник сміливого генія інкських архітекторів - міцність Мачу-Пикчу - кам'яний острів серед казкової зелені гірських джунглів; він вважається одним з головних чудес древньої Америки. Інкська храмова архітектура представлена не монолітними пірамідами, характерними для мезоамериканських культових споруджень, а критими будівлями, що дивували не значними розмірами, а найбагатшим внутрішнім оздобленням. Головні риси інкської архітектури (особливо кріпак) - міцність будинків, простота їхніх планів і зовнішнього вигляду і майже повна відсутність декору. У цілому архітектура інків, як і народів древнього Перу і Болівії, незважаючи на чисто інженерні досягнення (системи кладки, антисейсмічність будинків, іригаційні спорудження і т.п.), стояла все-таки нижче архітектури народів Центральної Америки. Естетичні моменти, що грали велику роль у центральноамериканській архітектурі, у древньоперуанської майже були відсутні; тут у главу кута був покладений прагматизм. Непомітна монументальність величезних мас чудово обробленого будівельного матеріалу робить величезне враження і викликає почуття поваги до творців інкської архітектури. Інки не залишили після себе такої кількості творів мистецтва, як народи Мезоамерики і представники культур Південної Америки (чавін, тіауанако, уарі, наска, мочіка, чіму й ін.). Вважається, що образотворче мистецтво інків одержало незначний розвиток. Сильно спрощеним виглядає оформлення кераміки. За рідкісним винятком інкські кубки-керо уступають у виразності древньоперуанської (мочіка, наска й ін.) розписної (багатофігурні композиції) і фігурної (реалістичні портрети) кераміці І тис. н.е.. Майже всі пам'ятники і твори мистецтва інків знищили іспанці. Чи ледве не єдиної збереженою інкською кам'яною статуєю є фігура пуми. Достаток золота і срібла дозволяло індіанцям Перу створювати багато творів мистецтва не з каменю, а з дорогоцінних металів. Природно, що саме ці предмети, виготовлені "варварськими" майстрами, негайно переплавлялися "цивілізованими" загарбниками в злитки знехтуваного металу.

Дата добавления: 2014-01-07